Новинки

Молочница? Начни лечение вовремя и выздоровей скорее! Подробней
Беспокоит ГЕМОРРОЙ? Подробней
Псило-бальзам Оказание первой помощи при укусах насекомых Подробней
Срочное предупреждение беременности после полового акта Подробней
Скрыть рекламу

Ванкомицин-Фармекс инструкция и цена в аптеках

Цены в аптеках

Ванкомицин-Фармекс - инструкция по применению

Перевести на русский язык:
Перевести

Склад

діюча речовина: vancomycin;

1 флакон містить ванкоміцину гідрохлориду в перерахуванні на ванкоміцин 500 мг або 1000 мг;

допоміжні речовини: натрію гідроксид / кислота хлористоводнева розведена (можлива присутність у зв’язку з необхідністю корекції рН).

Лікарська форма

Ліофілізат для розчину для інфузій.

Фармакотерапевтична група

Протимікробні засоби для системного застосування. Глікопептидні антибіотики.

Код АТС J01X A01.

Показання

Лікування інфекцій, спричинених грампозитивними мікроорганізмами, які є чутливими до препарату, у тому числі у пацієнтів з алергією до пеніцилінів і цефалоспоринів в анамнезі:

  • ендокардит;
  • сепсис;
  • остеомієліт;
  • інфекції центральної нервової системи;
  • інфекції нижніх відділів дихальних шляхів (пневмонія);
  • інфекції шкіри та м’яких тканин;
  • стафілококовий ентероколіт (для застосування внутрішньо);
  • псевдомембранозний коліт (для застосування внутрішньо).

Запобігання ендокардиту у пацієнтів з підвищеною чутливістю до пеніцилінових антибіотиків. Запобігання інфекціям після хірургічних процедур у порожнині рота і ЛОР-органів.

Протипоказання

Підвищена чутливість до ванкоміцину або до будь-якого іншого компонента препарату.

Спосіб застосування та дози

Ванкоміцин застосовують для внутрішньовенного введення при лікуванні загрозливих для життя інфекцій. У жодному разі ванкоміцин не можна вводити у вигляді болюсної ін’єкції або внутрішньом’язово через болючість та можливий некроз у місці ведення.

Реакції на введення препарату можуть залежати як від концентрації розчину, так і від швидкості його введення. Для лікування дорослих рекомендується, щоб концентрація при введенні не перевищувала 5 мг/мл, а швидкість введення не перевищувала 10 мг/хв. Окремим хворим, яким необхідно обмежувати кількість введеної рідини, можна вводити препарат з концентрацією до 10 мг/мл, але швидкість введення не має перевищувати 10 мг/хв. Висока концентрація введеного препарату збільшує ризик виникнення побічних реакцій.

Тривалість лікування залежить від терапевтичних показань, при яких застосовується препарат.

Внутрішньовенне застосування препарату.

Розчинити вміст флакона по 500 мг у 10 мл або вміст флакона по 1 г у 20 мл води для ін’єкцій.

Після розведення розчин препарату у флаконах залишається стабільний протягом 24 годин при температурі 25 °С або протягом 96 годин у холодильнику при температурі від +2 °С до +8 °С.

Потрібне подальше розведення: до розчину, що містить 500 мг або 1 г ванкоміцину, слід додати щонайменше 100 мл або 200 мл 0,9 % розчину натрію хлориду для ін’єкцій або 5 % розчину глюкози для ін’єкцій відповідно. Отриманий розчин залишається стабільним протягом 48 годин у холодильнику при температурі від +2 °С до +8 °С, або протягом 24 годин при температурі 25 °С.

З мікробіологічної точки зору розчин бажано ввести негайно після розведення.

Кінцева концентрація отриманого розчину ванкоміцину не має перевищувати 5 мг/мл.

Водний розчин ванкоміцину також можна розводити такими інфузійними розчинниками:

  • розчин Рінгера лактатний,
  • розчин Рінгера лактатний та 5 % розчин глюкози,
  • розчин Рінгера ацетатний.

Розчини ванкоміцину, отримані за допомогою вищезазначених розчинників, можуть зберігатись у холодильнику при температурі від +2 °С до +8 °С протягом 96 годин.

Перед застосуванням розведеного розчину слід переконатися, що відсутній осад або зміна кольору.

Препарат вводять безперервно внутрішньовенно краплинно протягом 60 хв.

Пацієнти з нормальною функцією нирок.

Дорослі: 500 мг кожні 6 годин або 1000 мг кожні 12 годин. Розчин вводити внутрішньовенно інфузійно не менше 60 хв. Максимальна разова доза – 1000 мг, максимальна добова доза − 2 г.

Діти.

Новонароджені віком до 7 днів: початкова доза становить 15 мг/кг маси тіла, а потім – по 10 мг/кг маси тіла кожні 12 годин.

Новонароджені віком від 7 днів до 1 місяця: початкова доза становить 15 мг/кг маси тіла, а потім – по 10 мг/кг маси тіла кожні 8 годин.

Діти віком від 1 місяця: звичайна доза ванкоміцину становить 10 мг/кг маси тіла кожні 6 годин.

Максимальна разова доза для дітей становить 15 мг/кг маси тіла, максимальна добова доза − 2 г.

Концентрація приготовленого розчину ванкоміцину для дітей не має перевищувати 2,5-5 мг/мл. Розчин слід вводити протягом не менше 60 хв.

Пацієнти літнього віку: може потребуватися у зниження дози через зумовлене віком зниження ниркової функції.

Пацієнти з надмірною масою тіла: може потребуватися коригування стандартної добової дози.

Пацієнти з печінковою недостатністю: не потребують коригування добової дози.

