Новинки

Гуна-Бовел устраняет не симптомы, а причину запоров Подробней
Простуда на губах? Решение есть! Подробней
Высокий уровень холестерина? Липогрейд - позаботься о себе заранее! Подробней
Нужен врач? Запишитесь на консультацию по телефону: (066) 439-67-60, (097) 466-50-79 Подробней
Скрыть рекламу

Верапамила Гидрохлорид инструкция и цена в аптеках

Цены в аптеках

Верапамила Гидрохлорид - инструкция по применению

Верапамила Гидрохлорид таблетки, п/плен. обол., по 80 мг №50 (10х5)
Перевести на русский язык:
Перевести

Склад

діюча  речовина: верапамілу гідрохлорид;

1 таблетка містить 80 мг верапамілу гідрохлориду у перерахуванні на 100 % суху речовину;

допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний, лактози моногідрат, коповідон, магнію стеарат.

Плівкоутворююче покриття: гідроксипропілметилцелюлоза, лактози моногідрат, титану діоксид

(Е 171), поліетиленгліколь, триацетин.

Лікарська форма

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості: круглі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, білого кольору, з двоопуклою поверхнею. На поперечному зрізі видні два шари різної структури.

Фармакотерапевтична група

Селективні антагоністи кальцію з переважною дією на серце. Похідні фенілалкіламіну. Код АТХ C08D A01.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Верапамілу гідрохлорид є селективним блокатором кальцієвих каналів L типу I класу, чинить антиангінальну та гіпотензивну дії. Блокує потенціалзалежні кальцієві канали та порушує надходження іонів кальцію всередину клітин, зокрема кардіоміоцитів та клітин гладеньких м’язів судин, концентрація кальцію у крові при цьому не змінюється.

Антиангінальна дія препарату реалізується завдяки зниженню тонусу коронарних та периферичних артеріальних судин, поліпшенню кровопостачання серцевого м’яза, у тому числі в ішемізованих ділянках; знижує потребу міокарда в кисні, зменшуючи скоротливість міокарда та збільшуючи коронарний кровотік. Антиангінальний ефект зумовлений також вазодилатуючою периферичною дією, що призводить до зменшення постнавантаження і потреби міокарда в кисні.

Верапамілу гідрохлорид належить до антиаритмічних препаратів IV класу. Антиаритмічний ефект зумовлений блокадою кальцієвих каналів у клітинах провідної системи серця (синоатріальному і атріовентрикулярному вузлах), що призводить до уповільнення автоматизму Р-клітин синусового вузла, ектопічних вогнищ у передсердях і швидкості проведення збудження через атріовентрикулярний вузол. Внаслідок цього подовжується ефективний рефрактерний період у синусовому та атріовентрикулярному вузлах, уповільнюється синусовий ритм, зменшується частота серцевих скорочень.

Антигіпертензивна дія верапамілу гідрохлориду зумовлена розслабленням гладеньких м’язів судин, зниженням загального периферичного судинного опору, артеріального тиску, як правило, без розвитку постуральної гіпотензії та рефлекторної тахікардії; брадикардія (частота серцевих скорочень менше 50 за хвилину) розвивається рідко.

Фармакокінетика.

Після перорального прийому в тонкому кишечнику всмоктується понад 90 % введеної дози верапамілу гідрохлориду. Препарат метаболізується переважно в печінці внаслідок інтенсивного метаболізму при першому проходженні крізь ворітну систему печінки, біодоступність препарату становить 20-35 %. Максимальна концентрація верапамілу гідрохлориду в плазмі крові відзначається через 1-2 години після прийому препарату.

Ступінь зниження тиску крові не залежить від концентрації Верапамілу гідрохлориду в плазмі крові.

З білками крові зв’язується приблизно 90 % препарату.

Верапамілу гідрохлорид проникає крізь плаценту та екскретується в грудне молоко. Середній період напіввиведення становить 2,8-7,4 години після першого прийому і 4,5-12 годин на тлі тривалого прийому. У пацієнтів старшої вікової групи період напіввиведення може збільшуватись.

Нещодавно одержані дані свідчать, що немає різниці у фармакокінетиці верапамілу у людей зі здоровими нирками та у пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності.

У пацієнтів з печінковою недостатністю період напіввиведення збільшується до 14-16 годин, об’єм розподілу збільшується, плазмовий кліренс становить приблизно 30 % норми. Тому дозу для таких пацієнтів зменшують до 1/3  звичайної добової дози. Препарат виводиться переважно нирками

(70 %), частково – кишечником.

Показання

  • Артеріальна гіпертензія.
  • Ішемічна хвороба серця, включаючи стабільну стенокардію напруження, нестабільну стенокардію (прогресуюча стенокардія, стенокардія спокою), вазоспастичну стенокардію (варіантна стенокардія, стенокардія Принцметала), постінфарктну стенокардію у пацієнтів без серцевої недостатності, якщо не показані b-адреноблокатори.
  • Аритмії: пароксизмальна надшлуночкова тахікардія, мерехтіння/тріпотіння передсердь зі швидкою атріовентрикулярною провідністю (за винятком синдрому Вольфа-Паркінсона-Уайта WPW).

Протипоказання

  • Гіперчутливість до верапамілу або до інших компонентів препарату.
  • Кардіогенний шок.
  • Гостра фаза інфаркту міокарда з ускладненнями (брадикардія < 50 уд/хв, артеріальна гіпотензія (систолічний тиск нижче 90 мм рт. ст.), недостатність лівого шлуночка).
  • Тяжкі порушення провідності: синоатріальна та атріовентрикулярна (АV) блокада II-III ступеня (за винятком пацієнтів зі штучним водієм ритму).
  • Синдром слабкості синусового вузла (за винятком пацієнтів зі штучним водієм ритму).
  • Серцева недостатність зі зниженням фракції викиду менше 35 % та/або тиском у легеневій артерії вище 20 мм рт. ст. (якщо тільки вторинна надшлуночкова тахікардія не піддається впливу терапії верапамілом).
  • Мерехтіння/тріпотіння передсердь при наявності додаткових провідних шляхів (на тлі синдромів WPW та LGL). У таких пацієнтів при застосуванні верапамілу гідрохлориду є ризик розвитку шлуночкової тахіаритмії, включаючи шлуночкову фібриляцію.
  • Одночасне застосовування блокаторів b-адренорецепторів для внутрішньовенного введення (за винятком інтенсивної терапії).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

З b-адреноблокаторами: збільшує взаємну пригнічувальну дію на автоматизм синоатріального вузла, АV-провідність і скоротливість міокарда, внаслідок цього підвищується ризик розвитку вираженої артеріальної гіпотензії, АV- та SА-блокад, брадикардії, серцевої недостатності, особливо при застосуванні високих доз b-адреноблокаторів або при їх внутрішньовенному введенні.

