Новинки

Гуна-Бовел устраняет не симптомы, а причину запоров Подробней
Простуда на губах? Решение есть! Подробней
Высокий уровень холестерина? Липогрейд - позаботься о себе заранее! Подробней
Нужен врач? Запишитесь на консультацию по телефону: (066) 439-67-60, (097) 466-50-79 Подробней
Скрыть рекламу

Алувиа инструкция и цена в аптеках

Цены в аптеках

Алувиа - инструкция по применению

Перевести на русский язык:
Перевести

Склад

Таблетки 200 мг/50 мг:

діючі речовини: 1 таблетка містить лопінавіру 200 мг та ритонавіру 50 мг;

допоміжні речовини: коповідон, сорбітанлаурат, кремнію діоксид колоїдний безводний, натрію стеарилфумарат, гіпромелоза, титану діоксид (Е 171), гідроксипропілцелюлоза, тальк, макрогол, заліза оксид червоний (Е172), полісорбат.

Таблетки 100 мг/25 мг:

діючі речовини: 1 таблетка містить лопінавіру 100 мг та ритонавіру 25 мг;

допоміжні речовини: коповідон, сорбітанлаурат, кремнію діоксид колоїдний безводний, натрію стеарилфумарат, спирт полівініловий, титану діоксид (Е 171), тальк, макрогол, заліза оксид червоний (Е172).

Лікарська форма

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості

Алувіа 200 мг/50 мг: таблетки, вкриті плівковою оболонкою, червоного кольору, овальної форми, з тисненням з одного боку таблетки логотипу компанії Abbott і «АL».

Алувіа 100 мг/25 мг: таблетки, вкриті плівковою оболонкою, світло-рожевого кольору, овальної форми, з тисненням з одного боку таблетки логотипу компанії Abbott і «АС».

Фармакотерапевтична група

Антивірусні засоби для системного застосування. Антивірусні засоби для лікування ВІЛ інфекцій, комбінації. Код АТХ J05A R10.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Лопінавір – інгібітор протеаз ВІЛ-1 і ВІЛ-2 – запобігає розщепленню gag pol поліпротеїну, призводячи до продукування незрілого неінфекційного вірусу.

Ритонавір – це пептидоміметичний інгібітор ВІЛ-1 та ВІЛ-2 аспартилпротеаз для перорального застосування. Гальмування ВІЛ-протеази робить цей фермент нездатним до обробки попередника gag pol поліпротеїну, що призводить до утворення морфологічно незрілих ВІЛ-частинок, нездатних до ініціювання нових циклів інфікування. Ритонавір має селективну спорідненість до ВІЛ-протеази і низьку інгібіторну активність проти людських аспартилпротеаз.

Антивірусна активність in vitro.

Антивірусну активність лопінавіру in vitro проти лабораторних штамів ВІЛ, а також клінічних ізолятів ВІЛ оцінювали відповідно в гостроінфікованих лімфобластних клітинах і лімфоцитах периферичної крові. За відсутності сироватки крові людини середня 50% ефективна концентрація (EC50) лопінавіру проти п’яти різних лабораторних штамів ВІЛ-1 становила 19 нМ. У присутності 50% сироватки крові людини середня EC50 лопінавіру проти ВІЛ-1IIIB в клітинах МТ4 складала від 17 до 102 нМ відповідно. За відсутності сироватки крові людини середня EC50 лопінавіру становила 6,5 нМ проти декількох клінічних ізолятів ВІЛ-1.

Резистентність.

В експериментах in vitro були виділені ізоляти ВІЛ-1 зі зниженою чутливістю до лопінавіру. ВІЛ-1 був пасований в умовах in vitro лише з лопінавіром та з лопінавіром плюс ритонавір з показниками концентрації, що відображають інтервал плазмових концентрацій, які спостерігаються при терапії лопінавіром/ритонавіром. Аналіз генотипу та фенотипу вірусів, відібраних в цих пасажах, дозволяє припустити, що присутність ритонавіру в таких концентраціях не має вимірюваного впливу на селекцію лопінавір-резистентних вірусів. Загалом, характеризування в умовах in vitro фенотипічної перехресної резистентності між лопінавіром та іншими інгібіторами протеази дозволяє припустити, що знижена чутливість до лопінавіру тісно корелює зі зниженою чутливістю до ритонавіру та індинавіру, але зі зниженою чутливістю до ампренавіру, саквінавіру і нелфінавіру така тісна кореляція відсутня.

Перехресна резистентність.

Визначали активність інших інгібіторів протеази проти ізолятів, що виявляли приріст резистентності до лопінавіру після терапії лопінавіром/ритонавіром у пацієнтів, яких раніше лікували інгібіторами протеази: Присутність перехресної резистентності до інших інгібіторів протеази була проаналізована на 18 ізолятах, виділених після різкого підвищення вірусного навантаження у пацієнтів, яких раніше лікували інгібіторами протеази, що продемонстрували збільшення резистентності до лопінавіру у рамках трьох досліджень лопінавіру/ритонавіру фази II і одного дослідження фази IIІ. У середньому ЕС50 лопінавіру цих 18 ізолятів, виділених на вихідному рівні та після різкого підвищення вірусного навантаження, була у 6,9-63 рази вищою, ніж ЕС50 проти ВІЛ «дикого» типу відповідно. У цілому ізоляти, виділені після різкого підвищення вірусного навантаження, виявляли таку саму перехресну резистентність (якщо така перехресна резистентність існувала на вихідному рівні) або розвивали нову суттєву перехресну резистентність до індинавіру, саквінавіру та атазанавіру. Було відзначене помірне зниження активності ампренавіру із середнім збільшенням ЕС50 ізолятів, виділених на вихідному рівні та після різкого підвищення вірусного навантаження, у 3,7-8 разів відповідно. Ізоляти зберігали чутливість до типранавіру із середнім збільшенням ЕС50 ізолятів, виділених на вихідному рівні та після різкого підвищення вірусного навантаження, у 1,9-1,8 разів порівняно із ЕС50 проти ВІЛ «дикого» типу відповідно.

Генотипні кореляти зниженої фенотипної чутливості до лопінавіру у вірусах, які зявилися під дією інших інгібіторів протеази.

Оцінювалася антивірусна активність лопінавіру in vitro проти 112 клінічних ізолятів, виділених у хворих, у яких, незважаючи на попереднє лікування одним чи кількома інгібіторами протеази, кількість РНК ВІЛ становила більше ніж 1000 копій/мл. У цій групі зниження чутливості in vitro до лопінавіру обумовлювало такі мутації у протеазі ВІЛ: L10F/I/R/V, K20M/R, L24I, M46I/L, F53L, I54L/T/V, L63P, A71I/L/T/V, V82A/F/T, I84V і L90M.

Зміни на електрокардіограмі: Інтервал QTcF був оцінений у рандомізованому перехресному плацебо-контрольованому та з активним контролем дослідженні (моксифлоксацин 400 мг 1 раз на добу) на 39 здорових дорослих добровольцях, з 10 вимірюваннями через 12 годин на 3-й день. Максимальна середня (95 % верхнього довірчого інтервалу) різниця від плацебо в значеннях QTcF склала 3,6 (6,3) і 13,1 (15,8) для дози 400/100 мг двічі на добу і надтерапевтичної дози 800/200 мг двічі на добу для лопінавіру/ритонавіру відповідно. Подовження інтервалу QRS від 6 мсек до 9,5 мсек, яке індукується високими дозами лопінавіру/ритонавіру (800/200 мг двічі на добу), сприяє пролонгації QT. Два режими призвели до експозиції на третій день із значенням приблизно в 1,5 і 3 рази вище, ніж ті, що спостерігалися з постійною рекомендованою дозою лопінавіру/ритонавіру (один раз або двічі на добу). При цьому не спостерігалося збільшення QTcF > 60 мсек порівняно з базовим або збільшення інтервалу QTcF, який не перевищував потенційно клінічно значущий поріг 500 мсек.

Помірне подовження інтервалу PR також відзначалося у пацієнтів, які отримували лопінавір/ритонавір у такому ж дослідженні на третій день. Середні відхилення від базового для інтервалу PR, розташувалися від 11,6 мсек до 24,4 мсек у 12-годинному інтервалі. Максимальний інтервал PR склав 286 мсек, і блокада серця другого чи третього ступеня не спостерігалася.

Фармакокінетика.

Фармакокінетичні властивості лопінавіру при введенні разом з ритонавіром вивчали у здорових дорослих добровольців та у ВІЛ-інфікованих осіб; при цьому не було отримано достовірної різниці між параметрами у цих двох групах. Лопінавір майже повністю розпадається під дією CYP3A. Ритонавір гальмує метаболічний розпад лопінавіру, і, таким чином, зумовлює збільшення концентрації лопінавіру у плазмі крові. При порівнянні результатів різних досліджень показано, що при застосуванні лопінавіру/ритонавіру у дозі 400/100 мг два рази на добу ВІЛ-інфікованим пацієнтам середня концентрація лопінавіру при рівноважному стані вища у 15-20 разів порівняно з концентрацією ритонавіру. Концентрація ритонавіру у плазмі крові становить менше 7% від концентрації, яка спостерігається після введення ритонавіру у дозі 600 мг двічі на добу. В експериментах in vitro показано, що антивірусна ефективна концентрація ЕС50 лопінавіру приблизно в 10 разів нижча, ніж концентрація ритонавіру. Таким чином, противірусна активність препарату Алувіа зумовлена наявністю лопінавіру.

Всмоктування.

Багаторазове застосування лопінавіру/ритонавіру у дозі 400/100 мг двічі на добу протягом 2-х тижнів без обмеження у їжі призводило до Сmax лопінавіру у плазмі крові 12,3 ± 5,4 мкг/мл (середнє значення ± стандартне відхилення) приблизно через 4 години після введення. Середня концентрація при рівноважному стані перед введенням ранкової дози становила 8,1 ± 5,7 мкг/мл. Величина AUC для лопінавіру через 12 годин після введення становила в середньому 113,2 ± 60,5 мкг/год/мл. Величина абсолютної біологічної доступності лопінавіру при введенні разом з ритонавіром у людини не встановлена.

Вплив їжі на абсорбцію при пероральному застосуванні.

Порівнювалося одноразове застосування дози 400/100 мг лопінавіру/ритонавіру у формі таблеток після прийому жирної їжі (872 Ккал, 56% з них з жирів) та натщесерце. Значущих змін у величинах Сmax і AUCinf відзначено не було. Тому лопінавір/ритонавір у формі таблеток можна застосовувати незалежно від прийому їжі. До того ж, було відзначено меншу варіабельність фармакокінетичних параметрів від прийому їжі порівняно з Алувією у формі м’яких капсул.

Розподіл.