Пацієнти з розладами функції нирок.

Слід відкоригувати дозування відповідно до кліренсу креатиніну за нижченаведеною таблицею.

Коли відома концентрація креатиніну в сироватці крові, слід застосовувати нижченаведену формулу ( з урахуванням статі, маси тіла та віку пацієнта) для визначення кліренсу креатиніну.

Розрахований кліренс креатиніну (мл/хв) лише визначають, а точний показник кліренсу креатиніну слід вимірювати.

Чоловіки:
Маса тіла (кг) х (140 – вік (роках))
72 х концентрація креатиніну в сироватці крові (мг/дл)

Жінки: 0,85 х значення, одержане за наведеною вище формулою.

Кліренс креатиніну (мл/хв)
Доза ванкоміцину (мг/добу)
100
1545
90
1390
80
1235
70
1080
60
925
50
770
40
620
30
465
20
310
10
155

Початкова доза препарату має становити 15 мг/кг маси тіла, у тому числі для пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та помірного ступеня.

При анурії початкова доза ванкоміцину 15 мг/кг маси тіла призначається до досягнення терапевтичної сироваткової концентрації. Підтримувальна доза становить 1,9 мг/кг/добу.

Для пацієнтів із значною нирковою недостатністю рекомендують призначати 250-1000 мг препарату 1 раз на день з перервою у кілька днів.

Режим дозування при проведенні гемодіалізу

Для пацієнтів, які перебувають на діалізі, доза насичення становить 1000 мг, підтримувальна доза – 1000 мг препарату кожні 7-10 днів. При застосуванні полісульфонових мембран для проведення гемодіалізу необхідне збільшення підтримувальної дози ванкоміцину.

Вміст креатиніну в сироватці крові має бути постійним показником функції нирок. В іншому випадку отримані показники кліренсу креатиніну недійсні. Рекомендується спостереження за концентрацією ванкоміцину в сироватці крові у випадках, коли ризик токсичності перевищує зазначені показники: через 2 години після інфузії 1 г препарату пік концентрації становить 20-50 мг/л, а мінімальна концентрація до введення наступної дози – 5-10 мг/л. У випадку, коли ці показники перевищені, рекомендується перегляд дозування.

Введення внутрішньо

Ванкоміцин погано всмоктується після перорального застосування, тому його можна призначати таким способом тільки для лікування стафілококового ентероколіту та псевдомембранозного коліту, спричиненого Clostridium difficile.

Розчин для застосування внутрішньо готують додаванням до вмісту флакона ванкоміцину по 500 мг 30 мл води. Отриманий розчин можна застосовувати перорально або вводити через назальний зонд. Для поліпшення смаку до розчину можна додати солодкий сироп із смаковими добавками.

Дорослі: звичайна добова доза становить 500-1000 мг, розподілених на 3-4 прийоми, протягом 7-10 днів. Максимальна добова доза не має перевищувати 2 г.

 Діти: звичайна добова доза становить 40 мг/кг маси тіла, розподілених на 3-4 прийоми, протягом 7-10 днів. Максимальна добова доза не має перевищувати 2 г.

Побічні реакції

Під час або одразу після швидкого введення препарату в поодиноких випадках можуть виникати анафілактичні реакції (артеріальна гіпотензія, задишка, диспное, кропив’янка або свербіж), розлади серцевої діяльності (серцева недостатність, аж до зупинки серця). Швидке введення препарату може також спричинити приплив крові до верхньої частини тіла або біль чи спазми м’язів грудей та спини. Ці реакції зазвичай зникають за 20 хв, але можуть спостерігатися протягом кількох годин. Такі реакції практично не зустрічаються при повільному введенні препарату протягом 60 хв.

З боку крові та лімфатичної системи: нейтропенія*, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, еозинофілія.

*Можлива оборотна нейтропенія. Вона зазвичай починається через 1 тиждень або пізніше після введення терапії ванкоміцином або після отримання загальної дози 25 г або більше.

З боку серцево-судинної системи: серцева недостатність, артеріальна гіпотензія, флебіт, васкуліт, зупинка серця (ці реакції переважно пов’язані зі швидкою інфузією препарату).

З боку дихальної системи: диспное, задишка.

З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, діарея, біль у животі, псевдомембранозний коліт.

З боку шкіри та підшкірних тканин: свербіж, кропив’янка, екзантема, синдром Стівенса–Джонсона, ексфоліативний дерматит, синдром Лайєлла, IgА-бульозний дерматит, токсичний епідермальний некроліз.

З боку органів слуху і рівноваги: шум або дзвін у вухах, зниження гостроти слуху, вертиго.

Ототоксичний вплив спостерігався найчастіше при застосуванні препарату у високих дозах або при одночасному введенні з іншими лікарськими засобами, що мають ототоксичну дію, а також при знижених функціях нирок чи ушкодженнях слуху.

З боку імунної системи: анафілактоїдна реакція (реакція, пов’язана з інфузією), реакції гіперчутливості, анафілактоїдний шок (реакція, пов’язана з інфузією).

Інфекції та інвазії: псевдомембранозний коліт.

Результати лабораторних досліджень: збільшений рівень креатиніну в сироватці крові, збільшений рівень сечовини сироватки, підвищення рівнів АСТ, АЛТ, лужної фосфатази, лактатдегідрогенази, гамма-глутамілтранспептидази, білірубіну, лейцин-амінопептидази.

З боку кістково-м’язової системи: м’язові спазми (реакція, пов’язана з інфузією).

З боку нервової системи: запаморочення, парестезія.

З боку сечовидільної системи: інтерстиціальний нефрит*, азотемія, гостра ниркова недостатність.