Особливу групу ризику становлять пацієнти з ознаками хронічної серцевої недостатності, вираженої кардіоміопатії або ті, які недавно перенесли інфаркт міокарда. Комбіновану терапію Верапамілу гідрохлориду з b-адреноблокаторами слід проводити тільки за чіткими показаннями та під суворим контролем лікаря.

З антигіпертензивними препаратами (наприклад, вазодилататори, інгібітори АПФ, діуретики,

α-блокатори, празозин та теразозин): верапамілу гідрохлорид потенціює їх дію.

З трициклічними антидепресантами, нейролептиками: потенціювання гіпотензивної дії верапамілу гідрохлориду.

З серцевими глікозидами (наприклад, дигоксином): слід враховувати, що на початку лікування

(1-й тиждень) рівень дигоксину у сироватці крові підвищується на 50-70 %, тому потрібно відкоригувати дозу дигоксину, а його рівень у сироватці крові періодично контролювати, особливо на початку лікування.

З антиаритмічними препаратами І-III класу (в тому числі аміодароном): не рекомендується одночасне застосування.

З дизопірамідом (ритміленом): не слід застосовувати одночасно, прийом дизопіраміду треба припинити за 48 годин до початку застосування верапамілу гідрохлориду, та можливо поновити не раніше ніж через 24 години після припинення прийому верапамілу гідрохлориду.

З флекаїнідом: істотно змінюється взаємна пригнічувальна дія на міокард, сповільнюється атріовентрикулярна провідність та збільшується тривалість реполяризації.

З хінідіном: зменшення кліренсу хінідину (≈ 35 %) при пероральному прийомі. Можливий розвиток артеріальної гіпотензії, а у пацієнтів з гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією – набряк легенів. Тому не слід призначати обидва препарати разом.

З пероральними протизаплідними препаратами, гідантоїном, саліцилатами, сульфаніламідами та похідними сульфонілсечовини: внаслідок високого ступеня зв’язування верапамілу з білками плазми крові його слід з обережністю призначати пацієнтам, які приймають інші препарати, що мають дані властивості.

З солями кальцію та вітаміном D: фармакологічний ефект верапамілу гідрохлориду, ймовірно, зменшується.

З пропранололом, метопрололом: верапамілу гідрохлорид може знижувати їхній кліренс.

З рифампіцином, фенобарбіталом: можуть знижувати ефективність препарату як індуктори мікросомальних ферментів.

З солями літію, теофіліном: під дією верапамілу концентрація у сироватці крові може змінюватися, тому пацієнти, які приймають ці препарати, повинні бути під ретельним наглядом.

З циклоспорином, еверолімусом, сиролімусом, такролімусом, інгібіторами серотонінових рецепторів (таким як алмотриптан), карбамазепіном та теофіліном: верапаміл призводить до підвищення їх рівня у сироватці крові при одночасному застосуванні.

З колхіцином: верапаміл може призвести до підвищення його дії. Комбіноване застосування цих препаратів не рекомендується.

З антагоністами H2-рецепторів, циметидином: можливе підвищення концентрації верапамілу в плазмі крові.

З антиретровірусними препаратами (такими як ритонавір, індинавір): можливе підвищення концентрації верапамілу в плазмі крові. Тому використовувати Верапамілу гідрохлорид при цій комбінації слід з обережністю або його доза має бути знижена.

З інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази (симвастатин, аторвастатин, ловастатин): лікування статинами слід розпочинати з найнижчих можливих доз та поступово їх збільшувати. Якщо пацієнту, який вже приймає верапаміл, необхідне призначення статинів, слід врахувати необхідне зниження їх дози і підібрати дозування відповідно до концентрації холестерину у плазмі крові.

З симвастатином (у великих дозах): підвищується ризик міопатії, рабдоміолізу. Дозування симвастатину має бути відповідно узгодженим.

З флувастатином, правастатином і розувастатином: вони не метаболізуються системою CYP3A4 і в зв’язку з цим практично не взаємодіють з верапамілом.

З субстратами цитохрому Р450 ізоензиму ЗА4, наприклад, інгібіторами СSE (в т.ч. ловастатин, симвастатин, аторвастатин): можливе підвищення рівня цих лікарських засобів у плазмі крові, що підвищує ризик токсичного ураження м’язів.

З інгаляційними анестетиками або з блокаторами нейром’язової передачі: дози препаратів слід відкоригувати, щоб уникнути пригнічувальної дії на серцеву діяльність.

З міорелаксантами: потенціює їхню дію.

З макролідами (наприклад, еритроміцин або кларитроміцин): через взаємний вплив підвищується рівень верапамілу та макролідів у плазмі крові.

З антидіабетичними препаратами (глібурид): підвищується Смах глібуриду на 28 %.

З доксорубіцином (перорально): підвищується біодоступність та максимальний рівень доксорубіцину в плазмі крові у пацієнтів з дрібноклітинним раком легенів.

З препаратами звіробоя продірявленого: зменшується площа під кривою концентрація-час, збільшується Смах.

З рентгеноконтрастними засобами: можливе потенціювання пригнічувального впливу верапамілу на автоматизм синоатріального вузла, АV-провідність і скоротливість міокарда.

З етанолом: верапаміл затримує розпад та підвищує його рівень в плазмі крові, тим самим посилюється дія етанолу.

З грейпфрутовим соком: підвищується біодоступність верапамілу на 30 %.

З сульфінпіразоном: підвищення кліренсу перорального верапамілу у 3 рази, біодоступності – на 60 %. Можливе зниження гіпотензивного ефекту.

З ацетилсаліциловою кислотою: підвищення ризику кровотеч.

З дигітоксином: зменшення кліренсу дигітоксину (≈ 27 %) та екстраренального кліренсу (≈ 29 %).

З буспіроном: збільшення AUC та Смах у 3-4 рази.

З іміпраміном: збільшення AUC (≈ 15 %) іміпраміну без впливу на активний метаболіт дезипрамін.

З мідазоламом: збільшення AUC у 3 рази та Смах – у 2 рази.

