Глемпид инструкция и цена в аптеках

Перевести на русский язык:

Склад

діюча речовина: глімепірид;

1 таблетка містить 1 мг, 2 мг, 3 мг, 4 мг глімепіриду;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, натрію крохмальгліколят (тип А), целюлоза мікрокристалічна, повідон К 30, магнію стеарат; заліза оксид червоний (Е 172) (для таблеток по 1 мг); заліза оксид жовтий(Е 172) й індигокармін (Е 132) (для таблеток по 2 мг); заліза оксид жовтий (Е 172) (для таблеток по 3 мг); індигокармін (Е 132) (для таблеток по 4 мг).

Лікарська форма. Таблетки.

Фармакотерапевтична група

Пероральні гіпоглікемізуючі засоби. Глімепірид. Код АТС А10В В12.

Показання

Лікування діабету ІІ-го типу у випадках, коли дієта, зниження маси тіла й фізичне навантаження без лікарських засобів не можуть достатньою мірою знизити рівень цукру в крові.

Протипоказання

Гіперчутливість до глімепіриду та інших компонентів препарату, інших препаратів сульфонілсечовини або сульфаніламідів, інсулінзалежний діабет, діабетична кома, кетоацидоз, тяжкі порушення функції нирок або печінки.

Період вагітності та годування груддю.

Жінки дітородного віку, які не застосовують відповідні контрацептивні засоби.

Дитячий вік.

Спосіб застосування та дози

Доза визначається відповідно до результатів визначення вмісту глюкози в крові й сечі.

Початкова доза глімепіриду - 1 мг на добу. Якщо при цій дозі вдається досягти бажаного зниження рівня глюкози, її слід застосовувати для підтримуючої терапії.

Якщо ефект препарату виявиться недостатнім, дозу потрібно поступово збільшувати з інтервалами 1 - 2 тижні до 2, 3 або 4 мг глімепіриду на добу під контролем рівня глюкози в крові.

Доза глімепіриду понад 4 мг на добу поліпшує результат лікування тільки у виняткових випадках.

Максимальна добова доза глімепіриду становить 6 мг.

Глімепірид можна призначати пацієнтам, які отримують метформін, якщо максимальна добова доза метформіну не може встановити контроль над рівнем глюкози в крові. При збереженні дози метформіну Глемпид^® призначають спочатку в зниженій дозі, яку потім підвищують до максимальної, залежно від необхідного рівня контролю метаболічних функцій.

Пацієнтам, у яких максимальна добова доза глімепіриду не може врегулювати необхідний рівень глюкози в крові, при необхідності одночасно призначають інсулін. При збереженні попередньої дози глімепіриду інсулін призначають спочатку в зниженій дозі, яку потім підвищують, залежно від необхідного рівня контролю метаболічних функцій.

Ці види комбінованої терапії слід розпочинати під пильним спостереженням лікаря.

Зазвичай достатньо приймати глімепіриду 1 раз на добу. Препарат рекомендується приймати під час сніданку, безпосередньо перед ним або - за відсутності сніданку - безпосередньо перед першим основним денним прийомом їжі або під час прийому їжі. Якщо пропущено одну дозу, її не слід компенсувати збільшенням наступної дози.

Таблетку слід ковтати цілою, запиваючи рідиною.

Перехід з інших пероральних гіпоглікемічних засобів на Глемпид^®

При переході на Глемпид^® слід враховувати дозу й період напіввиведення раніше застосовуваного препарату. У деяких випадках, особливо якщо застосовується протидіабетичний засіб із тривалим періодом напіввиведення (наприклад, хлорпропамід), рекомендується зробити перерву на декілька днів для мінімізації ризику гіпоглікемічної реакції внаслідок сумації ефектів. Рекомендована початкова доза глімепіриду - 1 мг на добу за один прийом. З урахуванням реакції на глімепірид дозу можна поступово підвищувати, як зазначено вище.

Перехід з інсуліну на Глемпид^®. 

