Доксорубицин Дженефарм раствор д/ин. 2 мг/мл по 5 мл №1 во флак.

Цены в Украине
найдено в 0 аптеках других городов

Характеристики

Торговое название
Действующие вещества
Форма выпуска
раствор д/ин.
Дозировка
доксорубицин: 2 мг/мл
Количество в упаковке
1 шт
Условия продажи
по рецепту
Регистрация
UA/19729/01/01 от 03/11/2022 приказ 1639 от 15/09/2023
Производитель
Все товары
Форма выпуска
раствор
Действующее вещество
доксорубицин
Страна происхождения бренда
Греция
Показать все

Инструкция для Доксорубицин Дженефарм раствор д/ин. 2 мг/мл по 5 мл №1 во флак.

Склад

діюча речовина: доксорубіцину гідрохлорид;

1 мл розчину містить 2 мг доксорубіцину гідрохлориду;

допоміжні речовини: натрію хлорид, вода для ін’єкцій.

1 флакон містить доксорубіцину гідрохлориду 10 мг або 50 мг.

Лікарська форма

Розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: розчин червоного кольору.

Фармакотерапевтична група

Антинеопластичні засоби. Антрацикліни та споріднені сполуки. Код ATХ L01D B01.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Принцип дії

Принцип дії лікарського засобу Доксорубіцин Дженефарм пов’язаний з його здатністю зв’язуватися з ДНК та пригнічувати синтез нуклеїнових кислот. Дослідження культури клітин показали, що антибіотик швидко проникає всередину клітини, безпосередньо в навколоядерцевий хроматин. Спостерігається швидке пригнічення синтезу нуклеїнових кислот та мітотичної активності, а також поява хромосомних аберацій. У дослідженнях на тваринах доксорубіцин виявився ефективним у терапії низки пухлин.

Фармакокінетика.

Фармакокінетичні дослідження з внутрішньовенним введенням міченого препарату Доксорубіцин Дженефарм свідчать про швидке зниження концентрації лікарського засобу у плазмі крові, проте виведення препарату зі сечею та жовчю є досить повільним через швидкий розподіл у тканинах. Рівень виведення препарату зі сечею, визначений за допомогою люмінесцентних методів через 5 днів, становить приблизно 5 % від введеної дози; виведення препарату з жовчю (основний шлях) через 7 днів становить 40–50 % від введеної дози. Порушення функції печінки призводить до повільнішого виведення препарату і, відповідно, спричиняє його накопичення у плазмі крові та тканинах.

Лікарський засіб Доксорубіцин Дженефарм не проникає через гематоенцефалічний бар’єр.

Показання

Лікарський засіб Доксорубіцин Дженефарм застосовують для послаблення симптомів при низці неопластичних патологій, у тому числі при лікуванні раку молочної залози, легень, сечового міхура, щитовидної залози і яєчників; остеосаркоми та саркоми м’яких тканин, лімфоми Ходжкіна та неходжкінських лімфом, нейробластоми, пухлини Вільмса, гострого лімфобластного лейкозу та гострої мієлобластної лейкемії. Лікарський засіб Доксорубіцин Дженефарм виявляє позитивний ефект у разі поверхневого раку сечового міхура при інтравезикальному введенні препарату як після трансуретральної резекції (профілактичне лікування), так і з терапевтичною метою.

Також отримано позитивні результати при лікуванні інших видів солідних пухлин, проте досвід застосування препарату дотепер досить обмежений для обґрунтування його особливих показань.

Протипоказання

Гіперчутливість до доксорубіцину або до інших компонентів препарату, інших антрациклінів чи антрацендіонів.

При внутрішньовенному введенні:

  • персистуюча мієлосупресія;
  • тяжка печінкова недостатність;
  • нещодавно перенесений інфаркт міокарда;
  • тяжка аритмія;
  • тяжка серцева недостатність;
  • попереднє лікування максимальними кумулятивними дозами доксорубіцину, даунорубіцину, епірубіцину, ідарубіцину та/або іншими антрациклінами та антрацендіонами.

При інтравезикальному введенні:

  • інфекції сечовивідного тракту;
  • запалення сечового міхура;
  • гематурія.

