Новинки

Срочное предупреждение беременности после полового акта Подробней
Нурофєн® Лонг Сильна дія проти болю на 9 годин Подробней
Синупрет® екстракт Швидка дія в боротьбі з симптомами нежитю та синуситу Подробней
Метеочувствительность и метеопатия В чем разница и что делать? Подробней
Дисплазия шейки матки? Избавьтесь причины - вируса папиломы! Подробней
Скрыть рекламу

Виро-Z инструкция и цена в аптеках

Цены в аптеках

Виро-Z - инструкция по применению

Перевести на русский язык:
Перевести

Склад

діюча речовина: zidovudine;

1 таблетка містить зидовудину 300 мг;

допоміжні речовини: натрію крохмальгліколят, магнію стеарат, целюлоза мікрокристалічна, опадрай 0ЗВ58930 білий (гіпромелоза, титану діоксид (Е 171), пропіленгліколь).

 Лікарська форма. Таблетки, вкриті оболонкою.

Фармакотерапевтична група

Противірусні засоби прямої дії. Нуклеозидні та нуклеотидні інгібітори зворотної транскриптази.

Код АТС J05A F01.

Показання

ВІЛ-інфекція у дорослих та дітей (у складі комбінованої терапії).

Хіміопрофілактика у ВІЛ-позитивних вагітних жінок, починаючи з 14-го тижня вагітності та під час пологів з метою запобігання передачі вірусу дитині від матері, початкова профілактика ВІЛ-інфекції у новонароджених.

Протипоказання

Підвищена чутливість до зидовудину або до будь-якого з компонентів препарату.

Пацієнти з аномально низькою кількістю нейтрофілів (0,75 ´ 109/л) або аномально низьким рівнем гемоглобіну (менше 7,5 г/дл або 4,65 ммоль/л). Період вагітності , годування груддю. Дитячий вік.

Віро-Z протипоказаний для лікування новонароджених із гіпербілірубінемією, які потребують додаткового відмінного від фототерапії лікування або із підвищенням більше ніж у п’ять разів від норми рівня трансаміназ.

Спосіб застосування та дози

Препарат застосовувати незалежно від прийому їжі.

Терапію Зидовудином повинен розпочинати лікар, який має досвід лікування ВІЛ-інфекції.

Лікування ВІЛ-інфекції

Дорослі та діти віком від 12 років з масою тіла не менше 30 кг: рекомендована доза зидовудину у комбінації з іншими антиретровірусними засобами – по 1 таблетці 300 мг 2 рази на добу.

Діти віком від 6 тижнів до 12 років: пацієнтам цієї вікової групи рекомендовано приймати зидовудин у формі розчину для перорального застосування.

Попередження трансмісії вірусу від матері до плода: рекомендована доза препарату для вагітних (понад 14 тижнів) – по 1 таблетці (300 мг) двічі на добу до початку пологів. Під час пологів зидовудин призначати внутрішньовенно у дозі 2 мг/кг маси тіла одноразово, з подальшою внутрішньовенною інфузією по 1 мг/кг/год кожну годину або перорально у дозі 300 мг кожні 3 години до моменту перерізання пуповини.

Рекомендована доза для новонароджених – 2 мг (0,2 мл)/кг маси тіла кожні 6 годин, починаючи з перших 8-12 годин після народження і до 6 тижнів. У цьому випадку застосовувати зидовудин у формі розчину в упаковці, для новонароджених, зі спеціальним дозуючим шприцом.

Корекція дозування для пацієнтів з гематологічними побічними реакціями. Для пацієнтів, рівень гемоглобіну яких зменшується у межах від 7,5 г/дл (4,65 ммоль/л) до 9 г/дл (5,59 ммоль/л) або кількість нейтрофілів – у межах від 0,75 х 109/л до 1 х 109/л, може бути необхідним зменшення дози (доза розраховується на основі ознак відновлення кісткового мозку і залежить від індивідуального клінічного стану пацієнта) або перерва (2–4 тижні) у лікуванні препаратом (див. розділ «Особливості застосування»).