Дослідження метаболізму верапамілу гідрохлориду in vitro показали, що він метаболізується цитохромом Р450 CYP3A4, CYP1A2, CYP2C8, CYP2C9 та CYP2С18. Верапаміл є інгібітором ферментів CYP3A4 та Р-глікопротеїнів (Р-gp). Повідомлялося про клінічно важливі взаємодії з інгібіторами CYP3A4, що супроводжувалися підвищенням рівня верапамілу у плазмі крові, тоді як індуктори CYP3A4 спричиняли зниження плазмових рівнів верапамілу гідрохлориду, тому необхідно проводити моніторинг щодо взаємодії з іншими лікарськими засобами.

Особливості застосування

Препарат слід застосовувати з обережністю пацієнтам з гострим інфарктом міокарда, ускладненим брадикардією, вираженою артеріальною гіпотензією або дисфункцією лівого шлуночка.

Верапамілу гідрохлорид впливає на атріовентрикулярний та синоатріальний вузли та пролонгує час атріовентрикулярної провідності. Застосовувати з обережністю пацієнтам з AV-блокадою I ступеня, через можливий розвиток атріовентрикулярної блокади ІІ або ІІІ ступеня або однопучкової, двопучкової або трипучкової блокади ніжки Гіса, що потребує відміни наступних доз верапамілу гідрохлориду та призначення відповідної терапії в разі потреби.

Верапамілу гідрохлорид впливає на атріовентрикулярний та синоатріальний вузли та інколи може спровокувати виникнення атріовентрикулярної блокади ІІ або ІІІ ступеня, брадикардії, асистолії. Більш вірогідно, що такі симптоми будуть спостерігатися у пацієнтів із синдромом слабкості синусового вузла (синоатріальна вузлова хвороба), що частіше зустрічається у пацієнтів літнього віку.

Асистолія у пацієнтів, які не мають синдрому слабкості синусового вузла, зазвичай короткотривала (кілька секунд або менше), зі спонтанним поверненням до атріовентрикулярного або нормального синусового ритму. Якщо це явище не швидкоплинне, слід негайно розпочати відповідну терапію (див. розділ «Побічні реакції»).

Антиаритмічні засоби, b-адреноблокатори. Взаємне посилення кардіоваскулярної дії (підвищення ступеня атріовентрикулярної блокади високого ступеня, значне зниження частоти серцевих скорочень, поява серцевої недостатності, значне зниження артеріального тиску). Симптоматична брадикардія (36 уд/хв) з блукаючим водієм ритму передсердя спостерігалася у пацієнтів, які отримували супутню терапію очними краплями з тимололом (b-адреноблокатор) на тлі лікування верапамілу гідрохлоридом.

При одночасному застосуванні верапамілу з дигоксином слід зменшити дозу дигоксину (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Перед початком лікування верапамілом необхідно компенсувати серцеву недостатність у пацієнтів із фракцією викиду більше 35 % та адекватно контролювати їх стан протягом усього періоду лікування.

Верапамілу гідрохлорид слід застосовувати з обережністю при наявності захворювань з порушеннями нервово-м’язової провідності пацієнтам з: Myastenia gravis, синдромом Ламберта-Ітона, прогресуючою м’язовою дистрофією Дюшена.

З обережністю слід призначати Верапамілу гідрохлорид пацієнтам з порушенням функції печінки (рекомендується зменшити дозу до 30 % від звичайної добової); з нирковою недостатністю (ретельно контролювати тривалість РQ-інтервалу, а також інші ознаки можливого передозування верапамілу гідрохлориду).

Слід контролювати тривалість РQ-інтервалу на ЕКГ, а також інші ознаки можливого передозування Верапамілу гідрохлориду у пацієнтів (регулярний контроль АТ, ЧСС).

При призначенні Верапамілу гідрохлориду слід враховувати, що особи літнього віку можуть мати підвищену чутливість до дії препарату, навіть за умов звичайного дозування.

Препарат містить лактозу, тому його не слід застосовувати пацієнтам із рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції.

Застосування у період вагітності та годування груддю.

Чіткі та добре вивчені дані застосування препарату вагітним жінкам відсутні. Тому препарат слід застосовувати під час вагітності тільки в разі необхідності.

Верапаміл проникає через плаценту та визначається у пуповинній крові.

Верапаміл та його метаболіти проникають у грудне молоко. Доза верапамілу, яка попадає в організм новонародженого, є низькою (0,1-1 % дози, прийнятої матір’ю), тому застосування верапамілу може бути сумісним з годуванням груддю, але ризик для новонароджених не можна виключити.

Зважаючи на ризик появи серйозних побічних реакцій у новонароджених, які знаходяться на грудному вигодовуванні, верапаміл у період годування груддю можна застосовувати тільки у разі нагальної потреби для матері.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Через антигіпертензивний ефект верапамілу гідрохлориду, залежно від індивідуальної реакції, здатність керувати транспортними засобами, іншими механізмами або працювати в небезпечних умовах може бути порушена. Особливо це стосується початкової фази лікування, при підвищенні дози, при зміні гіпотензивного препарату, а також при одночасному застосуванні препарату з алкоголем. Верапаміл може підвищувати рівень алкоголю в плазмі крові та уповільнювати його виведення, тому дія алкоголю може посилюватися.

Спосіб застосування та дози

Дози підбирати індивідуально для кожного пацієнта.

Таблетки ковтати цілими, не розсмоктувати, не розжовувати, не подрібнювати, не ділити на частини; запивати достатньою кількістю рідини (наприклад, 1 склянка води, у жодному випадку не грейпфрутовий сік), краще за все під час або одразу після їди.

Дорослі та підлітки з масою тіла більше 50 кг

Ішемічна хвороба серця, пароксизмальна надшлуночкова тахікардія, тріпотіння/мерехтіння передсердь

Рекомендована доза становить 120-480 мг, розподілена на 3-4 прийоми. Максимальна добова доза препарату – 480 мг.

Артеріальна гіпертензія

Рекомендована добова доза становить 120-360 мг, розподілена на 3 прийоми.

Стійкий антигіпертензивний ефект розвивається протягом тижня від початку терапії.

При стенокардії та аритмії звичайна доза препарату становить 80 мг 3-4 рази на добу

(240-320 мг).

Максимальний ефект розвивається, як правило, протягом 48 годин від початку лікування.