Особливі заходи безпеки

При роботі з антинеопластичними засобами необхідно дотримуватися таких заходів безпеки:

  • персонал повинен уміти правильно розводити розчин і поводитися з ним;
  • вагітним співробітникам забороняється працювати з препаратом;
  • при роботі з препаратом персонал повинен використовувати індивідуальні засоби безпеки: окуляри, халати, маски та одноразові рукавиці;
  • необхідно виділити спеціальну ділянку для розведення препарату (бажано під системою з ламінарним потоком); потрібно захистити робочу поверхню поглинаючим папером на пластиковій основі;
  • усі предмети, які використовують для застосування препарату або миття, у тому числі рукавички, слід тримати у контейнерах для відходів з підвищеним рівнем ризику, передбачених для спалювання в умовах високих температур;
  • у разі розливання або витікання речовини заражені предмети необхідно вимочити у 1 % розчині гіпохлориту натрію, після чого промити водою;
  • у разі контакту речовини зі шкірою уражену ділянку слід ретельно промити водою з милом або розчином бікарбонату натрію, при цьому терти шкіру щіткою не рекомендується;
  • у разі контакту речовини з очима слід відтягнути повіку та промивати око водою впродовж 15 хвилин, після цього рекомендується негайно звернутися до лікаря;
  • необхідно завжди мити руки після зняття рукавичок;
  • утилізувати всі матеріали, що використовуються для прибирання, як зазначено вище.

Необхідно дотримуватися приписів щодо утилізації цитостатичних речовин.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодії

Доксорубіцин входить в основу цитохромів P450 CYP3A4 і CYP2D6, а також P-глікопротеїну (P-gp). Відзначаються клінічно значущі прояви взаємодії з інгібіторами CYP3A4, CYP2D6 та/або P-gp (наприклад, з верапамілом), що призводить до підвищення концентрації та клінічного ефекту доксорубіцину. Концентрація доксорубіцину може знижуватися стимуляторами CYP3A4 (наприклад, фенобарбіталом, фенітоїном, звіробоєм) та симуляторами P-gp.

Поєднання циклоспорину з доксорубіцином може призвести до збільшення ділянки під фармакокінетичною кривою «концентрація-час» (AUC) як для доксорубіцину, так і для доксорубіцинолу, імовірно, через зниження кліренсу початкової субстанції препарату та зменшення метаболізму доксорубіцинолу. За даними досліджень, поєднання циклоспорину з доксорубіцином спричинить більш стійку і довготривалу гематологічну токсичність, ніж при застосуванні доксорубіцину як монотерапії. Також повідомляли про випадки коми і судом при одночасному введенні циклоспорину і доксорубіцину.

Високі дози циклоспорину підвищують рівень доксорубіцину у сироватці крові та мієлотоксичність.

Доксорубіцин застосовують у комбінації з протипухлинною хіміотерапією. Адитивний токсичний ефект найчастіше проявляється реакціями з боку кісткового мозку, інших кровотворних органів та шлунково-кишкового тракту (див. розділ «Особливості застосування»). Застосування доксорубіцину у комбінованій хіміотерапії разом з іншими потенційно кардіотоксичними препаратами, а також одночасне застосування з іншими кардіоактивними засобами (наприклад, з блокаторами кальцієвих каналів) вимагає моніторингу функції серця протягом усього періоду лікування. Зміни функції печінки, спричинені супутньою терапією, можуть вплинути на метаболізм доксорубіцину, фармакокінетику, терапевтичну ефективність та/або токсичність.

Якщо до початку введення доксорубіцину застосовували паклітаксел, то це може призвести до збільшення концентрації доксорубіцину та/або його метаболітів. Певні дані вказують на менше зростання концентрацій, якщо доксорубіцин застосовувати перед паклітакселом.

Застосування трастузумабу в комбінації з антрациклінами (такими як доксорубіцин) пов’язане з високим ризиком кардіотоксичності. Кардіотоксичні лікарські засоби (наприклад, трастузумаб) та антрацикліни не слід застосовувати одночасно, за винятком добре контрольованих клінічних досліджень із моніторингом стану серця (див. розділ «Особливості застосування»).

