Бронируйте товары в аптеках, экономьте до 30%. Узнать больше

Долоника 10 мг - инструкция, показания, состав, способ применения

Нет в наличии в Киеве

Инструкция для Долоника 10 мг

Инструкция указана для Долоника 10 мг таблетки, п/плен. обол., прол./д. по 10 мг №30 (10х3)
Выбрать инструкцию для других видов «Долоника 10 мг»

Склад

діюча речовина: oxycodone hydrochloride;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, пролонгованої дії містить 10 мг оксикодону гідрохлориду (що еквівалентно 9,0 мг оксикодону) або 20 мг оксикодону гідрохлориду (що еквівалентно 17,9 мг оксикодону), або 40 мг оксикодону гідрохлориду (що еквівалентно 35,9 мг оксикодону), або 80 мг оксикодону гідрохлориду (що еквівалентно 71,7 мг оксикодону);

допоміжні речовини: ядро таблетки – цукор сферичний, гіпромелоза, макрогол 6000, тальк, етилцелюлоза, гідроксипропілцелюлоза, пропіленгліколь, целюлоза мікрокристалічна, целюлоза порошкоподібна (тільки для таблеток по 10 мг), магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний;

плівкова оболонка – гіпромелоза, тальк, макрогол 6000, титану діоксид (Е 171), заліза оксид червоний (Е 172) (тільки для таблеток 10 мг, 20 мг та 40 мг), заліза оксид коричневий (Е 172) (тільки для таблеток 10 мг), заліза оксид жовтий (Е 172) (тільки для таблеток 40 мг та 80 мг).

Лікарська форма

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою, пролонгованої дії.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 10 мг: довгасті, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, коричнево-червоного кольору з лініями розлому з обох боків;

таблетки по 20 мг: довгасті, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, рожевого кольору з лініями розлому з обох боків;

таблетки по 40 мг: довгасті, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, оранжевого кольору з лініями розлому з обох боків;

таблетки по 80 мг: довгасті, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, жовтого кольору з лініями розлому з обох боків.

Фармакотерапевтична група

Аналгетики. Опіоїди. Природні алкалоїди опію. Код ATХ N02A A05.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Оксикодон проявляє афінність до каппа-, мю- та дельта-рецепторів опіоїдів у головному та спинному мозку. Він діє на ці рецептори як агоніст опіоїдів без антагоністичного ефекту. Терапевтичний ефект є переважно знеболювальним та седативним. Порівняно з лікарськими формами оксикодону з негайним вивільненням, які застосовують у вигляді монотерапії або в комбінації з іншими речовинами, таблетки пролонгованої дії забезпечують полегшення болю протягом значно довшого періоду без зростання частоти небажаних ефектів.

Ендокринна система

Опіоїди можуть впливати на гіпоталамо-гіпофізарно-наднирковозалозну або гонадну системи. Деякі зміни, що можуть спостерігатися, включають підвищення рівня пролактину в сироватці крові і зниження рівня кортизолу та тестостерону у плазмі крові. Через такі гормональні зміни можуть проявлятися клінічні симптоми.

Шлунково-кишковий тракт

Опіоїди можуть спричиняти спазм сфінктера Одді.

Інші фармакологічні ефекти

У дослідженнях in vitro та у дослідженнях на тваринах виявлено різні впливи природних опіоїдів, таких як морфін, на компоненти імунної системи; клінічне значення цих результатів не визначене. Чи має оксикодон, напівсинтетичний опіоїд, імунологічні ефекти, подібні до морфіну, невідомо.

Фармакокінетика.

Всмоктування

Відносна біодоступність оксикодону порівнянна з біодоступністю оксикодону негайного вивільнення; максимальна концентрація у плазмі крові досягається приблизно через 3–4,5 години після прийому таблеток пролонгованої дії порівняно із 1–1,5 години після прийому таблеток з негайним вивільненням. Максимальні концентрації у плазмі крові та коливання концентрації оксикодону при застосуванні лікарських форм з пролонгованим та негайним вивільненням діючої речовини є порівнянними після прийому однакових доз з інтервалами 12 та 6 годин відповідно.