Порушення функції нирок

Доступні дані описано в розділі «Особливості застосування». Пацієнтам з нирковою недостатністю верапамілу гідрохлорид слід застосовувати з обережністю та під ретельним наглядом.

Порушення функції печінки

У пацієнтів з порушеннями функцій печінки залежно від ступеня тяжкості дія верапамілу гідрохлориду посилюється та подовжується через уповільнення розпаду лікарського засобу. Тому в таких випадках дозування слід встановлювати з особливою обережністю та розпочинати з малих доз (наприклад, для пацієнтів з порушеннями функцій печінки спочатку 2-3 рази на добу по 40 мг, відповідно 80-120 мг на добу),  див. «Особливості застосування».

За необхідністю початкову дозу поступово підвищувати залежно від стану пацієнта та клінічної відповіді, яка оцінюється під час застосування препарату.

*При необхідності застосування верапамілу в дозі 40 мг слід застосовувати препарат з можливістю такого дозування.

Не приймати препарат у положенні лежачи.

Верапамілу гідрохлорид не можна призначати пацієнтам з інфарктом міокарда протягом 7 днів після події.

Після тривалої терапії препарат слід відмінити, поступово знижуючи дозу.

Тривалість лікування визначає лікар індивідуально, вона залежить від стану пацієнта та перебігу захворювання.

Діти.

Дітям препарат у даній лікарській формі не призначати.

Передозування

Симптоми, що спостерігаються при передозуванні верапамілу, залежать від кількості прийнятого препарату, часу, коли були вжиті детоксикаційні заходи, та віку пацієнта.

Симптоми: артеріальна гіпотензія, брадикардія до атріовентрикулярної блокади високого ступеня та зупинки синусового вузла, гіперглікемія, ступор та метаболічний ацидоз. Спостерігалися летальні випадки в результаті передозування.

Лікування: повинно бути головним чином підтримуючим та індивідуальним. β-адренергічну стимуляцію та/або внутрішньовенне введення препаратів кальцію (кальцію хлорид) ефективно застосовують для усунення симптомів передозування при пероральному застосуванні верапамілу гідрохлориду.

У разі значної артеріальної гіпотензії або атріовентрикулярної блокади високого ступеня необхідно застосовувати засоби, що підвищують артеріальний тиск (судинозвужувальні), або кардіостимулятори відповідно. При асистолії одночасно з застосуванням звичайних заходів слід застосувати β-адренергічну стимуляцію (наприклад, ізопротеренолу гідрохлорид), інші засоби, спрямовані на підвищення артеріального тиску або провести відновлення серцевої діяльності та дихання.

Верапамілу гідрохлорид не виводиться за допомогою гемодіалізу.

Побічні реакції

Серцево-судинна система: стенокардія, артеріальна гіпотензія, синоатріальна та AV-блокада І, II або III ступеня, брадикардія, брадиаритмія з фібриляцією передсердь, зупинка синусового вузла, асистолія; ризик загострення/розвитку серцевої недостатності, ортостатичні реакції; тахікардія, біль за грудниною, інфаркт міокарда, відчуття серцебиття, периферичні набряки щиколоток, синкопе, припливи.

Травний тракт: дискомфорт у животі/біль, шлунково-кишкові розлади, такі як нудота, блювання, метеоризм; атонія кишечнику, кишкова непрохідність, запор; сухість у роті, гіперплазія ясен (гінгівіт і кровотеча).

Нервова система: порушення мозкового кровообігу, сплутаність свідомості, порушення рівноваги, стомлюваність, безсоння, нервозність, м’язові судоми, психози, нейропатія, екстрапірамідний синдром, сонливість, головний біль, запаморочення, парестезії, тремор.

Органи слуху та вестибулярний апарат: дзвін у вухах, вертиго.

Дихальна система, органи грудної клітки та середостіння: бронхоспазм, диспное.

Нирки та сечовидільна система: ниркова недостатність.

Сечостатева система: еректильна дисфункція, в тому числі імпотенція, часті сечовипускання, порушення менструального циклу; у пацієнтів літнього віку при довготривалій терапії розвивалася гінекомастія, яка повністю минала після відміни препарату, галакторея.

Опорно-рухова система: м’язова слабкість, міалгія, артралгія.

Шкіра та підшкірна клітковина: висипання на шкірі (в тому числі макулопапульозні висипання, кропив’янка), відчуття свербежу, свербіж, алопеція, гіпергідроз, порушення пігментації, еритромелалгія, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, набряк Квінке, фотодерматити, синці, пурпура.

Порушення обміну речовин, метаболізму: гіперкаліємія.

Гепатобіліарна система: підвищення рівня трансаміназ, лужної фосфатази та білірубіну; можливі ушкодження печінки з клінічними проявами (погане самопочуття, підвищення температури тіла та/або біль у правому підребер’ї). У зв’язку з цим доцільно періодично контролювати функцію печінки у пацієнтів. У деяких випадках ці зміни самостійно зникають при продовженні терапії.

Імунна система: гіперчутливість, алергічний гепатит.

Інші: нечіткість зору, підвищення рівня пролактину в плазмі крові, зниження толерантності до глюкози.

Повідомлялося про параліч (тетрапарез), асоційований з комбінованим застосуванням верапамілу та колхіцину. Це може бути зумовлено проникненням колхіцину через гематоенцефалічний бар’єр внаслідок пригнічення верапамілом CYP3A4 та P-qp, тому комбіноване застосування колхіцину та верапамілу не рекомендоване.

Термін придатності

5 років.

Умови зберігання

В оригінальній упаковці при температурі не вище 25 оС.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка

По 10 таблеток у блістері, по 5 блістерів у пачці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

Публічне акціонерне товариство «Науково-виробничий центр «Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод».

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності

Україна, 03134, м. Київ, вул. Миру, 17.

ИНСТРУКЦИЯ

по медицинскому применению лекарственного средства

ВЕРАПАМИЛА ГИДРОХЛОРИД

(VERAPAMIL HYDROCHLORIDE)

Состав

действующее вещество: верапамила гидрохлорид;

1 таблетка содержит 80 мг верапамила гидрохлорида в пересчете на 100 % сухое вещество; вспомогательные вещества: крахмал кукурузный, лактозы моногидрат, коповидон, магния стеарат.

Пленкообразующее покрытие: гидроксипропилметилцеллюлоза, лактозы моногидрат, титана диоксид (Е 171), полиэтиленгликоль, триацетин.

Лекарственная форма. Таблетки, покрытые пленочной оболочкой.

