Новинки

Гомеовокс — Ваше право голоса! Подробней
Тяжесть в желудке? Дискомфорт? Вздутие? Подробней
Втомились ніжки - для Вас є знижки! Подробней
Срочное предупреждение беременности после полового акта Подробней
Скрыть рекламу

Амикс 2 инструкция и цена в аптеках

Цены в аптеках

Амикс 2 - инструкция по применению

Перевести на русский язык:
Перевести

Склад

діюча речовина: glimepiride;

1 таблетка містить глімепіриду 1, 2, 3 або 4 мг;

допоміжні речовини:

Амікс 1: лактоза, целюлоза мікрокристалічна, повідон 25, полісорбат 80, кросповідон, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат, заліза оксид червоний (Е 172);

Амікс 2: лактоза, целюлоза мікрокристалічна, повідон 25, полісорбат 80, кросповідон, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат, заліза оксид жовтий (Е 172), барвник індигокармін (Е 132);

Амікс 3: лактоза, целюлоза мікрокристалічна, повідон 25, полісорбат 80, кросповідон, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат, заліза оксид жовтий (Е 172);

Амікс 4: лактоза, целюлоза мікрокристалічна, повідон 25, полісорбат 80, кросповідон, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат, барвник індигокармін (Е 132).

Лікарська форма. Таблетки. Фармакотерапевтична група. Антидіабетичні засоби. Пероральні гіпоглікемізуючі засоби. Код АТС A10BB12.

Показання

Інсулінонезалежний цукровий діабет II типу, коли рівень цукру в крові не можна адекватно підтримувати лише дієтою, фізичними вправами та зниженням маси тіла.

Протипоказання

Інсулінозалежний цукровий діабет I типу, діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома та кома. Препарат не можна призначати хворим з гіперчутливістю до глімепіриду або до будь-якої допоміжної речовини, що входить до складу препарату, до похідних сульфанілсечовини або інших сульфаніламідних препаратів. Вагітність і лактація.

Спосіб застосування та дози

Основою успішного лікування діабету є дотримання дієтичного режиму харчування, регулярні фізичні навантаження, а також регулярні аналізи крові та сечі. Прийом таблеток інсуліну не дає бажаного ефекту, якщо пацієнт не дотримується рекомендованої дієти.

Дозу препарату визначають відповідно до результатів аналізів крові та сечі на цукор.

Початкова доза та підбір дози

Початкова доза препарату становить 1 мг глімепіриду 1 раз на добу. При досягненні належного контролю стану пацієнта цю дозу застосовують як підтримуюче лікування.

Якщо задовільного контролю над станом пацієнта досягти не вдається, дозу слід поступово підвищувати (на підставі результатів глікемічного контролю) до 2, 3 або 4 мг глімепіриду на добу кожні 1 – 2 тижні.

Прийом дози глімепіриду більше 4 мг на добу дає покращання лише у виняткових випадках. Максимальна рекомендована доза становить 6 мг глімепіриду на добу.

У пацієнтів, у яких застосування максимальних щоденних доз метформіну не призвело до задовільної компенсації вуглеводного обміну, можна почати конкомітантну терапію глімепіридом. Дозу метформіну слід зберігати на тому ж рівні, а лікування глімепіридом слід починати з низьких доз, які слід поступово підвищувати до максимальної щоденної дози залежно від необхідного ступеня метаболічної компенсації. Таке комбіноване лікування слід розпочинати під ретельним наглядом лікаря.

У пацієнтів, у яких не настала компенсація вуглеводного обміну навіть після прийому максимальних щоденних доз, у випадку крайньої необхідності можна почати конкомітантне лікування інсуліном. Таким пацієнтам слід продовжувати приймати попередню дозу глімепіриду і одночасно почати застосовувати малі дози інсуліну, які надалі поступово підвищувати відповідно до ступеня метаболічної компенсації. Таке комбіноване лікування слід розпочинати під ретельним наглядом лікаря.

Розподіл добової дози

Звичайно достатньою є одинична щоденна дозу Аміксу. Слід приймати таку дозу незадовго до або під час поживного сніданку, або – якщо пацієнт не снідає – незадовго до або під час першого прийому їжі, яка є достатньо поживною. У випадку, якщо пацієнт забуває прийняти дозу препарату, наступну дозу Аміксу не слід збільшувати відповідно до цього.