Корекція дозування при захворюваннях нирок. Пацієнтам із серйозними клінічними проявами ниркової недостатності і кліренсом креатиніну £ 10 мл на хвилину рекомендується зменшити добову дозу препарату до 300-400 мг. Подальша корекція дози може бути необхідною на підставі гематологічних показників.

Гемодіаліз і перитонеальний діаліз не мають істотного впливу на виведення зидовудину, але збільшують виведення глюкуроніду зидовудину. Для хворих із термінальною стадією ниркової недостатності, які перебувають на гемодіалізі або перитонеальному діалізі, рекомендованою дозою є 100 мг кожні 6 або 8 годин (для можливості прийому цієї дози рекомендовано застосовувати зидовудин у формі розчину для перорального застосування).

Корекція дозування при захворюваннях печінки. У хворих на супутній цироз печінки спостерігається акумуляція зидовудину, оскільки знижується ступінь глюкуронізації. Може бути необхідною корекція дози, але, з огляду на недостатність даних, чітких рекомендацій з дозування зробити не можна. При відсутності контролю за рівнем зидовудину у плазмі крові слід фіксувати ознаки непереносимості і коригувати дозу або збільшувати інтервал між дозами.

Корекція дозування для хворих літнього віку. При призначенні препарату пацієнтам літнього віку слід враховувати більш високу частоту випадків зміни гематологічних показників, зниження функції серця, печінки та нирок, наявність супутніх захворювань та прийом інших лікарських засобів. Рекомендується відповідний контроль перед і під час застосування препарату.

Побічні реакції

Анемія (яка може потребувати переливання крові), нейтропенія та лейкопенія частіше спостерігаються при застосуванні підвищених доз (1200-1500 мг на добу), у пацієнтів з прогресуючою ВІЛ-хворобою (особливо при зниженому резерві кісткового мозку до лікування) та у пацієнтів з кількістю клітин CD4+ нижче 100/мм3. У таких випадках може бути необхідним зниження дози або припинення лікування. Частота нейтропенії також збільшувалася у тих пацієнтів, у яких кількість нейтрофілів, рівень гемоглобіну та рівень вітаміну В12 у сироватці крові були низькими до початку лікування зидовудином.

З боку системи кровотворення: анемія, нейтропенія, лейкопенія; тромбоцитопенія, панцитопенія (з гіпоплазією кісткового мозку); повна еритроцитарна аплазія; апластична анемія.

З боку метаболізму: лактат-ацидоз при відсутності гіпоксемії, анорексія, гіперлактатемія.

З боку нервової система: головний біль; запаморочення; безсоння, парестезії, сонливість, втрата ясності мислення, судоми, тривожність, депресія, неспокій.

З боку серцево-судинної системи: кардіоміопатія.

З боку дихальної системи:  диспное; кашель.

З боку травної системи: нудота; блювання, абдомінальний біль, діарея; метеоризм; пігментація слизової оболонки ротової порожнини, порушення смакових відчуттів, диспепсія. Панкреатит.

З боку гепато-біліарної системи: підвищені рівні печінкових ферментів та білірубіну в крові; печінкові розлади (тяжка гепатомегалія зі стеатозом).

З боку шкіри та підшкірних тканин: висип, свербіж; пігментація нігтів та шкіри, кропив'янка, підвищена пітливість.

З боку кістково-м’язової системи: міалгія; міопатія.

З боку сечостатевої системи: часте сечовипускання, гінекомастія.

Інші: загальне нездужання; гарячка, генералізований біль, астенія; озноб, біль у грудях, грипоподібний синдром.

При застосуванні аналогів нуклеозидів (окремо або у комбінації) повідомлялося про розвиток лактат-ацидозу, зазвичай асоційованого з гепатомегалією та стеатозом печінки.

Комплексна антиретровірусна терапія супроводжувалася перерозподілом жиру (ліподистрофією) у ВІЛ-пацієнтів, включаючи втрату периферичного та лицьового підшкірного жиру, збільшення інтра-абдомінального та вісцелярного жиру, гіпертрофію молочних залоз та дорзоцервікальне накопичення жиру («бичачий горб»).