При рівноважному стані приблизно 98-99 % лопінавіру зв’язується з білками плазми. Лопінавір здатний зв’язуватися як з альфа-1-ацидглікопротеїном, так і з альбуміном, але спорідненість лопінавіру до альфа-1-ацидглікопротеїну більша. При застосуванні лопінавіру/ритонавіру у дозі 400/100 мг двічі на добу зв’язування лопінавіру з білками при рівноважному стані залишається постійним при широкому діапазоні концентрацій і не відрізняється у здорових добровольців та у ВІЛ-інфікованих пацієнтів.

Біотрансформація.

Експерименти in vitro на мікросомах печінки людини показали, що лопінавір метаболізується переважно шляхом окиснення. Лопінавір інтенсивно розпадається у печінці під дією системи цитохрому Р450, зокрема ізоферменту CYP3A. Ритонавір є потужним інгібітором активності CYP3A і тим самим гальмує розпад лопінавіру і зумовлює збільшення його концентрації у плазмі крові. Експерименти з міченим 14С-лопінавіром показали, що після введення людям одноразової дози лопінавіру/ритонавіру 400/100 мг, 89% від загальної радіоактивності у плазмі крові було зумовлене материнською субстанцією. У людини ідентифіковано принаймні 13 окиснювальних метаболітів лопінавіру. 4-оксо та 4-гідроксиметаболітні ізомерні пари є основними метаболітами, що мають противірусну активність, однак представляють лише незначні кількості загальної радіоактивності плазми. Показано, що ритонавір стимулює активність метаболічних ферментів і тим самим прискорює власний метаболічний розпад та, імовірно, прискорює метаболізм лопінавіру. При введенні повторних доз концентрація лопінавіру перед наступним дозуванням зменшується, стабілізація концентрації досягається приблизно від 10 днів до 2 тижнів.

Виведення.

Після введення 14С-лопінавіру/ритонавіру у дозі 400/100 мг разом із сечею і фекальними масами виводилося відповідно 10,4 ± 2,3 % і 82,6 ± 2,5 % 14С-лопінавіру від введеної дози. У незміненому вигляді знаходилось 2,2 % та 19,8 % лопінавіру відповідно у сечі і фекаліях. Після багаторазового введення препарату у незміненому вигляді з сечею виводилось менше 3% лопінавіру від введеної дози. Період напіввиведення (зниження від максимальної до мінімальної концентрації препарату в рівноважному стані) лопінавіру протягом 12-годинної перерви між введеннями препарату в середньому становить 5-6 годин, а уявний загальний кліренс (CL/F) лопінавіру дорівнює 6-7 л/год.

Застосування один раз на добу: фармакокінетика прийому лопінавіру/ритонавіру 1 раз на добу вивчалася у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які раніше не отримували лікування антиретровірусними засобами. Лопінавір/ритонавір в дозі 800/200 мг застосовувався у комбінації з емтрицитабіном 200 мг та тенофовіром DF 300 мг при режимі дозування 1 раз на добу. Багаторазове застосування лопінавіру/ритонавіру в дозі 800/200 мг 1 раз на добу протягом 2-х тижнів без обмеження в їжі (n=16) призводило до середньої Сmax лопінавіру 14,8 ± 3,5 мкг/мл (середнє значення ± стандартне відхилення) приблизно через 6 годин після застосування. Середні рівноважні концентрації лопінавіру до ранкової дози становили 5,5 ± 5,4 мкг/мл. Середнє значення AUC впродовж 24 годин складало 206,5 ± 89,7 мкг·год/мл.

Порівняно зі схемою застосування двічі на добу, схема застосування препарату один раз на добу асоціюється зі зниженням значень Сmin/ Сthrough приблизно на 50%.

Показання

Лікування ВІЛ-інфікованих пацієнтів у комбінації з іншими антиретровірусними препаратами.

Протипоказання

  • Підвищена чутливість до лопінавіру або ритонавіру або до будь-якого неактивного компонента препарату.
  • Тяжке порушення функції печінки.
  • Алувіа містить лопінавір і ритонавір, які є інгібіторами ізоферменту CYP3A цитохрому Р450. Лопінавір/ритонавір не можна застосовувати одночасно з препаратами, кліренс яких значною мірою залежить від активності CYP3A і підвищення концентрації яких у плазмі крові може спричинити появу серйозних та/або таких, що загрожують життю, реакцій. До переліку таких лікарських засобів входять:

Збільшення рівнів супутніх лікарських засобів:

Антагоніст альфа1-адренорецепторів.

Альфузозин. Підвищується концентрація альфузозину в плазмі крові, що може призвести до тяжкої артеріальної гіпотензії.

Антиангінальні засоби.

Ранолазин. Підвищується концентрація ранолазину в плазмі крові, що може призвести до серйозних та/або загрозливих для життя реакцій.

Антиаритмічні засоби.

Аміодарон, дронедарон. Підвищується концентрація аміодарону та дронедарону в плазмі крові, як наслідок, підвищення ризику аритмій чи інших серйозних небажаних реакцій.

Антибіотики.

Фусидова кислота. Підвищується концентрація фусидової кислоти в плазмі крові. Одночасне застосування з фусидовою кислотою протипоказане при дерматологічних інфекціях.

Протиракові засоби.

Венетоклакс. Збільшується плазмова концентрація венетоклаксу. Підвищується ризик виникнення синдрому лізису пухлини при ініціальній дозі і під час фази насичення. Для пацієнтів, які завершили фазу насичення і знаходяться на підтримуючій добовій дозі венетоклаксу, необхідно зменшити дозу венетоклаксу щонайменше на 75% при застосуванні з сильними інгібіторами CYP3A (див. інструкцію для медичного застосування лікарського засобу Венетоклакс).

Протиподагричні засоби.

Колхіцин. Підвищується концентрація колхіцину в плазмі крові, що може призвести до розвитку серйозних та/або таких, що загрожують життю, реакцій у пацієнтів з порушенням роботи нирок та/або печінки.

Антигістамінні засоби.

Астемізол, терфенадин. Підвищуються концентрації астемізолу та терфенадину в плазмі крові. Як наслідок, підвищується ризик серйозних аритмій, викликаних цими речовинами.

Антипсихотичні/нейролептичні засоби.

Луразидон. Підвищується концентрація луразидону в плазмі крові, що може призвести до серйозних та/або загрозливих для життя реакцій.

Пімозид. Підвищується концентрація пімозиду в плазмі крові. Як наслідок, підвищення ризику серйозних відхилень з боку системи кровотворення чи інших серйозних небажаних явищ, викликаних цією речовиною.

Кветіапін. Підвищення концентрації кветіапіну в плазмі крові може призвести до коми.

Блонансерин. Одночасне застосування з блонансерином протипоказане.

Алкалоїди ріжків.

Дигідроерготамін, ергоновін, ерготамін, метилергоновін. Підвищення концентрації похідних ріжків в плазмі крові може спричинити гостру ерготоксичність, включаючи спазм судин та ішемію.

Засоби, що діють на моторику шлунково-кишкового тракту (ШКТ).

Цизаприд. Підвищується концентрація цизаприду в плазмі крові. Як наслідок, підвищується ризик виникнення серйозних аритмій, викликаних цією речовиною.

Противірусні препарати прямої дії проти вірусу гепатиту С.

Елбасвір/гразопревір. Підвищується ризик збільшення рівня АЛТ.

Інгібітори ГМГ-КоА-редуктази.

Ловастатин, симвастатин. Підвищується концентрації ловастатину та симвастатину в плазмі крові. Як наслідок, підвищується ризик розвитку міопатії, включаючи рабдоміоліз.

Інгібітори фосфодіестерази (ФДЕ5).

Аванафіл. Підвищується концентрація аванафілу в плазмі крові.

Силденафіл. Протипоказаний лише у випадку застосування для лікування легеневої артеріальної гіпертензії (ЛАГ). Підвищує концентрацію силденафілу в плазмі крові. Відтак, підвищений ризик розвитку побічних реакцій з боку силденафілу, включаючи артеріальну гіпотензію і синкопе.

Варденафіл. Підвищується концентрація варденафілу в плазмі крові.

Седативні/снодійні засоби.

Пероральний мідазолам, тріазолам. Підвищуються концентрації перорального мідазоламу та тріазоламу в плазмі крові. Як наслідок, підвищення ризику розвитку надмірного седативного ефекту й респіраторної недостатності, викликаних цими речовинами. Застереження щодо парентерального застосування мідазоламу див. розділ: «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій».

Бета2-адреноміметики (тривалої дії).

Сальметерол. Очікується збільшення концентрацій у зв’язку із пригніченням CYP3A лопінавіром/ритонавіром. Ця комбінація може призвести до підвищення ризику небажаних явищ з боку серцево-судинної системи, пов’язаних з сальметеролом, включаючи подовження QT, прискорене серцебиття та синусову тахікардію.

Зменшення рівня лікарського засобу лопінавір/ритонавір:

Препарати рослинного походження.

Звіробій продірявлений. Існує ризик того, що рослинні препарати, які містять звіробій продірявлений (Hypericum perforatum), знижують концентрації і клінічний ефект лопінавіру та ритонавіру

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Алувіа містить лопінавір і ритонавір, які є інгібіторами ізоферменту CYP3A цитохрому Р450 in vitro. Одночасне призначення лопінавіру/ритонавіру і лікарських засобів, які первинно метаболізуються системою CYP3A, може призвести до збільшених плазмових концентрацій інших лікарських засобів, що може збільшити або подовжити їхню терапевтичну дію і побічні реакції. Алувія не інгібує CYP2D6, CYP2C9, CYP2C19, CYP2E1, CYP2B6 або CYP1A2 у концентраціях, які застосовуються у клінічних умовах.

Лопінавір/ритонавір in vivo індукує свій власний метаболізм і підвищує біотрансформацію деяких лікарських препаратів, що метаболізуються за допомогою ферментної системи цитохрому P450 (включаючи CYP2C9 та CYP2C19), а також за допомогою глюкуронізації. Це може призводити до зниження концентрації препаратів у плазмі крові і можливого зниження їхньої ефективності при одночасному призначенні з лопінавіром/ритонавіром.

Лікарські засоби, які протипоказані саме у зв’язку із очікуваним ступенем взаємодії та можливістю розвитку серйозних небажаних явищ, перераховані у розділі Протипоказання.

Відомі і теоретичні взаємодії з обраними антиретровірусними та іншими лікарськими засобами вказані у нижченаведеній таблиці.

Якщо інше не вказано, дослідження, зазначені нижче, проводилися із застосуванням рекомендованої дози лопінавіру/ритонавіру (тобто 400/100 мг двічі на добу)

Антиретровірусні препарати.

Нуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази (НІЗТ).