Якщо у пацієнта відзначають гіпоглікемічну реакцію при прийомі 1 мг глімепіриду на добу, це вказує на те, що стан пацієнта недостатньо контролювати тільки дієтою.

Вторинна корекція дози

Протягом лікування або якщо покращання діабету асоційоване зі зростанням чутливості до інсуліну, потреба у глімепіриді може знизитись. Тому з метою уникнення гіпоглікемії слід зважити на необхідність своєчасного зниження дози або відміни лікування.

При змінах ваги тіла або стилю життя пацієнта або при появі інших факторів, які підвищують ризик гіпо- чи гіперглікемії, також можуть бути необхідними зміни дозування препарату.

Амікс слід приймати незадовго до або під час прийому їжі. Таблетки слід ковтати цілими, запиваючи достатньою кількістю рідини.

Перехід від інших пероральних гіпоглікемічних препаратів до Аміксу

Як правило, перехід від інших пероральних гіпоглікемічних препаратів до Аміксу здійснити можливо. При переході від прийому інших гіпоглікемічних препаратів до Аміксу слід враховувати ступінь їхньої дії на організм та період напіввиведення.

У деяких випадках, особливо при попередньому прийомі антидіабетичних препаратів з довгим періодом напівжиття (наприклад, хлорпропаміду), рекомендується починати лікування Аміксом після кількаденного періоду виведення, оскільки можливий адитивний ефект.

Рекомендована початкова доза становить 1 мг глімепіриду на добу. Залежно від відповіді, дозу глімепіриду можна поступово підвищувати у зазначений вище спосіб.

Перехід від інсуліну до Аміксу

У виняткових випадках, коли стан пацієнтів з цукровим діабетом ІІ типу регулюють за допомогою інсуліну, можуть існувати показання для переходу на Амікс. Перехід на Амікс у таких пацієнтів слід здійснювати під ретельним наглядом лікаря.

Побічні реакції

Гіпоглікемія. Можливі симптоми гіпоглікемії: головний біль, «вовчий» апетит, нудота, блювання, апатія, сонливість, порушення сну, тривожність, агресивність, порушення концентрації уваги, зниження пильності та реакції, депресія, сплутаність свідомості, порушення мовлення, афазія, порушення зору, тремор, парези, порушення чутливості, запаморочення, безпорадність, втрата самоконтролю, делірій, судоми центрального генезу, сонливість і втрата свідомості аж до коми, поверхневе дихання та брадикардія. Крім того, можуть мати місце адренергічні реакції: потіння, відчуття тривоги, тахікардія, артеріальна гіпертензія, відчуття серцебиття, напад стенокардії та аритмії серця.

Клінічна картина тяжкого нападу гіпоглікемії може нагадувати інсульт. Всі перераховані симптоми майже завжди зникають після нормалізації глікемічного стану.

Очі. Під час лікування (особливо на його початку) можуть спостерігатися транзиторні порушення зору, зумовлені зміною рівня цукру в крові.

Травний тракт. Іноді можуть спостерігатися такі шлунково-кишкові реакції, як нудота, блювання, відчуття тиску або переповнення в епігастрії, біль у животі та діарея; в окремих випадках можливе підвищення активності ферментів печінки та порушення функції печінки (холестаз і жовтуха), а також гепатит, який може призводити до печінкової недостатності.

Кров. Можуть спостерігатися тяжкі порушення картини крові. Рідко можлива тромбоцитопенія та, у виняткових випадках, лейкоцитопенія, гемолітична анемія або еритроцитопенія, гранулоцитопенія, агранулоцитоз і панцитопенія (внаслідок мієлосупресії).

Інші побічні дії. Іноді можуть мати місце алергічні або псевдоалергічні реакції, наприклад свербіж, кропив’янка або висипи. Такі реакції бувають, як правило, помірними, але можуть прогресувати, супроводжуючись диспное та падінням артеріального тиску аж до шоку. При виникненні кропивўянки слід негайно звернутися до лікаря.

У виняткових випадках можуть спостерігатися такі побічні ефекти: алергічний васкуліт, підвищена чутливість шкіри до дії світла та зниження рівня натрію в сироватці крові.