Порівняно з морфіном, який має абсолютну біодоступність приблизно 30 %, оксикодон має високу абсолютну біодоступність до 87 % після перорального прийому. Період напіввиведення оксикодону становить приблизно 3 години. Оксикодон метаболізується переважно до нороксикодону та оксиморфону. Оксиморфон має деяку знеболювальну активність, присутній у плазмі в низьких концентраціях і, як вважається, не впливає на фармакологічний ефект оксикодону.

Вивільнення оксикодону є двофазним: спочатку відносно швидке вивільнення, що забезпечує раннє настання аналгезії, потім вивільнення більш контрольоване, що визначає 12-годинну тривалість дії.

Вживання багатої на жири їжі перед прийомом таблеток не впливає на максимальну концентрацію або об’єм всмоктування оксикодону.

Таблетки не можна подрібнювати або жувати, оскільки це призводить до швидкого вивільнення оксикодону внаслідок порушення властивостей пролонгованого вивільнення.

Розподіл

Абсолютна біодоступність оксикодону становить 60–87 %. У рівноважному стані об’єм розподілу оксикодону становить 2,6 л/кг, а зв’язування з білками плазми – 38–45 %; період напіввиведення дорівнює 4–6 годинам, а плазмовий кліренс – 0,8 л/хв.

Біотрансформація

Оксикодон метаболізується у кишківнику та печінці за участю системи цитохрому Р450 з утворенням нороксикодону (під впливом CYP3A4) та оксиморфону (під впливом CYP2D6), а також декількох глюкуронідних кон’югатів. Дослідження in vitro демонструють, що терапевтичні дози циметидину, імовірно, не чинять істотного впливу на утворення нороксикодону. У людей хінідин зменшує вироблення оксиморфону, тоді як фармакодинамічні властивості оксикодону залишаються переважно без змін. Роль метаболітів у загальному фармакодинамічному ефекті незначна.

Виведення

Оксикодон та його метаболіти виводяться з сечею та калом. Оксикодон проходить через плацентарний бар’єр та виявляється у грудному молоці.

Період напіввиведення оксикодону при застосуванні таблеток пролонгованої дії становить 4–5 годин, при цьому рівноважні значення досягаються в середньому після першого дня лікування.

Лінійність/нелінійність

Таблетки пролонгованої дії по 10, 20, 40 і 80 мг є біоеквівалентними пропорційно до кількості поглиненої діючої речовини, а також відносно швидкості та об’єму всмоктування.

Пацієнти з порушенням функції нирок

Попередні дані, отримані в ході дослідження за участю пацієнтів з легкою або помірною дисфункцією нирок, показують, що максимальні концентрації у плазмі крові оксикодону та нороксикодону були відповідно приблизно на 50 % та 20 % вищими, а значення AUC оксикодону, нороксикодону та оксиморфону – приблизно на 60 %, 60 % та 40 % відповідно вищими, ніж у здорових людей. Збільшення періоду напіввиведення (T½) оксикодону становило тільки 1 годину.

Пацієнти з порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня

У пацієнтів з легкою або помірною дисфункцією печінки максимальні плазмові концентрації оксикодону та нороксикодону були приблизно на 50 % та 20 % відповідно вищими, ніж у здорових добровольців. Значення AUC були приблизно на 95 % та 75 % відповідно вищими. Максимальні плазмові концентрації та значення AUC оксиморфону були нижчими на 15–50 %.

Період напіввиведення (T½) оксикодону був довшим на 2,3 години.

Пацієнти літнього віку

AUC у людей літнього віку на 15 % більше порівняно з молодими.

Стать

У жінок у середньому концентрація оксикодону у плазмі крові майже на 25 % вища, ніж у чоловіків на основі коригованої маси тіла. Причина такої різниці невідома.

Показання

Виражений больовий синдром, що може адекватно контролюватися тільки за допомогою опіоїдних аналгетиків.

Протипоказання

Гіперчутливість до діючої речовини або до будь-якої з допоміжних речовин.

Виражене пригнічення функції дихання з гіпоксією та/або гіперкапнією.

Тяжке хронічне обструктивне захворювання легень.

Легеневе серце.

Тяжка бронхіальна астма.

Паралітична кишкова непрохідність.

Гострий живіт, затримка випорожнення шлунка.

Помірна або тяжка печінкова недостатність.

Хронічний запор.