*Можливе ослаблення функції нирок (яке зазвичай супроводжується збільшенням рівня сироваткового креатиніну або азоту сечовини сироватки), в основному після застосування великих доз лікарського засобу. Інтерстиціальний нефрит зустрічається рідко. У більшості випадків такі побічні ефекти відзначені у пацієнтів, які приймали одночасно з ванкоміцином аміноглікозиди або мали дисфункцію нирок в анамнезі. При припиненні лікування ванкоміцином азотемія зникала майже у всіх пацієнтів.

Загальні розлади та ускладнення у місці введення: медикаментозна лихоманка, озноб, зміни у місці ін’єкції, включаючи біль, запалення, подразнення, некроз тканин, біль та спазми м’язів грудей та спини, ріст резистентних бактерій та грибів, медикаментозні висипання з еозинофілією та системними симптомами (DRESS-синдром), сльозотеча, запалення слизових оболонок, почервоніння верхньої частини тіла та обличчя.

Передозування

Передозування характеризується посиленням вираженості побічних явищ.

Рекомендується лікування, спрямоване на підтримання адекватної клубочкової фільтрації. Ванкоміцин погано виводиться шляхом діалізу. Надлишок ванкоміцину видаляють шляхом гемофільтрації та гемодіалізу із застосуванням полісульфонових мембран. Специфічний антидот невідомий.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Немає даних щодо безпечності застосування препарату під час вагітності. Застосування ванкоміцину у I триместрі вагітності протипоказане. Призначення ванкоміцину у ІІ та ІІІ триместрах вагітності можливе лише за життєвими показаннями, коли очікувана користь для матері перевищує ризик для плода, при цьому необхідно контролювати концентрацію ванкоміцину у сироватці крові.

Препарат проникає у грудне молоко, тому при необхідності його застосування слід припинити годування груддю.

Діти

Препарат можна застосовувати дітям одразу після народження.

Особливості застосування

Швидке введення препарату у формі болюсної ін’єкції (протягом кількох хвилин) може спричинити значну артеріальну гіпотензію, включаючи шок, зрідка із зупинкою серця, тому для зменшення ризику розвитку гіпотензивних реакцій слід контролювати артеріальний тиск пацієнта під час введення лікарського засобу.

Ванкоміцин слід застосовувати тільки внутрішньовенно через небезпеку розвитку некрозу м’яких тканин.

Для запобігання розвитку побічних реакцій розчин ванкоміцину слід вводити протягом щонайменше 60 хв. Ризик виникнення тромбофлебіту може бути зменшений за рахунок повільного введення розведеного розчину (2,5-5 мг/мл) та зміни місця введення препарату.

Слід відзначити, що побічні реакції, пов’язані зі швидкістю введення препарату, можуть проявитися при будь-якій концентрації та швидкості введення препарату і зникнути після завершення введення препарату.

Слід з обережністю застосовувати пацієнтам літнього віку, хворим з порушеним слухом або під час супутнього застосування інших ототоксичних препаратів, таких як аміноглікозиди.

При тривалому лікуванні ванкоміцином слід періодично контролювати показники крові, сечі, функцію нирок.

Моніторинг функцій печінки слід проводити постійно, оскільки захворювання печінки при прийомі ванкоміцину можуть загострюватися у зв’язку з підвищенням рівня білірубіну, АСТ, АЛТ, лужної фосфатази і, зрідка, підвищення лактатдегідрогенази та гамма-глютамінтрансферази.

Частота ускладнень, пов’язаних з інфузією (включаючи артеріальну гіпотензію, припливи, гіперемію, кропив’янку та свербіж), зростає при супутньому введенні анестетиків, тому анестезію рекомендовано розпочинати після завершення інфузії ванкоміцину.

Ванкоміцин слід з обережністю застосовувати хворим з алергічними реакціями на тейкопланін, оскільки описані випадки перехресних алергічних реакцій.

У деяких пацієнтів із запальними захворюваннями слизової оболонки кишечнику можлива значна системна абсорбція при внутрішньому прийомі ванкоміцину. Тому існує ризик розвитку побічних реакцій, пов’язаних із парентеральним застосуванням ванкоміцину.

З особливою обережністю слід застосовувати ванкоміцин недоношеним дітям через незрілість ниркової системи, наслідком чого може бути зростання сироваткової концентрації ванкоміцину.

Рекомендується контролювати рівень концентрації ванкоміцину у сироватці крові недоношених новонароджених та дітей грудного віку.

При лікуванні ванкоміцином існує ризик розвитку ототоксичного ефекту, тому препарат слід з обережністю застосовувати хворим з порушеним слухом або під час супутнього застосування інших ототоксичних препаратів, таких як аміноглікозиди.

Тривале застосування ванкоміцину може призвести до розвитку резистентних мікроорганізмів та грибів.

Є повідомлення про випадки псевдомембранозних колітів, спричинених Clostridium difficile, серед пацієнтів, які застосовували ванкоміцин внутрішньовенно.

Повідомлялося, що пацієнти з опіками мають вищі показники загального кліренсу ванкоміцину, а тому потребують частішого застосування зі збільшенням дози.

Під час застосування ванкоміцину таким хворим рекомендується індивідуальне визначення дози та уважне спостереження за станом.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами

У період лікування препаратом може знижуватися здатність концентрувати увагу, що слід враховувати при керуванні автомобілем або виконанні роботи, яка вимагає посиленої уваги.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

При одночасному або послідовному введенні ванкоміцину з іншими препаратами нейротоксичної та/або нефротоксичної дії, зокрема гентаміцином, етакриновою кислотою, амфотерицином В, стрептоміцином, неоміцином, канаміцином, амікацином, тобраміцином, віоміцином, бацитрацином, поліміксином В, колістином та цисплатином, можливе підсилення нефротоксичного та/або ототоксичного впливу ванкоміцину.