Комплексна антиретровірусна терапія призводила до метаболічних відхилень (гіпертригліцеридемія, гіперхолестеринемія, резистентність до інсуліну, гіперглікемія та гіперлактатемія).

У ВІЛ-інфікованих пацієнтів з тяжким імунодефіцитом на момент проведення комплексної антиретровірусної терапії може виникати запальна реакція на асимптоматичні патогени.

У поодиноких випадках виникав остеонекроз, особливо у пацієнтів із загальновідомими факторами ризику, прогресуючою ВІЛ-хворобою та/або тривалою комплексною антиретровірусною терапією. Пацієнтам слід радити звертатися за медичною допомогою, якщо вони відчувають біль у суглобах, порушення рухомості суглобів або утруднення руху.

Передозування

Специфічних симптомів або ознак гострого передозування зидовудину, окрім перелічених у розділі «Побічна дія» (стомлюваність, головний біль, блювання, поодинокі випадки гематологічних змін), немає. За повідомленням про прийом пацієнтом невідомої кількості зидовудину, рівні зидовудину в крові більш ніж у 16 разів перевищували норму терапевтичних рівнів, але при цьому не спостерігалося ніяких клінічних, біохімічних або гематологічних наслідків.

У разі передозування необхідно ретельно обстежити пацієнта з метою виявлення ознак інтоксикації та призначити відповідну підтримуючу терапію.

Гемодіаліз і перитонеальний діаліз незначною мірою впливають на виведення зидовудину, але прискорюють виведення його глюкуронідного метаболіту.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Було встановлено, що зидовудин проникає крізь плаценту у людини. Згідно з обмеженими даними про застосування Віро-Z у період вагітності, застосовувати Віро-Z до 14 тижнів вагітності можна лише тоді, коли потенційна користь для матері буде вищою за можливий ризик для плода.

Існують повідомлення про помірне транзиторне підвищення рівня сироваткового лактату, що може бути наслідком мітохондріальної дисфункції у новонароджених і немовлят, на яких мали вплив інгібітори зворотної транскриптази нуклеозидів під час знаходження в утробі матері або під час пологів. Клінічне значення цього невідоме. Є також поодинокі повідомлення про затримку розвитку, напади та інші неврологічні захворювання. Однак причинний взаємозв’язок між цими випадками та впливом інгібіторів зворотної транскриптази нуклеозидів під час перебування в утробі матері або під час пологів не встановлений. Ці дані не впливають на існуючі рекомендації щодо застосування антиретровірусних препаратів при лікуванні вагітних з метою запобігання вертикальній трансмісії ВІЛ.

На підставі дослідів, пов’язаних з вивченням канцерогенності та мутагенності у тварин, виключити канцерогенний ризик для людини не можна.

Годування груддю

Експерти ВООЗ рекомендують ВІЛ-інфікованим жінкам за будь-яких умов не годувати груддю, щоб уникнути передачі ВІЛ-інфекції. Враховуючи, що зидовудин і вірус проникають у грудне молоко, жінкам, які приймають Віро-Z, не рекомендується годувати дітей груддю.

Фертильність. Даних про вплив зидовудину на жіночу фертильність немає. Встановлено, що зидовудин не впливає на кількість, морфологію та рухливість сперматозоїдів у чоловіків.

Діти

Препарат не слід призначати пацієнтам з масою тіла менше 30 кг, враховуючи неможливість даною лікарською формою забезпечення дози менше 300 мг.

