Новинки

Срочное предупреждение беременности после полового акта Подробней
Нурофєн® Лонг Сильна дія проти болю на 9 годин Подробней
Синупрет® екстракт Швидка дія в боротьбі з симптомами нежитю та синуситу Подробней
Метеочувствительность и метеопатия В чем разница и что делать? Подробней
Дисплазия шейки матки? Избавьтесь причины - вируса папиломы! Подробней
Скрыть рекламу

Виролам инструкция и цена в аптеках

Цены в аптеках

Виролам - инструкция по применению

Перевести на русский язык:
Перевести

Склад

діюча речовина: lamivudine;

1 таблетка містить ламівудину 150 мг;

допоміжні речовини: натрію крохмальгліколят, магнію стеарат, целюлоза мікрокристалічна;

оболонка: опадрай 0ЗН58900 білий.

Лікарська форма

Таблетки, вкриті оболонкою.

Фармакотерапевтична група

Противірусні засоби прямої дії. Нуклеозидні та нуклеотидні інгібітори зворотної транскриптази. Код АТС J05A F05.

Показання

У складі комбінованої терапії ВІЛ-інфекції.

Протипоказання

Підвищена чутливість до компонентів препарату. Нейтропенія (кількість нейтрофільних гранулоцитів менше 75´109/л), виражена анемія, тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну менше 5 мл/хв). Період вагітності та годування груддю. Дитячий вік до 12 років.

Спосіб застосування та дози

Лікування Віроламом повинен призначати спеціаліст, який має досвід лікування ВІЛ-інфекції.

Препарат застосовують внутрішньо, незалежно від прийому їжі.

Дорослим і дітям старше 12 років з масою тіла більше 30 кг призначають по 150 мг 2 рази на добу. Максимальна добова доза – 300 мг. Віролам може призначатися у комбінації з зидовудином.

Дозування для пацієнтів з нирковою недостатністю

(дорослі та діти з масою тіла більше 30 кг).

Кліренс креатиніну (мл/хв)
Перша доза
Підтримувальна доза
³ 50
150 мг
150 мг 2 рази на добу
30 - < 50
150 мг
150 мг 1 раз на добу
< 30
Оскільки необхідні дози нижче 150 мг, рекомендується застосовувати препарати ламівудину у формі розчину для перорального застосування

Порушення функції печінки.

Коригування дози не потрібне для пацієнтів із порушенням функції печінки, якщо воно не супроводжується порушенням функції нирок.

Побічні реакції

Несприятливі реакції, пов’язані з лікуванням, класифіковані за системами органів і частотою виникнення. Частота визначається таким чином: дуже поширені (> 1/10), поширені (> 1/100, < 1/10), непоширені (> 1/1000, < 1/100), рідко поширені (> 1/10000, < 1/1000), дуже рідко поширені (< 1/10000).

Гематологічні порушення: непоширені – нейтропенія й анемія, тромбоцитопенія; дуже рідко поширені – повна еритроцитарна аплазія.

Нервова система: поширені – головний біль, безсоння; дуже рідко поширені – периферична нейропатія, парестезії.

Шлунково-кишкові розлади: поширені – нудота, блювання, біль у животі, діарея; рідко поширені – панкреатит, підвищення рівня амілази в сироватці крові.

Гепатобіліарні розлади: непоширені – тимчасове підвищення рівнів печінкових ферментів (аспартатамінотрансферази (АСТ), аланінамінотрансферази (АЛТ); рідко поширені – гепатит.

Метаболізм: поширені – гіперлактатемія; рідко поширені – лактоацидоз.

Розлади з боку шкіри та підшкірних тканин: поширені – висип, алопеція.

Опорно-руховий апарат: поширені – артралгія, міалгія: рідко поширені – рабдоміоліз.

Загальні розлади: поширені – втомлюваність, нездужання, пропасниця, кашель.

Комплексна антиретровірусна терапія асоціювалася з перерозподілом жиру в організмі (ліподистрофією) у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, зокрема, втратою периферичного й лицевого підшкірного жиру, збільшенням внутрішньочеревного та вісцерального жиру, гіпертрофією молочних залоз і накопиченням жиру в дорсоцервікальній ділянці («бичачий горб»).

Комплексна антиретровірусна терапія асоціювалася з метаболічними відхиленнями, такими як гіпертригліцеридемія, гіперхолестеринемія, резистентність до інсуліну, гіперглікемія та гіперлактатемія.