Основные физико-химические свойства: круглые таблетки, покрытые пленочной оболочкой, белого цвета, с двояковыпуклой поверхностью. На поперечном срезе видны два шара разной структуры.

Фармакотерапевтическая группа. Селективные антагонисты кальция с преимущественным действием на сердце. Производные фенилалкиламина. Код АТХ C08D A01.

Фармакологические свойства.

Фармакодинамика.

Верапамила гидрохлорид является селективным блокатором кальциевых каналов L типа I класса, оказывает антиангинальное и гипотензивное действия. Блокирует потенциалзависимые кальциевые каналы и нарушает поступление ионов кальция внутрь клеток, в частности, кардиомиоцитов и клеток гладких мышц сосудов, концентрация кальция в крови при этом не меняется.

Антиангинальное действие препарата реализуется благодаря снижению тонуса коронарных и периферических артериальных сосудов, улучшению кровоснабжения сердечной мышцы, в том числе в ишемизированных участках; снижает потребность миокарда в кислороде, уменьшая сократимость миокарда и увеличивая коронарный кровоток. Антиангинальный эффект обусловлен также вазодилатирующим периферическим действием, что приводит к уменьшению постнагрузки и потребности миокарда в кислороде.

Верапамила гидрохлорид относится к антиаритмическим препаратам IV класса. Антиаритмический эффект обусловлен блокадой кальциевых каналов в клетках проводящей системы сердца (синоатриальном и атриовентрикулярном узлах), что приводит к замедлению автоматизма Р-клеток синусового узла, эктопических очагов в предсердиях и скорости проведения возбуждения через атриовентрикулярный узел. Вследствие этого увеличивается эффективный рефрактерный период в синусовом и атриовентрикулярном узлах, замедляется синусовый ритм, уменьшается частота сердечных сокращений.

Антигипертензивное действие верапамила гидрохлорида обусловлено расслаблением гладких мышц сосудов, снижением общего периферического сосудистого сопротивления, артериального давления, как правило, без развития постуральной гипотензии и рефлекторной тахикардии; брадикардия (частота сердечных сокращений менее 50 в минуту) развивается редко.

Фармакокинетика.

После перорального приема в тонком кишечнике всасывается более 90 % введенной дозы верапамила гидрохлорида. Препарат метаболизируется преимущественно в печени вследствие интенсивного метаболизма при первом прохождении через воротную систему печени, биодоступность препарата составляет 20-35 %. Максимальная концентрация верапамила гидрохлорида в плазме крови отмечается через 1-2 часа после приема препарата.

Степень снижения давления крови не зависит от концентрации Верапамила гидрохлорида в плазме крови.

С белками крови связывается приблизительно 90 % препарата.

Верапамила гидрохлорид проникает через плаценту и экскретируется в грудное молоко. Средний период полувыведения составляет 2,8-7,4 часа после первого приема и 4,5-12 часов на фоне длительного приема. У пациентов старшей возрастной группы период полувыведения может увеличиваться.

Недавно полученные данные свидетельствуют, что нет разницы в фармакокинетике верапамила у людей со здоровыми почками и у пациентов с терминальной стадией почечной недостаточности.

У пациентов с печеночной недостаточностью период полувыведения увеличивается до 14-16 часов, объем распределения увеличивается, плазменный клиренс составляет примерно 30 % нормы. Поэтому дозу для таких пациентов уменьшают до 1/3 обычной суточной дозы.

Препарат выводится преимущественно почками (70 %), частично – кишечником.

Клинические характеристики.

Показания

  • Артериальная гипертензия.
  • Ишемическая болезнь сердца, включая стабильную стенокардию напряжения, нестабильную стенокардию (прогрессирующая стенокардия, стенокардия покоя), вазоспастическую стенокардию (вариантная стенокардия, стенокардия Принцметала), постинфарктную стенокардию у пациентов без сердечной недостаточности, если не показаны b-адреноблокаторы.
  • Аритмии: пароксизмальная наджелудочковая тахикардия, мерцание/трепетание предсердий с быстрой атриовентрикулярной проводимостью (за исключением синдрома Вольфа-Паркинсона-Уайта WPW).

Противопоказания

  • Гиперчувствительность к верапамилу или к другим компонентам препарата.
  • Кардиогенный шок.
  • Острая фаза инфаркта миокарда с осложнениями (брадикардия < 50 уд/мин, артериальная гипотензия (систолическое давление ниже 90 мм рт.ст.), недостаточность левого желудочка).
  • Тяжелые нарушения проводимости: синоатриальная и атриовентрикулярная (AV) блокада

ІІ-ІІІ степени (за исключением пациентов с искусственным водителем ритма).

  • Синдром слабости синусового узла (за исключением пациентов с искусственным водителем ритма).
  • Сердечная недостаточность со снижением фракции выброса менее 35 % и/или давлением в легочной артерии выше 20 мм рт. ст. (если только вторичная наджелудочковая тахикардия не поддается влиянию терапии верапамилом).
  • Мерцание/трепетание предсердий при наличии дополнительных проводящих путей (на фоне синдромов WPW и LGL). У таких пациентов при применении верапамила гидрохлорида есть риск развития желудочковой тахиаритмии, включая желудочковую фибрилляцию.
  • Одновременное использование блокаторов b-адренорецепторов для внутривенного введения (за исключением интенсивной терапии).

Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий. С b-адреноблокаторами: увеличивает взаимное подавляющее действие на автоматизм синоатриального узла, АV-проводимость и сократимость миокарда, вследствие этого повышается риск развития выраженной артериальной гипотензии, АV- и SА-блокад, брадикардии, сердечной недостаточности, особенно при применении высоких доз b-адреноблокаторов или при их внутривенном введении.

Особую группу риска составляют пациенты с признаками хронической сердечной недостаточности, выраженной кардиомиопатии или те, которые недавно перенесли инфаркт миокарда. Комбинированную терапию Верапамила гидрохлорида с b-адреноблокаторами следует проводить только по четким показаниям и под строгим контролем врача.

С антигипертензивными препаратами (например, вазодилататоры, ингибиторы АПФ, диуретики, α-блокаторы, празозин и теразозин): верапамила гидрохлорид потенцирует их действие.

С трициклическими антидепрессантами, нейролептиками: потенцирование гипотензивного действия верапамила гидрохлорида.