Особливості застосування

У пацієнтів, які приймають зидовудин, можна чекати розвитку анемії (зазвичай не спостерігається раніше 6 тижнів лікування зидовудином), нейтропенії (зазвичай не спостерігається раніше 4 тижнів лікування зидовудином) та лейкопенії (зазвичай вторинною до нейтропенії). Частіше такі явища виникають при застосуванні високих доз зидовудину (1200-1500 мг на добу) і в пацієнтів з поганим резервом кісткового мозку до початку лікування, особливо при прогресуючій ВІЛ-хворобі. Гематологічні параметри повинні ретельно контролюватися. Для пацієнтів з прогресуючою симптоматичною ВІЛ-хворобою зазвичай рекомендується виконувати аналіз крові не рідше ніж раз у 2 тижні протягом перших 3 місяців терапії і не рідше ніж 1 раз на місяць після цього. У пацієнтів з ранньою стадією ВІЛ-хвороби несприятливі гематологічні реакції зустрічаються нечасто. Залежно від загального стану пацієнта, аналіз крові можна виконувати рідше, наприклад, 1 раз на 1 - 3 місяці. Якщо рівень гемоглобіну падає нижче межі 7,5 г/дл (4,65 ммоль/л) - 9 г/дл (5,59 ммоль/л) або кількість нейтрофілів падає нижче межі 0,75 х 109/л - 1 х 109/л, добову дозу слід понизити до появи ознак відновлення кісткового мозку. Як варіант, відновлення кісткового мозку можна підсилити, перервавши на деякий час (2 - 4 тижні) терапію зидовудином. Відновлення кісткового мозку зазвичай спостерігається в межах 2 тижнів, після чого можна відновити терапію зидовудином у пониженій дозі. У пацієнтів з істотною анемією регулювання дози не завжди дозволяє обійтися без переливань крові.

При застосуванні аналогів нуклеозидів (окремо або в комбінації) повідомлялося про розвиток лактат-ацидозу, зазвичай асоційованого з гепатомегалією та стеатозом печінки. Ранні симптоми (симптоматична гіперлактатемія) включають доброякісні симптоми з боку травного тракту (нудота, блювання та абдомінальний біль), неспецифічне загальне нездужання, втрату апетиту, респіраторні симптоми (швидке та/або глибоке дихання) або неврологічні симптоми (включаючи рухову слабкість). Лактат-ацидоз має високу смертність і може асоціюватися з панкреатитом, печінковою недостатністю або нирковою недостатністю. Лактат-ацидоз зазвичай розвивається після декількох тижнів або місяців лікування. Лікування нуклеозидними аналогами слід переривати при діагностуванні симптоматичної гіперлактатемії та метаболічного ацидозу або лактат-ацидозу, прогресуючої гепатомегалії або рівнів амінотрансфераз, що швидко підвищуються.

Слід дотримуватися обережності при введенні аналогів нуклеозидів будь-якому пацієнтові (особливо повним жінкам) з гепатомегалією, гепатитом або іншими відомими факторами ризику захворювання печінки або печінкового стеатозу (включаючи деякі лікарські препарати та алкоголь). Пацієнти, які одночасно мають гепатит С та лікуються альфа-інтерфероном та рибавірином, належать до групи особливого ризику. Пацієнти з підвищеним ризиком повинні ретельно спостерігатися.

Комплексна антиретровірусна терапія асоціювалася з перерозподілом жиру (ліподистрофією) у ВІЛ-пацієнтів. Довгострокові наслідки цього явища в даний час невідомі. Підвищений ризик ліподистрофії асоціювався з індивідуальними факторами, такими як літній вік, та з лікарськими факторами, такими як значна тривалість антиретровірусного лікування та пов'язані з цим метаболічні розлади. Клінічне обстеження повинне включати оцінку фізичних ознак перерозподілу жиру. При цьому слід брати до уваги рівень ліпідів в сироватці натщесерце та рівень глюкози в крові. Кліренс зидовудину у пацієнтів зі слабким порушенням функції печінки без цирозу (5-6 за шкалою Чайлд-П’ю) близький до того, що спостерігається у здорових людей, тому ніякого регулювання дози зидовудину не потрібно. Для пацієнтів з помірним та тяжким порушенням функції печінки (7-15 за шкалою Чайлд-П’ю) конкретних дозових рекомендацій зробити не можна через значну спостережувану варіабельність рівнів дії ридовудину. Тому застосовувати зидовудин у цій групі пацієнтів не рекомендується.