У ВІЛ-інфікованих пацієнтів з тяжким імунодефіцитом на момент початку комплексної антиретровірусної терапії може виникнути запальна реакція у відповідь на асимптоматичні або залишкові опортуністичні патогени.

Повідомлялося про випадки остеонекрозу, особливо у пацієнтів з прогресуючою ВІЛ-інфекцією та/або тривалою комплексною антиретровірусною терапією.

Передозування

Дані про випадки гострого передозування у людей обмежені. Летальних випадків не було, всі пацієнти одужали. Специфічних явищ або симптомів, характерних для передозування, не виявлено.

У разі передозування за пацієнтом потрібно спостерігати і за необхідності проводити стандартну підтримувальну терапію. Оскільки ламівудин діалізується, можна застосовувати гемодіаліз, хоча цей спосіб лікування недостатньо вивчений.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Препарат протипоказаний у період вагітності.

За необхідності застосування препарату у період годування груддю слід припинити годування. ВІЛ-інфікованим жінкам не рекомендується годувати немовлят грудним молоком.

Діти

Дітям віком до 12 років або з масою тіла менше 30 кг слід застосовувати інші лікарські форми препарату.

Особливості застосування

Віролам не рекомендується застосовувати у вигляді монотерапії.

Пацієнти повинні усвідомлювати, що лікування сучасними антиретровірусними препаратами, включаючи Віролам, не зменшує ризик передачі ВІЛ-інфекції статевим шляхом або з інфікованою кров’ю, тому вони мусять дотримуватись відповідних запобіжних заходів.

У пацієнтів, які лікуються Віроламом або будь-яким іншим антиретровірусним препаратом, існує ризик розвитку опортуністичних інфекцій та інших ускладнень ВІЛ-інфекції. Тому потрібен ретельний нагляд лікаря, який має досвід лікування пацієнтів з ВІЛ-асоційованими інфекціями.

Ниркова недостатність: у пацієнтів з помірним і тяжким ступенем ниркової недостатності збільшується концентрація ламівудину в плазмі внаслідок зниження його кліренсу. Тому дози для них мають бути зменшені.

Панкреатит: описані поодинокі випадки панкреатиту у пацієнтів, які приймали Віролам. Однак остаточно не встановлено, пов’язані вони із застосуванням препарату чи є наслідком ВІЛ-інфекції. При появі перших клінічних (біль у животі, нудота, блювання) або лабораторних симптомів, що вказують на розвиток панкреатиту, лікування Віроламом має бути припинене до моменту, доки діагноз панкреатиту не буде виключено.

Лактоацидоз/тяжка гепатомегалія зі стеатозом: при лікуванні ВІЛ-інфекції при застосуванні окремих антиретровірусних аналогів нуклеозидів або їх комбінації, включаючи ламівудин, повідомлялося про випадки лактоацидозу і тяжкої гепатомегалії зі стеатозом, інколи з летальним наслідком. Переважно ці випадки спостерігались у жінок. Клінічними ознаками, що можуть бути свідченням розвитку лактоацидозу, є загальна слабкість, анорексія та раптове зменшення маси тіла, гастроентерологічні симптоми та симптоми з боку дихальної системи (диспное та тахіпное). Тому необхідно бути обережними при призначенні Віроламу всім пацієнтам, особливо тим, у кого наявні фактори ризику розвитку захворювання печінки. Якщо у пацієнта виникають клінічні або лабораторні ознаки лактоацидозу або гепатотоксичності (що можуть включати гепатомегалію та стеатоз, навіть при відсутності помітного збільшення трансаміназ), лікування Віроламом необхідно припинити.

Перерозподіл жирових відкладень: перерозподіл/акумуляція жирових відкладень на тілі, включаючи ожиріння центрального генезу, збільшення жирових відкладень у дорсоцервікальних ділянках та їх зменшення на кінцівках та обличчі, збільшення молочних залоз, підвищений рівень ліпідів у сироватці крові та рівень глюкози в крові спостерігаються як у вигляді окремих симптомів, так і разом у деяких пацієнтів, які отримують комбіновану антиретровірусну терапію.

Як і при застосуванні всіх препаратів класу інгібіторів протеаз та інгібіторів зворотної транскриптази нуклеозидів, існує ризик виникнення одного або більше специфічних побічних симптомів, що загалом можуть належати до явищ ліподистрофії, існують дані, що ризик їх виникнення при застосуванні різних препаратів цієї групи різний.