У виняткових випадках пацієнтам з діабетом ІІ-го типу, які отримують інсулін, може бути показаний перехід на Глемпид^®. Такий перехід слід здійснювати під контролем лікаря.

Побічні реакції

Побічні реакції наведені за частотою виникнення:

дуже часто (>1/10), часто (>1/100, <1/10), нечасто (> 1/1000, < 1/100), рідко (>1/10 000, <1/1000), дуже рідко (<1/10 000), у тому числі одиничні повідомлення.

Порушення з боку імунної системи.

Дуже рідко - реакції гіперчутливості (порушення дихання, зниження артеріального тиску, шок), алергічний васкуліт. Перехресні алергічні реакції на препарати сульфонілсечовини та сульфаніламіди.

Порушення з боку системи крові й лімфи.

Рідко - зміни клітинного складу крові (тромбоцитопенія, лейкопенія, еритроцитопенія, гранулоцитопенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, панцитопенія). Ці реакції зазвичай минають після закінчення застосування препарату.

Порушення метаболізму й харчування.

Рідко - гіпоглікемія.

Порушення зору.

Можливі минущі порушення зору, особливо на початку курсу лікування, через зміну рівня глюкози в крові.

Шлунково-кишкові розлади.

Дуже рідко - нудота, блювання, пронос, відчуття переповнення шлунка, біль у животі. Порушення функції печінки й жовчовиділення (холестаз, жовтяниця, гепатит).

Підвищення рівнів печінкових ферментів.

Зміни з боку шкіри й сполучної тканини.

Шкірні реакції гіперчутливості, наприклад, свербіж, висипання, кропив’янка.

Дуже рідко - підвищена чутливість до світла.

Лабораторні показники.

Дуже рідко - зниження концентрації натрію в сироватці крові.

Передозування

Внаслідок передозування препарату можлива гіпоглікемія, що триває від 12 до 72 годин і може рецидивувати після початкового поліпшення стану хворого. Симптоми можуть спостерігатися й через 24 години після прийому препарату внутрішньо. У такому разі рекомендується стаціонарне спостереження. Можлива нудота, блювання й біль в епігастральній ділянці. Гіпоглікемія може супроводжуватися неврологічними симптомами, наприклад, занепокоєнням, тремором, порушенням зору й координації рухів, безсонням, комою й судомами.

Лікування полягає в запобіганні всмоктуванню препарату. Пацієнту потрібно дати воду або лимонад з активованим вугіллям (абсорбент) і сульфат натрію (проносне). Після прийому внутрішньо великої кількості препарату показано промивання шлунка, після чого слід дати активоване вугілля (абсорбент) і сульфат натрію (проносне). При тяжких симптомах передозування потрібна госпіталізація у відділення інтенсивної терапії. Якнайшвидше слід розпочати введення глюкози. Якщо є змога, вводять внутрішньовенно струминно 50 мл 50 %-го розчину, потім повільно вводять 10 %-й розчин, пильно контролюючи рівень глюкози в крові. Надалі необхідна симптоматична терапія.

При лікуванні гіпоглікемії у немовлят і дітей раннього віку, спричиненої випадковим прийомом Глемпиду^®, необхідно ретельно дозувати глюкозу, що вводиться, щоб уникнути розвитку небезпечної гіперглікемії. При цьому необхідно постійно стежити за рівнем глюкози в крові.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Глемпид^® протипоказаний в період вагітності. У цей період потрібно застосовувати інсулін. Пацієнтки, які планують завагітніти, повинні порадитися з лікарем.

Оскільки похідні сульфонілсечовини, подібні до глімепіриду, виділяються в грудне молоко, їх не можна застосовувати в період годування груддю.

Особливості застосування

Основою успішного лікування діабету є збалансована дієта, регулярна фізична активність, а також регулярні аналізи крові й сечі. Таблетки або інсулін не можуть допомогти пацієнтові, який не дотримується рекомендованої дієти.