Ставудин та ламівудин. Концентрація лопінавіру в плазмі крові не змінюється при одночасному застосуванні лопінавіру/ритонавіру та ставудину або ламівудину. Корекція дози не потрібна.

Диданозин. Диданозин разом з таблетками лопінавір/ритонавір необхідно приймати натще.

Зидовудин та Абакавір. Лопінавір/ритонавір індукує глюкуронізацію, тому він зменшує концентрацію зидовудину та абакавіру у плазмі крові. Клінічна значущість цієї можливої взаємодії невідома.

Тенофовір. Одночасне застосування лопінавіру/ритонавіру із тенофовіром (300 мг 1 раз на добу) призводить до зростання рівня тенофовіру на 32 % без зміни концентрації лопінавіру та ритонавіру, але високі концентрації тенофовіру можуть потенціювати виникнення пов’язаних з тенофовіром побічних реакцій, включаючи порушення функції нирок.

Повідомлялося про підвищення рівня креатинфосфокінази, міалгію, міозит та рідко - про рабдоміоліз при застосуванні інгібіторів протеази, особливо у комбінації з НІЗТ.

Ненуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази.

Ефавіренз. Концентрація лопінавіру у плазмі крові знижувалася на 20% при сумісному застосуванні лопінавіру/ритонавіру (500/125 мг 2 рази на добу) з ефавірензом (600 мг 1 рази на добу). Доза таблеток лопінавіру/ритонавіру повинна бути збільшена до 500/125 мг 2 рази на добу при одночасному застосуванні з препаратом ефавірензом. Не слід застосовувати лопінавір/ритонавір 1 раз на добу при комбінованій терапії з ефавірензом.

Невірапін. Концентрація лопінавіру у плазмі крові знижувалася на 27% при сумісному застосуванні з невірапіном (200 мг 2 рази на добу). Доза таблеток лопінавіру/ритонавіру повинна бути збільшена до 500/125 мг 2 рази на добу при одночасному застосуванні з препаратом невірапін. Не слід застосовувати лопінавір/ритонавір 1 раз на добу при комбінованій терапії з невірапіном.

Етравірин. Одночасне застосування лопінавіру/ритонавіру (400/100 мг 2 рази на добу) та етравірину може зменшувати концентрацію етравірину в плазмі крові на 35%, концентрація лопінавіру у плазмі крові не змінюється. Корекція дози не потрібна.

Рилпівірин. Одночасне застосування лопінавіру/ритонавіру (400/100 мг 2 рази на добу) та рилпівірину може збільшувати концентрацію рилпівірину в плазмі крові на 52%, концентрація лопінавіру у плазмі крові не змінюється. Корекція дози не потрібна.

Делавірдин. Делавірдин може збільшувати плазмову концентрацію лопінавіру.

Антагоніст CCR5-рецепторів.

Маравірок. Одночасне застосування маравіроку та лопінавіру/ритонавіру збільшує рівні маравіроку в плазмі крові на 295%. Доза маравіроку повинна бути зменшеною до 150 мг 2 рази на добу під час супутнього застосування з лопінавіром/ритонавіром 400/100 мг два рази на добу.

Інгібітори інтегрази.

Ралтегравір. Клінічні дослідження показали, немає клінічно значущої взаємодії між лопінавіром/ритонавіром та ралтегравіром. Корекція дози не потрібна.

Супутнє застосування з іншими інгібіторами протеази ВІЛ.

Відповідно до чинних протоколів лікування, подвійна терапія інгібіторами протеази зазвичай не рекомендується.

Ампренавір. Очікується, що лопінавір/ритонавір буде підвищувати концентрації ампренавіру (ампренавір 750 мг 2 рази на добу). Супутнє застосування лопінавіру/ритонавіру та ампренавіру призводить до зниження концентрації лопінавіру. Можливо, дозу лопінавіру/ритонавіру необхідно буде підвищити під час супутнього застосування з ампренавіром, особливо пацієнтам з тривалим досвідом застосування інгібіторів протеази або зі зниженою вірусною чутливістю до лопінавіру. Не слід застосовувати лопінавір/ритонавір один раз на добу при комбінованій терапії з ампренавіром.

Фосампренавір. Супутнє застосування лопінавіру/ритонавіру (400/100 мг 2 рази на добу) з фосампренавір/ритонавіром (700/100 мг 2 рази на добу) обумовлює значне зниження концентрацій ампренавіру. Супутнє застосування збільшених доз фосампренавіру (1400 мг 2 рази на добу) з лопінавіром/ритонавіром (533/133 мг 2 рази на добу) у пацієнтів, які мають досвід застосування інгібіторів протеази, призводило до більшої частоти небажаних явищ з боку шлунково-кишкового тракту та підвищень рівнів тригліцеридів при комбінованому режимі лікування без підвищення вірусологічної ефективності, якщо порівнювати зі стандартними дозами фосампренавіру/ритонавіру. Одночасне застосування цих лікарських засобів не рекомендується. Лопінавір/ритонавір не слід приймати один раз на добу у комбінації з препаратом ампренавір.

Індинавір. При одночасному прийомі індинавіру у дозі 600 мг 2 рази на добу та лопінавіру/ритонавіру відсутні зміни площі під фармакокінетичною кривою (AUC) індинавіру, збільшується його мінімальна концентрація у 3,5 рази і знижується максимальна концентрація порівняно з прийомом одного індинавіру у дозі 800 мг 3 рази на добу. Належні дози для цієї комбінації з точки зору ефективності та безпеки не встановлювалися.

Саквінавір. При супутньому застосуванні саквінавіру в дозі 1000 мг 2 рази на добу з лопінавіром/ритонавіром подальшого збільшення концентрацій саквінавіру в плазмі крові не спостерігалося. Корекція дози не потрібна.

Типранавір/ритонавір. Одночасне застосування цих лікарських засобів не рекомендується оскільки зменшується концентрація лопінавіру в плазмі крові на 55%.

Нелфінавір. Очікується, що лопінавір/ритонавір буде підвищувати концентрації нелфінавіру (нелфінавір 1000 мг 2 рази на добу). Супутнє застосування лопінавіру/ритонавіру та нелфінавіру призводить до зниження концентрації лопінавіру. Можливо, дозу лопінавіру/ритонавіру необхідно буде підвищити під час супутнього застосування з нелфінавіром, особливо пацієнтам з тривалим досвідом застосування інгібіторів протеази або зі зниженою вірусною чутливістю до лопінавіру. Не слід застосовувати лопінавір/ритонавір 1 раз на добу при комбінованій терапії з нелфінавіром.

Ритонавір. При одночасному прийомі додатково 100 мг ритонавіру 2 рази на добу з лопінавіром/ритонавіром AUC і Cmin лопінавіру збільшувались на 33 % та 64 % відповідно.

Засоби, що знижують кислотність шлунку.

Омепразол, ранітидин. Зміна дози лопінавіру/ритонавіру не потрібна.

Антагоністи альфа1-адренорецепторів.

Альфузозин. У зв’язку із пригніченням CYP3A лопінавіром/ритонавіром, очікується збільшення концентрацій альфузозину. Одночасне застосування лопінавіру/ритонавіру та альфузозину протипоказане, з огляду на можливе збільшення пов’язаної із альфузозином токсичності, включаючи артеріальну гіпотензію.

Анальгетики.

Фентаніл. Лопінавір/ритонавір інгібує CYP3A4, у результаті чого можна очікувати підвищення плазмових концентрацій фентанілу. При одночасному застосуванні фентанілу та лопінавіру/ритонавіру рекомендується ретельно стежити за терапевтичним та побічними ефектами, включаючи пригнічення дихання та седацію.

Антиангінальні засоби.

Ранолазин. У зв’язку з пригніченням CYP3A лопінавіром/ритонавіром очікується підвищення концентрацій ранолазину. Супутнє призначення лопінавіру/ритонавіру з ранолазином протипоказано.

Антиаритмічні препарати.

Аміодарон, дронедарон.

Концентрації аміодарону та дронедарону можуть збільшуватися у зв’язку із пригніченням CYP3A4 лопінавіром/ритонавіром. Одночасне застосування лопінавіру/ритонавіру та аміодарону чи дронедарону протипоказано, оскільки в таких випадках може збільшуватися ризик аритмій або інших серйозних небажаних реакцій.

Дигоксин. Плазмові концентрації можуть збільшуватися у зв’язку із пригніченням P-глікопротеїну лопінавіром/ритонавіром. Підвищений рівень дигоксину може з часом зменшуватися зі зростанням індукції P-глікопротеїну. У разі спільного застосування лопінавіру/ритонавіру та дигоксину слід бути обережними і, по можливості, здійснювати моніторинг концентрацій дигоксину в крові. Слід бути уважним, призначаючи лопінавір/ритонавір пацієнтам, які приймають дигоксин, оскільки передбачається, що гостра інгібуюча дія ритонавіру на P-глікопротеїн суттєво підвищуватиме рівні дигоксину. Призначення дигоксину пацієнтам, які вже приймають лопінавір/ритонавір, імовірно, призведе до меншого, ніж очікується, підвищення концентрацій дигоксину.

Бепридил, лідокаїн при системному застосуванні та хінідин. Концентрації цих препаратів збільшуються при одночасному застосуванні з лопінавіром/ритонавіром. Слід бути обережними і, по можливості, здійснювати терапевтичний лікарський моніторинг концентрацій лікарських засобів.

Антибіотики.

Кларитроміцин. Очікується помірне збільшення AUC кларитроміцину у зв’язку із пригніченням CYP3A лопінавіром/ритонавіром. У пацієнтів з порушенням функції нирок (при кліренсі креатиніну <30 мл/хв) слід розглянути можливість зменшення дози кларитроміцину. Слід бути обережними при призначенні кларитроміцину одночасно з лопінавіром/ритонавіром пацієнтам з порушенням функції печінки або нирок.

Антинеобластичні засоби.

Афатиніб. Очікується збільшення AUC концентрації афатинібу в плазмі крові. Ступінь збільшення залежить від часу прийому ритонавіру. Пов’язано із пригніченням BCRP (білка резистентності раку молочної залози/ABCG2) та гострим пригніченням P-глікопротеїну лопінавіром/ритонавіром. Слід бути обережними при призначенні афатинібу у комбінації з лопінавіром/ритонавіром. Перед застосуванням ознайомтеся з інструкцією для медичного застосування афатинібу. Потрібно спостерігати за можливими небажаними реакціями на препарат афатиніб.

Церитиніб. Концентрації в сироватці крові можуть збільшуватися у зв’язку із пригніченням CYP3A та P-глікопротеїну лопінавіром/ритонавіром. Слід бути обережними при призначенні церитинібу у комбінації з лопінавіром/ритонавіром. Перед застосуванням ознайомтеся з інструкцією для медичного застосування церитинібу. Потрібно спостерігати за можливими небажаними реакціями на препарат церитиніб.

