Новинки

Продлить молодость Коллаген морской БЬЮТИ. Волосы, кожа, ногти. Подробней
Срочное предупреждение беременности после полового акта Подробней
Беспокоит ГЕМОРРОЙ? Подробней
Эссливер Форте Как защитить печень? Подробней
Скрыть рекламу

Депо-Медрол инструкция и цена в аптеках

Цены в аптеках

Депо-Медрол - инструкция по применению

Депо-Медрол суспензия д/ин., 40 мг/мл по 1 мл во флак. №1
Перевести на русский язык:
Перевести

Склад

діюча речовина: methylprednisolone;

1 мл суспензії містить метилпреднізолону ацетату 40 мг;

допоміжні речовини: поліетиленгліколь 3350, натрію хлорид, міристил-гамма-піколінію хлорид, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма

Суспензія для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: суспензія білого кольору.

Фармакотерапевтична група

Прості препарати кортикостероїдів для системного застосування. Глюкокортикоїди. Код АТХ Н02A В04.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. Депо-Медрол є стерильною суспензією для ін’єкцій, що містить синтетичний глюкокортикоїд метилпреднізолону ацетат. Він виявляє сильну та тривалу протизапальну, імуносупресивну та антиалергічну дію. Депо-Медрол можна вводити внутрішньом’язово для досягнення тривалої дії, а також in situ для місцевого лікування. Тривала активність препарату Депо-Медрол пояснюється повільнішим вивільненням діючої речовини.

Загальні властивості метилпреднізолону ацетату відповідають глюкокортикоїду метилпреднізолону, проте він слабше розчиняється та не так швидко метаболізується, що пояснює його тривалу дію.

Глюкокортикоїди за допомогою дифузії проходять через клітинні мембрани та утворюють комплекс зі специфічними цитоплазматичними рецепторами. Потім ці комплекси проникають у ядро клітини, зв’язуються з ДНК (хроматином) та стимулюють транскрипцію мРНК і подальший синтез білків різноманітних ферментів, що, як вважається, зрештою відповідають за численні ефекти після системного застосування глюкокортикоїдів. Глюкокортикоїди не тільки суттєво впливають на запалення та імунні процеси, але й діють на обмін вуглеводів, білків та жирів. Вони також впливають на серцево-судинну систему, скелетні м’язи та центральну нервову систему.

Вплив на запалення та імунні процеси.

Протизапальні, імуносупресивні та антиалергічні властивості глюкокортикоїдів відповідають за більшість випадків їх застосування з терапевтичною метою. Ці властивості призводять до таких результатів:

  • зменшення кількості активних імунокомпетентних клітин на рівні зосередження запалення;
  • зменшення вазодилатації;
  • стабілізація лізосомальних мембран;
  • пригнічення фагоцитозу;
  • зменшення утворення простагландинів та споріднених речовин.

Метилпреднізолону ацетат у дозі 4,4 мг (4 мг метилпреднізолону) спричиняє такий самий глюкокортикоїдний (протизапальний) ефект, як гідрокортизон у дозі 20 мг. У метилпреднізолону спостерігається лише мінімальний мінералокортикоїдний ефект (200 мг метилпреднізолону відповідає 1 мг дезоксикортикостерону).

Вплив на метаболізм вуглеводів та білків.

Глюкокортикоїди виявляють катаболічну дію на метаболізм білків. Вивільнені амінокислоти перетворюються на глюкозу та глікоген у печінці за допомогою глюконеогенезу. Знижується абсорбція глюкози у периферичних тканинах, що призводить до гіперглікемії та глюкозурії, особливо у пацієнтів, схильних до цукрового діабету.

Вплив на метаболізм жирів.

Глюкокортикоїди виявляють ліполітичну дію. Ця ліполітична дія особливо виражена у кінцівках. Вони також виявляють ліпогенетичну дію, найбільш виражену у ділянці грудної клітки, шиї та голови. Все це призводить до перерозподілу жирових відкладень.

Максимальна фармакологічна активність глюкокортикоїдів досягається пізніше, ніж відмічаються пікові концентрації їх в крові, що свідчить про те, що найбільші ефекти препаратів є швидше спричинені зміною активності ферментів, ніж прямою дією цих засобів.

Фармакокінетика.

Метилпреднізолону ацетат гідролізується до своєї активної форми сироватковими холінестеразами. У чоловіків форми метилпреднізолону слабко зв’язуються з альбуміном і транскортином. Зв’язується близько 40-90 % препарату. Внутрішньоклітинна активність глюкокортикоїдів викликана очевидною різницею між періодом напіввиведення з плазми крові та фармакологічним періодом напіввиведення. Фармакологічна активність зберігається після зниження концентрацій у плазмі крові нижче рівнів, що піддаються визначенню.

Тривалість протизапальної дії глюкокортикоїдів приблизно дорівнює тривалості пригнічення гіпоталамо-гіпофізарно-адреналової (ГГА) системи.

Після проведення внутрішньом’язових ін’єкцій препарату у дозі 40 мг/мл приблизно через 7,3 ±1 година (Tmax) досягається пікова концентрація метилпреднізолону у сироватці крові, що становить 1,48 ± 0,86 мкг/100 мл (Cmax). У цьому випадку період напіввиведення дорівнює 69,3 години. Після одноразової внутрішньом’язової ін’єкції метилпреднізолону ацетату у дозі 40-80 мг тривалість пригнічення ГГА системи знаходиться у діапазоні 4-8 днів.

Після внутрішньосуглобової ін’єкції препарату у дозі 40 мг в обидва колінні суглоби (сумарна доза – 80 мг) пікова концентрація метилпреднізолону у сироватці крові досягається через 4-8 годин та становить приблизно 21,5 мкг/100 мл. Після внутрішньосуглобового введення метилпреднізолону ацетат за допомогою дифузії надходить із суглоба в системний кровотік протягом приблизно 7 днів, що підтверджено тривалістю пригнічення ГГА системи та рівнем метилпреднізолону у сироватці крові.

Метилпреднізолон метаболізується на рівні печінки у такій самій кількості, як і кортизол. Основними метаболітами є 20-бета-гідроксиметилпреднізолон та 20-бета-гідрокси-6-альфа-метилпреднізон. Метаболіти переважно виділяються із сечею у вигляді глюкуронідів, сульфатів та некон’югованих сполук. Ці реакції кон’югації відбуваються в основному в печінці та деякою мірою у нирках.

Показання

Застосування глюкокортикоїдів потрібно розглядати лише як симптоматичне лікування, окрім наявності певних ендокринних розладів, коли глюкокортикоїди застосовуються як замісна терапія.

Для внутрішньом’язового введення

Депо-Медрол не показаний для лікування гострих станів, що загрожують життю. Якщо потрібно отримати швидкий гормональний ефект максимальної інтенсивності, показане внутрішньовенне введення високорозчинного глюкокортикоїду, наприклад метилпреднізолону натрію сукцинату (Солу-Медрол). Якщо пероральна терапія неможлива і цей препарат показаний для лікування захворювання, препарат Депо-Медрол застосовують внутрішньом’язово, як зазначено нижче.

Протизапальне лікування

Ревматичні захворювання.

Як допоміжний засіб до підтримуючої терапії (аналгетики, кінезотерапія, фізіотерапія та ін.) і для короткочасного застосування (для виведення пацієнта із гострого стану або у разі загострення процесу) при псоріатичному артриті, анкілозуючому спондиліті.

При зазначених нижче показаннях перевагу потрібно віддавати (якщо це можливо) введенню in situ: післятравматичний остеоартрит, синовіїт при остеоартриті, ревматоїдний артрит, зокрема ювенільний ревматоїдний артрит (в окремих випадках може бути потрібна підтримуюча терапія із застосуванням низьких доз), гострий і підгострий бурсит, епікондиліт, гострий неспецифічний тендосиновіт, гострий подагричний артрит.