Крім того, ліподистрофічний синдром має поліетіологічний характер, де має значення, наприклад, стан ВІЛ-хвороби, вік пацієнта, тривалість антиретровірусної терапії, що відіграють важливу роль і можуть мати синергічний ефект.

Довготривалі наслідки вищезазначених побічних дій на сьогодні не відомі.

При клінічному обстеженні слід звертати увагу на фізичні ознаки перерозподілу жирових відкладень, визначати рівень ліпідів в сироватці та глюкози в крові. Лікування порушення розполілу ліпідів слід проводити у стаціонарі.

Синдром імунного відновлення: у ВІЛ-інфікованих хворих з тяжким імунодефіцитом на початку лікування антиретровірусними препаратами може виникнути запальна реакція на асимптоматичну або резидуальну опортуністичну інфекцію та спричинити тяжкий клінічний стан або загострення симптомів. Звичайно, такі реакції виникають під час перших тижнів або місяців лікування антиретровірусними препаратами. Відповідними прикладами цього є ретиніт, спричинений цитомегаловірусом, генералізовані або фокальні інфекції, спричинені мікобактеріми або Pneumocystis jiroveci (P. Carinii) pneumonia. Будь-які запальні явища слід без зволікань дослідити та за необхідності розпочати їх лікування.

Пацієнти, коінфіковані вірусом гепатиту В: клінічні дані свідчать, що у пацієнтів, одночасно інфікованих вірусом гепатиту В, можливе загострення гепатиту в разі припинення лікування Епівіром, яке може мати більш тяжкі наслідки у хворих з декомпенсацією захворювання печінки. Тому у пацієнтів, інфікованих одночасно ВІЛ і вірусом гепатиту В, необхідно періодично визначати показники функції печінки і маркери реплікації вірусу гепатиту В.

Профілактика після контакту з вірусом

Згідно з міжнародними рекомендаціями, у разі випадкового контакту з ВІЛ-інфікованою кров’ю (наприклад, при пораненні голкою) необхідно негайно (протягом 1 - 2 годин) призначити комбінацію ретровіру та Віроламу. У випадку підвищеного ризику інфікування до схеми лікування потрібно включити інгібітор протеаз. Антиретровірусну профілактику рекомендується проводити протягом 4 тижнів. Контрольовані клінічні дослідження профілактики після контакту з вірусом не проводилися, даних з цього питання недостатньо. Сероконверсія може відбутися, незважаючи на швидке застосування антиретровірусних препаратів.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами

Дані клінічних досліджень з цього питання відсутні. Проте за наявності побічних ефектів, що впливають на концентрацію уваги та швидкість реакції, пацієнтам слід утримуватися від керування автотранспортом або роботи зі складними механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Ймовірність метаболічної взаємодії низька, враховуючи обмежений метаболізм препарату і низький рівень його зв’язування з білками, а також практично повне виведення його нирками у незміненому вигляді.

Ламівудин виводиться здебільшого шляхом активної органічної катіонної секреції. Необхідно враховувати можливість взаємодії з медикаментами, що застосовуються одночасно з ламівудином, особливо тоді, коли основним шляхом виведення є активна ниркова секреція за участю органічної катіонної транспортної системи (наприклад, триметоприм). Інші препарати (наприклад, ранітидин, циметидин) тільки частково виділяються таким шляхом, тому вони не взаємодіють з ламівудином. Препарати, що виводяться переважно способом активної органічної аніонної секреції або гломерулярної фільтрації, не призводять до клінічно значущої взаємодії з ламівудином.

Спостерігається помірне збільшення максимального рівня зидовудину (28 %) при одночасному застосуванні зидовудину та ламівудину, хоча загалом концентрація не змінюється. Зидовудин не впливає на фармакокінетику ламівудину.

Призначення в профілактичних дозах котримоксазолу (у зв’язку з наявністю триметроприму в його складі) призводить до збільшення концентрації ламівудину на 40 %. Однак якщо у пацієнта немає ниркової недостатності, корекція дози ламівудину не потрібна. Ламівудин не впливає на фармакокінетику триметоприму або сульфаметоксазолу. Результати одночасного застосування Віроламу і високих доз котримоксазолу для лікування пневмоній, спричинених Pneumocystis carinii, а також токсоплазмозу не вивчалися.