Більшість інгібіторів тирозинкінази, такі як дасатиніб, нілотиніб, вінбластин, вінкристин). При одночасному призначенні підвищуються їх сироваткові концентрації у зв’язку із пригніченням CYP3A лопінавіром/ритонавіром. Слід здійснювати ретельне спостереження на предмет переносимості цих протиракових засобів.

Венетоклакс. Лопінавір/ритонавір інгібує CYP3A. Супутнє призначення венетоклаксу та лопінавіру/ритонавіру може збільшувати показники експозиції венетоклаксу, що потенційно може призводити до серйозного ризику синдрому лізису пухлини.

Для отримання рекомендацій щодо дозування венетоклаксу, нілотинібу и дасатинібу зверніться до інструкцій для медичного застосування цих лікарських засобів.

Антикоагулянти.

Варфарин. Одночасне застосування з лопінавіром/ритонавіром може змінювати концентрації у зв’язку із індукуванням CYP2C9. Рекомендується спостерігати за МНС (міжнародним нормалізованим співвідношенням).

Ривароксабан. Одночасне застосування лопінавіру/ритонавіру та ривароксабану може збільшувати експозицію ривароксабану, що призводить до збільшення ризику кровотечі. Застосування ривароксабану не рекомендується пацієнтам, які отримують супутню терапію лопінавіром/ритонавіром.

Ворапаксар. Концентрація в сироватці крові може збільшуватися на 153% у зв’язку із пригніченням CYP3A лопінавіром/ритонавіром. Одночасне застосування ворапаксару з лопінавіром/ритонавіром не рекомендується.

Протиепілептичні препарати.

Фенітоїн. Концентрація фенітоїну в рівноважному стані помірно знижується у зв’язку із індукуванням CYP2C9 та CYP2C19 лопінавіром/ритонавіром. Концентрація лопінавіру знижується у зв’язку із індукуванням CYP3A фенітоїном. Слід бути обережними при призначенні фенітоїну у комбінації з лопінавіром/ритонавіром. При супутньому застосуванні з лопінавіром/ритонавіром потрібно слідкувати за рівнями фенітоїну. При одночасному застосуванні з препаратом фенітоїн можливо передбачити збільшення дози лопінавіру/ритонавіру. У клінічній практиці підвищення дози не оцінювалося.

Лопінавір/ритонавір не слід приймати один раз на добу у комбінації з препаратом фенітоїн.

Карбамазепін та фенобарбітал. Концентрація карбамазепіну в сироватці крові може збільшуватися у зв’язку із пригніченням CYP3A лопінавіром/ритонавіром.

Концентрація лопінавіру може зменшуватися у зв’язку із індукуванням CYP3A карбамазепіном та фенобарбіталом. Слід бути обережними при призначенні карбамазепіну або фенобарбіталу у комбінації з лопінавіром/ритонавіром. Рівні карбамазепіну та фенобарбіталу потрібно моніторити при одночасному прийомі препарату з лопінавіром/ритонавіром. При одночасному застосуванні з карбамазепіном або фенобарбіталом можна передбачити збільшення дози лопінавіру/ритонавіру. У клінічній практиці підвищення дози не оцінювалося. Лопінавір/ритонавір не слід приймати один раз на добу у комбінації з карбамазепіном та фенобарбіталом.

Ламотриджин і вальпроат. Одночасне застосування лопінавіру/ритонавіру та ламотриджину було пов’язано з скороченням AUC ламотриджину на 50%, у зв’язку із індукуванням глюкуронізації ламотриджину. За пацієнтами потрібно вести пильне спостереження на предмет зниження дії вальпроєвої кислоти при одночасному застосуванні лопінавіру/ритонавіру та вальпроєвої кислоти. Для пацієнтів, які починають або припиняють прийом лопінавіру/ритонавіру під час прийому підтримуючої дози ламотриджину: може знадобитися підвищення дози ламотриджину, коли лопінавір/ритонавір додається, або зниження дози ламотриджину, коли прийом лопінавіру/ритонавіру припиняється. Отже слід проводити моніторинг концентрації ламотриджину в плазмі крові, особливо до початку спільного застосування лопінавіру/ритонавіру і впродовж перших 2 тижнів після початку або відміни лопінавіру/ритонавіру, для визначення необхідності зміни дози ламотриджину. Для пацієнтів, які вже приймають лопінавір/ритонавір і починають приймати ламотриджин, не повинно виникнути необхідності в коригуванні рекомендованої схеми збільшення дози ламотриджину.

Антидепресанти та анксіолітики.

Тразодон. Одночасне одноразове застосування ритонавіру (200 мг два рази на добу) і тразодону призводило до збільшення концентрації тразодону у плазмі крові (AUC збільшується в 2,4 раза). Після одночасного застосування тразодону та ритонавіру спостерігалися такі небажані явища, як нудота, запаморочення, артеріальна гіпотензія та синкопе. Невідомо, чи спричиняє комбінація лопінавіру/ритонавіру аналогічне збільшення експозиції тразодону. Таку комбінацію слід використовувати з обережністю і потрібно розглянути можливість зниження дози тразодону.

Протигрибкові засоби.

Кетоконазол та ітраконазол. Лопінавір/ритонавір може підвищувати концентрації кетоконазолу й ітраконазолу в плазмі крові за рахунок пригнічення CYP3A лопінавіром/ритонавіром. Високі дози кетоконазолу та ітраконазолу (> 200 мг/добу) не рекомендуються.

Вориконазол. Концентрація вориконазолу може зменшуватися. Одночасного застосування вориконазолу та низької дози ритонавіру (100 мг 2 рази на добу), що міститься в препараті Алувіа, слід уникати, якщо тільки оцінка співвідношення користі та ризику не свідчить на користь застосування вориконазолу пацієнтом.

Засоби для лікування подагри.

Колхіцин. Очікується збільшення концентрації колхіцину в 3 рази при застосуванні разом з лопінавіром/ритонавіром у зв’язку із пригніченням P-глікопротеїну та/або CYP3A4 ритонавіром. Одночасне застосування лопінавіру/ритонавіру з колхіцином у пацієнтів з порушенням функції нирок та/або печінки протипоказане у зв’язку із можливим розвитком серйозних та/або таких, що загрожують життю, реакцій, пов’язаних із колхіцином, таких як нейромускулярна токсичність (включаючи рабдоміоліз). Якщо пацієнтам з нормальною функцією нирок та печінки рекомендована терапія лопінавіром/ритонавіром, рекомендується зниження дози колхіцину або припинення його застосування. Слід ознайомитися з інструкцією для медичного застосування колхіцину.

Антигістамінні лікарські засоби.

Астемізол, терфенадин. Лопінавір/ритонавір інгібує CYP3A, у результаті чого можна очікувати підвищення плазмових концентрацій астемізолу та терфенадину. Одночасне застосування цих лікарських засобів протипоказане, оскільки можливий ризик появи серйозної аритмії.

Антибактеріальні засоби.

Фусидова кислота. Концентрація фусидової кислоти може збільшуватися у зв’язку із пригніченням CYP3A лопінавіром/ритонавіром. Одночасне застосування лопінавіру/ритонавіру з фусидовою кислотою протипоказане для застосування в дерматологічній практиці у зв’язку із підвищеним ризиком небажаних явищ, пов’язаних із фусидовою кислотою, особливо рабдоміолізом. При застосуванні для лікування інфекцій кісток та суглобів, коли спільного застосування цих препаратів не уникнути, рекомендується пильно спостерігати за пацієнтом на предмет можливих небажаних явищ з боку м’язів

Протитуберкульозні препарати.

Бедаквілін. При одночасному застосуванні бедаквіліну 400 мг одноразово та лопінавіру/ритонавіру 400/100 мг два рази на добу протягом 24 діб концентрація бедаквіліну в плазмі крові (AUC) збільшувалась на 22% за рахунок пригнічення CYP3A4 лопінавіром/ритонавіром. Необхідно обережно застосовувати бедаквілін одночасно з ритонавиром і лише у випадку коли користь від одночасного застосування перевищуватиме ризик. Рекомендується більш часто здійснювати моніторинг електрокардіограм та моніторинг рівня трансаміназ.

Деламанід. При одночасному застосуванні деламаніду (100 мг два рази на добу) з лопінавіром/ритонавіром (400/100 мг два рази на добу), концентрація деламаніду та його активного метаболіту DM-6705 підвищувалася на 22 та 30% відповідно. З огляду на ризик пролонгації QTc, асоційованої з DM-6705, якщо одночасне застосування деламаніду з лопінавіром/ритонавіром є необхідним, рекомендовано проводи моніторинг ЕКГ протягом усього періоду лікування деламанідом.

Рифабутин. При одночасному застосуванні рифабутину (150 мг 1 раз на добу) з лопінавіром/ритонавіром протягом 10 днів Cmax і AUC рифабутину збільшувалися в 3,5 і 5,7 раза відповідно. При супутньому застосуванні з лопінавіром/ритонавіром рекомендована доза рифабутину становить 150 мг 3 рази на тиждень (наприклад, у понеділок, середу та п’ятницю). Необхідний посилений моніторинг на предмет пов’язаних із рифабутином небажаних реакцій, включаючи нейтропенію та увеїт, у зв’язку із очікуваним підвищенням AUC рифабутину. Пацієнтам, які не переносять дозу 150 мг три рази на тиждень, рекомендується подальше зниження дози рифабутину до 150 мг два рази на тиждень. Слід пам’ятати, що доза 150 мг два рази на тиждень може не забезпечувати оптимальної AUC рифабутину, призводячи, таким чином, до ризику виникнення резистентності до рифабутину і, як наслідок, неефективного лікування. Коригувати дозу лопінавіру/ритонавіру не потрібно.

Рифампіцин. Одночасне застосування лопінавіру/ритонавіру з рифампіцином не рекомендується, оскільки спостерігатися суттєве зниження концентрацій лопінавіру у зв’язку із індукуванням CYP3A рифампіцином. Коригування дози лопінавіру/ритонавіру до 400 мг/400 мг (тобто лопінавір/ритонавір 400/100 мг + ритонавір 300 мг) двічі на добу дозволило усунути індукуючу дію рифампіцину на CYP 3A4. Однак таке коригування дози може бути пов’язане із підвищенням рівнів АЛТ/АСТ та зі збільшенням частоти розладів з боку шлунково-кишкового тракту. Відтак, такої комбінації слід уникати, якщо тільки у ній не має чіткої необхідності. Якщо такого одночасного застосування препаратів уникнути не можливо, збільшені до 400 мг/400 мг двічі на добу дози лопінавіру/ритонавіру можуть призначатися у комбінації з рифампіцином за умови ретельного спостереження за безпекою та концентрацією препарату в крові. Дозу лопінавіру/ритонавіру потрібно підвищувати поступово лише після початку прийому рифампіцину.