Колагенози.

Під час загострення або як підтримуюча терапія в окремих випадках при системному червоному вовчаку, системному дерматоміозиті (поліміозит), гострому ревматичному кардиті.

Дерматологічні захворювання.

Пухирчатка, тяжка мультиформна еритема (синдром Стівенса-Джонсона), ексфоліативний дерматит, грибоподібний мікоз, бульозний герпетиформний дерматит (сульфон – препарат першого вибору, а системне застосування глюкокортикоїдів є допоміжним лікуванням).

Алергічні стани.

Для контролю тяжких або інвалідизуючих алергічних захворювань, що не піддаються лікуванню відповідними методами стандартної терапії: хронічні астматичні респіраторні захворювання, контактний дерматит, атопічний дерматит, сироваткова хвороба, сезонний або цілорічний алергічний риніт, медикаментозна алергія, трансфузійні реакції за типом кропив’янки, гострий неінфекційний набряк гортані (епінефрин – препарат першого вибору).

Офтальмологічні захворювання.

Тяжкі гострі та хронічні алергічні й запальні процеси, що вражають очі та прилеглі органи, такі як ураження очей, спричинене Herpes zoster, ірит, іридоцикліт, хоріоретиніт, дифузний задній увеїт, неврит зорового нерва.

Шлунково-кишкові захворювання.

Для виведення пацієнта із критичного стану у разі виразкового коліту, хвороби Крона (системна терапія).

Набрякові стани.

Для стимуляції діурезу або індукування ремісії у разі протеїнурії при нефротичному синдромі без уремії – ідіопатичного типу або зумовленого системним червоним вовчаком.

Захворювання органів дихання.

Симптоматичний саркоїдоз органів дихання, бериліоз, фульмінантний або дисемінований туберкульоз легень (при застосуванні одночасно з відповідною протитуберкульозною хіміотерапією), синдром Лефлера, що не піддається лікуванню іншими методами, аспіраційний пневмоніт.

Лікування гематологічних та онкологічних захворювань

Гематологічні захворювання.

Набута (аутоімунна) гемолітична анемія, вторинна тромбоцитопенія у дорослих, еритробластопенія (еритроцитарна анемія), вроджена (еритроїдна) гіпопластична анемія.

Онкологічні захворювання.

Для паліативного лікування лейкемії або лімфоми у дорослих, гострої лейкемії у дітей.

Ендокринні захворювання

Первинна або вторинна недостатність кори надниркових залоз, гостра недостатність кори надниркових залоз (гідрокортизон або кортизон – препарати вибору; за необхідності їх синтетичні аналоги можна застосовувати у комбінації з мінералокортикоїдами; у ранньому дитячому віці отримання мінералокортикоїдів є особливо важливим), вроджена гіперплазія надниркових залоз, гіперкальціємія, пов’язана зі злоякісною пухлиною, негнійний тиреоїдит.

Захворювання інших органів і систем.

Туберкульозний менінгіт із субарахноїдальним або загрозливим блоком при застосуванні одночасно з відповідною протитуберкульозною хіміотерапією, трихінельоз із залученням нервової системи або міокарда. З боку нервової системи: період загострення розсіяного склерозу.

Для внутрішньосиновіального, періартикулярного введення, інтрабурсального введення або введення в м’які тканини (див. також розділ «Особливості застосування»)

Депо-Медрол показаний як допоміжна терапія для короткочасного застосування (для виведення пацієнта із гострого стану або при загостренні процесу) при таких захворюваннях: синовіїт при остеоартриті, ревматоїдний артрит, гострий і підгострий бурсит, гострий подагричний артрит, епікондиліт, гострий неспецифічний теносиновіїт, посттравматичний остеоартрит.

Для введення в патологічний осередок

Депо-Медрол показаний для введення в патологічний осередок при таких захворюваннях: келоїди, локалізовані гіпертрофічні, інфільтровані осередки запалення (плескатий лишай, псоріатичні бляшки, кільцеподібна гранульома, простий хронічний лишай (обмежений нейродерматит), дискоїдний червоний вовчак, гніздова алопеція.

Депо-Медрол може бути також ефективний при лікуванні кістозних утворень, апоневрозу або тендиніту (ганглії).

Для інсталяції в пряму кишку.

Виразковий коліт.

Протипоказання

Інтратекальне введення, внутрішньовенне введення, епідуральне введення, інтраназальне введення та введення в око, а також деякі інші місця ін’єкції (шкіра у ділянці черепа, ротоглотка, крилопіднебінний вузол). Системні грибкові інфекції. Встановлена гіперчутливість до метилпреднізолону ацетату або будь-якої допоміжної речовини, що входить до складу препарату. Застосування живих або живих ослаблених вакцин протипоказане пацієнтам, які отримують імуносупресивні дози кортикостероїдів.

Особливі заходи безпеки

Перед застосуванням препарату потрібно проводити його візуальний огляд щодо виявлення механічних часток або зміни кольору. Для запобігання ятрогенним інфекціям потрібно суворо дотримуватися методики введення стерильних препаратів. Даний лікарський засіб не показаний для внутрішньовенного та інтратекального введення. Флакон із препаратом призначений для одноразового застосування. Після введення потрібної дози всю суспензію, яка залишилася, слід викинути.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Бажані взаємодії. Під час лікування фульмінантного або дисемінованого туберкульозу легень або туберкульозного менінгіту з субарахноїдальним або загрозливим блоком метилпреднізолон застосовують одночасно з відповідною протитуберкульозною фармакотерапією.

Під час лікування онкологічних захворювань, зокрема лейкемії та лімфоми, метилпреднізолон зазвичай застосовують у комбінації з алкілуючим засобом, антиметаболітом та алкалоїдом барвінку.

Небажані взаємодії. Глюкокортикоїди можуть підвищувати нирковий кліренс саліцилатів. Це може призвести до зниження рівнів саліцилату у сироватці крові та підвищення токсичності саліцилатів при припиненні застосування кортикоїдів.

Макроліди, зокрема еритроміцин та кетоконазол, можуть пригнічувати метаболізм кортикоїдів. Для запобігання передозуванню може виникнути потреба у корекції дози кортикоїду.

Одночасне застосування барбітуратів, фенілбутазону, фенітоїну, карбамазепіну, рифампіцину, рифабутину або примідону може індукувати метаболізм або послабити ефекти кортикоїдів.

Відповідь на антикоагулянти може бути знижена або підвищена при застосуванні кортикоїдів. Тому потрібно спостерігати за рівнем коагуляціїї.

Глюкокортикоїди можуть підвищувати потребу в інсуліні чи пероральних гіпоглікемічних засобах при цукровому діабеті. Комбінація глюкокортикоїдів з тіазидними діуретиками підвищує ризик зменшення толерантності до глюкози.

Одночасне застосування ульцерогенних препаратів (наприклад саліцилатів, НПЗП) може збільшувати ризик виникнення шлунково-кишкових виразок.

Застосовувати ацетилсаліцилову кислоту у комбінації з глюкокортикоїдами при гіпопротромбінемії слід з обережністю.

При одночасному застосуванні метилпреднізолону та циклоспорину реєструвалися судомні напади. Під час одночасного застосування цих двох препаратів виникало взаємне пригнічення метаболізму. Тому, ймовірно, судомні напади або інші небажані реакції, пов’язані з окремим застосуванням цих препаратів, можуть виникати частіше.