Через синегічну дію з гентаміцином максимальну дозу ванкоміцину слід обмежити 500 мг через кожні 8 годин.

Одночасне призначення ванкоміцину та препаратів для анестезії підвищує ризик гіпотензії, може спричинити еритему, гістаміноподібні припливи, анафілактоїдні реакції.

При введенні ванкоміцину під час або безпосередньо після хірургічної операції дія міорелаксантів, наприклад сукцинілхоліну, може зрости або подовжитися.

Не слід змішувати ванкоміцин із препаратами амінофілін або фторурацил, оскільки властивості ванкоміцину можуть значно послаблюватися з часом.

Комбінація ванкоміцину з аміноглікозидами діє синергічно in vitro на Staphylococcus aureus, стрептококи неентерококової групи D, ентерококи та Streptococcus species (різні види).

Лікарські засоби, які зменшують перистальтику кишечнику, протипоказані при псевдомембранозному коліті.

Холестирамін знижує ефективність ванкоміцину.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Ванкоміцин – це трициклічний глікопептидний антибіотик, отриманий з Amycolatopsis orientalis, ефективний проти багатьох грампозитивних мікроорганізмів. Бактерицидна дія ванкоміцину полягає у пригніченні синтезу бактеріальної стінки за рахунок гальмування полімеризації глікопептидів та селективного інгібування синтезу РНК-бактерій. Перехресної резистентності між ванкоміцином та іншими антибіотиками не виникає.

Ванкоміцин особливо ефективний відносно: стафілококів, включаючи Staphylococcus aureus та S. ерidermidis (включаючи метицилінрезистентні штами); стрептококів, включаючи Streptococcus pyogenes, S. agalactiae, Enterococcus faecalis (головним чином Streptococcus faecalis), S. bovis, груп гемолітичних стрептококів, Streptococcus pneumoniae (включаючи пеніцилінрезистентні штами); Clostridium difficile (у тому числі токсикогенних штамів – збудників псевдомембранозного ентероколіту); дифтероїдів.

До ванкоміцину in vitro чутливі Listeria monocytogenes, Lactobacillus species, Actinomyces species, Clostridium species та Bacillus species. Він неактивний in vitro відносно грамнегативних бактерій, грибів та мікобактерій.

Фармакокінетика.

Після внутрішньовенного введення 1 г ванкоміцину концентрація у плазмі крові через 2 години становить 23 мг/л та 8 мг/л – через 11 годин після завершення введення. Майже 55 % введеного ванкоміцину зв’язується з білками плазми крові. Після внутрішньовенного введення інгібуюча для мікроорганізмів концентрація препарату виявляється в плевральній, перикардіальній, асцитичній та синовіальній рідинах, у сечі, рідині перитонеального діалізу, у тканинах передсердя. Незважаючи на погане проникнення через м’яку мозкову оболонку за нормальних умов, при наявності запалення ванкоміцин добре проникає у спинномозкову рідину. Метаболізм цього препарату незначний. Період напіввиведення препарату становить в середньому 4-6 годин. У перші 24 години близько 75 % введеної дози ванкоміцину виводиться з сечею шляхом клубочкової фільтрації. У пацієнтів з порушеною функцією нирок виведення ванкоміцину уповільнюється. Так, у пацієнтів з видаленою ниркою період напіввиведення становить 7,5 дня.

Фармацевтичні характеристики

Основні фізико-хімічні властивості: ліофілізована пориста маса чи порошок від майже білого до світло-коричневого кольору у флаконах. Допускається рожевий відтінок.

Несумісність

Розчин ванкоміцину (приготовлений шляхом розчинення порошку у стерильній воді для ін’єкцій і подальшого розведення 0,9 % розчином натрію хлориду або 5 % розчином глюкози) має низьке значення рН, що може обумовлювати фізичну або хімічну нестабільність при змішуванні з іншими компонентами. Розчини ванкоміцину не слід змішувати з іншими розчинами, крім тих, сумісність з якими доведена.

Не рекомендується одночасне застосування і змішування розчинів ванкоміцину з хлорамфеніколом, кортикостероїдами, метициліном, гепарином, амінофіліном, цефалоспориновими антибіотиками та фенобарбіталом.

Термін придатності

2 роки.

Умови зберігання

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 оС.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка

По 500 або 1000 мг у флаконі зі скла, по 1 флакону в контурній чарунковій упаковці, по 1 контурній чарунковій упаковці в пачці.

Категорія відпуску

За рецептом. 

Виробник

ТОВ «ФАРМЕКС ГРУП».

Місцезнаходження

Україна, 08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Шевченка, 100.

ИНСТРУКЦИЯ

по медицинскому применению препарата

ВАНКОМИЦИН-ФАРМЕКС

(VANCOMYCIN-PHARMEX)

Состав

действующее вещество: vancomycin hydrochloride;

1 флакон содержит ванкомицина гидрохлорида в пересчете на ванкомицин 500 мг или 1000 мг;

вспомогательные вещества: натрия гидроксид / кислота хлористоводородная разведенная (возможно присутствие в связи с необходимостью коррекции рН).

Лекарственная форма. Лиофилизат для раствора для инфузий.

Фармакотерапевтическая группа.

Антибактериальные средства для системного применения. Гликопептидные антибиотики.

Код ATC J01Х А01.

Клинические характеристики.