С сердечными гликозидами (например,  дигоксином): следует учитывать, что в начале лечения

(1-я неделя) уровень дигоксина в сыворотке крови повышается на 50-70 %, поэтому нужно откорректировать дозу дигоксина, а его уровень в сыворотке крови периодически контролировать, особенно в начале лечения.

С антиаритмическими препаратами I-III класса (в том числе амиодароном): не рекомендуется одновременное применение.

С дизопирамидом (ритмиленом): не следует применять одновременно, прием дизопирамида надо прекратить за 48 часов до начала применения верапамила гидрохлорида, и возможно возобновить не ранее чем через 24 часа после прекращения приема верапамила гидрохлорида.

С флекаинидом: существенно изменяется взаимное подавляющее действие на миокард, замедляется атриовентрикулярная проводимость и увеличивается продолжительность реполяризации.

С хинидином: уменьшение клиренса хинидина (≈ 35 %) при пероральном приеме. Возможно развитие артериальной гипотензии, а у пациентов с гипертрофической обструктивной кардиомиопатией – отек легких. Поэтому не следует назначать оба препарата вместе.

С пероральными противозачаточными препаратами, гидантоином, салицилатами, сульфаниламидами и производными сульфонилмочевины: вследствие высокой степени связывания верапамила с белками плазмы крови его следует с осторожностью назначать пациентам, которые принимают другие препараты, имеющие данные свойства.

С солями кальция и витамином D: фармакологический эффект верапамила гидрохлорида, вероятно, уменьшается.

С пропранололом, метопрололом: верапамила гидрохлорид может снижать их клиренс.

С рифампицином, фенобарбиталом: могут снижать эффективность препарата как индукторы микросомальних ферментов.

С солями лития, теофиллином:  под действием верапамила концентрация в сыворотке крови может изменяться, поэтому пациенты, принимающие эти препараты, должны быть под тщательным наблюдением.

С циклоспорином, эверолимусом, сиролимусом, такролимусом, ингибиторами серотониновых рецепторов (таким как алмотриптан), карбамазепином и теофиллином: верапамил приводит к повышению их уровня в сыворотке крови при одновременном применении.

С колхицином: верапамил может привести к усилению его действия. Комбинированное применение этих препаратов не рекомендуется.

С антагонистами H2-рецепторов, циметидином: возможно повышение концентрации верапамила в плазме крови.

С антиретровирусными препаратами (такими как ритонавир, индинавир): возможно повышение концентрации верапамила в плазме крови. Поэтому использовать Верапамила гидрохлорид в этой комбинации следует с осторожностью или его доза должна быть снижена.

С ингибиторами ГМГ-КоА-редуктазы (симвастатин, аторвастатин, ловастатин): лечение статинами следует начинать с самых низких возможных доз и постепенно их увеличивать. Если пациенту, который уже принимает верапамил, необходимо назначение статинов, следует учесть необходимое снижение их дозы и подобрать дозировку в соответствии с концентрацией холестерина в плазме крови.

С симвастатином (в больших дозах): повышается риск миопатии, рабдомиолиза. Дозировка симвастатина должна быть соответственно откорректирована.

С флувастатином, правастатином и розувастатином: они не метаболизируются системой CYP3A4 и в связи с этим практически не взаимодействуют с верапамилом.

С субстратами цитохрома Р 450 изоэнзима ЗА4, например ингибиторами СSE (в т.ч. ловастатин, симвастатин, аторвастатин) возможно повышение уровня этих лекарственных средств в плазме крови, что повышает риск токсического поражения мышц.

С ингаляционными анестетиками или с блокаторами нейромышечной передачи: дозы препаратов следует откорректировать, чтобы избежать подавляющего действия на сердечную деятельность.

С миорелаксантами: потенцирует их действие.

С макролидами (например, эритромицин или кларитромицин): из-за взаимного влияния повышается уровень верапамила в плазме крови.

С антидиабетическими препаратами (глибурид): повышается Смах глибурида на 28 %.

С доксорубицином (перорально): повышается биодоступность и максимальный уровень доксорубицина в плазме крови у пациентов с мелкоклеточным раком легких.

С препаратами зверобоя продырявленного: уменьшается площадь под кривой концентрация-время, увеличивается Смах.

С рентгеноконтрастными средствами: возможно потенцирование подавляющего влияния верапамила на автоматизм синоатриального узла, АV-проводимость и сократимость миокарда.

С этанолом: верапамил задерживает распад и повышает его уровень в плазме крови, тем самым усиливается действие этанола.

С грейпфрутовым соком: повышается биодоступность верапамила на 30 %.

С сульфинпиразоном: повышение клиренса перорального верапамила в 3 раза, биодоступности – на 60 %. Возможно снижение гипотензивного эффекта.

С ацетилсалициловой кислотой: повышение риска кровотечений.

С дигитоксином: уменьшение клиренса дигитоксина (≈ 27 %) и экстраренального клиренса (≈ 29 %).

С бунспироном: увеличение AUC и Смах в 3-4 раза.

С имипрамином: увеличение AUC (≈ 15 %) имипрамина без влияния на активный метаболит дезипрамин.

С мидазоламом: увеличение AUC в 3 раза и Смах – в 2 раза.

Исследования метаболизма верапамила гидрохлорида in vitro показали, что он метаболизируется цитохромом Р450 CYP3A4, CYP1A2, CYP2C8, CYP2C9 и CYP2С18. Верапамил является ингибитором ферментов CYP3A4 и Р-гликопротеинов (Р-gp). Сообщалось о клинически важные взаимодействия с ингибиторами CYP3A4, сопровождавшиеся повышением уровня верапамила в плазме крови, тогда как индукторы CYP3A4 вызывали снижение плазменных уровней верапамила гидрохлорида, поэтому необходимо проводить мониторинг взаимодействия с другими лекарственными средствами.

Особенности применения

Препарат следует применять с осторожностью пациентам с острым инфарктом миокарда, осложненным брадикардией, выраженной артериальной гипотензией или дисфункцией левого желудочка.

Верапамила гидрохлорид влияет на атриовентрикулярный и синоатриальный узлы и пролонгирует время атриовентрикулярной проводимости. Применять с осторожностью пациентам с АV-блокадой I степени, из-за возможного развития атриовентрикулярной блокады II или III степени или однопучковой, двопучковои или трипучковои блокады ножки Гиса, что требует отмены последующих доз верапамила гидрохлорида и назначения соответствующей терапии в случае необходимости.