Введення вакцин на основі живих атенуйованих вірусів пацієнтам, які отримують імуносупресивні дози кортикостероїдів, протипоказане. Інактивовані або створені біогенетично вакцини можна вводити цим пацієнтам, проте відповідь на такі вакцини може бути знижена або навіть зовсім відсутня. Вказані процедури імунізації можна проводити пацієнтам, що отримують неімуносупресивні дози кортикостероїдів.

Одночасне застосування хінолонів підвищує ризик розвитку тендиніту.

Одночасне застосування інгібіторів холінестерази, наприклад неостигміну або піридостигміну, може спровокувати міастенічний криз. Бажані ефекти гіпоглікемічних агентів (включаючи інсулін), антигіпертензивних засобів та діуретиків пригнічуються кортикостероїдами, і посилюється гіпокаліємічний ефект ацетазоламіду, петльових діуретиків, тіазидних діуретиків та карбеноксолону.

Одночасне застосування з антигіпертензивними препаратами може призвести до часткової втрати контролю над артеріальною гіпертензією, оскільки мінералокортикоїдний ефект кортикостероїдів може спричинити підвищення показників артеріального тиску.

При одночасному застосуванні з кортикостероїдами токсичність серцевих глікозидів та споріднених препаратів може посилюватися, оскільки мінералокортикоїдний ефект кортикостероїдів може спровокувати виведення калію.

Метотрексат може впливати на ефект метилпреднізолону за рахунок синергічної дії на стан захворювання. Враховуючи це, можна знизити дозу кортикостероїду. Метилпреднізолон може частково пригнічувати ефект засобів, що блокують нервово-м’язову передачу, наприклад панкуронію.

Метилпреднізолон може посилювати відповідь на симпатоміметики, зокрема сальбутамол. Це призводить до підвищення ефективності та може спричинити збільшення токсичності симпатоміметиків.

Метилпреднізолон є субстратом ферменту цитохрому P450 (CYP) і метаболізується переважно за участю ізоферменту CYP3A. CYP3A4 є домінуючим ферментом найбільш поширеного підвиду CYP у печінці дорослих людей. Він каталізує 6-β-гідроксилювання стероїдів, що є ключовим етапом I фази метаболізму як для ендогенних, так і для синтетичних кортикостероїдів. Багато інших сполук також є субстратами CYP3A4, деякі з них (як і інші лікарські засоби) змінюють метаболізм глюкокортикоїдів, індукуючи (підсилюючи активність) чи інгібуючи ізофермент CYP3A4 (таблиця 1).

Інгібітори CYP3A4 – лікарські засоби, що інгібують активність CYP3A4, як правило, знижують печінковий кліренс і підвищують плазмові концентрації лікарських засобів-субстратів CYP3A4, таких як метилпреднізолон. У присутності інгібітора CYP3A4, можливо, буде необхідно підбирати дозу метилпреднізолону з метою уникнення стероїдної токсичності (таблиця 1).

Індуктори CYP3A4 – лікарські засоби, які стимулюють активність CYP3A4, як правило, підвищують печінковий кліренс, що призводить до зниження плазмових концентрацій лікарських засобів-субстратів CYP3A4. При одночасному застосуванні цих лікарських засобів може бути потрібним збільшення дози метилпреднізолону для досягнення бажаного результату (таблиця 1).

Субстрати CYP3A4 – присутність іншого субстрату CYP3A4 може призводити до змін печінкового кліренсу метилпреднізолону, при цьому необхідне відповідне коригування дози. Можливо, побічні реакції, пов’язані із застосуванням одного з цих лікарських препаратів у режимі монотерапії, будуть більш імовірними при їх одночасному застосуванні (таблиця 1).

Ефекти, що відбуваються без залучення CYP3A4, інші взаємодії, яких зазнає метилпреднізолон, описані у таблиці 1 нижче.

Таблиця 1.

Важливі впливи та взаємодії лікарських засобів або речовин з метилпреднізолоном

Клас або тип лікарського засобу – препарат або речовина
Взаємодія або вплив
Антибактеріальний препарат –
ізоніазид
ІНГІБІТОР CYP3A4. Крім того, метилпреднізолон потенційно здатний підсилювати швидкість ацетилювання та збільшувати кліренс ізоніазиду.
Антибіотик, протитуберкульозний препарат – рифампін
ІНДУКТОР CYP3A4
Антикоагулянти (для перорального застосування)
Вплив метилпреднізолону на антикоагулянти для перорального застосування є варіабельним. Надходили повідомлення як про посилення, так і про зниження ефектів антикоагулянтів при їх супутньому застосуванні з кортикостероїдами. У зв’язку з цим необхідно стежити за показниками зсідання крові для підтримання бажаного рівня антикоагулянтної дії.
Протисудомний препарат – карбамазепін
ІНДУКТОР (та СУБСТРАТ) CYP3A4
Протисудомні препарати
  • фенобарбітал
  • фенітоїн
ІНДУКТОРИ CYP3A4
Антихолінергічні препарати –
блокатори нейром'язової передачі
Кортикостероїди можуть впливати на ефекти антихолінергічних засобів:
1) повідомлялося про випадки гострої міопатії при супутньому застосуванні кортикостероїдів у високих дозах і антихолінергічних засобів, що блокують нервово-м’язову передачу;
2) повідомлялося про антагонізм до ефектів блокади нервово-м’язової передачі панкуронію і векуронію у пацієнтів, що застосовують кортикостероїди. Цю взаємодію можна очікувати для усіх конкурентних блокаторів нервово-м’язової передачі.
Антихолінестеразні засоби
Стероїди можуть спричинити зменшення ефекту антихолінестеразних препаратів при тяжкій міастенії.
Протидіабетичні препарати
Оскільки кортикостероїди можуть підвищувати концентрацію глюкози у крові, може бути потрібна корекція дози протидіабетичних препаратів.
Протиблювотні препарати
  • апрепітант
  • фосапрепітант
ІНГІБІТОРИ (та СУБСТРАТИ) CYP3A4
Протигрибкові засоби
  • ітраконазол
  • кетоконазол
ІНГІБІТОРИ (та СУБСТРАТИ) CYP3A4
Противірусні препарати
  • інгібітори протеази віл
ІНГІБІТОРИ (та СУБСТРАТИ) CYP3A4:
1) інгібітори протеази, такі як індинавір і ритонавір, можуть призводити до збільшення концентрацій кортикостероїдів у плазмі крові;
2) кортикостероїди можуть індукувати метаболізм інгібіторів ВІЛ-протеази, в результаті чого зменшуються їх концентрації в плазмі крові.
Інгібітор ароматази – аміноглютетимід
Індуковане аміноглютетимідом пригнічення наднирникових залоз може загострювати ендокринні зміни, що виникли внаслідок довготривалого лікування глюкокортикоїдами.
Блокатор кальцієвих каналів – дилтіазем
ІНГІБІТОР (та СУБСТРАТ) CYP3A4
Контрацептивні засоби (для перорального застосування)
  • етинілестрадіол/
норетиндрон
ІНГІБІТОР (та СУБСТРАТ) CYP3A4
  • грейпфрутовий сік
ІНГІБІТОР CYP3A4
Імунодепресанти – циклоспорин
ІНГІБІТОР (та СУБСТРАТ) CYP3A4:
1) при супутньому застосуванні циклоспорину з метилпреднізолоном відбувається взаємне пригнічення метаболізму, внаслідок чого можуть збільшуватися плазмові концентрації одного з цих лікарських засобів або обох препаратів. Тому, можливо, побічні реакції, пов’язані з застосуванням одного з цих лікарських препаратів у режимі монотерапії, будуть більш імовірними при їх одночасному застосуванні;
2) повідомлялося про розвиток судом на фоні одночасного застосування метилпреднізолону і циклоспорину.
Імунодепресанти
  • циклофосфамід
  • такролімус
СУБСТРАТИ CYP3A4
Макролідні антибактеріальні препарати
  • кларитроміцин
  • еритроміцин
ІНГІБІТОР (та СУБСТРАТ) CYP3A4
Макролідний антибактеріальний препарат — тролеандоміцин
ІНГІБІТОР CYP3A4
НПЗП (нестероїдні протизапальні препарати) – аспірин (ацетилсаліцилова кислота) у високих дозах
1) при одночасному застосуванні кортикостероїдів та НПЗП може збільшуватися частота шлунково-кишкових кровотеч та виразок;
2) метилпреднізолон може посилювати кліренс великих доз аспірину, що може призводити до зниження рівнів саліцилату у сироватці крові. Припинення застосування метилпреднізолону може призвести до зростання рівнів саліцилату в сироватці крові, що, у свою чергу, може призвести до підвищеного ризику токсичності саліцилату.
Препарати, що призводять до втрати калію
При одночасному застосуванні кортикостероїдів та препаратів, що знижують рівень калію (наприклад сечогінних препаратів), слід ретельно контролювати стан пацієнтів з метою виявлення ознак розвитку гіпокаліємії. Також підвищеним ризиком розвитку гіпокаліємії супроводжується одночасне застосування кортикостероїдів та амфотерицину В, ксантенів або агоністів β2-рецепторів.