Показания

Лечение инфекций, вызванных грамположительными микроорганизмами, которые являются чувствительными к препарату, в том числе у пациентов с аллергией к пенициллинам и цефалоспоринам в анамнезе:

  • эндокардит;
  • сепсис;
  • остеомиелит;
  • инфекции центральной нервной системы;
  • инфекции нижних отделов дыхательных путей (пневмония);
  • инфекции кожи и мягких тканей;
  • стафилококковый энтероколит (для применения внутрь);
  • псевдомембразнозный колит (для применения внутрь).

Предотвращение эндокардита у пациентов с повышенной чувствительностью к пенициллиновым антибиотикам. Предотвращение инфекций после хирургических процедур в полости рта и ЛОР-органов.

Противопоказания

Повышенная чувствительность к ванкомицину или к любому другому компоненту препарата.

Способ применения и дозы

Ванкомицин применяют для внутривенного введения при лечении опасных для жизни инфекций. Ни в коем случае нельзя вводить в виде болюсной инъекции или внутримышечно из-за болезненности и возможного некроза в месте введения.

Реакции на введение препарата могут зависеть как от концентрации раствора, так и от скорости его введения. Для лечения взрослых рекомендуется, чтобы концентрация при введении не превышала 5 мг/мл, а скорость введения не превышала 10 мг/мин. Отдельным больным, которым необходимо ограничивать количество вводимой жидкости, можно вводить препарат с концентрацией до 10 мг/мл, но скорость введения не должна превышать 10 мг/мин. Высокая концентрация введенного препарата увеличивает риск возникновения побочных реакций.

Продолжительность лечения зависит от терапевтических показаний, при которых применяется препарат.

Внутривенное применение препарата.

Развести содержание флакона по 500 мг в 10 мл или содержание флакона по 1 г в 20 мл воды для инъекций.

После разведения раствор препарата во флаконах остается стабилен в течение 24 часов при температуре 25 °С или в течение 96 часов в холодильнике при температуре от + 2 °С до + 8 °С.

Необходимо последующее разведение: к раствору, содержащему 500 мг или 1 г ванкомицина, следует добавить минимум 100 мл или 200 мл 0,9 % раствора натрия хлорида для инъекций или 5 % раствора глюкозы для инъекций соответственно. Полученный раствор остается стабильным в течение 48 часов в холодильнике при температуре от + 2 °С до + 8 °С, или в течение 24 часов при температуре 25 °С.

С микробиологической точки зрения раствор желательно ввести немедленно после разведения.

Конечная концентрация полученного раствора ванкомицина не должна превышать 5 мг/мл.

Водный раствор ванкомицина также можно разводить такими инфузионными растворителями:

  • раствор Рингера лактатный,
  • раствор Рингера лактатаный и 5 % раствор глюкозы,
  • раствор Рингера ацетатный.

Растворы ванкомицина, полученные с помощью вышеуказанных растворителей, могут сохраняться в холодильнике при температуре от + 2 °С до + 8 °С в течение 96 часов.

Перед использованием разведенного раствора следует убедиться, что отсутствует осадок или изменение цвета.

Препарат вводят беспрерывно внутривенно капельно на протяжении 60 мин.

Пациенты с нормальной функцией почек.

Взрослые: 500 мг каждые 6 часов или 1000 мг каждые 12 часов. Раствор вводят внутривенно инфузионно в течение не менее 60 мин. Максимальная разовая доза – 1000 мг, максимальная суточная доза – 2 г.

Дети.

Новорожденные в возрасте до 7 дней: начальная доза составляет 15 мг/кг массы тела, затем – по 10 мг/кг массы тела каждые 12 ч.

Новорожденные в возрасте от 7 дней до 1 месяца: начальная доза составляет 15 мг/кг массы тела, затем – по 10 мг/кг массы тела каждые 8 ч.

Дети в возрасте старше 1 месяца: обычная доза ванкомицина составляет 10 мг/кг массы тела каждые 6 часов.

Максимальная разовая доза для детей составляет 15 мг/кг массы тела, максимальная суточная доза – 2 г.

Концентрация приготовленного раствора ванкомицина для детей не должна превышать 2,5-5 мг/мл. Раствор вводят в течение не менее 60 мин.

Пациенты пожилого возраста: возможно потребуется снижение дозы из-за обусловленного возрастом снижения почечной функции.

Пациенты с избыточным весом тела: возможно потребуется корректирование стандартной суточной дозы.

Пациенты с печеночной недостаточностью: не требует корректирования суточной дозы.

Пациенты с нарушением функции почек.

Следует корректировать дозировку согласно клиренсу креатинина в соответствии с нижеприведенной таблицей.

Когда известна концентрация креатинина в сыворотке крови, следует использовать следующую формулу (с учетом пола, массы тела и возраста пациента) для определения клиренса креатинина. Рассчитанный клиренс креатинина (мл/мин) только определяют, а точный показатель клиренса креатинина следует измерять.

Мужчины:
Масса тела (кг) х (140 – возраст (в годах))
72 х концентрация креатинина в сыворотке крови (мг/дл)

Женщины: 0,85 х значение, полученное по приведенной выше формуле

Клиренс креатинина (мл/мин)
Доза ванкомицина (мг/сутки)
100
1545
90
1390
80
1235
70
1080
60
925
50
770
40
620
30
465
20
310
10
155

Начальная доза препарата должна составлять 15 мг/кг массы тела, в том числе для пациентов с почечной недостаточностью легкой и умеренной степени.

При анурии начальная доза ванкомицина 15 мг/кг массы тела назначается до момента достижения сывороточной концентрации. Поддерживающая доза составляет 1,9 мг/кг/сутки.

Для пациентов со значительной почечной недостаточностью рекомендуется назначать 250- 1000 мг препарата 1 раз в день с перерывом в несколько дней.