Верапамила гидрохлорид влияет на атриовентрикулярный и синоатриальный узлы и иногда может спровоцировать возникновение атриовентрикулярной блокады II или III степени, брадикардии, асистолии. Более вероятно, что такие симптомы будут наблюдаться у пациентов с синдромом слабости синусового узла (синоатриальная узловая болезнь), который чаще встречается у пациентов пожилого возраста.

Асистолия у пациентов, не имеющих синдрома слабости синусового узла, обычно кратковременная (несколько секунд или меньше), со спонтанным возвращением к атриовентрикулярному или нормальному синусовому ритму. Если это явление не мимолетное, следует немедленно начать соответствующую терапию (см. раздел «Побочные реакции»).

Антиаритмические средства, b-адреноблокаторы. Взаимное усиление кардиоваскулярного действия (повышение степени атриовентрикулярной блокады высокой степени, значительное снижение частоты сердечных сокращений, появление сердечной недостаточности, значительное снижение артериального давления). Симптоматическая брадикардия (36 уд/мин) с блуждающим водителем ритма предсердий наблюдалась у пациентов, которые получали сопутствующую терапию глазными каплями с тимололом (b-адреноблокатор) на фоне лечения верапамила гидрохлоридом.

При одновременном применении верапамила с дигоксином следует уменьшить дозу дигоксина (см. раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий»).

Перед началом лечения верапамилом необходимо компенсировать сердечную недостаточность у пациентов с фракцией выброса более 35 % и адекватно контролировать их состояние в течение всего периода лечения.

Верапамила гидрохлорид следует применять с осторожностью при наличии заболеваний с нарушениями нервно-мышечной проводимости пациентам с: Myastenia gravis, синдромом Ламберта-Итона, прогрессирующей мышечной дистрофией Дюшена).

С осторожностью следует назначать Верапамила гидрохлорид пациентам с нарушением функции печени (рекомендуется снизить дозу до 30 % от обычной суточной); с почечной недостаточностью (тщательно контролировать продолжительность РQ-T, а также другие признаки возможной передозировки верапамила гидрохлорида).

Следует контролировать продолжительность РQ-интервала на ЭКГ, а также другие признаки возможной передозировки Верапамила гидрохлорида у пациентов (регулярный контроль АД, ЧСС).

При назначении Верапамила гидрохлорида следует учитывать, что лица пожилого возраста могут иметь повышенную чувствительность к действию препарата, даже при условии обычного дозирования.

Препарат содержит лактозу, поэтому его не следует применять пациентам с редкими наследственными формами непереносимости галактозы, недостаточностью лактазы или синдромом глюкозо-галактозной мальабсорбции.

Применение в период беременности и кормления грудью.

Четкие и хорошо изученные данные применения препарата беременным женщинам отсутствуют. Поэтому препарат следует применять во время беременности только в случае необходимости. Верапамил проникает через плаценту и определяется в пуповинной крови.

Верапамил и его метаболиты проникают в грудное молоко. Доза верапамила, которая попадает в организм новорожденного, низкая (0,1-1 % дозы, принятой матерью), поэтому применение верапамила может быть совместимым с кормлением грудью, но риск для новорожденных нельзя исключить.

Учитывая риск появления серьезных побочных реакций у новорожденных, находящихся на грудном вскармливании, верапамил в период кормления грудью можно применять только в случае крайней необходимости для матери.

Способность влиять на скорость реакции при управлении автотранспортом или другими механизмами.

Из-за антигипертензивного эффекта верапамила гидрохлорида, в зависимости от индивидуальной реакции, способность управлять транспортными средствами, другими механизмами или работать в опасных условиях может быть нарушена. Особенно это касается начальной фазы лечения, при повышении дозы, при изменении гипотензивного препарата, а также при одновременном применении препарата с алкоголем. Верапамил может повышать уровень алкоголя в плазме крови и замедлять его выведение, поэтому действие алкоголя может усиливаться.

Способ применения и дозы.

Дозы подбирать индивидуально для каждого пациента.

Таблетки глотать целиком, не рассасывать, не разжевывать, не измельчать, не делить на части; запивать достаточным количеством жидкости (например, 1 стакан воды, ни в коем случае не грейпфрутовый сок), лучше всего во время или сразу после еды.

Взрослые и подростки с массой тела более 50 кг

Ишемическая болезнь сердца, пароксизмальная наджелудочковая тахикардия, трепетание/

мерцание предсердий

Рекомендуемая доза составляет 120-480 мг, распределенная на 3-4 приема. Максимальная суточная доза препарата – 480 мг.

Артериальная гипертензия

Рекомендованная суточная доза составляет 120-360 мг, разделенная на 3 приема.

Стойкий антигипертензивный эффект развивается в течение недели от начала терапии.

При стенокардии и аритмии обычная доза препарата составляет 80 мг 3-4 раза в сутки (240-320 мг).

Максимальный эффект развивается, как правило, в течение 48 часов от начала лечения.

Нарушение функции почек

Доступные данные описано в разделе «Особенности применения». Пациентам с почечной недостаточностью верапамила гидрохлорид следует применять с осторожностью и под тщательным наблюдением.

Нарушение функции печени

У пациентов с нарушениями функции печени в зависимости от степени тяжести действие верапамила гидрохлорида усиливается и удлиняется из-за замедления распада лекарственного средства. Поэтому в таких случаях дозу следует устанавливать с особой осторожностью и начинать с малых доз (например, для пациентов с нарушениями функций печени сначала 2-3 раза в сутки по 40 мг, соответственно 80-120 мг в сутки), см. «Особенности применения».

При необходимости начальную дозу постепенно повышать в зависимости от состояния пациента и клинического ответа, который оценивается при применении препарата.

*При необходимости применения верапамила в дозе 40 мг следует применять препарат с возможностью такого дозирования.

Не принимать препарат в положении лежа.

Верапамила гидрохлорид нельзя назначать пациентам с инфарктом миокарда в течение 7 дней после события.

После длительной терапии препарат следует отменить, постепенно снижая дозу.

Продолжительность лечения определяет врач индивидуально, она зависит от состояния пациента и течения заболевания.

Дети. Детям препарат в данной лекарственной форме не назначать.

Передозировка

Симптомы, наблюдающиеся при передозировке верапамила, зависят от количества принятого препарата, времени, когда были приняты детоксикационные мероприятия, и возраста пациента.