Антипсихотичні засоби.

Луразидон. Очікується підвищення концентрацій луразидону внаслідок пригнічення CYP3A лопінавіром/ритонавіром. Супутнє призначення з луразидоном протипоказане.

Пімозид. Лопінавір/ритонавір інгібує CYP3A, у результаті чого очікується підвищення концентрації пімозиду в крові. Одночасне застосування цих препаратів може підвищити ризик виникнення серйозних гематологічних порушень і інших серйозних побічних реакцій.

Кветіапін. У зв’язку із пригніченням CYP3A лопінавіром/ритонавіром, очікується збільшення концентрацій кветіапіну. Одночасне застосування лопінавіру/ритонавіру та кветіапіну протипоказане, оскільки може призвести до підвищення токсичності, пов’язаної із кветіапіном.

Бензодіазепіни.

Мідазолам. Лопінавір/ритонавір не слід призначати у комбінації з мідазоламом, що приймається перорально, або призначати з обережністю з мідазоламом для парентерального введення у зв’язку з підвищенням AUC мідазоламу у 13 разів при його пероральному прийомі та у 4 рази при парентеральному введенні. У разі призначення лопінавіру/ритонавіру в комбінації з мідазоламом для парентерального введення, застосування такої комбінації має відбуватися у відділенні інтенсивної терапії або аналогічному закладі, що забезпечує можливість ретельного клінічного моніторингу та лікування у разі пригнічення дихання та/або тривалого седативного ефекту. Потрібно розглянути можливість коригування дози мідазоламу, особливо у разі призначення більш ніж однієї дози мідазоламу.

Бета 2-адреноміметики (тривалої дії).

Сальметерол. Одночасне застосування з лопінавіром/ритонавіром протипоказано (див. розділ «Протипоказання»).

Блокатори кальцієвих каналів.

Фелодипін, ніфедипін, нікардипін. Лопінавір/ритонавір може підвищувати їхні концентрації у плазмі крові у зв’язку із пригніченням CYP3A. При одночасному застосуванні цих лікарських засобів з лопінавіром/ритонавіром рекомендується клінічний моніторинг терапевтичного ефекту та небажаних явищ.

Кортикостероїди.

Дексаметазон. Концентрація лопінавіру може зменшуватися у зв’язку із індукуванням CYP3A дексаметазоном. При одночасному застосуванні лопінавіру/ритонавіру з дексаметазоном рекомендується проводити клінічний моніторинг антивірусного ефекту.

Флутиказону пропіонат (інгаляційно, інтраназально або у вигляді ін’єкцій), будесонід, триамцинолон. При одночасному застосуванні флутиказону пропіонату інтраназально в дозі 50 мкг 4 рази на добу з лопінавіром/ритонавіром спостерігалось збільшення концентрації флутиказону пропіонату в плазмі крові та зниження рівня кортизолу на 86%. Більший вплив очікується при інгаляційному застосуванні флутиказону пропіонату. Повідомлялося про явища, пов’язані з системною дією кортикостероїдів, включаючи синдром Кушинга та адренальну супресію, у пацієнтів, які отримували ритонавір та флутиказону пропіонат у формі інгаляцій чи інтраназально. Це також може бути характерним і для інших кортикостероїдів, що метаболізуються шляхом СYP3A4, наприклад будесоніду та триамцинолону. Отже, одночасне застосування лопінавіру/ритонавіру та глюкокортикоїдів не рекомендується, якщо тільки потенційна користь від лікування не переважує ризики виникнення явищ, пов’язаних з системною дією кортикостероїдів. Потрібно розглянути можливість зниження дози глюкокортикоїдів з ретельним моніторингом місцевих та системних явищ або перехід на глюкокортикоїди, що не є субстратами CYP3A4 (наприклад, беклометазон). Крім того, у разі відміни глюкокортикоїдів може бути потрібне більш тривале, ніж звичайно, поступове зниження дози.

Інгібітори фосфодіестерази.

Аванафіл. Одночасне застосування ритонавіру 600 мг 2 рази на добу з аванафілом призводило до підвищення концентрації аванафілу в плазмі крові (AUC) в 13 разів у зв’язку із пригніченням CYP3A лопінавіром/ритонавіром. Супутнє застосування аванафілу з лопінавіром/ритонавіром протипоказане.

Тадалафіл. Одночасне застосування лопінавіру/ритонавіру з тадалафілом для лікування легеневої артеріальної гіпертензії протипоказане, оскільки концентрація тадалафілу в крові збільшується у 2 рази у зв’язку із пригніченням CYP3A лопінавіром/ ритонавіром.

Силденафіл. Одночасне застосування лопінавіру/ритонавіру з силденафілом для лікування легеневої артеріальної гіпертензії протипоказано, оскільки концентрація тадалафілу в крові збільшується у 11 разів у зв’язку із пригніченням CYP3A лопінавіром/ ритонавіром.

Слід з обережністю застосовувати силденафіл, тадалафіл для лікування еректильної дисфункції у пацієнтів, які застосовують лопінавір/ритонавір, з ретельним моніторингом щодо виникнення побічних явищ, включаючи такі, як артеріальна гіпотензія, синкопе, зміни зору та пролонгована ерекція. При одночасному застосуванні з лопінавіром/ритонавіром дози силденафілу не повинні перевищувати 25 мг протягом 48 годин, а дози тадалафілу не повинні перевищувати 10 мг кожні 72 години.

Варденафіл. Одночасне застосування лопінавіру/ритонавіру з варденафілом протипоказане, оскільки концентрація варденафілу в крові збільшується у 49 разів у зв’язку із пригніченням CYP3A лопінавіром/ритонавіром.

Алкалоїди ріжків.

Дигідроерготамін, ергоновін, ерготамін, метилергоновін. Плазмові концентрації можуть збільшуватися через пригнічення CYP3A лопінавіром/ритонавіром. Одночасне застосування цих лікарських засобів протипоказане, оскільки це може призвести до гострої токсичності ріжків, в тому числі вазоспазму та ішемії.

Засоби, що діють на моторику шлунково-кишкового тракту (ШКТ).

Цизаприд. Плазмова концентрація цизаприду може збільшуватися внаслідок пригнічення CYP3A лопінавіром/ритонавіром. Одночасне застосування цих лікарських засобів протипоказано, оскільки може підвищитися ризик виникнення серйозної аритмії.

Противірусні препарати прямої дії проти вірусу гепатиту С.

Елбасвір/гразопревір. Плазмові концентрації можуть збільшуватися внаслідок пригнічення CYP3A лопінавіром/ритонавіром. Одночасне застосування цих лікарських засобів протипоказано.

Омбітасвір/паритапревір/ритонавір з або без дасабувіру. Для паритапревіру підвищується AUC у 2,17 раза, Cmax у 2,04 раза, Cmin у 2,36 раза. Експозиація паритапревіру може збільшуватися при одночасному застосуванні з лопінавіром/ритонавіром. Одночасне застосування не рекомендоване.

Інгібітор протеази вірусу гепатиту С.

Боцепревір. Одночасне застосування боцепревіру (800 мг 3 рази на добу) і лопінавіру/ритонавіру призвело до зниження AUC босепревіру на 45% і AUC лопінавіру на 34%. Не рекомендується одночасне застосування лопінавіру/ритонавіру та боцепревіру.

Симепревір. Одночасне застосування лопінавіру/ритонавіру та симепревіру може збільшувати концентрацію симепревіру в плазмі крові (AUC) у 7,2 рази. Не рекомендується одночасне застосування лопінавіру/ритонавіру та симепревіру.

Телапревір. Одночасне застосування телапревіру 750 мг 3 рази на добу та лопінавіру/ритонавіру приводить до зниження AUC телапревіру на 54%, максимальна та мінімальна концентрація в плазмі крові знижується на 53% та 52% відповідно, в той час як показники концентрації лопінавіру не змінюються. Не рекомендується одночасно застосовувати лопінавір/ритонавір та телапревір.

Препарати рослинного походження.

Звіробій продірявлений (Hypericum perforatum). Пацієнтам які отримують терапію лопінавіром/ритонавіром не слід застосовувати препарати рослинного походження, що містять звіробій продірявлений (Hypericum perforatum), через ризик зниження плазмових концентрацій інгібіторів протеази внаслідок індукції CYP3A препаратами звіробою, що у свою чергу, може спричинити зменшення клінічної ефективності та розвиток резистентності до лопінавіру або до класу інгібіторів протеази. Якщо пацієнт вже приймає звіробій продірявлений, потрібно його відмінити і, по можливості, перевірити рівні вірусного навантаження. Після відміни звіробою продірявленого, рівні лопінавіру та ритонавіру можуть підвищитися. Може знадобитися коригування дози лопінавіру/ритонавіру. Індукуючий ефект може зберігатися протягом як мінімум 2 тижнів після припинення лікування з використанням звіробою продірявленого Отже, можна безпечно розпочинати прийом лопінавіру/ритонавіру через 2 тижні після відміни звіробою продірявленого.

Імуносупресанти.

Циклоспорин, сиролімус (рапаміцин) і такролімус. Одночасний прийом з лопінавіром/ритонавіром може підвищити їхні концентрації в крові внаслідок індукції CYP3A лопінавіром/ритонавіром. Рекомендується частіше визначати терапевтичну концентрацію цих препаратів до стабілізації плазмових рівнів цих лікарських засобів.

Гіполіпідемічні засоби.

Ловастатин та симвастатин. Комбінація цих речовин з лопінавіром/ритонавіром протипоказана, оскільки при одночасному застосуванні значно підвищуються концентрації ловастатину та симвастатину в крові внаслідок індукції CYP3A лопінавіром/ритонавіром, що може викликати міопатію, у тому числі рабдоміоліз,

Аторвастатин меншою мірою метаболізується CYP3A. При одночасному застосуванні з аторвастатином відзначалося збільшення Сmax  і AUC аторвастатину в середньому в 4,7 і 5,9 раза відповідно. Комбінація лопінавіру/ритонавіру з аторвастатином не рекомендується. Якщо існує беззаперечна потреба у застосуванні аторвастатину, слід приймати найменшу можливу дозу аторвастатину на фоні ретельного моніторингу безпеки.

Розувастатин. При одночасному застосуванні з розувастатином в дозі 20 мг один раз на добу відзначалося збільшення Сmax  і AUC розувастатину в середньому в 5 і 2 рази відповідно. Хоча розувастатин слабко метаболізується CYP3A4, спостерігалося збільшення його плазмових концентрацій. Механізм цієї взаємодії може пояснюватися пригніченням транспортних білків. При супутньому застосуванні лопінавіру/ритонавіру та розувастатину потрібно бути обережними та розглянути можливість застосування знижених доз.