Пацієнтам, які мають такі рідкісні спадкові проблеми, як непереносимість фруктози, мальабсорбція глюкози-галактози або недостатність цукрази-ізомальтази, не слід приймати цей лікарський засіб.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодії

Одночасне застосування опіоїдів із седативними лікарськими засобами, такими як бензодіазепіни або подібні лікарські засоби, такі як опіоїди, збільшує ризик розвитку седації, пригнічення дихання, коми та летального наслідку в результаті адитивного депресивного ефекту на центральну нервову систему (ЦНС). Доза і тривалість одночасного застосування мають бути обмежені (див. розділ «Особливості застосування»). Препарати, що впливають на ЦНС, включають, але не обмежуються такими лікарськими засобами: габапентоноїди, такі як прегабалін, анксіолітики, алкоголь, транквілізатори, знеболюючі засоби, седативні засоби, включаючи бензодіазепіни, снодійні, фенотіазини, нейролептичні засоби, антидепресанти, анестетики, міорелаксанти, антигіпертензивні засоби та інші опіоїди.

Одночасне застосування оксикодону з серотоніновими засобами, такими як селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) або інгібітори зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну (ІЗЗСН), можуть спричинити токсичність серотоніну. Симптоми токсичності серотоніну можуть включати зміни психічного стану (наприклад, збудження, галюцинації, кома), вегетативну нестабільність (наприклад, тахікардія, нестабільний артеріальний тиск, гіпертермія), нервово-м’язові порушення (наприклад, гіперрефлексія, порушення координації, ригідність) та/або шлунково-кишкові симптоми (наприклад, нудота, блювання, діарея). Оксикодон слід застосовувати з обережністю, а у разі необхідності зменшити дози для пацієнтів, які застосовують ці лікарські засоби.

Одночасне застосування оксикодону з антихолінергічними засобами або лікарськими засобами з антихолінергічною активністю (наприклад, антипсихотики, трициклічні антидепресанти, міорелаксанти, антигістамінні засоби, протипаркінсонічні засоби) можуть посилювати антихолінергічні небажані ефекти оксикодону. Оксикодон слід застосовувати з обережністю – може виникнути необхідність у зменшенні дозування для пацієнтів, які застосовують ці засоби.

Відомо, що інгібітори МАО взаємодіють з наркотичними анальгетиками. Інгібітори МАО, які спричиняють збудження або депресію ЦНС, пов’язані з гіпертонічним або гіпотензивним кризом (див. розділ «Особливості застосування»). Слід уникати оночасного застосування з інгібіторами МАО або протягом двох тижнів після припинення їх застосування.

Алкоголь може посилювати фармакодинамічні ефекти оксикодону – слід уникати їх одночасного застосування.

Оксикодон метаболізується головним чином цитохромом P450 3A4, а також CYP2D6. Дія цих метаболічних шляхів може бути пригнічена або індукована різними лікарськими препаратами, що виводяться одночасно, або елементами, що надходять в організм людини з їжею. Може знадобитися відповідна корекція дози оксикодону.

Інгібітори CYP3A4, такі як макролідні антибіотики (наприклад, кларитроміцин, еритроміцин або телітроміцин), азольні фунгіциди (наприклад, кетоконазол, вориконазол, ітраконазол або позаконазол), інгібітори протеази (наприклад, боцепревір, ритонавір, індинавір, нелфінавір або саквінавір), циметидин і грейпфрутовий сік можуть спричиняти зниження кліренсу оксикодону, що може призвести до збільшення концентрації оксикодону у плазмі крові. Тому доза оксикодону може потребувати відповідної корекції.

Нижче наведені деякі конкретні приклади інгібування ферменту CYP3A4:

  • Ітраконазол, потужний інгібітор CYP3A4, що застосовували у дозі 200 мг перорально протягом 5 днів, збільшував AUC перорального оксикодону. У середньому значення AUC було приблизно в 2,4 раза вищим (діапазон 1,5–3,4).
  • Вориконазол, інгібітор CYP3A4, що застосовували у дозі по 200 мг 2 рази на добу протягом 4 днів (400 мг як перші дві дози), збільшував AUC перорального оксикодону. У середньому значення AUC було приблизно в 3,6 раза вищим (діапазон 2,7-5,6).
  • Телітроміцин, інгібітор CYP3A4, що застосовували у дозі 800 мг перорально протягом 4 днів, збільшував AUC перорального оксикодону. У середньому значення AUC було приблизно в 1,8 раза вищим (діапазон 1,3–2,3).
  • Грейпфрутовий сік, інгібітор CYP3A4, що застосовували по 200 мл 3 рази на добу протягом 5 днів, збільшував AUC перорального оксикодону. У середньому значення AUC було приблизно в 1,7 раза вищим (діапазон 1,1–2,1).