Симптомы: артериальная гипотензия, брадикардия до атриовентрикулярной блокады высокой степени и остановки синусового узла, гипергликемия, ступор и метаболический ацидоз. Наблюдались летальные случаи в результате передозировки.

Лечение: должно быть главным образом поддерживающим и индивидуальным. β-адренергическую стимуляцию и/или внутривенное введение препаратов кальция (кальция хлорид) эффективно применяют для устранения симптомов передозировки при пероральном применении верапамила гидрохлорида.

В случае значительной артериальной гипотензии или атриовентрикулярной блокады высокой степени необходимо применять средства, повышающие артериальное давление (сосудосуживающие), или кардиостимуляторы соответственно. При асистолии одновременно с применением обычных мероприятий следует применить β-адренергическую стимуляцию (например, изопротеренола гидрохлорид), другие средства, направленные на повышение артериального давления или провести восстановление сердечной деятельности и дыхания.

Верапамила гидрохлорид не выводится с помощью гемодиализа.

Побочные реакции

Сердечно-сосудистая система: стенокардия, артериальная гипотензия, синоатриальная и

AV-блокада I, II или III степени, брадикардия, брадиаритмия с фибрилляцией предсердий, остановка синусового узла, асистолия; риск обострения/развития сердечной недостаточности, ортостатические реакции; тахикардия, боль за грудиной, инфаркт миокарда, сердцебиение, периферические отеки лодыжек, синкопе, приливы.

Пищеварительный тракт: дискомфорт в животе/боль, желудочно-кишечные расстройства, такие как тошнота, рвота, метеоризм; атония кишечника, кишечная непроходимость, запор; сухость во рту, гиперплазия десен (гингивит и кровотечение).

Нервная система: нарушение мозгового кровообращения, спутанность сознания, нарушение равновесия, утомляемость, бессонница, нервозность, мышечные судороги, психозы, нейропатия, экстрапирамидный синдром, сонливость, головная боль, головокружение, парестезии, тремор.

Органы слуха и вестибулярный аппарат: звон в ушах, вертиго.

Дыхательная система, органы грудной клетки и средостения: бронхоспазм, диспноэ.

Почки и мочевыделительная система: почечная недостаточность.

Мочеполовая система: эректильная дисфункция, в том числе импотенция, частые мочеиспускания, нарушение менструального цикла; у пациентов пожилого возраста при длительной терапии развивалась гинекомастия, которая полностью проходила после отмены препарата, галакторея.

Опорно-двигательная система: мышечная слабость, миалгия, артралгия.

Кожа и подкожная клетчатка: сыпь на коже (в том числе макулопапулезная сыпь, крапивница), ощущение зуда, зуд, алопеция, гипергидроз, нарушение пигментации, еритромелалгия, мультиформная эритема, синдром Стивенса-Джонсона, отек Квинке, фотодерматиты, синяки, пурпура.

Нарушение обмена веществ, метаболизма: гиперкалиемия.

Гепатобилиарная система: повышение уровня трансаминаз, щелочной фосфатазы и билирубина; возможны поражение печени с клиническими проявлениями (плохое самочувствие, повышение температуры тела и/или боль в правом подреберье). В связи с этим целесообразно периодически контролировать функцию печени у пациентов. В некоторых случаях эти изменения самостоятельно исчезают при продолжении терапии.

Иммунная  система: гиперчувствительность, аллергический гепатит, бронхоспазм.

Другие: нечеткость зрения, повышение уровня пролактина в плазме крови, снижение толерантности к глюкозе.

Сообщалось о параличе (тетрапарез), ассоциированном с комбинированным применением верапамила и колхицина. Это может быть обусловлено проникновением колхицина через гематоэнцефалический барьер вследствие угнетения верапамилом CYP3A4 и P-qp, поэтому комбинированное применение колхицина и верапамила не рекомендовано.

Срок годности

5 лет.

Условия хранения

В оригинальной упаковке при температуре не выше 25 оС.

Хранить в недоступном для детей месте.

Упаковка

По 10 таблеток в блистере, по 5 блистеров в пачке.

Категория отпуска. По рецепту.

Производитель

Публичное акционерное общество «Научно-производственный центр «Борщаговский химико-фармацевтичкий завод».

Местонахождение производителя и его адрес места осуществления деятельности.

Украина, 03134, г. Киев, ул. Мира, 17.

Дозировка Верапамила Гидрохлорид таблетки, п/плен. обол., по 80 мг №50 (10х5)
Производитель Борщаговский ХФЗ, НПЦ, ПАО, г.Киев, Украина
МНН Verapamil
Фарм. группа Селективні антагоністи кальцію з переважною дією на серце. Похідні фенілалкіламіну.
Регистрация № UA/3226/01/01 от 06.03.2015. Приказ № 123 от 06.03.2015
Код АТХ

Найдено 1760 аптек

Харьков, пр.Победы 59
  (057) 338-24-XX
Верапамила г/х-борщ. табл. 80мг №50 **0
Борщаговский ХФЗ ПАО
есть
Харьков, ул.Тобольская 41А
  (057) 340-32-XX
Верапамила г/х-гнцлс табл. 40мгn20 **
ОЗ ГНЦЛС ООО
есть
Найдено 1760 аптек Все аптеки

и 3 аптеки с доставкой

zdorovaapteka.ua
  (067) 333-03-XX
Бесплатная доставка по Украине "Новой почтой"
Верапамила г/х табл.п/пл.об. 0.08 №50* (10х5)
БОРЩАГОВСКИЙ ХФЗ НВЦ ЗАО УКРАИНА КИЕВ
3205
mixtura.ua
  (0800) 30-03-XX
Доставка по Украине "Новой почтой"
Верапамила гидрохлорид таблетки0.04г №20
ОПЫТНЫЙ ЗАВОД ГНЦЛС УКРАИНА ХАРЬКОВ
800
Верапамила гидрохлорид таблетки покрытые оболочкой 0.08 №50
ПАТ НВЦ"Борщагівський хіміко-фарм.завод", м.Київ,
3400
3500
receptika.ua
  (0800) 30-23-XX
Доставка по Украине "Новой почтой"
Верапамила г х табл.40мгn20 (10х2) *
Фармекс Групп ООО (Украина, Борисполь)
917
Верапамила гидрохлорид таблетки 0.08 №50 борщаговский
Борщаговский ХФЗ ПАО (Украина, Киев)
3769
Нужен врач? Запишитесь на консультацию по телефону
 (066) 439-67-60  (097) 466-50-79
Top