Ламівудин може пригнічувати внутрішньоклітинне фосфорилування залцитабіну при одночасному застосуванні цих двох препаратів. Тому Віролам не рекомендується застосовувати у поєднанні із залцитабіном.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. Основний механізм дії ламівудину – пригнічення зворотної транскриптази ВІЛ. Трифосфат ламівудину є селективним інгібітором реплікації ВІЛ-1 та ВІЛ-2 in vitro, він також активний відносно зидовудинстійких штамів ВІЛ. Ламівудин у комбінації із зидовудином зменшує кількість ВІЛ-1 та збільшує кількість CD4-клітин, а також значно знижує ризик прогресування захворювання та смертності від нього.

Виявлено синергізм ламівудину і зидовудину щодо пригнічення реплікації ВІЛ у культурі клітин. Виявлено, що при виникненні резистентності до Віроламу в зидовудинстійких штамів вірусу може відновитися чутливість до зидовудину. In vitro препарат чинить слабку цитотоксичну дію на лімфоцити периферичної крові, лімфоцитарні та моноцитарно-макрофагальні клітинні лінії і клітини кісткового мозку.

Фармакокінетика. Біодоступність ламівудину становить 80 - 85 %. Максимальна концентрація в плазмі досягається в середньому через 1 годину і при застосуванні в середній терапевтичній дозі (4 мг/кг на добу за 2 прийоми з інтервалом 12 годин) становить 1 - 1,9 мкг/мл. Максимальна концентрація знижується при одночасному прийомі препарату з їжею, але біодоступність його не залежить від вживання їжі.

Середній об’єм розподілу становить 1,3 л/кг, середній період напіввиведення – 5 - 7 годин. Ламівудин має лінійний фармакокінетичний профіль у терапевтичних дозах і низьке зв’язування з білками плазми. Обмежені дані свідчать про проникнення ламівудину в центральну нервову систему і цереброспінальну рідину. Через 2 - 4 години після перорального застосування співвідношення концентрації ламівудину в спинномозковій рідині та плазмі становить 0,12. Клінічне значення цього явища невідоме.

Середній системний кліренс ламівудину – приблизно 0,32 л/кг на годину, виводиться він, головним чином, нирками (> 70 %) шляхом активної тубулярної секреції, незначною мірою (< 10 %) – шляхом печінкового метаболізму. Активний метаболіт, внутрішньоклітинний ламівудину трифосфат, має подовжений час напіввиведення з клітини (від 16 до 19 годин) порівняно з періодом напіввиведення ламівудину (5 - 7 годин).

Елімінація ламівудину порушується при зниженні функції нирок незалежно від того, чи є це наслідком хвороби нирок або змін, пов’язаних з віком. У таких випадках необхідна корекція дози (див. розділ “Спосіб застосування та дози”).

Фармакокінетика ламівудину у дітей в цілому подібна до такої у дорослих, але абсолютна біодоступність у дітей віком до 12 років нижча (55 - 65 %), а системний кліренс – вищий. Тому рекомендована доза для дітей віком від 3 місяців до 12 років становить 4 мг/кг двічі на добу; при цьому створюються концентрації в крові, еквівалентні тим, які спостерігаються при застосуванні рекомендованої дози для дорослих.

Ймовірність несприятливої взаємодії ламівудину з іншими препаратами низька внаслідок обмеженого метаболізму, незначне зв’язування з білками та майже повне виведення препарату в незміненому стані.

Основні фізико-хімічні властивості

білі або майже білі, двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, у формі капсули з відбиттям «RX919» з одного боку та гладенькі – з іншого.

Термін придатності

2 роки.

Умови зберігання

Зберігати в сухому місці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка

По 60 таблеток у пластиковому флаконі.

По 10 таблеток у блістері; по 3 блістери в картонній упаковці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

Ранбаксі Лабораторіз Лімітед.

Місцезнаходження

Paonta Sahib, District Sirmour – 173025, Himachal Pradesh, India.

Паонта Сахіб, дістрікт Сірмоур – 173035, Хімачал прадеш, Індія.

Дозировка Виролам таблетки, п/о, по 150 мг №30 во флак.
Производитель Ранбакси Лабораториз Лтд., Индия
МНН Lamivudine
Фарм. группа Противовирусные средства прямого действия. Нуклеозидные и нуклеотидные ингибиторы обратной Ламивудин
Код АТХ
Top