Режим дозирования при проведении гемодиализа

Для пациентов, которые пребывают на диализе, доза насыщения составляет 1000 мг, поддерживающая доза – 1000 мг препарата каждые 7-10 дней. При применении полисульфоновых мембран для проведения гемодиализа необходимо увеличение поддерживающей дозы ванкомицина.

Содержание креатинина в сыворотке крови должно быть постоянным показателем функции почек. В противном случае полученные показатели клиренса креатинина недействительны. Рекомендуется наблюдение за концентрацией ванкомицина в сыворотке крови в случаях, когда риск токсичности превышает указанные показатели: через 2 часа после инфузии 1 г препарата пик концентрации составляет 20-50 мг/л и минимальная концентрация до введения следующей дозы – 5–10 мг/л. В случае, когда эти показатели превышены, рекомендуется пересматривать дозировку.

Введение внутрь

Ванкомицин плохо всасывается после перорального применения, поэтому его можно назначать таким способом только для лечения стафилококкового энтероколита и псевдомембранозного колита, вызваного Clostridium difficile.

Раствор для применения внутрь готовят добавлением к содержимому флакона ванкомицина по 500 мг 30 мл воды. Полученный раствор можно применять перорально или вводить через назальный зонд. Для улучшения вкуса к раствору можно добавить сладкий сироп со вкусовыми добавками.

Взрослые: обычная суточная доза составляет 500-1000 мг, разделенных на 3-4 приема в течение 7-10 дней. Максимальная суточная доза не должна превышать 2 г.

Дети: обычная суточная доза составляет 40 мг/кг массы тела, разделенных на 3-4 приема в течение 7-10 дней. Максимальная суточная доза не должна превышать 2 г.

Побочные реакции

Во время или вскоре после быстрого введения препарата в отдельных случаях могут возникать анафилактические реакции (артериальная гипотензия, одышка, диспноэ, крапивница или зуд), нарушение сердечной деятельности (сердечная недостаточность вплоть до остановки сердца). Быстрое введение препарата может также быть причиной прилива крови к верхней части тела, боли или спазмов мышц груди и спины. Эти реакции, как правило, проходят в течение 20 мин, но могут наблюдаться на протяжении нескольких часов. Такие реакции практически не возникают при медленном введении препарата на протяжении 60 мин.

Со стороны крови и лимфатической системы: нейропения*, агранулоцитоз, тромбоцитопения, эозинофилия.

*Возможна обратимая нейротропения. Она обычно начинается через 1 неделю или позже после введения терапии ванкомицином или после получения общей дозы 25 г или больше.

Со стороны сердечно-сосудистой системы: сердечная недостаточность, артериальная гипотензия, флебит, васкулит, остановка сердца (эти реакции преимущественно связаны с быстрой инфузией препарата).

Со стороны дыхательной системы: диспноэ, одышка.

Со стороны желудочно-кишечного тракта: тошнота, рвота, диарея, боль в животе, псевдомембранозный колит.

Со стороны кожи и подкожных тканей: зуд, крапивница, экзантема, синдром Стивенса–Джонсона, эксфолиативный дерматит, синдром Лайелла, IgA-буллезный дерматит, токсический эпидермальный некролиз.

Со стороны органов слуха и равновесия: шум или звон в ушах, снижение остроты слуха, вертиго.

Ототоксическое влияние наблюдается наиболее часто при использовании препарата в высоких дозах, при одновременном введении с другими лекарственными средствами, имеющими ототоксическое действие, и при сниженных функциях почек или повреждениях слуха.

Со стороны иммунной системы: анафилактоидная реакция (реакция, связанная с инфузией) реакция гиперчувствительности, анафилактоидный шок (реакция, связанная с инфузией).

Инфекции и инвазии: псевдомембранозный колит.

Результаты лабораторных исследований: увеличение уровня креатинина в сыворотке крови, увеличение уровня мочевины в сыворотке, увеличение уровня АСТ, АЛТ, щелочной фосфатазы, лактатдегидрогеназы, гамма-глутамилтранспептидазы, билирубина, лейцин-аминопептидазы.

Со стороны костно-мышечной системы и соединительной ткани: мышечные спазмы (реакция, связанная с инфузией).

Со стороны нервной системы: головокружение, парестезия.

Со стороны мочевыделительной системы: интерстициальный нефрит*, азотемия, острая почечная недостаточность.

*Возможно ослабление функции почек (которое обычно сопровождается увеличением уровня сывороточного креатинина или азота мочевины сыворотки), в основном после использования больших доз лекарственного препарата. Интерстициальный нефрит встречается редко. В большинстве случаев такие побочные реакции отмечены у пациентов, которые принимали одновременно с ванкомицином аминоглюкозиды или имели дисфункцию почек в анамнезе. При остановке лечения ванкомицином азотемия исчезала у всех пациентов.

Общие расстройства и осложнения в месте введения: медикаментозная лихорадка, озноб, изменения в месте инъекции, включая боль, воспаление, раздражение, некроз тканей, боль и спазмы мышц груди и спины, рост резистентных бактерий и грибов, медикаментозные сыпи с эозинофилией и системными симптомами (DRESS-синдром), слезотечение, воспаление слизистых оболочек, покраснение верхней части тела и лица.

Передозировка

Передозировка характеризируется усилением выраженности побочных эффектов.

Рекомендуют лечение, направленное на поддержание адекватной клубочковой фильтрации.

Ванкомицин плохо выводится при диализе. Излишки ванкомицина удаляют путем гемофильтрации и гемодиализа с использованием полисульфоновых мембран.

Специфический антидот неизвестен.