Флувастатин або правастатин. Клінічно значуща взаємодія не очікується. Правастатин не метаболізується ізоферментом CYP450. Флувастатин частково метаболізується CYP2C9. У випадках, коли показано лікування інгібітором ГМГ-КоА-редуктази, рекомендується застосовувати правастатин або флувастатин.

Опіоїди.

Бупренорфін. 16 мг 1 раз на добу. Корекція дози не потрібна.

Метадон. Лопінавір/ритонавір знижує концентрацію метадону у плазмі крові. Рекомендується моніторинг концентрації метадону в плазмі крові.

Пероральні контрацептиви.

Етинілестрадіол. У разі одночасного застосування лопінавіру/ритонавіру з контрацептивами, які містять етинілестрадіол (незалежно від лікарської форми контрацептиву, наприклад, пероральний контрацептив чи пластир), можуть знадобитися додаткові протизаплідні заходи, оскільки концентрація етинілестрадіолу може знижуватися.

Засоби, що допомагають позбутися паління.

Бупропіон. У здорових добровольців AUC і Cmax бупропіону та його активного метаболіту – гідроксибупропіону, зменшувались приблизно на 50 % при сумісному застосуванні з лопінавіром/ритонавіром. Цей ефект можливий завдяки індукції метаболізму бупропіону. Тому, якщо сумісне застосування лопінавіру/ритонавіру разом з бупропіоном необхідне, воно має бути під пильним клінічним контролем ефективності бупропіону без перевищення рекомендованої дози, незважаючи на індукцію, що спостерігається.

Судинорозширювальні засоби.

Босентан. При одночасному застосуванні босентану та лопінавіру/ритонавіру Cmax і AUC босентану збільшувалися у 6 і 5 разів відповідно, а Сmin збільшувалась у 48 разів на початку сумісного застосування у зв’язку із індукуванням CYP3A4 лопінавіром/ритонавіром. Плазмові концентрації лопінавіру/ритонавіру можуть зменшуватися у зв’язку із індукуванням CYP3A4 босентаном. Слід бути обережними при призначенні лопінавіру/ритонавіру з босентаном. При одночасному застосуванні цих препаратів, потрібно вести моніторинг ефективності терапії проти ВІЛ, а також слід ретельно спостерігати за пацієнтами на предмет токсичності босентану, особливо упродовж першого тижня супутнього застосування лікарських засобів.

Ріоцигуат. Концентрації в сироватці крові можуть збільшуватися у зв’язку із пригніченням CYP3A та P-глікопротеїну лопінавіром/ритонавіром. Одночасне застосування цих препаратів не рекомендується.

Протипаразитарні засоби.

Атоваквон. При одночасному прийомі лопінавіру/ритонавіру та атоваквону можливе зниження терапевтичної концентрації атоваквону, тому може бути необхідним підвищення дози атоваквону.

Інші лікарські засоби.

Виходячи з відомих метаболічних профілів, клінічно значущі взаємодії між лопінавіром/ритонавіром і флувастатином, дапсоном, триметопримом/сульфаметоксазолом, азитроміцином або флуконазолом (у пацієнтів з нормальною функцією нирок та печінки) не очікуються.

Особливості застосування

Пацієнти з супутніми захворюваннями.

Порушення функції печінки.

Безпека та ефективність лопінавіру/ритонавіру у пацієнтів зі значним порушенням функції печінки не встановлена. Лопінавір/ритонавір протипоказаний пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки.

У пацієнтів з хронічним гепатитом B або C, які лікуються комбінацією антиретровірусних препаратів, існує підвищений ризик розвитку тяжких і потенційно небезпечних для життя побічних реакцій з боку печінки. У разі супутньої противірусної терапії гепатитів В або С, зверніться до Інструкцій для медичного застосування відповідних лікарських засобів.

У пацієнтів з існуючим раніше порушенням функції печінки, включаючи хронічний гепатит, під час комбінованої антиретровірусної терапії може спостерігатися підвищена частота розвитку порушень функції печінки; за такими пацієнтами слід встановити ретельний контроль відповідно до стандартної практики. Якщо є симптоми погіршення захворювання печінки в таких пацієнтів, слід розглянути питання про переривання або припинення лікування.

Повідомлялось про підвищення активності трансаміназ з одночасним підвищенням рівнів білірубіну або без нього у ВІЛ-1 моно-інфікованих пацієнтів або у пацієнтів, які отримували постконтактну профілактику, вже на 7-й день після початку застосування лопінавіру/ритонавіру у поєднанні з іншими антиретровірусними препаратами. У деяких випадках порушення функції печінки були серйозними.

До початку застосування лопінавіру/ритонавіру слід зробити належні лабораторні аналізи та здійснювати пильне спостереження за пацієнтами під час лікування.

Порушення функції нирок.

Оскільки нирковий кліренс лопінавіру і ритонавіру незначний, збільшення плазмових концентрацій у пацієнтів з порушенням функції нирок не очікується. Оскільки лопінавір і ритонавір мають високий ступінь зв’язування з білками плазми, малоймовірно, що вони будуть видалятися шляхом гемодіалізу або перитонеального діалізу.

Гемофілія.

Були повідомлення про підвищену кровоточивість, включаючи спонтанні шкірні гематоми і гемартрози у пацієнтів з гемофілією типу А і B, що лікувалися інгібіторами протеази. Деяким пацієнтам призначався додатковий фактор VIII. У більш ніж половині зазначених випадків лікування інгібіторами протеази було продовжено або розпочато знову, якщо воно було перервано. Передбачався причинно-наслідковий зв’язок, хоча механізм дії не був пояснений. Тому пацієнти з гемофілією повинні знати про можливість підвищеної кровоточивості.

Панкреатит.

Були повідомлення про випадки панкреатиту у пацієнтів, які отримували Алувію, включаючи пацієнтів, у яких розвинулася гіпертригліцеридемія. У більшості випадків хворі страждали на панкреатит раніше та/або приймали інші лікарські засоби, які могли сприяти розвиткові панкреатиту. Виражене підвищення рівня тригліцеридів є фактором ризику розвитку панкреатиту. У хворих з прогресуючою ВІЛ-інфекцією ризик збільшення концентрації тригліцеридів і розвитку панкреатиту може збільшуватися.

Можливість розвитку панкреатиту слід розглядати при наявності клінічної симптоматики (нудота, блювання, біль у животі) або змін лабораторних показників (збільшення ліпази або амілази в сироватці крові). Пацієнтів, у яких спостерігаються ці ознаки або симптоми, слід обстежити, а при встановленні діагнозу панкреатит терапію лопінавіром/ритонавіром необхідно припинити.

Синдром відновлення імунної системи.

У ВІЛ-інфікованих хворих з тяжким імунним дефіцитом під час проходження комбінованої антиретровірусної терапії (КАРТ) може виникати запальна реакція на безсимптомні або залишкові умовно-патогенні мікроорганізми, яка зумовлює тяжкі клінічні стани або погіршення симптомів. Як правило, такі реакції спостерігалися протягом перших декількох тижнів або місяців після початку комбінованої антиретровірусної терапії. Прикладами цього можуть бути цитомегаловірусний ретиніт (cytomegalovirus retinitis), генералізовані і/або вогнищеві мікобактеріальні інфекції, а також пневмоцистна пневмонія (Pneumocystis jiroveci). Необхідно оцінювати всі симптоми запалення, а при необхідності призначати відповідне лікування.

Також повідомлялось про аутоімунні розлади (наприклад, хворобу Грейвса) , які відбувались в умовах відновлення імунітету, проте час їх виникнення був різним, і вони могли виявлятись через багато місяців після початку лікування.

Остеонекроз.

Не дивлячись на те, що етіологія є багатофакторною (включаючи застосування кортикостероїдів, споживання алкоголю, тяжкий імунодефіцит, високий індекс маси тіла), випадки остеонекрозу зустрічалися частіше у пацієнтів на пізніх стадіях ВІЛ захворювання та/або при довгостроковій комбінованій антиретровірусній терапії (КАРТ). Пацієнту небохідно рекомендувати звернутись до лікаря, якщо він відчуває біль в суглобах, скутість в суглобах або труднощі при русі.

Подовження інтервалу PR.

Лопінавір/ритонавір спричиняв незначне асимптоматичне подовження інтервалу PR у кількох здорових добровольців. Мають місце поодинокі повідомлення про атріовентрикулярну блокаду ІІ-го або ІІІ-го ступеня у хворих, у яких в анамнезі було захворювання серця та існуючі порушення провідності або у пацієнтів, які отримували лікарські засоби, що, як відомо, подовжують інтервал PR (наприклад верапаміл або атазанавір), при одночасному застосуванні лопінавіру/ритонавіру. Лопінавір/ритонавір треба застосовувати з обережністю таким пацієнтам.

Вага та метаболічні параметри.

Під час антиретровірусної терапії можливе збільшення ваги і рівнів ліпідів та глюкози в крові. Такі зміни можуть бути частково пов’язані з контролем захворювання і способом життя. Що стосується ліпідів, є свідчення того, що в деяких випадках це стало результатом лікування, тоді як не було отримано переконливих доказів, що пов’язують збільшення ваги з певним способом лікування. Контроль рівня ліпідів та глюкози в крові здійснюється відповідно до встановлених правил лікування ВІЛ-інфекції. Порушення рівня ліпідів слід лікувати відповідно до клінічної практики.

Цукровий діабет/Гіперглікемія.

Уперше діагностовані випадки захворювання на цукровий діабет, гіперглікемію або загострення існуючого цукрового діабету відзначені у хворих, яким призначали інгібітори протеази. У деяких випадках гіперглікемія спостерігалася у тяжкій формі, а іноді супроводжувалася кетоацидозом. Багато хворих мали супутні захворювання, деякі з яких вимагали проведення терапії препаратами, що могли призвести до розвитку цукрового діабету або гіперглікемії. Необхідно моніторувати рівень глюкози в крові.

Перерозподіл жирової тканини і метаболічні порушення.

Комбінована антиретровірусна терапія у ВІЛ-інфікованих хворих поєднувалася з перерозподілом жирової тканини (ліподистрофія), включаючи втрату периферичного і лицьового підшкірного жиру, збільшення внутрішньочеревного і вісцерального жиру, гіпертрофію молочної залози і накопичення дорсоцервікального жиру (бичачий горб). Механізм такого впливу повністю не встановлений. Більш високий ризик ліподистрофії був пов'язаний з індивідуальними факторами, такими як літній вік, і з факторами, пов’язаними з препаратом, такими як триваліша антиретровірусна терапія і пов’язані з нею порушення обміну речовин. Клінічне обстеження має включати оцінку фізикальних ознак перерозподілу жирової тканини, визначення концентрації ліпідів і глюкози у плазмі крові у період лікування.