Передозування

Після прийому надмірної дози Аміксу може настати гіпоглікемія, що триватиме від 12 до 72 годин. Після початкового одужання вона може рецидивувати. Симптоми гіпоглікемії можуть тривати до 24 годин після перорального прийому надмірної дози Аміксу. Рекомендується госпіталізація до лікарні загального типу. Можуть мати місце нудота, блювання та біль в епігастральній зоні. Гіпоглікемію, викликану передозуванням Аміксу, зазвичай супроводжують неврологічні симптоми, такі як збудження, тремор, порушення зору, розлади координації, безсоння, сонливість, кома та конвульсії.

Лікування передозування складається з профілактики подальшої абсорбції препарату через штучне сприяння блюванню. Потім необхідно випити питної води або лимонаду, та прийняти активоване вугілля (адсорбент) та сульфат натрію (послаблююче). При пероральному прийомі значної надмірної дози Аміксу показане промивання шлунка, після чого приймають активоване вугілля та сульфат натрію. У тяжких випадках передозування показана госпіталізація у відділення реанімації. Необхідно якомога раніше почати застосування глюкози. Дають болюсну внутрішньовенну ін’єкцію 50 мл 50 % розчину глюкози, після чого слід дати інфузію 10 % розчину глюкози при старанному моніторингу рівня глюкози у крові. Подальше лікування повинно бути симптоматичним.

Зауваження. При лікуванні гіпоглікемії, викликаної передозуванням Аміксу, у дітей та підлітків дозу внутрішньовенної глюкози слід ретельно контролювати з тим, щоб перешкодити небезпечній гіперглікемії. Слід здійснювати суворий моніторинг рівня глюкози в крові.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Хворі жінки повинні інформувати свого лікаря про заплановану або наявну вагітність. Для уникнення шкідливого впливу на дитину Амікс не слід призначати вагітним жінкам: хвора повинна бути переведена на інсулін.

Одержання глімепіриду разом з грудним молоком матері-годувальниці може бути шкідливим для дитини. Хвора повинна застосовувати інсулін або повністю відмовитися від годування груддю.

Діти

Досвід застосування глімепіриду у дітей відсутній.

Особливості застосування

правильна дієта, регулярні і достатні фізичні вправи та, за необхідності, зниження маси тіла мають таке ж важливе значення для досягнення оптимального контролю рівня цукру в крові, як і регулярний прийом Аміксу. Клінічними симптомами недостатнього зниження рівня цукру в крові (гіперглікемія) є збільшення частоти сечовиділення, сильна спрага, сухість у роті та суха шкіра.

На початку лікування хворий повинен бути інформованим про дію Аміксу і ризик, пов’язаний з його застосуванням, а також про його ефекти у комбінації з дієтою та фізичними вправами. При цьому повинна бути підкреслена важливість адекватної співпраці хворого з лікарем.

У перші тижні лікування у хворого може підвищитися ризик розвитку гіпоглікемії, що потребує особливо суворого спостереження за хворим. До факторів, що сприяють розвитку гіпоглікемії, належать:

  • небажання або (особливо в літньому віці) недостатня здатність хворого до співпраці з лікарем;
  • недоїдання, нерегулярне харчування, пропускання прийомів їжі;
  • дисбаланс між фізичним навантаженням та споживанням вуглеводів;
  • зміни в дієті;
  • вживання алкоголю, особливо в поєднанні з пропуском прийому їжі;
  • порушення функції нирок;
  • тяжке порушення функції печінки;
  • передозування Аміксу;
  • певні декомпенсовані захворювання ендокринної системи, які впливають на вуглеводний обмін (наприклад, порушення функції щитоподібної залози та аденогіпофізарна або адренокортикальна недостатність);
  • одночасне застосування деяких інших лікарських засобів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Лікар повинен бути інформованим про зазначені вище фактори та про епізоди гіпоглікемії, оскільки вони потребують особливо суворого спостереження за хворим. За наявності факторів, що підвищують ризик розвитку гіпоглікемії, слід скорегувати дозу Аміксу або всю схему лікування. Це необхідно зробити також у випадку інтеркурентного захворювання або зміни способу життя пацієнта. Симптоми гіпоглікемії, що відображають адренергічну контррегуляцію, можуть бути згладженими або зовсім відсутніми в тих випадках, коли гіпоглікемія розвивається поступово у літніх хворих, у хворих на вегетативну невропатію або в тих, хто одночасно отримує лікування блокаторами b-адренорецепторів, клонідином, резерпіном, гуанетидином або іншими засобами. Майже завжди гіпоглікемія може бути швидко купірувана негайним прийомом вуглеводів (глюкози або цукру, наприклад у вигляді шматочка цукру, підсолодженого цукром фруктового соку або чаю). У зв’язку з цим хворий повинен завжди мати при собі не менше 20 грамів глюкози. Штучні солодкі речовини неефективні в лікуванні гіпоглікемії. З досвіду застосування інших препаратів сульфанілсечовини відомо, що, незважаючи на початковий успіх вжитих лікувальних заходів, можливі рецидиви гіпоглікемії. У зв’язку з цим необхідно безперервне та ретельне спостереження за хворим. Тяжка гіпоглікемія вимагає негайного лікування під наглядом лікаря, а за певних обставин і госпіталізації хворого. Якщо хворого на цукровий діабет лікують різні лікарі (наприклад, під час перебування в лікарні після нещасного випадку, при занедужанні у вихідні дні), він повинен обов’язково повідомити їх про своє захворювання та про попереднє лікування.