Особливості застосування

Особливі групи ризику. За пацієнтами, які належать до зазначених нижче груп ризику, слід здійснювати ретельне медичне спостереження та проводити їх лікування протягом якнайкоротшого періоду часу (наскільки це можливо).

Діти. У дітей, які отримують тривалу, щоденну терапію глюкокортикоїдами, може відмічатися затримка росту. Застосування такого режиму слід обмежувати лише найсерйознішими показаннями.

Цукровий діабет. Прояви латентного цукрового діабету або збільшення потреби в інсуліні чи пероральних гіпоглікемічних засобах.

Пацієнти з артеріальною гіпертензією. Загострення артеріальної гіпертензії.

Пацієнти з продромальними явищами психічного розладу. Існуюча емоційна нестабільність або схильність до психотичних явищ може загострюватися при застосуванні глюкокортикоїдів.

Пацієнти з локалізацією простого герпесу на очах або навколишніх ділянках. Загроза перфорації рогівки.

Оскільки ускладнення внаслідок лікування глюкокортикоїдами залежать від величини дози та тривалості лікування, в кожному окремому випадку слід оцінити співвідношення ризик/користь щодо дози та тривалості лікування та стосовно потреби у застосуванні щоденної терапії чи з перервами.

Під час тривалої терапії потрібно періодично проводити звичайні лабораторні аналізи, зокрема аналіз сечі, аналіз крові на цукор через дві години після їжі, а також визначати артеріальний тиск та масу тіла і проводити рентгенографію органів грудної клітки. У пацієнтів, які мають виразку в анамнезі або виражену диспепсію, бажано провести рентгенографію верхніх відділів ШКТ.

У разі припинення тривалого лікування рекомендується проводити медичне спостереження. Імовірність розвитку вторинної недостатності кори надниркових залоз, індукованої препаратом, можна зменшити шляхом поступового зниження дози або відміни препарату. Після припинення тривалого лікування слід оцінити функцію кори надниркових залоз. Найважливішими симптомами недостатності кори надниркових залоз є астенія, ортостатична гіпотензія та депресія.

Для зменшення частоти розвитку атрофії шкіри та підшкірної клітковини слід дотримуватися обережності, щоб не перевищити рекомендовані дози. Якщо можливо, слід проводити багаторазові невеликі ін’єкції в уражену ділянку. Методика проведення внутрішньосуглобової та внутрішньом’язової ін’єкцій повинна включати застережні заходи, спрямовані проти введення або просочування препарату в шкіру. Потрібно уникати проведення ін’єкції у дельтоподібний м’яз через високу частоту виникнення атрофії підшкірної клітковини.

У пацієнтів, яким проводять терапію кортикостероїдами та які піддаються впливу стресу, показане підвищення дози швидкодіючих глюкокортикоїдів до, під час та після стресової ситуації.

Глюкокортикоїди можуть маскувати деякі симптоми інфекції, а під час їх застосування можуть виникати нові інфекції. Під час застосування глюкокортикоїдів може знижуватися опірність організму та його здатність локалізувати інфекцію.

Застосування кортикостероїдів як монотерапії або у комбінації з іншими імуносупресивними засобами, які впливають на клітинний, гуморальний імунітет або функцію нейтрофілів, може супроводжуватися розвитком інфекцій, спричинених будь-яким патогеном, зокрема вірусами, бактеріями, грибами, найпростішими та гельмінтами, у будь-якій частині організму. Ці інфекції можуть бути середньої тяжкості, тяжкими або, інколи, летальними. З підвищенням доз кортикостероїдів частота виникнення інфекційних ускладнень збільшується. Не вводьте препарат внутрішньосуглобово, інтрабурсально та в сухожилля при наявності гострої інфекції; внутрішньом’язове введення можна розглядати лише після призначення відповідного протимікробного лікування.

Протипоказано введення вакцин на основі живих атенуйованих вірусів пацієнтам, які отримують імуносупресивні дози кортикостероїдів. Інактивовані або створені біогенетично вакцини можна вводити цим пацієнтам, проте відповідь на такі вакцини може бути знижена або навіть зовсім відсутня. Вказані процедури імунізації можна проводити пацієнтам, які отримують неімуносупресивні дози кортикостероїдів.

Застосування препарату Депо-Медрол при активному туберкульозі повинно обмежуватися випадками фульмінантного або дисемінованого туберкульозу, при якому кортикостероїди застосовуються для лікування захворювання у комбінації з відповідним режимом протитуберкульозної терапії. Якщо глюкокортикоїди показані пацієнтам з латентним туберкульозом або реактивністю на туберкулін, слід проводити ретельне спостереження, оскільки можлива реактивація захворювання. Під час тривалої терапії кортикостероїдами ці пацієнти повинні отримувати хіміопрофілактику.

Оскільки в рідкісних випадках у пацієнтів, які отримували парентерально терапію кортикостероїдами, реєструвалися анафілактичні реакції, перед введенням препарату слід вжити відповідних застережних заходів, особливо якщо у пацієнта в анамнезі спостерігалася алергія на такі препарати.

Очевидно, що зареєстровані шкірні алергічні реакції були пов’язані з допоміжними речовинами. Рідко під час проведення шкірних проб відмічалася реакція саме на метилпреднізолону ацетат.

При неспецифічному виразковому коліті глюкокортикоїди слід застосовувати з обережністю, якщо існує ймовірність розвитку перфорації, абсцесу або іншої піогенної інфекції. Також потрібно дотримуватися обережності при дивертикуліті, нещодавніх кишкових анастомозах, активних або латентних пептичних виразках, нирковій недостатності, артеріальній гіпертензії, остеопорозі та міастенії, якщо стероїди застосовуються як пряма або допоміжна терапія.

Тромбоз, у тому числі венозна тромбоемболія, був зареєстрований при застосуванні кортикостероїдів. Внаслідок цього кортикостероїди слід застосовувати з обережністю у пацієнтів, які схильні або можуть бути схильними до тромбоемболічних розладів.

Нема жодних доказів того, що глюкокортикоїди є канцерогенними, мутагенними або впливають на репродуктивну функцію.

У пацієнтів, які отримували терапію кортикостероїдами, спостерігалася саркома Капоші. Припинення лікування кортикостероїдами може призвести до клінічної ремісії.

Розглядати можливість проведення терапії кортикостероїдами слід після оцінки всіх результатів біологічних аналізів та показників (наприклад шкірних проб, рівнів гормонів щитовидної залози).