Применение в период беременности или кормления грудью

Нет данных относительно безопасности применения препарата в период беременности. Применение ванкомицина в І триместре беременности противопоказано. Назначение ванкомицина во ІІ и ІІІ триместрах беременности возможно только по жизненным показаниям, когда ожидаемая польза для матери превышает риск для плода, при этом необходимо контролировать концентрацию ванкомицина в сыворотке крови.

Препарат проникает в грудное молоко, поэтому при необходимости его применения следует прекратить кормление грудью.

Дети.

Препарат можно применять детям сразу после рождения.

Особенности применения

Быстрое введение препарата в форме болюсной инъекции (в течение нескольких минут) может вызвать значительную артериальную гипотензию, включая шок, иногда с остановкой сердца, поэтому для уменьшения риска развития гипотензивных реакций следует контролировать артериальное давление пациента во время введения лекарственного препарата.

Ванкомицин следует применять только внутривенно из-за опасности развития некроза мягких тканей.

Для предотвращения развития побочных реакций раствор ванкомицина следует вводить в течение не менее 60 мин. Риск возникновения тромбофлебита может быть уменьшен за счет медленного введения разведенного раствора (2,5-5 мг/мл) и изменением места введения препарата.

Следует отметить, что побочные реакции, связанные со скоростью введения препарата, могут проявиться при любой концентрации и скорости введения препарата и исчезнуть после завершения введения препарата.

Следует с осторожностью применять пациентам пожилого возраста, больным с нарушенным слухом или во время сопутствующего прменения других ототоксических препаратов, таких как аминогликозиды.

При длительном лечении ванкомицином следует периодически контролировать показатели крови, мочи, функции почек.

Мониторинг функции печени следует проводить постоянно, поскольку заболевания печени при приеме ванкомицина могут обостряться в связи с повышением билирубина, АСТ, АЛТ, щелочной фосфатазы и, изредка, повышения лактатдегидрогеназы и гамма-глутаминтрансферазы.

Частота осложнений, связанных с инфузией (включая артериальную гипотензию, приливы, гипертермию, крапивницу и зуд), возрастает при сопутствующем введении анестетиков, поэтому анестезию рекомендовано начинать после завершения инфузии ванкомицина.

Ванкомицин следует с осторожностью применять больным с аллергическими реакциями на тейкопланин, поскольку описаны перекрестные аллергические реакции.

У некоторых пациентов с воспалительными заболеваниями слизистых оболочек кишечника возможна значительная системная абсорбция при приеме внутрь ванкомицина, поэтому возможен риск развития побочных реакций, связанных с парентеральным применением ванкомицина.

С особенной осторожностью следует применять ванкомицин недоношенным детям из-за незрелости почечной системы, следствием чего может быть увеличение сывороточной концентрации ванкомицина.

Рекомендуется контролировать уровень концентрации ванкомицина в сыворотке крови недоношенных новорожденных и детей грудного возраста.

При лечении ванкомицином существует риск развития ототоксического эффекта, поэтому препарат следует с осторожностью применять больным с нарушенным слухом или во время сопутствующего применения других ототоксических препаратов, таких как аминогликозиды.

Длительное применение ванкомицина может привести к развитию резистентных микроорганизмов и грибов.

Есть сообщения о случаях псевдомембранозных колитов, вызванных Clostridium difficile, среди пациентов, которые применяли ванкомицин внутривенно.

Сообщалось, что пациенты с ожогами имеют более высокие показатели общего клиренса ванкомицина, поэтому они нуждаются в более частом применении с увеличением дозы. Во время применения ванкомицина таким больным рекомендуется индивидуальное определение дозы и внимательное наблюдение за состоянием.

Способность влиять на скорость реакции при управлении автотранспортом или работе с другими механизмами.

В период лечения препаратом может снижаться способность к концентрации внимания, что следует учитывать при управлении автомобилем или выполнении работ, требующих повышенного внимания.

Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий.

При одновременном или последовательном введении ванкомицина с другими препаратами нейротоксического и/или нефротоксического действия, в частности с гентамицином, этакриновой кислотой, амфотерицином В, стрептомицином, неомицином, канамицином, амикацином, тобрамицином, виомицином, бацитрацином, полимиксином В, колистином и цисплатином, возможно усиление нефротоксического и/или ототоксического влияния ванкомицина.

Ввиду синергического действия с гентамицином максимальную дозу ванкомицина следует ограничить 500 мг через каждые 8 часов.

Одновременное назначение ванкомицина и препаратов для анестезии повышает риск гипотензии, может вызвать эритему, гистаминоподобные приливы, анафилактоидные реакции.

При введении ванкомицина во время или непосредственно после хирургической операции действие миорелаксантов, например сукцинилхолина, может возрасти или продлиться.

Не следует смешивать ванкомицин с препаратами аминофилин или фторурацил, поскольку свойства ванкомицина могут значительно ослабляться со временем.

Комбинация ванкомицина с аминогликозидами действует синергически in vitro на Staphylococcus aureus, стрептококки неэнтерококковой группы D, энтерококки и Streptococcus species (различные виды).

Лекарственные средства, которые уменьшают перистальтику кишечника, противопоказаны при псевдомембранозном колите.

Холестирамин снижает эффективность ванкомицина.

Фармакологические свойства

Фармакодинамика.

Ванкомицин – это трициклический гликопептидный антибиотик, который получают из Amycolatopsis orientalis, эффективен против многих грамположительных микроорганизмов. Бактерицидное действие ванкомицина состоит в угнетении синтеза бактериальной стенки за счет торможения полимеризации гликопептидов и селективного ингибирования синтеза РНК-бактерий. Перекрестной резистентности между ванкомицином и другими антибиотиками не возникает.