Індуктори CYP3A4, такі як рифампіцин, карбамазепін, фенітоїн або звіробій, можуть індукувати метаболізм оксикодону та спричиняти підвищений кліренс оксикодону, що може призвести до зниження концентрації оксикодону у плазмі крові. Тому доза оксикодону може потребувати відповідної корекції.

Деякі конкретні приклади індукування ферменту CYP3A4 наведені нижче:

  • Звіробій, індуктор CYP3A4, що застосовували по 300 мг 3 рази на добу протягом 15 днів, збільшував AUC перорального оксикодону. У середньому значення AUC було приблизно на 50 % нижчим (діапазон 37–57 %).
  • Рифампіцин, індуктор CYP3A4, що застосовували по 600 мг 1 раз на добу протягом 7 днів, знижував AUC перорального оксикодону. У середньому значення AUC було приблизно на 86 % нижчим.

Препарати, які інгібують активність CYP2D6, такі як пароксетин або хінідин, можуть спричиняти зниження кліренсу оксикодону, що може призвести до збільшення концентрації оксикодону у плазмі крові. Одночасне застосування хінідину призвело до збільшення Cmax оксикодону на 11 %, AUC на 13 % та T½ (період напіввиведення) на 14 %. Також спостерігалося підвищення рівня нороксикодону (Cmax вище на 50 %, AUC – на 85 %, T½ – 42 %). Фармакодинамічні ефекти оксикодону не були змінені.

Особливості щодо застосування

Пригнічення дихальної та серцевої функції

Пригнічення дихальної функції є найбільш значущим ризиком, спричиненим опіоїдами, що з найбільшою ймовірністю спостерігається у літніх та ослаблених пацієнтів. Пригнічуюча дія оксикодону гідрохлориду на функцію дихання може призвести до підвищення концентрації діоксиду вуглецю в крові, а отже, у спинномозковій рідині. У чутливих пацієнтів опіоїди можуть спричиняти виражене зниження артеріального тиску.

Звикання та залежність

Оксикодон має профіль зловживання, подібний до інших сильних опіоїдів. При тривалому застосуванні лікарського засобу Долоніка може розвиватися звикання до препарату, що призводить до використання вищих доз для досягнення бажаного знеболювального ефекту. Існує перехресна стійкість до дії інших опіоїдів. Тривале застосування препарату Долоніка може призвести до розвитку фізичної залежності, що характеризується такими проявами: неспокій, сльозотеча, ринорея, позіхання, потовиділення, озноб, міалгія, мідріаз та серцебиття. Також можуть розвиватися інші симптоми, зокрема: дратівливість, тривожність, біль у спині, біль у суглобах, слабкість, спазми в животі, безсоння, нудота, анорексія, блювання, діарея або підвищення артеріального тиску, підвищення частоти дихання або серцебиття.

Перед початком лікування будь-якими опіоїдами слід обговорити з пацієнтами стратегію відміни припинення лікування оксикодоном.

Після раптового припинення прийому препарату або зменшення дози можлива поява симптомів відміни. Якщо потреби в опіоїдній терапії більше немає, рекомендується поступово зменшувати добову дозу, щоб запобігти розвитку синдрому відміни. Зниження високої дози може зайняти кілька тижнів або місяців.

У всіх пацієнтів тривале використання цього препарату навіть у терапевтичних дозах може призвести до звикання (залежності). Ризик збільшується у людей з розладами, викликаними зловживанням психоактивних речовин (включаючи зловживання алкоголем), або з порушеннями психічного здоров’я (наприклад, тяжка депресія), у тому числі в анамнезі.