При нерегулярному прийомі їжі або пропуску прийому їжі Глемпид^® може спричинити гіпоглікемію. Можливі симптоми гіпоглікемії: головний біль, відчуття голоду, нудота, блювання, стомленість, сонливість, порушення сну, занепокоєння, агресія, порушення концентрації уваги, депресія, сплутаність свідомості, порушення мовлення й зору, афазія, тремор, парез, сенсорні порушення, запаморочення, втрата самоконтролю, делірій, церебральні судоми, сонливість, втрата свідомості до стану коми, поверхневе дихання, брадикардія. Крім того, можуть спостерігатися ознаки адренергічної компенсаторної регуляції: пітливість, липкий піт, занепокоєння, тахікардія, артеріальна гіпертензія, відчуття серцебиття, стенокардія, порушення серцевого ритму.

Клінічна картина тяжкого нападу гіпоглікемії нагадує інсульт. Майже завжди симптоми швидко зникають після негайного прийому вуглеводів (цукру) внутрішньо. Штучні підсолоджувачі не ефективні.

Якщо в пацієнта розвивається гіпоглікемічна реакція на прийом глімепіриду в дозі 1 мг на добу, це означає, що рівень глюкози в крові цього пацієнта можна відрегулювати лише дієтою.

Протягом курсу лікування потреба в глімепіриді може знижуватися в міру поліпшення контролю рівня глюкози внаслідок підвищення чутливості до інсуліну. Щоб уникнути гіпоглікемії, слід вчасно знижувати дозу препарату або відміняти його. Може також виникнути необхідність у зміні дози при зміні маси тіла або способу життя пацієнта, а також при дії інших факторів, які підвищують ризик розвитку гіпоглікемії або гіперглікемії.

Нижчезазначені фактори сприяють розвитку гіпоглікемії:

• небажання або (частіше в літніх пацієнтів) нездатність виконувати призначення лікаря;
• недостатнє харчування, нерегулярний прийом їжі, пропуск прийому їжі або тривале голодування;
• невідповідність рівнів фізичного навантаження кількості споживаних вуглеводів;
• недотримання дієти;
• вживання алкоголю, особливо в поєднанні з пропуском прийому їжі;
• порушення функції нирок;
• тяжке порушення функції печінки;
• передозування препарату;
• деякі некомпенсовані ендокринні порушення, що впливають на вуглеводний обмін або механізми компенсації гіпоглікемії (наприклад, деякі порушення функції щитовидної залози, недостатність передньої долі гіпофіза або надниркових залоз);
• одночасне застосування деяких інших лікарських засобів (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взіємодій").

Із досвіду застосування інших препаратів сульфонілсечовини відомо, що без належних терапевтичних заходів гіпоглікемія може рецидивувати.

Тяжка або тривала гіпоглікемія, яка лише тимчасово усувається прийомом цукру, потребує екстреного лікування, а можливо й госпіталізації.

Під час курсу лікування Глемпидом^® необхідний регулярний контроль рівня глюкози в крові й сечі та функцій печінки й складу крові (особливо числа лейкоцитів і тромбоцитів).

Крім того, рекомендується визначення рівня глікозильованого гемоглобіну в крові.

При стресі (нещасні випадки, екстрені операції, інфекційні захворювання, що супроводжуються пропасницею) може виникнути необхідність у тимчасовому переведенні пацієнта на інсулін.

Відсутній досвід застосування глімепіриду в пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки або хворих, які перебувають на гемодіалізі. Цим хворим показаний перехід на інсулін.

Глемпид^® містить лактозу. Якщо пацієнт страждає рідкісним спадковим порушенням толерантності до галактози, спадковим дефіцитом лактози в саамі, синдромом мальабсорбції глюкози-галактози, Глемпид^® не повинен призначатися.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами

Здатність концентрувати увагу й швидко реагувати може погіршуватися внаслідок розвитку гіпоглікемії або гіперглікемії, наприклад, через порушення зору. При цьому пацієнт піддається ризику при керуванні автотранспортом або роботі зі складними механізмами.