При одночасному застосуванні зі сорафенібом у дозі 400 мг 2 рази на добу спостерігалися випадки підвищення показника AUC на 21 %. Клінічна значущість цих даних невідома.

Особливості щодо застосування

Лікарський засіб Доксорубіцин Дженефарм слід застосовувати лише під контролем досвідченого лікаря-онколога, який має досвід застосування цитостатиків.

До початку застосування лікарського засобу Доксорубіцин Дженефарм пацієнти повинні відновитися після гострої токсичності (наприклад, після стоматиту, нейтропенії, тромбоцитопенії та генералізованих інфекцій), що виникла у результаті попередньої терапії цитотоксичними засобами.

У пацієнтів із надмірною масою тіла (>130 % від ідеальної маси тіла) системний кліренс доксорубіцину зменшується (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Функція серця. Існує ризик розвитку гострих або пізніх проявів кардіотоксичності внаслідок лікування антрациклінами.

Рання (гостра) кардіотоксичність. Рання кардіотоксичність доксорубіцину полягає в основному в синусовій тахікардії та/або порушеннях на електрокардіограмі (ЕКГ), таких як неспецифічні зміни у сегменті ST-T. Також спостерігається тахіаритмія, у тому числі передчасне скорочення шлуночків і шлуночкова тахікардія, брадикардія, а також атріовентрикулярна блокада і блокада ніжок пучка Гіса. Ці прояви зазвичай не зумовлюють виникнення пізньої кардіотоксичності, вони рідко мають клінічне значення і загалом не вважаються причиною для припинення лікування доксорубіцином.

Пізня (відстрочена) кардіотоксичність. Пізня кардіотоксичність зазвичай розвивається наприкінці курсу лікування або протягом 2–3 місяців після закінчення лікування, проте також спостерігалися і більш пізні прояви у період від кількох місяців до кількох років після завершення лікування. Пізня кардіоміопатія проявляється зниженням фракції викиду лівого шлуночка (ФВЛШ) та/або ознаками і симптомами застійної серцевої недостатності, такими як задишка, набряк легень, периферичний набряк, кардіомегалія і гепатомегалія, олігурія, асцит, плеврит та ритм галопу. Також було відзначено підгострі прояви, такі як перикардит/міокардит. Небезпечна для життя застійна серцева недостатність є найтяжчою формою кардіоміопатії, спричиненої антрациклінами, і представляє кумулятивну дозолімітуючу токсичність лікарського засобу.

Серцеву діяльність слід оцінити до початку лікування доксорубіцином і в подальшому регулярно слідкувати за її станом у процесі терапії, щоб зменшити ризик тяжких серцевих порушень. Ризик можна зменшити шляхом регулярного моніторингу ФВЛШ протягом курсу лікування з негайним припиненням застосування препарату при перших ознаках порушення серцевої діяльності. Оптимальним кількісним методом для регулярної оцінки функції серця (оцінки фракції викиду лівого шлуночка) є багатоканальна радіонуклідна ангіографія або ехокардіографія (ЕхоКГ). Рекомендується провести початкове загальне обстеження серця за допомогою ЕКГ, багатоканальної радіонуклідної ангіографії або ЕхоКГ, особливо пацієнтам з наявністю факторів ризику підвищеної кардіотоксичності. Необхідно регулярно контролювати рівень ФВЛШ методами багатоканальної радіонуклідної ангіографії або ЕхоКГ, особливо у разі застосування високих кумулятивних доз антрациклінів. Регулярний контроль функції серця з використанням вказаних методик слід проводити протягом усього курсу лікування.

Імовірність розвитку застійної серцевої недостатності, що оцінюється у межах приблизно 1–2 % при застосуванні кумулятивної дози 300 мг/м2, повільно зростає зі збільшенням загальної кумулятивної дози до 450–550 мг/м2. Далі ризик розвитку застійної серцевої недостатності стрімко зростає, а тому не рекомендується перевищувати максимальну кумулятивну дозу 550 мг/м2.