У стресових ситуаціях (наприклад, при травмі, хірургічному втручанні, інфекційному захворюванні з високою температурою) рівень цукру в крові може бути порушений і може виникнути необхідність у тимчасовому переведенні хворого на інсулін.

Поки що немає досвіду застосування Аміксу для лікування хворих з тяжкими порушеннями функції печінки та хворих, які знаходяться на гемодіалізі. Хворим з порушеннями функції печінки може бути показано переведення на інсулін, принаймні до досягнення оптимальної компенсації порушень обміну речовин.

Здатність впливати на швидкість реакцій при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

На початку лікування, при переході з одного лікарського засобу на інший або при нерегулярному прийомі Аміксу може мати місце зумовлене гіпо- або гіперглікемією зниження пильності та реактивної здатності хворого. Це може негативно впливати на діяльність, що вимагає високої швидкості психічних і фізичних реакцій, прийняття швидкого рішення (наприклад, керування транспортними засобами, обслуговування машин і механізмів, робота на висоті тощо).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Якщо приймати Амікс одночасно з деякими іншими медичними препаратами, можуть мати місце як небажане посилення, так і небажане послаблення гіпоглікемічної дії глімепіриду. З цієї причини інші препарати слід приймати тільки після консультації (або за призначенням) лікаря.

Цей факт слід взяти до уваги, якщо глімепірид застосовують одночасно з індукторами CYP2C9 (наприклад, рифампіцином), чи інгібіторами CYP2C9 (наприклад, флуконазолом).

Наявний досвід лікування глімепіридом чи іншими похідними сульфанілсечовини свідчить про можливість таких видів взаємодій: потенціювання ефекту зниження рівня глюкози у крові, який у деяких випадках призводить до гіпоглікемії при одночасному прийомі одного з таких препаратів: фенілбутазону, азапропазону та оксифенбутазону, інсуліну та пероральних антидіабетичних засобів, метформіну, саліцилатів та p-аміносаліцилової кислоти, анаболічних стероїдів та чоловічих статевих гормонів, хлорамфеніколу, кумаринових антикоагулянтів, фенфлураміну, фібратів, інгібіторів АПФ, флуоксетину, алопуринолу, симпатолітиків, цикло-, три- та іфосфамідів, сульфінпіразону.

Послаблення ефекту Аміксу (послаблення зниження рівня глюкози у крові) та підвищення глюкози у крові викликає одночасний прийом одного з таких препаратів: естрогенів та прогестрогенів, салуретиків та тіазидних діуретиків, тиреостимулюючих препаратів, глюкокортикоїдів, похідних фенотіазину, хлорпромазину, адреналіну та симатоміметиків, нікотинової кислоти (у великих дозах) та похідних нікотинової кислоти, проносних (довготривалого застосування), фенітоїну, діазоксиду, глюкагону, барбітуратів, рифампіцину, ацетозоламіду.

Одночасне застосування антагоністів H2-рецепторів, b-блокаторів, клонідину та резерпіну може призвести до потенціювання або до послаблення зниження рівня глюкози у крові, викликаного прийомом Аміксу.

Симпатолітики, такі як b-блокатори, клонідин, гаунетидин та резерпін можуть маскувати або усувати симптоми адренергічного розладу, що призводить до гіпоглікемії.