Пацієнтів слід попередити про необхідність дотримуватися обережності, щоб уникнути гіпоглікемії під час керування автотранспортом. Це особливо стосується пацієнтів, які мало знають або не знають взагалі про перші симптоми гіпоглікемії або в яких часто розвивається гіпоглікемія. У таких випадках слід розглянути питання про можливість керування транспортними засобами або механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

При одночасному застосуванні Глемпиду^® з деякими іншими лікарськими засобами можливе небажане посилення або ослаблення гіпоглікемічного ефекту глімепіриду.

З цієї причини інші препарати можна приймати лише за призначенням лікаря.

Досвід застосування глімепіриду й інших препаратів сульфонілсечовини свідчить про можливість нижченаведених взаємодій.

Посилення гіпоглікемічної дії глімепіриду, іноді з розвитком гіпоглікемії, може спостерігатися при одночасному застосуванні з інсуліном або іншими гіпоглікемізуючими засобами, інгібіторами АПФ, алопуринолом, анаболічними стероїдами та чоловічими статевими гормонами, з хлорамфеніколом, похідними кумарину, цикло-, тро- та ізофосфамідом, фенфлураміном, фенірамідолом, фібратами, флуоксетином, гуанетидином, інгібіторами МАО, міконазолом, пентоксифіліном (при парентеральному введенні у високих дозах), з фенілбутазоном, азапропазоном, оксифенбутазоном, пробенецидом, хінолонами, саліцилатами, сульфінпіразоном, сульфаніламідами тривалої дії, тетрациклінами, тритокваліном.

Послаблення гіпоглікемічної дії глімепіриду можливе при одночасному застосуванні з ацетазоламідом, барбітуратами, глюкокортикостероїдами, діазоксидом, салуретиками, тіазидними діуретиками, епінефрином (адреналіном) та з іншими симпатоміметиками, глюкагоном, проносними засобами (при тривалому застосуванні), з нікотиновою кислотою (у високих дозах) та її похідними, естрогенами і прогестагенами, фенотіазином, фенітоїном, рифампіцином, гормонами щитовидної залози, солями літію, хлорпромазином.

Як посилення, так і послаблення гіпоглікемічної дії глімепіриду може спостерігатися при одночасному застосуванні з блокаторами гістамінових Н₂-рецепторів, клонідином і резерпіном, при одноразовому або хронічному вживанні алкоголю. При прийомі глімепіриду може спостерігатися посилення або послаблення дії похідних кумарину.

Глімепірид метаболізується ферментом системи цитохрому у Р₄₅₀ 2С9 (СУР2С9). Одночасний прийом індуктора (наприклад, рифампіцину) або інгібітору (наприклад, флуконазолу) цього ферменту може змінити метаболізм глімепіриду.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Глімепірид належить до групи похідних сульфонілсечовини. Основним механізмом дії глімепіриду є стимуляція виділення інсуліну із бета-клітин підшлункової залози.

Цей ефект грунтується на підвищенні чутливості бета-клітин підшлункової залози до фізіологічної стимуляції глюкозою. Окрім підшлункової залози, глімепірид значною мірою впливає й на інші органи.

Глімепірид регулює секрецію інсуліну шляхом закриття АТФ-чутливих калієвих каналів у мембрані бета-клітин. Закриття калієвих каналів спричиняє деполяризацію бета-клітин і підвищує (внаслідок відкриття кальцієвих каналів) вхідний потік кальцію в клітину. Це призводить до виділення інсуліну шляхом екзоцитозу.

Глімепірид зв'язується з мембранним білком бета-клітин, асоційованим з АТФ-чутливим калієвим каналом. Це зв'язування характеризується високою швидкістю обміну, однак цей білок відрізняється від звичайного місця зв'язування сульфонілсечовини.

До ефектів препарату поза підшлунковою залозою відносяться, наприклад, підвищення чутливості периферичних тканин до інсуліну й зниження всмоктування інсуліну печінкою.

Перенесення глюкози із крові в периферичну м'язову й жирову тканини здійснюється спеціальними транспортними білками, розташованими на клітинних мембранах. Транспорт глюкози в ці тканини є етапом, що обмежує швидкість утилізації глюкози. Глімепірид швидко збільшує число активних молекул, зайнятих транспортом глюкози, у плазматичних мембранах м'язових і жирових клітин, що стимулює захоплення глюкози.