У ВІЛ-інфікованих пацієнтів з тяжким імунодефіцитом на момент проведення комплексної антиретровірусної терапії може виникати запальна реакція на асимптоматичні або залишкові опортуністичні патогени, що призводить до серйозних клінічних станів або посилення симптомів. Типово, такі реакції спостерігалися протягом перших декількох тижнів або місяців від початку терапії. Релевантними прикладами є цитомегаловірусний ретиніт, генералізовані та/або осередкові мікобактеріальні інфекції та пневмонія Pneumocystis carinii. Будь-які запальні симптоми повинні оцінюватися, та, при необхідності, повинно призначатися відповідне лікування.

Пацієнти мають бути попереджені щодо одночасного застосування препаратів, що не призначені лікарем.

Пацієнтів слід попереджати, що терапія зидовудином не запобігає ризику передачі ВІЛ іншим через статевий контакт або гемотрансфузію, тому такі хворі мають притримуватися відповідних запобіжних заходів.

Зидовудин не виліковує ВІЛ-інфекцію, і у пацієнта залишається ризик розвитку хвороб, пов’язаних з пригніченням імунітету, включаючи опортуністичні інфекції та новоутворення. Хоча встановлено, що ризик розвитку опортуністичних інфекцій зменшується, даних про розвиток пухлин, включаючи лімфоми, недостатньо. За даними лікування пацієнтів з розвинутою стадією ВІЛ-хвороби, ризик розвитку лімфоми у них такий же, як і у пацієнтів, що не лікувалися зидовудино. У пацієнтів з початковою стадією ВІЛ-хвороби на фоні тривалого лікування зидоводином ризик розвитку лімфоми не відомий.Вагітні, які вирішують питання про лікування зидоводином з метою попередження ВІЛ-трансмісії до дитини, мають знати, що у деяких випадках, незважаючи на лікування, ВІЛ-трансмісія може відбутися. Гематологічні побічні реакції: У хворих з розвинутою стадією ВІЛ-хвороби на фоні лікування зидоводином можна очікувати розвиток анемії (зазвичай не раніше 6 тижнів від початку лікування, але зрідка зустрічається раніше), нейтропенії (зазвичай не раніше 4 тижнів від початку лікування, але іноді раніше) та лейкопенії (що є вторинною по відношенню до нейтропенії). Це трапляється частіше при застосуванні високих доз (1200-1500 мг/день) та у пацієнтів з низьким резервом кісткового мозку перед лікуванням, особливо при розвинутих стадіях ВІЛ-хвороби. Лактоацидоз: При застосуванні нуклеозидних аналогів повідомлялось про випадки лактоацидозу, звичайно асоційованих з гепатомегалією та печінковим стеатозом. До ранніх симптомів (симптоматична гіперлактатемія) належать доброякісні гастроентерологічні симптоми (нудота, блювання та абдомінальний біль), неспецифічне нездужання, втрата апетиту, втрата маси тіла, респіраторні симптоми ( швидке та/або глибоке дихання) або неврологічні симптоми (включаючи рухову слабість). Лактоацидоз має високу смертність та може асоціюватись з панкреатитом, печінковою або нирковою недостатністю. Лактоацидоз виникає звичайно після кількох або більше місяців лікування. У разі появи симптоматичної гіперлактатемії та метаболічного/лактоацидоза, прогресуючої гепатомегалії або швидкого підвищення рівня амінотрансфераз лікування нуклезидними аналогами слід припинити.

З обережністю слід призначати аналоги нуклеозидів для лікування будь-яких пацієнтів (особливо жінок з ожирінням) з гепатомегалією, гепатитом або іншими відомими факторами ризику захворювань печінки та печінкового стеатозу (включаючи деякі медичні препарати та алкоголь). Особливий ризик становлять пацієнти, ко-інфіковані гепатитом С та які лікуються альфа інтерфероном та рибаверином.

За пацієнтами, які становлять підвищений ризик, необхідне подальше спостереження.