Фактори ризику кардіотоксичності включають активні чи латентні серцево-судинні захворювання, попередню або супутню променеву терапію медіастинальної/перикардіальної ділянки, попередню терапію антрациклінами або антрацендіонами і одночасне застосування препаратів, здатних пригнічувати скорочувальну функцію серця, або кардіотоксичних препаратів (наприклад, трастузумабу), а також вік понад 70 років. Антрацикліни, включаючи доксорубіцин, не призначають у комплексі з іншими кардіотоксичними препаратами, якщо не проводиться моніторинг функції серця пацієнта (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). До групи підвищеного ризику розвитку кардіотоксичності також належать хворі, які приймають антрацикліни після припинення лікування іншими кардіотоксичними препаратами, особливо з тривалим періодом напіврозпаду, такими як трастузумаб.

Відзначається, що трастузумаб має період напіврозпаду приблизно 28–38 днів і може зберігатися у крові до 27 тижнів. Тому лікарям слід у разі можливості утримуватися від призначення терапії із застосуванням антрациклінів протягом періоду до 27 тижнів після припинення застосування трастузумабу. Якщо антрацикліни застосовували перед цим, рекомендується ретельний контроль функції серця пацієнта.

Пацієнтам, яким призначено високі кумулятивні дози і які мають вказані фактори ризику, слід ретельно контролювати функцію серця. Однак доксорубіцин може спричинити кардіотоксичний ефект навіть у разі застосування низьких кумулятивних доз або при відсутності факторів ризику.

Ризик пізньої кардіотоксичності при лікуванні доксорубіцином вищий у дітей і підлітків. Також при застосуванні препарату ризик може бути вищим у жінок, ніж у чоловіків. Для контролю за можливим розвитком проявів кардіотоксичності рекомендовано регулярний контроль функції серця.

Можливо, токсичність доксорубіцину та інших антрациклінів і антрацендіонів є адитивною.

Гематологічна токсичність. Доксорубіцин може спричиняти мієлосупресію. Тому до початку лікування і протягом кожного курсу лікування доксорубіцином слід досліджувати розгорнуту формулу крові включно з лейкоцитарною формулою. Дозозалежна оборотна лейкопенія та/або гранулоцитопенія (нейтропенія) є основним проявом гематологічної токсичності і найчастішим проявом дозообмежувальної токсичності препарату. Лейкопенія і нейтропенія загалом досягає мінімального рівня через 10–14 днів після введення препарату; нормалізація кількості лейкоцитів і нейтрофілів зазвичай спостерігається до 21 дня. Можуть також спостерігатися тромбоцитопенія та анемія. Клінічні наслідки тяжкої мієлосупресії проявляються підвищенням температури, розвитком інфекцій, сепсису/септицемії, септичного шоку, геморагіями, тканинною гіпоксією або летальним наслідком.

Вторинний лейкоз. При застосуванні антрациклінів (у тому числі доксорубіцину) спостерігалися випадки вторинного лейкозу з попередньою прелейкемічною фазою або без неї. Найчастіше вторинний лейкоз розвивається при комплексному застосуванні цих препаратів із ДНК-токсичними антинеопластичними засобами, у комбінації з радіотерапією, у випадках ускладнень попереднього лікування цитотоксичними засобами або у випадках значного підвищення дози антрациклінів. Такий лейкоз має латентний період від 1 до 3 років.

Канцерогенез, мутагенез, порушення фертильності. Доксорубіцин проявляв генотоксичні та мутагенні властивості у тестах in vitro та in vivo.

У жінок доксорубіцин може спричиняти безпліддя протягом лікування препаратом. Доксорубіцин може спричиняти аменорею. Овуляція та менструальний цикл повертаються до норми після завершення терапії, хоча можливе передчасне настання менопаузи.

Доксорубіцин проявляє мутагенні властивості та може спричиняти пошкодження хромосом у сперматозоїдах людини. Олігоспермія або азооспермія можуть бути постійними, однак повідомляли, що кількість сперматозоїдів у деяких випадках поверталася до норми. Це може відбуватися через кілька років після завершення терапії. Чоловіки у період лікування доксорубіцином повинні застосовувати ефективні засоби контрацепції.