Гепатобіліарні ефекти: медикаментозне ураження печінки, в тому числі гострий гепатит або підвищення рівнів печінкових ферментів, може виникати внаслідок циклічного внутрішньовенного введення метилпреднізолону в переривчастому режимі (як правило, в початковій дозі ≥ 1 г/добу). Були зареєстровані поодинокі випадки гепатотоксичності. Час до їх розвитку може становити декілька тижнів або більше. У більшості випадків розв’язання небажаних явищ спостерігалося після скасування препарату. Отже, належний моніторинг є необхідним.

Раптова відміна системного лікування кортикостероїдами, яке тривало до 3 тижнів, є доречною, якщо вважається малоймовірним, що захворювання призведе до рецидиву. Малоймовірно, що раптова відміна дозування до 32 мг метилпреднізолону на добу протягом 3 тижнів призведе до пригнічення клінічно релевантної НРА-осі (гіпоталамічно-пітуїтарно-адреналінова). Для нижчезазначених груп пацієнтів слід розглядати поступову відміну системної терапії кортикостероїдами навіть після курсу лікування тривалістю 3 тижні або менше:

  • пацієнти, які проходили повторні курси лікування системними кортикостероїдами, особливо якщо це тривало довше 3 тижнів;
  • коли було призначено короткий курс лікування після припинення довготривалої терапії (місяці чи роки) в межах одного року;
  • пацієнти, які можуть мати причини для адренокортикальної недостатності, за винятком екзогенної кортикостероїдної терапії;
  • пацієнти, що отримують дози системних кортикостероїдів, вищі ніж 32 мг метилпреднізолону на добу;
  • пацієнти, що повторно приймають дози ввечері.

Вітряна віспа викликає серйозну тривогу, оскільки ця зазвичай незначна хвороба може бути летальною для імуносупресорних пацієнтів. Пацієнтам (або батькам дітей), стосовно яких немає інформації про наявність вітряної вісти в анамнезі, слід рекомендувати уникати близького особистого контакту з хворими на вітряну віспу або оперізувальний герпес, а у випадку інфікування їм необхідно надати термінову медичну допомогу. Пасивна імунізація варіцела/зостер імуноглобуліном (VZIG) необхідна інфікованим неімунізованим пацієнтам, які отримують лікування системними кортикостероїдами або які застосовували їх протягом попередніх 3 місяців; це потрібно забезпечити протягом 10 днів інфікування вітряною віспою. Якщо діагноз вітряна віспа підтверджено, хворий потребує консультації лікаря та термінового лікування. Кортикостероїди не потрібно відміняти, а дозу, можливо, слід підвищити.

Особливого догляду при застосуванні кортикостероїдів та частого спостереження потребують пацієнти з такими порушеннями: глаукома (або глаукома в анамнезі), міопатія, пов’язана з попереднім застосуванням кортикостероїдів, печінкова недостатність або цироз, епілепсія, пептична виразка, свіжі кишечні анастомози, схильність до тромбофлебіту, абсцеси або інші гнійні інфекції, виразковий коліт, диверкуліт, міастенія гравіс, гіпотиреоз.

Пацієнтів та/або тих, хто за ними доглядає, необхідно попередити про можливість виникнення серйозних психічних реакцій при застосуванні системних стероїдів (див. розділ «Побічні реакції»). Симптоми типово з’являються протягом кількох днів або тижнів від початку лікування. Ризик може бути вищий при високих дозах/системному впливі (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»), хоча рівень дози не дає змоги передбачити початок, тип, серйозність або протікання реакцій. Більшість реакцій проходить або після скорочення дози, або після відміни препарату, хоча специфічне лікування може бути необхідне. Пацієнтам/тим, хто їх доглядає, слід проконсультуватися з лікарем, якщо розвиваються тривожні психічні симптоми, особливо, якщо підозрюється депресивний настрій або суїцидальні думки. Пацієнтам/тим, хто їх доглядає, слід бути пильними до можливих психічних порушень, що можуть спостерігатися протягом або зразу ж після зниження дози/відміни системних стероїдів, навіть якщо такі реакції відмічались нечасто.

Особливий догляд потрібний, якщо розглядається застосування системних кортикостероїдів пацієнтам із існуючими або наявними в анамнезі серйозними емоційними розладами у самих пацієнтів або в їхніх родичів першої лінії. До таких розладів належать депресивна або маніакально-депресивна хвороба та попередній стероїдний психоз.

Внутрішньосуглобове введення. У разі внутрішньосуглобового введення і/або іншого місцевого застосування потрібно дотримуватися стерильної методики для запобігання ятрогенним інфекціям. Після проведення терапії з внутрішньосуглобовим введенням кортикостероїдів слід дотримуватися обережності для уникнення перенавантаження суглобів, при лікуванні яких спостерігалася симптоматичне покращення. У цьому випадку недбалість може призвести до порушення функції суглоба, що може щонайменше нівелювати сприятливий вплив стероїду. Не слід проводити ін’єкції у нестабільні суглоби. Повторні внутрішньосуглобові ін’єкції можуть у деяких випадках призвести до нестабільності суглоба. Для визначення погіршення стану в окремих випадках рекомендується проведення подальшого спостереження з використанням рентгенографії. Якщо перед введенням препарату Депо-Медрол застосовують місцевий анестетик, потрібно уважно прочитати його інструкцію для медичного застосування та дотримуватися всіх застережень.

Додаткові застережні заходи при парентеральному введенні глюкокортикоїдів. Внутрішньосиновіальна ін’єкція кортикостероїду може призвести до розвитку системних та місцевих ефектів.

Відповідне дослідження наявної синовіальної рідини може бути потрібним для виключення будь-яких можливих інфекцій.

Помітне посилення болю, що супроводжується місцевим набряком, обмеження рухливості суглоба, підвищення температури тіла та погане самопочуття є потенційними симптомами гнійного гострого артриту. Якщо спостерігається це ускладнення та підтверджується діагноз сепсис, місцеві ін’єкції глюкокортикоїдів слід припинити та призначити відповідну протимікробну терапію.

Слід уникати місцевого введення стероїдів у суглоб, у якому раніше спостерігався інфекційний процес.

Не слід проводити ін’єкції глюкокортикоїдів у нестабільні суглоби. Для запобігання інфекціям та інфікуванню вкрай потрібно дотримуватися стерильної методики.

Хоча контрольовані клінічні дослідження продемонстрували ефективність застосування глюкокортикоїдів для швидкого усунення симптомів загострення розсіяного склерозу, проте в ході досліджень не було встановлено впливу глюкокортикоїдів на кінцевий результат або природній перебіг захворювання. Згідно з результатами цих досліджень для підтвердження значного ефекту потрібно застосовувати відносно високі дози глюкокортикоїдів.

Роль кортикостероїдів щодо септичного шоку суперечлива, що підтверджено дослідженнями на ранніх стадіях, які повідомляли і про корисні, і про шкідливі ефекти. Нещодавно було запропоновано кортикостероїди як допоміжну терапію, що мала корисний ефект у пацієнтів із встановленим септичним шоком, у яких виявлено недостатність надниркових залоз. Проте їх постійне застосування для лікування септичного шоку не рекомендовано. Систематичний огляд короткотривалого застосування кортикостероїдів у високих дозах не дав підтвердження їх використання. Однак метааналіз та огляд припускають, що довготривалі курси (5-11 днів) низьких доз кортикостероїдів можуть знижувати смертність, особливо у пацієнтів із септичним шоком, залежним від судинозвужуючого фактора.