Мітохондріальні дисфункції: було продемонстровано, шо нуклеотидні та нуклеозидні аналоги in vitro та in vivo спричиняють мітохондріальні порушення різного ступеня. Були повідомлення про мітохондріальні дисфункції у ВІЛ-негативних немовлят, які підпали під вплив нуклеозидних аналогів внутрішньоутробно або у постнатальному періоді. Серед побічних дій головним чином повідомлялося про гематологічні порушення (анемія, нейтропенія), метаболічні порушення (гіперлактатемія, гіперліпідемія). Ці явища часто носили транзиторний характер. Часто повідомлялося про пізні неврологічні порушення (гіпертонія, конвульсії, аномальна поведінка). Чи є неврологічні порушення транзиторними або постійними, наразі невідомо. Будь-яка дитина, навіть з ВІЛ-негативним статусом, яка підпала під вплив нуклеозидних або нуклеотидних аналогів внутрішньоутробно, має знаходитись під клінічним та лабораторним наглядом та повністю досліджена на можливість виникнення мітохондріальних дисфункцій у разі появи відповідних ознак та симптомів. Ці дані не впливають на існуючі рекомендації щодо застосування антриретровірусної терапії вагітним жінками для запобігання вертикальної трансмісії ВІЛ.

Перерозподіл жирових відкладень

Перерозподіл/акумуляція жирових відкладень на тілі, включаючи ожиріння центрального генезу, збільшення жирових відкладень у дорсоцервікальних ділянках та їх зменшення на кінцівках та обличчі, збільшення молочних залоз, підвищений рівень ліпідів у сироватці крові та рівень глюкози крові спостерігаються як у вигляді окремих симптомів, так і разом у деяких пацієнтів, які отримують комбіновану антиретровірусну терапію (див розділ «Побічні реакції»).

Як і при застосуванні всіх препаратів класу інгібіторів протеаз та інгібіторів зворотної транскриптази нуклеозидів, можливе виникнення одного або більше специфічних побічних симптомів, які загалом можуть бути віднесені до явищ ліподистрофії, існують дані, що ризик їх виникнення при застосуванні різних препаратів цієї групи різний.

Крім того, ліподистрофічний синдром має поліетіологічний характер, де має значення, наприклад, стан ВІЛ-хвороби, вік пацієнта, тривалість антиретровірусної терапії, що відіграють важливу роль і можуть мати синергічний ефект.

Довготривалі наслідки вищезазначених побічних дій на сьогодні невідомі.

При клінічному обстеженні слід звертати увагу на фізичні ознаки перерозподілу жирових відкладень, визначати рівень ліпідів сироватки та глюкози крові. Лікування порушення у розподілі ліпідів слід проводити згідно клінічного стану.

Хвороби печінки: Пацієнти з хронічним гепатитом В або С, які лікуються комбінованою антиретровірусною терапією, мають підвищений ризик розвитку тяжких та потенційно летальних побічних ефектів з боку печінки. У разі сумісного застосування з іншими антивірусними препаратами для лікування гепатиту В і С, слід звернутися до відповідної Інструкції з медичного застосування цих препаратів.

Хворі з уже існуючими печінковими дисфункціями, включаючи хронічний активний гепатит, мають підвищений ризик порушення функції печінки під час комбінованої антиретровірусної терапії та мають знаходитися під медичним наглядом. У разі появи ознак погіршення хвороби печінки у таких пацієнтів слід зважити можливість перерви або припинення лікування (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Синдром імунного відновлення

У становленні імунного відновлення також повідомлялось про виникнення аутоімунних порушень (таких як хвороба Грейвса, поліоміозит та синдром Гійєна-Барре), хоча їх початок є більш варіабельним та може виникати через багато місяців після початку лікування та інколи мати нетипову картину.

Остеонекроз: хоча етіологія остенекрозу вважається багатофакторною (включаючи застосування кортикостероїдів, зловживання алкоголем, тяжку імуносупресію, високий індекс маси тіла), випадки остеонекрозу повідомлялися головним чином у пацієнтів із запущеною хворобою та/або при довготривалому застосуванні комбінованої антиретровірусної терапії. Пацієнтів слід попередити про необхідність звертатися за медичною допомогою у разі появи болю, ригідності у суставах або рухових порушеннях.