Функція печінки. Основний шлях виведення доксорубіцину – через гепатобіліарну систему. До початку і протягом лікування доксорубіцином слід визначати рівень білірубіну в сироватці крові. Пацієнтам з підвищеним рівнем білірубіну властивий повільніший кліренс доксорубіцину, пов’язаний зі збільшенням загальної токсичності. Для лікування таких хворих рекомендовано зменшити дози препарату. У разі тяжкого ураження функції печінки доксорубіцин призначати не можна (див. розділ «Протипоказання»).

Інше. Доксорубіцин може потенціювати токсичність інших протипухлинних препаратів. Спостерігалися випадки посилення проявів геморагічного циститу, індукованого циклофосфамідом, а також посилення гепатотоксичної дії 6-меркаптопурину. Також відзначається токсичний вплив променевої терапії на міокард, слизову оболонку, шкіру і печінку.

Як і у разі застосування інших цитотоксичних засобів, при терапії доксорубіцином інколи можуть виникати тромбофлебіти та тромбоемболії (у деяких випадках летальні), включаючи емболії легеневих судин.

Екстравазація. Екстравазація доксорубіцину під час внутрішньовенної ін’єкції може спричинити біль у місці введення, тяжке ураження тканин (утворення пухирчастих висипань, тяжке запалення підшкірної клітковини) і некроз. Якщо під час внутрішньовенного введення доксорубіцину з’являються ознаки або симптоми екстравазації, введення слід негайно припинити.

Синдром лізису пухлини. Доксорубіцин може спричинити гіперурикемію як результат екстенсивного пуринового катаболізму, що супроводжує швидкий медикаментозно індукований лізис неопластичних клітин (синдром лізису пухлини). Після початку лікування слід контролювати рівень сечової кислоти, калію, фосфату кальцію і креатиніну в сироватці крові. Щоб попередити розвиток гіперурикемії і мінімізувати можливі ускладнення при синдромі лізису пухлини, рекомендується проведення гідратації, алкалізації сечі та профілактичне застосування алопуринолу.

Вакцинація

Застосування живих або живих ослаблених вакцин у пацієнтів із послабленим імунітетом внаслідок хіміотерапії, у тому числі доксорубіцину, може призвести до серйозних або летальних інфекцій. Слід уникати щеплення живою вакциною пацієнтів, які застосовують доксорубіцин. Нейтралізована або інактивована вакцина може бути призначена, але відповідь на таку вакцинацію може бути слабка.

Інтравезикальне введення

Особливої обережності потребує лікування препаратом Доксорубіцин Дженефарм при інтравезикальному введенні. Інтравезикальне введення доксорубіцину може спричинити симптоми хімічного циститу (дизурію, поліурію, ніктурію, болюче сечовипускання, гематурію, дискомфорт у ділянці сечового міхура, некроз стінки сечового міхура) і спазм сечового міхура. Особливу увагу слід приділити проблемам при катетеризації, таким як обструкція уретри внаслідок розростання пухлини. Під час введення медикаментозного розчину і одразу після його видалення зі сечового міхура рекомендовано провести ретельне промивання періуретральної ділянки.

Як і більшість протипухлинних та імуносупресивних лікарських засобів, в особливих експериментальних дослідженнях на тваринах препарат виявив канцерогенні властивості.

Препарат може надавати сечі червоного кольору протягом 1–2 днів після застосування.

У пацієнтів з гострим нелімфоцитарним лейкозом, які проходять курс поліхіміотерапії, включаючи доксорубіцин і цитарабін, протягом трьох днів, можуть спостерігатися виразки або некроз товстої кишки. Ці прояви можуть призвести до летального наслідку у результаті геморагії та інтеркурентних інфекцій.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

Доксорубіцин чинить шкідливий фармакологічний вплив на перебіг вагітності та плід/новонародженого. Через ембріотоксичний потенціал доксорубіцину його не слід застосовувати у період вагітності, окрім випадків явної необхідності. Якщо жінка отримує Доксорубіцин Дженефарм у період вагітності або вагітніє у період лікування, її слід попередити про потенційну загрозу для плода.