Побічні реакції на глюкокортикоїди з боку серцево-судинної системи, такі як дисліпідемія та артеріальна гіпертензія, можуть спричиняти у пацієнтів з існуючими серцево-судинними факторами ризику додаткові серцево-судинні ефекти, якщо застосовуються високі дози та тривалі курси лікування. Відповідно, слід розсудливо застосовувати кортикостероїди таким пацієнтам та звернути увагу на оцінку ризику та додатково проводити серцевий моніторинг, за необхідності.

Системні кортикостероїди слід застосовувати з обережністю і лише в разі нагальної потреби, при застійній серцевій недостатності.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

У ході деяких досліджень на тваринах встановлено, що введення матері високих доз кортикостероїдів може спричинити появу вад розвитку плода.

Застосування кортикостероїдів вагітним тваринам може спричинити аномалії ембріонального розвитку, включаючи вовчу пащу, затримку внутрішньоутробного росту та вплив на ріст і розвиток мозку. Не існує доказів, що кортикостероїди призводять до підвищення кількості випадків природжених аномалій, таких як вовча паща, у людини, проте при довготривалому чи повторному застосуванні протягом вагітності кортикостероїди можуть підвищувати ризик затримки внутрішньоутробного розвитку.

У новонароджених, що піддавалися внутрішньоутробному впливу кортикостероїдів, теоретично може спостерігатися гіпофункція надниркових залоз, але зазвичай це вирішується спонтанно після пологів і не є клінічно важливим.

Оскільки відповідні дослідження тератогенності глюкокортикоїдів з участю людей не проводилися, потреба у застосуванні цих препаратів під час вагітності та годування груддю або жінкам, здатним завагітніти, виникає тоді, коли можлива користь препарату переважує потенційний ризик для матері та ембріона чи плода.

Під час вагітності глюкокортикоїди слід застосовувати лише у разі нагальної потреби. Якщо тривале лікування кортикостероїдами потрібно припинити під час вагітності (як і інші види тривалого лікування), це слід робити поступово (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Проте у деяких випадках (наприклад, у разі замісної терапії при недостатності кори надниркових залоз) може виникнути потреба у продовженні лікування або навіть підвищенні дози. Кортикостероїди легко проникають через плаценту.

За немовлятами, що народилися у матерів, які отримували значні дози глюкокортикоїдів під час вагітності, потрібно проводити ретельне спостереження та оцінювати їх щодо розвитку недостатності надниркових залоз.

Жодного впливу на пологи не спостерігалося.

Кортикостероїди проникають у грудне молоко.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Хоча розлади зору належать до поодиноких небажаних реакцій, пацієнтів, які керують автомобілем і/або працюють з іншими автоматизованими системами, слід повідомити про ці небажані реакції.

Спосіб застосування та дози

Препарат застосовують внутрішньом’язово, внутрішньосуглобово, періартикулярно, інтрабурсально або через введення в м’які тканини, через введення в патологічний осередок та пряму кишку.

Депо-Медрол не слід вводити іншими способами, окрім зазначених у розділі «Показання» (див. також пункт «Побічні реакції, зареєстровані при протипоказаних способах введення» у розділі «Побічні реакції»).

Застосування для досягнення системного ефекту.

Внутрішньом’язова доза залежатиме від тяжкості захворювання. Якщо потрібно досягти тривалого ефекту, тижнева доза розраховується шляхом множення добової пероральної дози на 7 та вводиться у вигляді одноразової внутрішньом’язової ін’єкції.

Доза повинна бути індивідуальною та залежати від тяжкості захворювання і відповіді пацієнта на лікування. Загалом тривалість лікування повинна бути якнайкоротшою (наскільки це можливо). Необхідно проводити медичний догляд за хворим.

Дітям (у т.ч. немовлятам) рекомендовану дозу потрібно знизити, проте її слід коригувати, в першу чергу, відповідно до тяжкості захворювання, а не шляхом чіткого дотримання співвідношення, вказаного для віку або маси тіла.

Гормонотерапія є допоміжним методом лікування і не повинна замінювати стандартну терапію. Дозу потрібно знижувати або припиняти її введення поступово, якщо препарат застосовувався більше кількох днів. При припиненні тривалого лікування рекомендується проводити дуже ретельне медичне спостереження. Важкість та очікувана тривалість захворювання, а також реакція пацієнта на лікарський засіб є основними факторами, що визначають дозу. Якщо при хронічному захворюванні спостерігається період спонтанної ремісії, лікування слід припинити. Під час тривалої терапії потрібно періодично проводити звичайні лабораторні аналізи, зокрема аналіз сечі, аналіз крові на цукор через дві години після їжі, а також визначати артеріальний тиск та масу тіла і проводити рентгенографію органів грудної клітки. У пацієнтів, які мають виразку в анамнезі або виражену диспепсію, бажано провести рентгенографію верхніх відділів ШКТ.

Пацієнтам з адреногенітальним синдромом може бути достатньо одноразової внутрішньом’язової ін’єкції 40 мг кожні два тижні. Для підтримуючої терапії пацієнтів з ревматоїдним артритом доза щотижневого внутрішньом’язового введення знаходиться в діапазоні 40-120 мг. Звичайна доза для пацієнтів з ураженням шкіри, що зменшується при проведенні системної терапії кортикоїдами, становить 40-120 мг метилпреднізолону ацетату з введенням внутрішньом’язово 1 раз на 4 тижні. У разі гострого тяжкого дерматиту, зумовленого отруєнням плющем, полегшення стану можна досягти через 8-12 годин після внутрішньом’язового одноразового введення дози 80-120 мг. При хронічному контактному дерматиті може бути потрібне проведення повторних ін’єкцій з інтервалом 5-10 днів. При себорейному дерматиті належного контролю над захворюванням можна досягти щотижневим введенням дози 80 мг. Після внутрішньом’язового введення дози 80-120 мг пацієнтам з бронхіальною астмою полегшення стану можна досягти через 6-48 годин, і це полегшення триває від кількох днів до двох тижнів.

У пацієнтів з алергічним ринітом (сінна лихоманка) внутрішньом’язове введення дози 80-120 мг так само може призвести до зменшення симптомів риніту протягом шести годин, і це полегшення може тривати від кількох днів до трьох тижнів.

Якщо ознаки стресу пов’язані із захворюванням, лікування якого проводиться, дозу суспензії потрібно збільшити. Якщо потрібно отримати швидкий гормональний ефект максимальної інтенсивності, показане внутрішньовенне введення високорозчинного метилпреднізолону натрію сукцинату.

Застосування in situ для місцевого ефекту

Терапія препаратом Депо-Медрол не виключає потреби у проведенні стандартних заходів, які зазвичай використовуються. Хоча цей метод лікування зменшить симптоми, він у жодному разі не вилікує, а сам гормон не впливає на причину запалення.

Процедура

Ревматоїдний артрит і остеоартрит

Доза для внутрішньосуглобового введення залежить від розміру суглоба та тяжкості захворювання в окремого пацієнта. У хронічних випадках ін’єкції можна повторювати з інтервалами від 1 до 5 (або більше) тижнів залежно від ступеня полегшення, спричиненого першою ін’єкцією. У таблиці 2 наведено загальні рекомендовані дози.