Пацієнти, коінфіковані вірусом гепатиту С

Загострення анемії, пов‘язане із застосуванням рибавірину, спостерігалось у хворих, які приймали зидовудин у складі комплексного режиму лікування ВІЛ, хоча точний механізм цього залишається нез‘ясованим. Тому не рекомендується суміщати рибавірин та зидовудин. Лікар має замінити іншим відповідником зидовудин у складі комбінованої антиретровірусної терапії, якщо така вже призначена. Це особливо важливо для пацієнтів з відомою зидовудиніндукованою анемією в анамнезі.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами

Зидовудин не чинить будь-який шкідливий вплив на здатність керувати автомобілем та іншими механізмами. Але, незважаючи на це, слід завжди мати на увазі загальний стан пацієнта та профіль побічних ефектів препарату при вирішенні питання про можливість виконання цих видів діяльності.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Зидовудин елімінується головним чином шляхом кон’югації у печінці до неактивного глюкуронідного метаболіту. Активні речовини, що також елімінуються шляхом печінкового метаболізму, особливо через глюкуронізацію, потенційно можуть затримувати метаболізм зидовудину. Взаємодії, описані нижче, не є вичерпними, але становлять класи медичних препаратів, при призначенні яких слід бути обережними.

Атоваквон: інформації про вплив зидовудину на фармакокінетику атоваквану немає. Однак відповідно до фармакокінетичних даних атовакван зменшує рівень метаболізму зидовидину до його глюкуронідного метаболіту (AUC зидовидину збільшується на 33 % і пік концентрації глюкуроніду у плазмі зменшується на 19 %). При дозуванні 500 або 600 мг/день протягом 3 тижнів лікування атоваквоном гострої пневмонії, викликаної Pneumocystis carinii, у вкрай поодиноких випадках може збільшитись частота побічних ефектів, пов‘язаних із вищим рівнем зидовудину у плазмі крові. При тривалому лікуванні атоваквоном слід дуже ретельно спостерігати за пацієнтом.

Кларитроміцин: таблетки кларитроміцину зменшують абсорбцію зидовудину, тому варто дотримуватись двохгодинного інтервалу між застосуванням цих засобів.

Ламівудин: помірне збільшення Сmax (28 %) зидовудину спостерігається при одночасному застосуванні з ламівудином, однак загальна концентрація (AUC) суттєво не змінюється. Зидовудин не впливає на фармакокінетику ламівудину.

Фенітоїн: повідомлялося про низький рівень фенітоїну у крові деяких хворих, які отримували Віро-Z, хоча в одного хворого був виявлений високий рівень. Ці дані свідчать, що при одночасному застосуванні обох препаратів слід ретельно контролювати рівень фенітоїну.

Пробенецид: за обмеженими даними, пробенецид збільшує середній період напіввиведення та площу під кривою «концентрація/час» для зидовудину шляхом зменшення глюкуронізації. Ниркова екскреція глюкуроніду (можливо, і самого зидовудину) зменшується у присутності пробенециду.

Рифампіцин: за обмеженими даними, спільне застосування зидовудину та рифампіцину зменшує AUC зидовудину на 48 % ± 34 %, проте клінічне значення цього явища невідоме.

Ставудин: зидовудин може пригнічувати внутрішньоклітинне фосфорилювання ставудину при одночасному застосуванні обох медичних препаратів. Тому ставудин не рекомендується поєднувати із зидовудином.

Рибавірин: загострення анемії, пов‘язане із застосуванням рибавірину, спостерігалось у хворих, які приймали зидовудин у складі комплексного режиму лікування ВІЛ, хоча точний механізм цього залишається нез‘ясованим. Тому не рекомендується поєднувати рибавірин та зидовудин. Лікар має замінити іншим відповідником зидовудин у складі комбінованої антиретровірусної терапії, якщо така вже призначена. Це особливо важливо для пацієнтів з відомою зидовудиніндукованою анемією в анамнезі.