Жінкам репродуктивного віку слід застосовувати ефективні засоби контрацепції протягом лікування (див. розділ «Особливості застосування»).

Період годування груддю

Доксорубіцин екскретується у грудне молоко. Жінкам слід утримуватися від годування груддю протягом лікування препаратом Доксорубіцин Дженефарм.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Вплив доксорубіцину на здатність керувати автомобілем або роботу з механізмами не встановлений.

Спосіб застосування та дози

Дозування

Внутрішньовенне введення. При застосуванні лікарського засобу Доксорубіцин Дженефарм як антибластичної монотерапії дорослим рекомендована доза становить 60–75 мг/м2 поверхні тіла. Препарат застосовують шляхом внутрішньовенної інфузії з 21-денним інтервалом з огляду на стан крові та кісткового мозку пацієнта. Нижча доза (60 мг/м2) рекомендована пацієнтам зі зниженим резервом мозку у пацієнтів літнього віку або внаслідок попереднього лікування чи пухлинної інфільтрації кісткового мозку. Дозу 60–75 мг/м2 можна вводити у вигляді одноразової дози або розподілити на 2–3 щоденних введення. Для застосування препарату дітям рекомендовано вводити альтернативну дозу 30 мг/м2/добу внутрішньовенно протягом 3-х днів поспіль; повторювати курс через кожні 4 тижні. Сумарна доза препарату Доксорубіцин Дженефарм при внутрішньовенному введенні не повинна перевищувати 550 мг/м2 поверхні тіла незалежно від схеми застосування (див. розділ «Особливості застосування»). Дотепер Доксорубіцин Дженефарм також широко застосовують у поліхіміотерапії у звичайних дозах 25–50 мг/м2 кожні 3–4 тижні у поєднанні з іншими мієлосупресивними засобами та у дозах 60–75 мг/м2 у поєднанні з іншими мієлодепресивними засобами. Рекомендується зменшувати дозу пацієнтам із порушеннями функції печінки, щоб попередити збільшення загальної токсичності. Зазвичай у разі збільшення рівня білірубіну до 1,2–3 мг/100 мл та утримання бромосульфонфталеїну (BSP) на рівні 9–15 % рекомендується вводити ½ стандартної дози препарату Доксорубіцин Дженефарм. У разі ще вищого рівня білірубінемії рекомендується вводити ¼ стандартної дози. Немає необхідності змінювати рекомендовану дозу препарату при застосуванні пацієнтам із порушеннями функції нирок середньої тяжкості через низьку екскрецію препарату Доксорубіцин Дженефарм зі сечею.

Інтравезикальне введення. Рекомендована доза для зовнішнього інтравезикального застосування становить 30–50 мг на інстиляцію з інтервалом від 1 тижня до 1 місяця. Тривалість лікування визначає лікар індивідуально, залежно від мети застосування (профілактика чи лікування).

Обмеження щодо внутрішньовенного введення препарату Доксорубіцин Дженефарм не поширюються на інтравезикальне застосування, оскільки абсорбція препарату та його надходження у кровотік надзвичайно низькі.

Спосіб застосування

Внутрішньовенне введення. Лікарський засіб Доксорубіцин Дженефарм не діє при пероральному застосуванні, його не можна вводити внутрішньом’язово або інтратекально. Препарат застосовують внутрішньовенно, а у разі місцевого лікування пухлини – шляхом повільної внутрішньоартеріальної інфузії або для місцевого інтравезикального лікування через катетер. Внутрішньовенно лікарський засіб слід вводити протягом 5–10 хвилин шляхом внутрішньовенної інфузії з вільним потоком стерильного 0,9 % розчину натрію хлориду. При цьому потрібно переконатися у правильності введення голки у вену. Цей метод знижує ризик витікання препарату, забезпечує промивання вени наприкінці введення та зводить до мінімуму ризик тромбозу чи перивенозної екстравазації, що може призвести до тяжкого запалення підшкірної клітковини або некрозу. При ін’єкції у судини малого діаметра або у разі повторних ін’єкцій у одну і ту ж саму вену може розвиватися флебосклероз.