Резистентність/перехресна резистентність.

Були виявлені різні ступені перехресної резистентності між інгібіторами протеази. Ефективність застосування лопінавіру/ритонавіру пацієнтам, що раніше приймали інгібітори протеази у складі антиретровірусної терапії, досліджується.

Підвищення рівня ліпідів.

Лікування лопінавіром/ритонавіром призводило до підвищення, іноді істотного, концентрації загального холестерину і тригліцеридів у плазмі крові, вміст яких необхідно визначати до початку і через однакові інтервали під час терапії лопінавіром/ритонавіром. Особливу увагу слід приділяти пацієнтам з високими початковими значеннями і з порушенням ліпідного обміну в анамнезі.

Застосування у людей літнього віку.

Клінічні дослідження лопінавіру/ритонавіру не включають достатньої кількості пацієнтів у віці 65 років і старше для визначення різниці між ними та молодими пацієнтами. Загалом, необхідно бути обережним при застосуванні лопінавіру/ритонавіру пацієнтам літнього віку, у яких частіше спостерігається зниження функції печінки, нирок, серцевої функції, розвиток супутніх захворювань або поява іншої лікарської взаємодії.

Застосування у педіатричній практиці.

Для таких дітей застосовують лопінавір/ритонавір у формі розчину для перорального застосування. У ВІЛ-інфікованих пацієнтів віком від 14 днів до 12 років профіль побічних реакцій під час клінічних досліджень був таким, як у дорослих пацієнтів. Оцінка противірусної дії лопінавіру/ритонавіру у дітей досі триває у клінічних випробуваннях. Лопінавір/ритонавір не повинен бути застосований дітям один раз на день.

Інше. Слід дотримуватися особливої обережності при призначенні лопінавіру/ритонавіру одночасно з лікарськими засобами, які викликають збільшення інтервалу QT, такими як хлорфенірамін, хінідин, еритроміцин, кларитроміцин. Застосування лопінавіру/ритонавіру може збільшувати концентрацію засобів, що спільно приймаються, і викликати відповідні небажані реакції з боку серця.

Препарат Алувіа не є лікарським засобом для остаточного вилікування від ВІЛ-інфекції або СНІДу. Хоча й було доведено, що ефективна вірусна супресія при антиретровірусній терапії значно знижує ризик передачі інфекції статевим шляхом, не можна виключати залишковий ризик. Щоб уникнути передачі інфекції, необхідно вживати профілактичні заходи відповідно до національних керівництв, У осіб, що приймають лопінавір/ритонавір, все ще можливий розвиток інфекцій, що асоціюються з ВІЛ і СНІД.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність.

Лопінавір/ритонавір був оцінений більш ніж у 3000 вагітних жінок, включаючи більше 1000 жінок на першому триместрі вагітності. У постреєстраційному реєстрі «Antiretroviral Pregnancy Registry», заснованому у 1989 році, не було повідомлень про вроджені дефекти у дітей, народжених від більше 1000 жінок, що приймали лопінавір/ритонавір в першому триместрі вагітності. Розповсюдженість вроджених дефектів після прийому лопінавіру в будь-якому триместрі зіставна з розповсюдженістю в загальній популяції. Не було виявлено ніяких типових вроджених дефектів, що мали б спільну етіологію. Дослідження на тваринах продемонстрували репродуктивну токсичність. На основі вказаних даних можна зробити висновок, що ризик дефектів розвитку у людей є малоймовірним. У разі клінічних показань лопінавір/ритонавір може використовуватися під час вагітності.

Годування груддю.

Дослідження на щурах показали, що лопінавір екскретується в грудне молоко. Невідомо, чи екскретується цей лікарський засіб у молоко матері. Загальна рекомендація полягає в тому, що ВІЛ-інфіковані жінки за жодних обставин не повинні годувати груддю своїх дітей, щоб уникнути передачі ВІЛ.

Фертильність.

Дослідження на тваринах не продемонстрували будь-якого впливу на фертильність. Дані про вплив лопінавіру/ритонавіру на фертильність людини відсутні.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Дослідження впливу препарату на здатність керувати автотранспортом і працювати з механізмами не проводилися. Пацієнтів слід попередити, що при лікуванні лопінавіром/ритонавіром відмічені випадки виникнення нудоти, сонливості та запаморочення.

Спосіб застосування та дози

Лопінавір/ритонавір повинні призначати лікарі, які мають досвід лікування ВІЛ-інфекції.

Таблетки слід ковтати цілими, не розжовувати, не розламувати та не подрібнювати.

Дорослі.

  • 400/100 мг (2 таблетки по 200/50 мг) 2 рази на добу, незалежно від прийому їжі або
  • 800/200 мг (4 таблетки по 200/50 мг) 1 раз на добу, незалежно від прийому їжі пацієнтам з менш ніж трьома лопінавір-асоційованими мутаціями. Існує недостатньо даних для рекомендацій застосування препарату 1 раз на добу у дорослих пацієнтів з трьома або більше лопінавір-асоційованими мутаціями.

Не слід застосовувати лопінавір/ритонавір 1 раз на добу у комбінації з фенобарбіталом, фенітоїном, карбамазепіном.

Супутня терапія: ефавіренз, невірапін, ампренавір або нелфінавір.

Слід зважити на необхідність підвищення дози лопінавіру/ритонавіру до 500/125 мг (2 таблетки по 200/50 мг та 1 таблетка по 100/25 мг) при застосуванні у комбінації з ефавірензом, невірапіном, ампренавіром або нелфінавіром у пацієнтів, які раніше отримували лікування та у яких можна передбачити зниження чутливості до лопінавіру (дані лікування в анамнезі або лабораторні дані).

Не слід застосовувати лопінавір/ритонавір 1 раз на добу у комбінації з ефавірензом, невірапіном, ампренавіром або нелфінавіром. Діти від 2-х років

Не слід застосовувати лопінавір/ритонавір 1 раз на добу у дітей.

Дітям з масою тіла 40 кг і більше або з площею поверхні тіла (ППТ)* 1,4 м2 або більше застосовують дорослу дозу 400/100 мг 2 рази на добу (без супутнього застосування ефавірензу, невірапіну, нелфінавіру або ампренавіру).

* Площа поверхні тіла (ППТ) може бути розрахована за такою формулою:

 
ППТ (м2) = √
 (зріст (см) × маса тіла (кг) / 3600)
.

Рекомендовані дози для дітей з масою тіла менш ніж 40 кг або з ППТ від 0,5 до 1,4 м2 та які можуть проковтнути таблетку цілою, див. у таблицях 1, 2 та 3 нижче. У дітей з ППТ менше 0,5 м2 або у тих, хто не може проковтнути таблетки, застосовують лопінавір/ритонавір (Калетра) у формі розчину для перорального застосування.

Таблиця 1

Дозування Алувії залежно від ППТ

(без супутнього застосування ефавірензу, невірапіну, нелфінавіру або ампренавіру)

ППТ (м2)
Рекомендована доза лопінавіру/ритонавіру (мг)
два рази на добу.
Необхідна доза може бути досягнута шляхом використання двох форм препарату Алувіа: 100/25 мг та 200/50 мг.
від ³ 0,5 до < 0,9
 200/50 мг
від ³ 0,9 до < 1,4
300/75 мг
³ 1,4
400/100 мг

Таблиця 2

Дозування Алувії залежно від маси тіла

(без супутнього застосування ефавірензу, невірапіну, нелфінавіру або ампренавіру)

Маса тіла (кг)
Рекомендована кількість таблеток
100/25 мг 2 рази на добу
від 15 до 25 кг
2 таблетки (200/50 мг)
від > 25 до 35 кг
3 таблетки (300/75 мг)
> 35 кг
4 таблетки (400/100 мг)

Таблиця 3

Дозування Алувії залежно від ППТ

(при супутньому застосуванні ефавірензу, невірапіну, нелфінавіру або ампренавіру)

ППТ (м2)
Рекомендована доза лопінавіру/ритонавіру (мг)
два рази на добу.
Необхідна доза може бути досягнута шляхом використання двох форм препарату Алувіа: 100/25 мг та 200/50 мг.
від ³ 0,5 до < 0,8
 200/50 мг
від ³ 0,8 до < 1,2
 300/75 мг
³ 1,2 до < 1,4
 400/100 мг
³ 1,4
500/125 мг

Діти віком до 2-х років: безпеку та ефективність Алувії у дітей віком до 2 років не встановлено. Існують обмежені дані про фармакокінетику лопінавіру/ритонавіру в такій популяції, але рекомендацій щодо дозування зробити неможливо.

Пацієнти з порушенням функції печінки: у ВІЛ-інфікованих пацієнтів з легким та помірним ступенем порушення функції печінки концентрація лопінавіру у плазмі крові зростає приблизно на 30 %, що не має клінічного значення. Дані щодо пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки відсутні – лопінавір/ритонавір не повинен застосовуватися у таких пацієнтів.

Пацієнти з порушенням функції нирок: Оскільки нирковий кліренс лопінавіру і ритонавіру незначний, збільшення плазмових концентрацій у пацієнтів з порушенням функції нирок не очікується. Оскільки лопінавір і ритонавір мають високий ступінь зв’язування з білками плазми, малоймовірно, що вони будуть видалятися шляхом гемодіалізу або перитонеального діалізу.

Вагітність та післяпологовий період: корекція дози не потрібна. Прийом лопінавіру/ритонавіру один раз на день не показаний вагітним жінкам через відсутність фармакокінетичних та клінічних даних.

Діти

Застосовувати дану форму препарату дітям віком до 2 років не рекомендується.

Передозування

До теперішнього часу клінічний досвід гострого передозування Алувією у людей обмежений. Специфічного антидоту для Алувії при передозуванні не існує. Лікування передозування препаратом Алувіа має включати загальну підтримуючу терапію на тлі спостереження за життєво важливими функціями організму і клінічним станом хворого. Якщо показано, проводять промивання шлунка для виведення активної речовини, що не була абсорбована. Застосування активованого вугілля також може бути допоміжним засобом для виведення активної речовини, що не була абсорбована. Оскільки Алувіа активно зв’язується з білками плазми, проведення діалізу не призведе до значного видалення активної речовини з організму.