Одночасний прийом алкоголю може посилити або послабити гіпоглікемічну дію глімепіриду у непередбачуваний спосіб.

Глімепірид може посилювати або послаблювати ефекти похідних кумарину.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. глімепірид – активна речовина, являє собою пероральний гіпоглікемізуючий препарат – похідне сульфанілсечовини. Стимулює секрецію інсуліну b-клітинами підшлункової залози, збільшує вивільнення інсуліну, підвищує чутливість периферичних тканин до інсуліну.

Фармакокінетика. Абсорбція: після перорального застосування біодоступність глімепіриду становить 100 %. Прийом їжі не впливає на всмоктування, а тільки трохи знижує швидкість абсорбції. Максимальні концентрації у сироватці крові (Cmax) досягаються приблизно через 2,5 години після перорального прийому (середня концентрація у сироватці становить 0,3 мкг/мл при прийомі множинних доз по 4 мг на добу). Існує лінійне співвідношення між дозою та Cmax, а також між дозою та AUC (площа під кривою «концентрація – час»).

Розподіл: глімепірид характеризується дуже низьким об’ємом розподілу (приблизно 8,8 літра), який приблизно дорівнює об’єму розподілу для альбуміну, високим ступенем зв’язування з протеїнами плазми (> 99 %) та низьким кліренсом (приблизно 48 мл/хв.).

Біотрансформація та елімінація: середній плазматичний напівперіод для глімепіриду становить від 5 до 8 годин. Це значення важливе для визначення концентрацій глімепіриду у сироватці після прийому множинних доз. Після прийому великих доз відзначали деяке подовження плазматичного напівперіоду для глімепіриду.

Після одиничної дози радіоактивно міченого глімепіриду 58 % радіоактивності виявляли у сечі і 35 % у калі. Глімепіриду у незмінній формі у сечі не виявляли. Як у калі, так і в сечі виявляли два метаболіти глімепіриду – які, щонайвірогідніше, є результатом печінкового метаболізму: гідроксильоване похідне та карбоксильоване похідне. Після перорального застосування глімепіриду кінцевий період напівжиття цих метаболітів становив, відповідно, 3 – 6 годин та 5 – 6 годин.

Порівняння одиничних та множинних доз (що застосовували раз на добу) не виявило значимої різниці у фармакокінетиці, і міжіндивідна варіабельність була дуже низькою. Значимого накопичення препарату не відбувається.

Фармакокінетика глімепіриду у чоловіків та жінок, а також у пацієнтів молодого та літнього віку (старше 65 років) була однаковою.У пацієнтів з низьким креатиніновим кліренсом відзначали тенденцію до підвищення кліренсу глімепіриду та зниження середньої концентрації глімепіриду у сироватці, що найвірогідніше, було результатом швидшої елімінації Аміксу внаслідок менш інтенсивного зв’язування з протеїнами плазми. Виведення обох метаболітів глімепіриду нирками було порушеним. В цілому у таких пацієнтів не слід очікувати додаткового ризику розвитку кумуляції.

Основні фізико-хімічні властивості

Амікс 1: світло-рожеві, мармурові овальні таблетки з розподілювальною рискою з обох боків;

Амікс 2: майже білі (із зеленкуватим відтінком), мармурові овальні таблетки з розподілювальною рискою з обох боків;

Амікс 3: із жовтуватим відтінком, мармурові овальні таблетки з розподілювальною рискою з обох боків;

Амікс 4: світло-голубі, мармурові овальні таблетки з розподілювальною рискою з обох боків.

Несумісність

Невідома.

Термін придатності

2 роки.

Умови зберігання

Зберігати в недоступному для дітей місці при температурі до 30 °С.

Упаковка

По 10 таблеток у блістері; по 3 або по 9, або по 12 блістерів в упаковці.

Категорія відпуску. За рецептом. Виробник. АТ «Зентіва».

Місцезнаходження

Нітрянська, 100, 920 27 Глоговець, Словацька Республіка.

Дозировка Амикс 2 таблетки по 2 мг №120 (10х12)
Производитель Зентива, ООО, Чешская Республика
МНН Glimepiride
Фарм. группа Протидіабетичні засоби. Гіпоглікемізуючі засоби, за виключенням інсулінів.
Регистрация № UA/5455/01/02 от 28.11.2006. Приказ № 1062 от 03.12.2010
Код АТХ
Top