Інтравезикальне введення. Інтравезикальне введення не призначають при проліферуючих пухлинах, що проникають у м’язовий шар стінок сечового міхура.

При інтравезикальному застосуванні рекомендується вводити препарат у концентрації 1 мг/мл. Препарат потрібно вводити через катетер і залишати у сечовому міхурі на 1–2 години. Після інфузії пацієнта слід перевернути для збільшення площі дії розчину на сечовий міхур і слизову оболонку сечового міхура. Пацієнтів слід попередити, щоб вони не вживали рідину протягом 12 годин до інфузії, для уникнення небажаного розведення препарату сечею, і випорожнилися після закінчення інфузії.

Діти.

Препарат застосовувати з народження. У дітей та підлітків вищий ризик виникнення проявів віддаленої кардіотоксичності внаслідок застосування доксорубіцину.

Передозування

Одноразові дози 250 мг і 500 мг доксорубіцину виявилися летальними. Такі дози доксорубіцину можуть спричинити гостру серцеву недостатність протягом 24 годин, а також тяжку мієлосупресію (переважно лейкопенію та тромбоцитопенію), що зазвичай розвивається через 10-15 днів після застосування. Лікування має бути спрямоване на підтримку пацієнта протягом цього періоду, також потрібно застосовувати такі заходи як переливання крові та переведення пацієнта в асептичне приміщення. Доксорубіцин не підлягає діалізу. Специфічний антидот для доксорубіцину невідомий.

Гостре передозування доксорубіцину призводить також до токсичного впливу на шлунково-кишковий тракт (переважно до мукозиту). Зазвичай ці симптоми розвиваються рано після введення препарату, але більшість пацієнтів одужує протягом трьох тижнів.

Пізня серцева недостатність може виникнути через півроку після передозування. Слід ретельно контролювати стан пацієнтів, а у випадку появи симптомів серцевої недостатності лікувати за загальноприйнятою схемою.

Екстравазація

Паравенозна ін’єкція спричиняє місцевий некроз і тромбофлебіт. Якщо у пацієнта відчувається печіння в ділянці введення інфузійної голки, це свідчить про паравенозне введення.

Лікування екстравазації

При появі екстравазації інфузію або ін’єкцію слід негайно припинити; голку спочатку потрібно залишити в місці введення, а потім видалити після короткої аспірації. Рекомендується наносити 99 % диметилсульфоксид (ДМСО) на ділянку, що в два рази перевищує за розміром уражену (4 краплі на 10 см² площі поверхні тіла), і повторювати це 3 рази на день протягом принаймні 14 днів. При необхідності слід проводити очищення рани. Охолодження ураженої ділянки шкіри, наприклад для зменшення болю, слід проводити одразу після застосування ДМСО (вазоконстрикція порівняно з вазодилатацією) через антагоністичний механізм дії.

Побічні ефекти

Нижче зазначені побічні реакції, що виникають у зв'язку із застосуванням доксорубіцину, за класами уражених органів (MedDRA) і частотою: дуже часто (≥1/10), часто (від ≥1/100 до <1/10), нечасто (від ≥1/1000 до ≤l/100), рідко (від ≥1/10000 до ≤1/1000), дуже рідко (≤1/10000), частота невідома (неможливо оцінити, виходячи з наявних даних).

Клас системи органів

Частота

Побічні реакції

Інфекції та інвазії

Дуже часто

Інфекція

Часто

Сепсис/септицемія

Доброякісні, злоякісні новоутворення і утворення невідомої етіології (включаючи кісту і поліпи)

Частота невідома

Гострий нелімфоцитарний лейкоз, гострий мієлоїдний лейкоз

З боку системи кровообігу та лімфатичної системи

Дуже часто

Лейкопенія, нейтропенія, анемія, тромбоцитопенія

З боку імунної системи

Частота невідома

Анафілактична реакція, анафілактичний шок

З боку метаболізму та харчування

Дуже часто

Зниження апетиту

Частота невідома

Зневоднення, гіперурикемія, анорексія

З боку органів зору

Часто

Кон'юнктивіт

Частота невідома

Кератит, підвищена сльозоточивість

З боку серця

 