Глімепірид підвищує активність глікозил-фосфатидилінозитол-специфічної фосфоліпази С, що може корелювати з ліпогенезом і глікогенезом, спричиненими цим препаратом, в ізольованих жирових і м'язових клітинах.

Глімепірид пригнічує продукцію глюкози в печінці шляхом підвищення внутрішньоклітинної концентрації фруктозо-2, 6-бісфосфату, який в свою чергу пригнічує глюконеогенез.

Фармакокінетика.

Всмоктування. Після перорального застосування глімепірид повністю всмоктується у шлунково-кишковому тракті. Прийом їжі істотно не впливає на абсорбцію препарату, але її швидкість трохи знижується. Максимальна концентрація в сироватці крові (С_mах) досягається приблизно через 2,5 години після прийому препарату внутрішньо (в середньому 0,3 мкг/мл після кількаразового щоденного прийому по 4 мг). Доза має лінійний зв'язок з С_mах і АUC (площа під кривою залежності «концентрація-час»).

Розподіл. Глімепірид має дуже малий об’єм розподілу (приблизно 8,8 літрів), що приблизно відповідає розподілу альбуміну, високий відсоток зв'язування з білками (>99 %) і низький кліренс (приблизно 48 мл/хв).

Метаболізм. Глімепірид повністю метаболізується шляхом окисної біотрансформації. Його основними метаболітами є циклогексил гідроксил метильоване похідне (М1) і карбоксильоване похідне (М2). У біотрансформації глімепіриду в М1 бере участь фермент цитохрому Р₄₅₀ 2С9. Потім М1 перетворюється на М2 одним або декількома цитозольними ферментами.

Біотрансформація й виведення. Середній період біологічного напіврозпаду препарату в сироватці крові після багаторазового введення становить приблизно 5 - 8 годин. Після введення високих доз відзначені вищі показники біологічного напіврозпаду.

Після одноразового введення радіоактивного глімепіриду 58 % радіоактивності виявляється в сечі і 35 % у калі. Незмінена речовина в сечі не виявляється. Два метаболіти, як можливий результат печінкового метаболізму (за допомогою СУР2С9), виявляються в сечі й калі: гідроксильоване й карбоксильоване похідне. Після перорального прийому глімепіриду кінцеві величини тривалості біологічного напіврозпаду цих метаболітів становлять 3-6 і 5-6 годин, відповідно.

При порівнянні фармакокінетики після одноразового й багаторазового введення препарату один раз на добу не було виявлено значних розходжень. Міжіндивідуальна варіабельність була також низькою. Ознак акумуляції не виявлено.

Фармакокінетика препарату однакова в чоловіків і жінок, молодих і літніх (старше 65 років) пацієнтів. При низькому кліренсі креатиніну виявлена тенденція до підвищення кліренсу глімепіриду й зниження його середньої концентрації в сироватці крові, ймовірно внаслідок прискореного виведення через знижене зв'язування з білком. Порушується виведення обох метаболітів із сечею. У таких пацієнтів не виявлено збільшення ризику акумуляції препарату.

Основні фізико-хімічні властивості

таблетки по 1 мг: таблетки довгастої форми, рожевого кольору, з рискою з обох боків;

таблетки по 2 мг: таблетки довгастої форми, зеленого кольору, з рискою з обох боків;

таблетки по 3 мг: таблетки довгастої форми, блідо-жовтого кольору, з рискою з обох боків;

таблетки по 4 мг: таблетки довгастої форми, світло-синього кольору, з рискою з обох боків.

Термін придатності

3 роки.

Умови зберігання

Зберігати при температурі не вище 25 °С у недоступному для дітей місці.

Упаковка

По 10 таблеток у блістері; по 3 блістери в картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

ВАТ Фармацевтичний завод ЕГІС, Угорщина.

Місцезнаходження

EGIS Pharmaceuticals РLC, 1106 Budapest, Kereszturi ut 30-38, Hungary.