Таблиця 2

Розмір суглоба
Назва суглоба
Діапазон доз
Великий
Колінний, гомілковостопний, плечовий
20-80 мг
Середній
Ліктьовий, променезап’ястковий
10-40 мг
Малий
П’ястково-фаланговий, міжфаланговий,
груднино-ключичний, акроміально-ключичний
4-10 мг

Рекомендується докладно ознайомитися з анатомією ураженого суглоба перед проведенням внутрішньосуглобової ін’єкції. Для отримання оптимального протизапального ефекту важливо, щоб ін’єкція проводилася у синовіальний простір. Дотримуючись такої самої стерильної методики, як і для люмбальної пункції, швидко вводять стерильну голку розміром 20-24 (на сухому шприці) у синовіальну порожнину. Інфільтрація прокаїном необов’язкова. Аспірація лише кількох крапель синовіальної рідини вказує на досягнення голкою суглобової щілини. Місце ін’єкції для кожного суглоба визначається за тим місцем, де синовіальна порожнина розміщена найближче до поверхні, а поруч нема великих судин та нервів. Коли голка розміщена у потрібному місці, шприц, яким проводилася аспірація, знімають та встановлюють інший шприц, що містить потрібну кількість препарату Депо-Медрол. Проводять аспірацію невеликої кількості синовіальної рідини, щоб переконатися, що голка все ще знаходиться у синовіальному просторі. Після ін’єкції обережно декілька разів у суглобі здійснюють рухи, щоб посприяти перемішуванню синовіальної рідини та суспензії. Після цього місце ін’єкції закривають невеликою стерильною пов’язкою.

Для проведення внутрішньосуглобових ін’єкцій підходять колінні, гомілковостопні, променезап’ясткові, ліктьові, плечові, фалангові та тазостегнові суглоби. Дуже часто важко досягнути тазостегнового суглоба, тому потрібно вживати запобіжних заходів для уникнення пошкодження великих кровоносних судин у цій ділянці. Не слід проводити ін’єкції у суглоби, що недоступні з анатомічних причин (такі як міжхребцеві суглоби), а також ті, які не мають синовіальної порожнини, наприклад крижово-клубові суглоби. Неефективність лікування найчастіше пов’язана з виходом за межі синовіальної порожнини. Після ін’єкції в навколишні тканини ефект мінімальний або відсутній. Якщо неефективність спостерігається після підтвердженого попадання голки у синовіальний простір (що визначається за аспірацією рідини), повторні ін’єкції зазвичай також неефективні. Місцева терапія не впливає на перебіг основного захворювання і, якщо це можливо, повинна доповнюватися фізіотерапією та ортопедичною корекцією.

Бурсит

Ділянку навколо місця ін’єкції потрібно ретельно очистити, а її інфільтрацію проводити 1 % розчином прокаїну гідрохлориду. Голку розміром 20-24, приєднану до сухого шприца, вводять у суглобову сумку і проводять аспірацію рідини. Голка залишається у потрібному місці, а шприц, яким проводили аспірацію, заміняють на інший шприц, що містить потрібну дозу. Після ін’єкції голку виймають та накладають невелику пов’язку.

Інші захворювання: ганглій, тендиніт, епікондиліт

Під час лікування таких захворювань, як тендиніт або теносиновіїт, потрібно з обережністю проводити ін’єкцію суспензії, щоб ввести її в оболонку сухожилля, а не в його тканину. Сухожилля можна легко пропальпувати при його напруженні. Під час лікування епікондиліту потрібно точно окреслити найболючішу ділянку та провести інфільтрацію суспензією цього місця. У разі кісти оболонки сухожилля суспензію слід вводити безпосередньо у кісту. У багатьох випадках одноразова ін’єкція призводить до помітного зниження розміру кісти та може спричинити її зникнення. Звичайно, слід вживати застережних заходів для підтримання стерильності під час проведення кожної ін’єкції (введення відповідного антисептика у шкіру).

Відповідно до тяжкості захворювання доза може знаходитися у діапазоні 4-30 мг. При рецидивуючих або хронічних захворюваннях може виникнути потреба у проведенні повторних ін’єкцій.

Ін’єкції для місцевого ефекту при захворюваннях шкіри

Після ретельного очищення за допомогою відповідного антисептика (наприклад 70 % спирту) в осередок вводиться суспензія препарату у дозі 20-60 мг. У разі великої площі поверхні необхідно розділити дозу 20-40 мг на декілька частин, які вводять у різні ділянки ураженої поверхні. Слід дотримуватися обережності, щоб уникнути введення такої кількості препарату, що, ймовірно, призведе до депігментації, оскільки це може спричинити невеликий некроз. Зазвичай проводять від однієї до чотирьох ін’єкцій. Інтервали між ін’єкціями залежать від типу осередку та тривалості покращення, спричиненого першою ін’єкцією.

Введення у пряму кишку

Продемонстровано, що введення препарату Депо-Медрол у дозах 40-120 мг у вигляді мікроклізм з утриманням або за допомогою постійного закапування 3-7 разів на тиждень протягом двох або більше тижнів було ефективним допоміжним засобом у лікуванні деяких пацієнтів з виразковим колітом. Стан багатьох пацієнтів можна контролювати шляхом введення препарату Депо-Медрол у дозі 40 мг в 30-300 мл води. Звичайно, потрібно також вживати інших прийнятних терапевтичних заходів.

Діти.

Кортикостероїди можуть призводити до процесу затримки росту у немовлят, дітей та підлітків, який може виявитися необоротним. Лікування повинно проводитись з обмеженням дозування до мінімального протягом найкоротшого можливого періоду.

Слід ретельно стежити за особливостями росту і розвитку немовлят та дітей, які проходять терапію кортикостероїдами протягом тривалого часу. У дітей, які отримують глюкокортикоїди по декілька разів на добу щоденно протягом тривалого часу, може відмічатися затримка росту. Тому такий режим дозування слід використовувати тільки за найбільш серйозними показаннями.

Новонароджені та діти, які отримують терапію кортикостероїдами протягом тривалого часу, мають особливо високий ризик розвитку підвищеного внутрішньочерепного тиску. Застосування великих доз кортикостероїдів може призвести до розвитку панкреатиту у дітей.

Передозування

Про випадки гострого передозування при застосуванні метилпреднізолону ацетату не повідомлялось.

Повторне часте введення препарату (щоденне або кілька разів на тиждень) протягом тривалого періоду може призводити до розвитку синдрому Кушинга.

Побічні реакції

При застосуванні препарату можуть спостерігатися системні небажані реакції. Хоча під час короткотривалого курсу терапії вони виникають у поодиноких випадках, їх завжди потрібно ретельно виявляти. Це частина подальшого спостереження при будь-якій терапії кортикостероїдами, і це не стосується якогось конкретного препарату.

До цих можливих небажаних реакцій глюкокортикоїдів, зокрема метилпреднізолону, належать нижчезазначені реакції.

Внутрішньом’язове введення.

Порушення водно-сольового обміну. Порівняно з кортизоном або гідрокортизоном мінералокортикоїдні ефекти виникають з меншою ймовірністю при застосуванні систетичних похідних, зокрема метилпреднізолону ацетату. Затримка солі та рідини, застійна серцева недостатність у схильних до цього пацієнтів, втрата калію, гіпокаліємічний алкалоз, артеріальна гіпертензія.

Розлади з боку крові та лімфатичної системи. Лейкоцитоз (частота невідома).

Серцево-судинні розлади. Розрив міокарда після інфаркту міокарда.

Судинні розлади. Тромботичні явища (частота невідома).

З боку опорно-рухового апарату. М’язова слабкість, стероїдна міопатія, остеопороз, компресійні переломи хребців, асептичний некроз, патологічні переломи, розрив сухожилля, особливо ахіллового сухожилля, аваскулярний остеонекроз, атрофія м’язів, невропатична артропатія, артралгія, міалгія.

Шлунково-кишкові розлади. Пептична виразка з можливою перфорацією або кровотечею, шлункові кровотечі, панкреатит, езофагіт, перфорація кишечнику. Може спостерігатися тимчасове та помірне підвищення рівнів лужної фосфатази, але це не супроводжується розвитком клінічного синдрому. Здуття живота, виразки стравоходу, кандидоз стравоходу, діарея, диспепсія, біль у животі.