Ванкомицин особенно эффективен в отношении: стафилококков, включая Staphylococcus aureus и S. epidermidis (включая метициллинрезистентные штаммы); стрептококков, включая Streptococcus pyogenes, S. agalactiae, Enterococcus faecalis (в основном, Streptococcus faecalis), S. bovis, группу гемолитических стрептококков, Streptococcus pneumoniae (включая пенициллинрезистентные штаммы); Clostridium difficile (в том числе токсикогенных штаммов – возбудителей псевдомембранозного энтероколита); дифтероидов.

К ванкомицину in vitro чувствительны Listeria monocytogenes, Lactobacillus species, Actinomyces species, Clostridium species и Bacillus species. Он неактивен in vitro относительно грамотрицательных бактерий, грибов и микобактерий.

Фармакокинетика.

После внутривенного введения 1 г ванкомицина концентрация в плазме крови через 2 ч составляет 23 мг/л и 8 мг/л – через 11 ч после введения. Почти 55 % введенного ванкомицина связывается с белками плазмы крови. После внутривенного введения ингибирующая для микроорганизмов концентрация препарата обнаруживается в плевральной, перикардиальной, асцитической и синовиальной жидкостях, в моче, жидкости перитонеального диализа, в тканях предсердия. Несмотря на плохое проникновение через мягкую мозговую оболочку при нормальных условиях, при наличии воспаления ванкомицин хорошо проникает в спинномозговую жидкость. Метаболизм этого препарата незначительный. Период полувыведения препарата составляет в среднем 4-6 часов. В первые 24 часа около 75 % дозы ванкомицина выводится с мочой путем клубочковой фильтрации. У пациентов с нарушением функции почек выведение ванкомицина замедляется. Так, у пациентов с удаленной почкой период полувыведения составляет 7,5 дня.

Фармацевтические характеристики.

Основные физико-химические свойства: лиофилизированная пористая масса или порошок от почти белого до светло-коричневого цвета во флаконах. Допускается розоватый оттенок.

Несовместимость.

Раствор ванкомицина (приготовленный путем растворения порошка в стерильной воде для инъекций и дальнейшего разведения 0,9 % раствором натрия хлорида или 5 % раствором глюкозы) имеет низкое значение pH, что может обусловливать физическую или химическую нестабильность при смешивании с другими компонентами. Раствор ванкомицина не следует смешивать с другими растворами, за исключением тех, совместимость с которыми доказана.

Не рекомендуется одновременное применение и смешивание растворов ванкомицина с хлорамфениколом, кортикостероидами, метициллином, гепарином, аминофиллином, цефалоспориновыми антибиотиками и фенобарбиталом.

Срок годности

2 года.

Условия хранения

Хранить в оригинальной упаковке при температуре не выше 25 °С.

Хранить в недоступном для детей месте.

Упаковка

По 500 или 1000 мг во флаконе из стекла, по 1 флакону в контурной ячейковой упаковке, по 1 контурной ячейковой упаковке в пачке.

Категория отпуска. По рецепту.

Производитель

ООО «ФАРМЕКС ГРУП».

Местонахождение.

Украина, 08300, Киевская обл., г. Борисполь, ул. Шевченко, 100.

Дозировка Ванкомицин-Фармекс лиофилизат для р-ра д/инф. по 1000 мг во флак. №1
Производитель Фармекс групп, ООО, Украина
МНН Vancomycin
Фарм. группа Протимікробні засоби для системного застосування. Глікопептидні антибіотики.
Регистрация № UA/13483/01/02 от 26.02.2014. Приказ № 149 от 26.02.2014
Код АТХ

Найдено 202 аптеки

Днепр, ул.Свердлова 65
  (098) 994-00-XX
Ванкомицин фармекс лиофилизат для раствора для приготовления инфузий 500мг №1
Фармекс Групп ООО (Украина, Борисполь)
14905
Ванкомицин-фармекс лиофилизат для раствора для приготовления инфузий по 1000мг во флаконе №1
Фармекс Групп ООО (Украина, Борисполь)
29360
Киев, ул.Энтузиастов 37
  (044) 295-18-XX
Ванкомицин-фармекс лиофил.д/р-ра д/инф.500мг №1фл
Фармекс ГРУП
13791
Ванкомицин-фармекс лиофил.д/р-ра д/инф.1000мг №1фл
Фармекс ГРУП
30035
Найдено 202 аптеки Все аптеки

и 3 аптеки с доставкой

www.add.ua
  (044) 538-07-XX
Доставка по Украине "Новой почтой" 15-20 грн
Ванкомицин-фармекс раствор для инъекций 1000 мг
Фармекс Групп ООО (Украина, Борисполь)
22646
mixtura.ua
  (0800) 30-03-XX
Доставка по Украине "Новой почтой"
Ванкомицин-фармекс пор. лиофил. д/приг. р-ра 500мг №1
ФАРМЕКС ГРУП ООО УКРАИНА БОРИСПОЛЬ
12200
Ванкомицин-фармекс пор. лиофил. д/приг. р-ра 1000мг №1
ФАРМЕКС ГРУП ООО УКРАИНА БОРИСПОЛЬ
20300
aptekaplus.com.ua
  (067) 421-00-XX
Доставка по Украине "Новой почтой"
Ванкомицин-фармекс лиоф.500мг
ФАРМЕКС ГРУП ООО УКРАИНА БОРИСПОЛЬ
12551
Ванкомицин-фармекс лиоф.1000мг
ФАРМЕКС ГРУП ООО УКРАИНА БОРИСПОЛЬ
22090
Top