Побічні реакції

Безпека лопінавіру/ритонавіру досліджувалася на більше ніж 2600 пацієнтах у II-IV фазах клінічних досліджень, з яких більше 700 пацієнтів отримували дозу 800/200 мг (4 таблетки) один раз на добу. Поряд з нуклеозидними інгібіторами зворотної транскриптази (НІЗТ), в деяких дослідженнях лопінавір/ритонавір застосовувався в поєднанні з ефавірензом або невірапіном. В ході клінічних випробувань часто повідомлялися наступні побічні реакції, пов’язані з терапією лопінавіром/ритонавіром: діарея, нудота, блювання, гіпертригліцеридемія і гіперхолестеринемія. Ризик виникнення діареї може бути більшим при прийомі лопінавіру/ритонавіру в режимі один раз на добу. Діарея, нудота і блювання може виникати на початку лікування, а гіпертригліцеридемія та гіперхолестеринемія може виникнути пізніше. Небажані явища, що виникли в ході лікування, призвели до дострокового виходу із дослідження в II-IV фазах у 7% випадків.

Важливо зауважити, що у пацієнтів, які отримували лопінавір/ритонавір, були зафіксовані випадки панкреатиту, у тому числі у тих пацієнтів, в яких розвинулася гіпертригліцеридемія. Крім того, надходили поодинокі повідомлення про збільшення інтервалу PR під час терапії лопінавіром/ритонавіром

Побічні реакції, що спостерігалися у клінічних дослідженнях та післяреєстраційному періоді у дорослих пацієнтів та дітей.

Побічні реакції, про які повідомлялося, були від середнього до тяжкого ступеня тяжкості, незалежно від оцінки причинно-наслідкового зв’язку у кожному окремому випадку. Побічні реакції, наведені нижче, розподілені за органами і системами та за частотою виникнення: дуже часто (понад 10 %), часто (1-10 %), нечасто (0,1-1 %); рідко (0,01-0,1 %).

Інфекції та інвазії: дуже часто – інфекція верхніх дихальних шляхів; часто - інфекція нижніх дихальних шляхів, інфекції шкіри, включаючи запалення підшкірної клітковини, фолікуліт та фурункульоз; нечасто – грипоподібний синдром, середній отит, фарингіт, бронхіт, риніт, синусит, сіаладеніт, гастроентерит, бактеріальна інфекція, вірусна інфекція, бронхопневмонія; рідко – целюліт, перинеальний абсцес.

Порушення з боку системи крові і лімфатичної системи: часто – анемія, лейкопенія, нейтропенія, лімфаденопатія; рідко – спленомегалія.

Порушення з боку імунної системи: часто – гіперчутливість, включаючи кропив’янка та ангіоневротичний набряк; нечасто – синдром імунної реактивації.

Ендокринні розлади: нечасто – чоловічий гіпогонадизм, синдром Кушинга, гіпотиреоїдизм.

Порушення обміну речовин та харчування: часто – порушення рівня глюкози в крові, включаючи діабети, гіпертригліцеридемія, гіпохолестеринемія, зниження ваги, зниження апетиту; нечасто – збільшення ваги, підвищення апетиту, гіповітаміноз, дегідратація, набряки, лактоацидоз, ожиріння, анорексія, цукровий діабет, гіперглікемія, ліпоматоз, гіперамілаземія, гіперліпаземія.

Психічні розлади: часто – тривожний стан, порушення сну; нечасто – зниження лібідо, незвичні сновидіння, збудження, неспокій, апатія, сплутаність свідомості, депресія, дискінезія, емоційна лабільність, дезорієнтація, зміни настрою, нервозність, порушення процесів мислення.

Порушення з боку нервової системи: часто – головний біль (включаючи мігрень), парестезії, нейропатія (включаючи периферичну нейропатію), запаморочення, безсоння; нечасто – гострі порушення мозкового кровообігу, судоми, втрата або зміна смакової чутливості, тремор, церебральний інфаркт, амнезія, атаксія, дискінезія, енцефалопатія, параліч лицьового нерва, внутрішньочерепна гіпертензія, сонливість, екстрапірамідні порушення, порушення рівноваги.

Порушення з боку органів зору: нечасто – порушення зору, порушення з боку органів зору, зорові розлади.

Порушення з боку органів слуху та лабіринту: нечасто – дзвін у вухах, гіперакузія, запаморочення.

Порушення з боку серця: нечасто – інфаркті міокарда внаслідок атеросклерозу, атріовентрикулярна блокада, недостатність тристулкового клапана серця, відчуття серцебиття, тріпотіння передсердь, ортостатична гіпотензія, вазодилатація, стенокардія.

Порушення з боку судин: часто - артеріальна гіпертензія, нечасто – тромбоз глибоких вен, тромбофлебіт, васкуліт, варикозне розширення вен, тромбоз глибоких вен.

Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – діарея, нудота; часто - панкреатити, гастроезофагеальний рефлюкс, гастроентерит та коліт, блювання, біль в животі (у верхній та нижній ділянках), здуття живота, диспепсія, геморой, метеоризм, порушення випорожнень, шлунково-кишкові розлади; нечасто – кишково-шлункові кровотечі, включаючи виразкове ураження шлунка та кишечника, дуоденіт, гастрит і ректальна кровотеча, стоматит і виразки слизової оболонки рота, нетримання калу, запор, сухість у ротовій порожнині, дисфагія, ентероколіт, відрижка, езофагіт, ентерит, геморагічний ентероколіт, періодонтит, абдомінальний дискомфорт.

Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів: часто – гепатити, у тому числі підвищення АСТ, АЛТ та ГГТ; нечасто – жирова дистрофія печінки, гепатомегалія, холангіт, гіпербілірубінемія, холецистит, болючість печінки; частота невідома - жовтяниця.

Порушення з боку шкіри і підшкірної клітковини: часто – висип, акне, включаючи макулопапульозний висип, висип/дерматит, включаючи екзему та себорейний дерматит, нічна пітливість, свербіж, набута ліподистрофія, включаючи атрофію шкіри; нечасто – алопеція, ідіопатичний капілярит, васкуліт, сухість шкіри, алергічний дерматит, ексфоліативний дерматит, зміна структури нігтів, себорея, зміна кольору шкіри, виразки шкіри, набряк обличчя, гіпергідроз, стриї, гіпертрофія шкіри; частота невідома – синдром Стівенса–Джонсона, мультиформна еритема.

Порушення з боку скелетно-м’язової системи та сполучної тканини: часто - міалгія, м’язово-скелетний біль, включаючи артралгію та біль у спині, розлади з боку м’язів, такі як слабкість та спазми; нечасто – рабдоміоліз, остеонекроз, біль у спині, артропатія, м’язова слабкість, остеоартрит, біль у кінцівках.

Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – зниження кліренсу креатиніну, нефрит, гематурія, нефролітіаз, патологічні зміни в сечі, аномальний запах сечі, альбумінурія, гіперкальціурія, гіперурикемія, ниркова недостатність.

Порушення з боку статевих органів та молочних залоз: часто - еректильна дисфункція, порушення менструального циклу – аменорея, менорагія, порушення еякуляції, збільшення молочних залоз, гінекомастія.

Загальні розлади та реакції у місці введення: часто – втомлюваність, включаючи астенію, біль; нечасто – біль у грудях, біль за грудиною, озноб, гарячка, нездужання, набряк, включаючи периферичний набряк, набряк обличчя, гіпертрофія, взаємодія з лікарськими засобами, кіста.

Доброякісні та злоякісні новоутворення (включаючи кісти та поліпи): нечасто – доброякісне новоутворення шкіри, новоутворення.

Порушення з боку дихальної системи: нечасто – набряк легень, диспное, кашель, астма.

У ВІЛ інфікованих пацієнтів з тяжким імунодефіцитом на початку комбінованої антиретровірусної терапії можуть виникнути запальні реакції на безсимптомні або опортуністичні інфекції.

Опис окремих побічних реакцій.

Повідомлялося про випадки синдрому Кушинга у пацієнтів, які отримували ритонавір та флутиказону пропіонат у формі інгаляцій чи інтраназально. Це також характерно і для інших кортикостероїдів, що метаболізуються шляхом P450 3A, наприклад будесоніду.

Повідомлялося про підвищення рівня креатинфосфокінази (КФК), міалгію, міозит та рідко - про рабдоміоліз при застосуванні інгібіторів протеази, особливо у комбінації з нуклеозидними інгібіторами зворотної транскриптази (НІЗТ).

Метаболічні параметри.

Під час антиретровірусної терапії може підвищуватися маса тіла та рівні ліпідів і глюкози в крові.

У ВІЛ-інфікованих хворих з тяжким імунним дефіцитом на початку комбінованої антиретровірусної терапії (КАРТ) може виникати запальна реакція на безсимптомні або залишкові умовно-патогенні мікроорганізми. Аутоімунні розлади (наприклад, хвороба Грейвса) також фіксувалися, проте час їх виникнення був різним, і вони могли виявлятись через багато місяців після початку лікування.

Зустрічалися також випадки остеонекрозу, зокрема у пацієнтів із загальновизнаними факторами ризику, на пізніх стадіях ВІЛ захворювання або при довгостроковій терапії комбінованими антиретровірусними препаратами (КАРТ). Частота таких явищ невідома.

Діти.

У дітей профіль побічних реакцій і переносимість препарату були такими ж самими, як і у дорослих пацієнтів.

Термін придатності

3 роки.

Умови зберігання

Зберігати у недоступному для дітей місці при температурі не вище 30 оС.

Упаковка

Алувіа 200 мг/50 мг. По 120 таблеток у флаконах, закритих кришечками. По 1 флакону у картонній коробці.

Алувіа 100 мг/25 мг. По 60 таблеток у флаконах, закритих кришечками. По 1 флакону у картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

Еббві Дойчленд ГмбХ і Ко. КГ, Кнольштрассе, 67061 Людвігсхафен, Німеччина/

Abbvie Deutschland GmbH & Co. KG, Knollstrasse, 67061 Ludwigshafen, Germany.

ПрАТ "Індар", вул. Зрошувальна 5, 02099 Київ, Україна/ 

PrJSC “Indar”, 5 Zroshuvalna str., 02099 Kiev, Ukraine

(альтернативний виробник, відповідальний за вторинне пакування та випуск серії для таблеток 200мг/50мг)

Дозировка Алувиа таблетки, п/плен. обол., по 100 мг/25 мг №60 во флак.
Производитель Эббви Дойчленд ГмбХ и Ко. КГ для "Эббви Биофармасьютикалз ГмбХ", Германия/Швейцария
МНН Lopinavir and ritonavir
Фарм. группа Антивірусні засоби для системного застосування. Антивірусні засоби для лікування ВІЛ інфекцій, комбі
Регистрация № UA/6423/01/02 от 12.04.2017. Приказ № 424 от 12.04.2017
Код АТХ
Нужен врач? Запишитесь на консультацию по телефону
 (066) 439-67-60  (097) 466-50-79
Top