Гепатобіліарні розлади. Гепатит, підвищення рівнів печінкових ферментів (наприклад, АСТ, АЛТ). Частота цього ефекту невідома.

Дерматологічні порушення. Порушення загоєння ран, тонка слабка шкіра, петехії та екхімози, атрофія шкіри, забиття, стриї, телангіектазія, акне, ангіоневротичний набряк, гіпопігментація шкіри, свербіж, висипання, еритема, підвищена пітливість, кропив’янка.

Неврологічні розлади. Підвищення внутрішньочерепного тиску, доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія, судоми. При застосуванні глюкокортикоїдів можуть виникати психічні розлади: ейфорія, безсоння, перепади настрою, зміни особистості, дратівливість, суїцидальні думки, психотичні реакції (включаючи манію, марення, галюцинації, загострення шизофренії), порушення поведінки, тривога, порушення сну, тяжка депресія, очевидні психотичні прояви, когнітивна дисфункція, включаючи сплутаність свідомості та амнезію, запаморочення. Головний біль, епідуральний ліпоматоз.

Ендокринні порушення. Порушення менструального циклу, аменорея, розвиток синдрому Кушинга, гірсутизм, пригнічення росту у дітей, пригнічення гіпофізарно-адреналової системи, зниження толерантності до вуглеводів, прояви латентного цукрового діабету, підвищення потреби в інсуліні чи пероральних гіпоглікемічних засобах при цукровому діабеті.

Офтальмологічні розлади. Тривале застосування глюкокортикоїдів може призводити до задньої субкапсулярної катаракти, глаукоми з можливим пошкодженням зорових нервів та може сприяти розвитку вторинних інфекцій ока, зумовлених грибами або вірусами.

Глюкокортикоїди слід застосовувати з обережністю пацієнтам з очною формою простого герпесу або з його локалізацією в ділянках навколо ока, через небезпеку розвитку перфорації рогівки.

Підвищення внутрішньоочного тиску. Екзофтальм. Стоншення рогівки або склери, папілоедема, хоріоретинопатія (частота невідома).

Метаболічні та аліментарні порушення. Від’ємний азотистий та кальцієвий баланс через катаболізм білка, підвищення апетиту, епідуральний ліпоматоз (частота невідома).

Інфекції та інвазії. Інфекції. Опортуністичні інфекції. Інфекції у місці ін’єкції. Перитоніт.

З боку імунної системи. Реакції гіперчутливості, зокрема анафілаксія. Може зменшувати реакції на шкірні проби.

З боку дихальної системи. Стійка гикавка при застосуванні високих доз кортикостероїдів, рецидив латентної форми туберкульозу.

Загальні розлади. Лейкоцитоз, тромбоемболія, нудота.

Синдром відміни. Дуже швидке зменшення дозування кортикостероїдів після їх тривалого застосування може спричинити гостру адреналову недостатність, артеріальну гіпотензію та летальний наслідок. Синдром відміни може також проявлятися в підвищенні температури, міалгії, артралгії, риніті, кон’юнктивіті, болючих сверблячих вузлах шкіри та зменшенні маси тіла.

Введення in situ

Оскільки відбувається всмоктування з місця введення у системний кровотік, рекомендується звертати належну увагу на вищезгадані системні небажані реакції.

Крім цього, введення in situ може призводити до атрофії шкіри та підшкірної клітковини. Оскільки кристали кортикостероїдів на шкірі пригнічують запальні реакції, наявність їх там може призводити до розпаду клітинних елементів та фізико-хімічних змін основної речовини сполучної тканини. За рахунок змін шкіри та/або підшкірної клітковини, які виникли, можуть формуватися заглиблення у шкірі в місці ін’єкції. Ступінь тяжкості цієї отриманої реакції залежатиме від введеної кількості кортикостероїдів (див. розділ «Особливості застосування»). Регенерація зазвичай завершується протягом кількох місяців або після абсорбції усіх кристалів кортикостероїдів.

Під час проведення парентеральної терапії кортикостероїдами можуть спостерігатися такі небажані реакції: поодинокі випадки сліпоти, пов’язаної з введенням препарату в осередок біля обличчя та голови; анафілактичні та алергічні реакції; гіперпігментація або гіпопігментація; атрофія підшкірної клітковини та шкіри; стерильний абсцес, постін’єкційне загострення після внутрішньосуглобового введення, артропатія, подібна до артропатії Шарко, інфекції у місці ін’єкції після недотримання стерильності при виконанні методики.

Побічні реакції, зареєстровані при протипоказаних способах введення.

Інтратекально. Арахноїдити, менінгіти, менінгізм, парапарез/параплегія, розлади чутливості, порушення функції кишечнику/сечового міхура, порушення спінальної рідини, нудота, блювання, головний біль, судоми, пітливість.

Екстрадурально. Розходження країв рани, втрата контролю сфінктера.

Інтраназально. Тимчасові або постійні порушення зору, зокрема сліпота; алергічні реакції; риніт.

Введення в око (субкон’юнктивально). Тимчасові або постійні порушення зору, зокрема сліпота, підвищення внутрішньоочного тиску, запалення ока та оточуючих його тканин, зокрема алергічні реакції, інфекції, резидуальні явища або струп у місці ін’єкції. Почервоніння, свербіж, абсцес, відторгнення в місці ін’єкції.

Інші місця ін’єкції (шкіра у ділянці черепа, ротоглотка, крилопіднебінний вузол): сліпота.

Термін придатності

5 років.

Умови зберігання

Зберігати при температурі не вище 25 °С у недоступному для дітей місці. Не заморожувати.

Несумісність

Через можливу фізичну несумісність Депо-Медрол не слід розводити або змішувати з іншими розчинами.

Упаковка

По 1 мл суспензії для ін’єкцій у флаконі. По 1 флакону в картонній коробці.

Категорія відпуску

за рецептом.

Виробник

Пфайзер Менюфекчуринг Бельгія НВ / Pfizer Manufacturing Belgium NV.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності

Рейксвег 12, Пуурс, В-2870, Бельгія / Rijksweg 12, В-2870 Puurs, Belgium.

Дозировка Депо-Медрол суспензия д/ин., 40 мг/мл по 1 мл во флак. №1
Производитель Пфайзер Менюфекчуринг Бельгия Н.В., Бельгия/США
МНН Methylprednisolone
Фарм. группа Препарати гормонів для системного застосування. Прості препарати кортикостероїдів для системного зас
Регистрация № UA/10030/01/01 от 09.09.2014. Приказ № 636 от 09.09.2014
Код АТХ

Найдено 261 аптека

Надворная, ул.Грушевского 12а
  (03475) 2-50-XX
Депо-медрол сусп. д/ін. 40 мг/мл фл. 1мл №1
Pharmacia & Upjohn
14210
Запорожье, ул.Чумаченко 34
  (061) 287-00-XX
Депо-медрол шприц сусп. д/ин. 40 мг/мл 1 мл
Пфайзер
11833
Найдено 261 аптека Все аптеки

и 3 аптеки с доставкой

apteka911.com.ua
  (0800) 50-59-XX
Доставка по Украине "Новой почтой" по тарифам перевозчика (заказы менее 100 грн по предоплате)
Депо-медрол сусп. д/ин. 40мг/мл фл. 1мл
ПФАЙЗЕР МЕНЮФЕКЧУРИНГ БЕЛЬГИЯ НВ
11583
paniapteka.ua
  (044) 353-81-XX
Доставка по Украине "Новой почтой" 15-20 грн
Депо-медрол сусп. д/ин. 40мг/мл 1мл
Фармация/Пфайзер (Бельгия)
13972
receptika.ua
  (0800) 30-23-XX
Доставка по Украине "Новой почтой"
Top