Часто

Застійна серцева недостатність, кардіотоксичність, яка може проявлятися у вигляді тахікардії, в тому числі надшлуночкової тахікардії та змін на ЕКГ

Частота невідома

Атріовентрикулярна блокада, тахіаритмія, блокада ніжок пучка Гіса

Судинні розлади

Нечасто

Емболія

Частота невідома

Шок, геморагія, тромбофлебіт, флебіт, припливи

З боку травної системи

Дуже часто

Запалення слизової оболонки / стоматит, діарея, блювання, нудота, коліт

Часто

Езофагіт, біль у животі

Частота невідома

Кровотеча у шлунково-кишковому тракті, ерозивний гастрит, коліт, зміна кольору слизової оболонки

З боку шкіри та підшкірної клітковини

 

Дуже часто

Еритродизестезія долонь і підошов, алопеція

Часто

Кропив’янка, висипання, місцева токсичність, гіперпігментація шкіри і нігтів

Частота невідома

Фотосенсибілізація, свербіж, гіперчутливість шкіри до опромінення, запалення шкіри

З боку нирок і сечовидільної системи

Частота невідома

Хроматуріяa

З боку репродуктивної системи і молочних залоз

Частота невідома

Аменорея, олігоспермія, азооспермія

Загальні розлади та порушення у місці введення

Дуже часто

Підвищена температура, астенія, гарячка

Часто

Реакції у місці введення

Частота невідома

Нездужання

Дослідження

Дуже часто

Зміни на ЕКГ, зміни рівнів трансаміназ, підвищення маси тілаb

a Протягом 1-2 днів після введення.

b Відзначається у жінок з раком молочної залози, які отримують комплексну ад’ювантну терапію з доксорубіцином.

Повідомлення про побічні реакції на лікарський засіб

Після реєстрації лікарського засобу важливо повідомляти про побічні реакції. Це дозволяє вести постійний моніторинг балансу користі і ризику відповідного лікарського засобу.

Термін придатності

2 роки.

Умови зберігання

Зберігати при температурі 2–8 °C в оригінальній упаковці для захисту від світла у недоступному для дітей місці.

Несумісність

Доксорубіцин не слід змішувати з гепарином, оскільки їхня хімічна несумісність може призвести до преципітації. Доксорубіцин не слід змішувати з іншими речовинами. Уникати контакту з лужними розчинами, оскільки це може призвести до гідролізу доксорубіцину

Доксорубіцин не слід змішувати з фторурацилом (наприклад, в одному флаконі для вливання або в Y-подібній частині системи вливання), оскільки повідомляли, що ці препарати несумісні через можливе утворення осаду. Якщо необхідна супутня терапія доксорубіцином і фторурацилом, рекомендується промивати катетер після застосування цих препаратів.

Упаковка

По 5 мл або 25 мл у скляному флаконі; по 1 флакону в картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

Дженефарм С.А., Греція.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.

18-й км Маратонос Аве, Палліні Аттікі, 15351, Греція.

Особенности приема

Взрослые
разрешено
Дети
разрешено
Аллергики
с осторожностью
Диабетики
разрешено
Водители
запрещено
Беременные
запрещено
Кормящие мамы
запрещено

Особенности приема

Взрослые
разрешено
Дети
разрешено
Аллергики
с осторожностью
Диабетики
разрешено
Водители
запрещено
Беременные
запрещено
Кормящие мамы
запрещено

Характеристики

Торговое название
Действующие вещества
Форма выпуска
раствор д/ин.
Дозировка
доксорубицин: 2 мг/мл
Количество в упаковке
1 шт
Условия продажи
по рецепту
Регистрация
UA/19729/01/01 от 03/11/2022 приказ 1639 от 15/09/2023
Производитель
Все товары
Форма выпуска
раствор
Действующее вещество
доксорубицин
Страна происхождения бренда
Греция

Частые вопросы

Доксорубицин Дженефарм раствор д/ин. 2 мг/мл по 5 мл №1 во флак. является рецептурным препаратом и отпускается только при наличии рецепта.