Інші взаємодії: інші активні речовини, серед яких – ацетилсаліцилова кислота, кодеїн, морфін, метадон, індометацин, кетопрофен, напроксен, оксазепам, лоразепам, циметидин, клофібрат, дапсон та ізопринозин (перелік не обмежується лише цими препаратами), можуть впливати на метаболізм зидовудину шляхом конкурентного пригнічення глюкуронізації або прямого пригнічення печінкового мікросомального метаболізму. Тому потрібно мати на увазі можливість взаємодії при призначенні цих медичних препаратів, особливо для хронічного лікування, у комбінації з Віро-Z.

Сумісне застосування, переважно у гострих випадках, з потенційно нефротоксичними або мієлосупресивними препаратами (наприклад, із системним пентамідином, дапсоном, піриметаміном, ко-тримоксазолом, амфотерицином, флуцитозином, ганцикловіром, інтерфероном, вінкристином, вінбластином і доксорубіцином) також може збільшувати ризик побічної дії Віро-Zу. Коли спільне застосування цих медичних препаратів є необхідним, слід ретельно контролювати функцію нирок і гематологічні параметри, у разі необхідності – зменшувати дозу одного або кількох препаратів.

Оскільки деякі хворі, які отримують Віро-Z, можуть страждати від опортуністичних інфекцій, може бути доцільним профілактичне призначення антимікробних препаратів. Така профілактика може включати ко-тримоксазол, пентамідин у вигляді аерозолю, піриметамін та ацикловір. Обмежені дані клінічних досліджень свідчать, що при одночасному застосуванні з цими препаратами не спостерігається збільшення частоти розвитку побічних реакцій на Віро-Z.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Зидовудин – це противірусний препарат, що володіє високою активністю проти ретровірусів, включаючи віруси імунодефіциту людини (ВІЛ).

У клітинах зидовудин фосфорилюється до монофосфату (МФ) за допомогою клітинної тимідинкінази. Подальше фосфорилювання зидовудину-МФ до дифосфату (ДФ), далі до трифосфату (ТФ) каталізується клітинною тимідилаткіназою та неспецифічними кіназами відповідно. Зидовудин-ТФ діє як інгібітор та субстрат вірусної зворотної транскриптази. Утворення противірусної ДНК блокується включенням зидовудину-ТФ у ланцюжок та його обривом. Конкуренція зидовудину-ТФ за зворотну транскриптазу ВІЛ приблизно в 100 разів перевищує його конкуренцію за альфа-полімеразу клітинної ДНК.

Фармакокінетика

Зидовудин швидко і майже повністю всмоктується у шлунково-кишковому тракті, пікові концентрації досягаються через 0,5-1,5 години. Біодоступність препарату становить 60-70 %. Препарат проникає через гематоенцефалічний бар’єр і плаценту та виявляється в амніотичній рідині та крові плода. Зидовудин проникає також у сперму та грудноме молоко. Зв’язування з білками плазми крові становить 34-38 %. Метаболізується у печінці.

Основні фізико-хімічні властивості

білого або майже білого кольору, круглі таблетки, вкриті оболонкою з відбиттям RX920 з одного боку та гладенькі з другого боку.

Термін придатності

2 роки.

Умови зберігання

Зберігати в оригінальній упаковці, при температурі не вище 25 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка

По 60 таблеток у пластиковому флаконі.

По 10 таблеток у блістері, по 6 блістерів у картонній упаковці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

Сан Фармасьютикал Індастріз Лімітед.

Sun Pharmaceutical Industries limited.

Місцезнаходження

с. Гангувала, Паонта Сахіб, Дістрікт Сірмоур, Хімачал Прадеш 173025, Індія.

V. Ganguwala, Paonta Sahib, District Sirmour, Himachal Pradesh 173025, India.

Дозировка Виро-Z таблетки, п/о, по 300 мг №60 (10х6)
Производитель Ранбакси Лабораториз Лтд., Индия
МНН Zidovudine
Фарм. группа Противовирусные средства прямого действия. Нуклеозидные и нуклеотидные ингибиторы обратной Ламивудин
Регистрация № UA/8750/01/01 от 23.09.2013. Приказ № 826 от 23.09.2013
Код АТХ
Top