Можливо, буде потрібна додаткова підтримка та моніторинг при призначенні пацієнтам з ризиком зловживання опіоїдами. Необхідно ретельно вивчити анамнез пацієнта і задокументувати застосування супутніх препаратів, включаючи безрецептурні лікарські засоби та лікарські засоби, які призначаються в режимі он-лайн, а також медичні та психіатричні стани.

Пацієнти можуть виявити, що при хронічному застосуванні лікування є менш ефективним, і висловити необхідність збільшити дозу для отримання того ж рівня контролю болю, що і раніше. Пацієнти також можуть доповнити лікування додатковими знеболювальними засобами. Це можуть бути ознаки того, що у пацієнта розвивається толерантність. Ризики розвитку толерантності слід пояснити пацієнту.

Зловживання або неправильне застосування може призвести до передозування та/або летального наслідку. Важливо, щоб пацієнти застосовували лише ті препарати і в тій самій дозі, яка була прописана, і не передавали цей препарат нікому іншому.

Пацієнтам слід ретельно стежити за ознаками неправильного застосування, зловживання чи залежності.

Клінічну потребу в знеболювальному лікуванні слід регулярно переглядати.

Долоніка має потенціал первинної залежності. Однак при застосуванні згідно з інструкцією у пацієнтів з хронічним больовим синдромом ризик розвитку фізичної або психологічної залежності є значно нижчим або потребує диференційованої оцінки. Дані щодо фактичної частоти психологічної залежності у пацієнтів з хронічним больовим синдромом відсутні.

Призначення лікарського засобу пацієнтам з алкогольною або наркотичною залежністю в анамнезі вимагає особливої обережності.

Може виникнути гіпералгезія, при якій подальше збільшення дози оксикодону не супроводжується подальшим збільшенням ефекту, особливо при застосуванні високих доз препарату. Може знадобитися зменшення дози оксикодону або заміна іншим опіоїдом.

Синдром відміни опіоїдних препаратів характеризується деякими або всіма наступними проявами: неспокій, сльозотеча, ринорея, позіхання, потовиділення, озноб, міалгія, мідріаз та серцебиття. Також можуть розвиватися інші симптоми, зокрема: дратівливість, тривожність, гіперкінезія, тремор, слабкість, безсоння, анорексія, спазми в животі, нудота, блювання, діарея або підвищення артеріального тиску, підвищення частоти дихання або серцебиття.

Як і у випадку з іншими опіоїдами, у немовлят, народжених залежними матерями, можуть проявлятися симптоми відміни, а при народженні може виникнути пригнічення дихання.

Зловживання

Для збереження властивостей таблеток контрольовано вивільняти діючу речовину таблетки пролонгованої дії слід ковтати цілими та не слід жувати або роздрібнювати. Після прийому розжованих або роздрібнених таблеток відбувається швидке вивільнення та всмоктування оксикодону гідрохлориду у потенційно смертельних дозах (див. розділ «Передозування»).

Лікарський засіб Долоніка, таблетки пролонгованої дії по 80 мг, не слід застосовувати для пацієнтів, які раніше не приймали опіоїдів, оскільки це може призвести до небезпечного для життя пригнічення функції дихання.

Для пацієнтів, які страждають хронічним незлоякісним болем, у деяких випадках опіоїди слід застосовувати як частину комплексної програми лікування, що включає інші лікарські засоби і методи лікування. Важливою частиною оцінки стану пацієнта з хронічним незлоякісним болем є наявність у пацієнта залежності та зловживання психоактивними речовинами в анамнезі.

Якщо лікування опіоїдами вважається доцільним для пацієнта, то основна мета лікування полягає не в тому, щоб мінімізувати дозу опіоїдів, а щоб досягти такої дози, яка забезпечує адекватне знеболювання з мінімумом побічних ефектів. Необхідно підтримувати частий контакт між лікарем та пацієнтом, щоб можна було коригувати дозування. Наполегливо рекомендується, щоб лікар визначав результати лікування відповідно до основних рекомендацій лікування болю. Лікар і пацієнт можуть потім погодитися припинити лікування, якщо ці цілі не досягнуті.

Лікарський засіб не можна застосовувати, якщо існує імовірність виникнення паралітичної кишкової непрохідності. Якщо протягом застосування підозрюється або виникає кишкова непрохідність, то прийом препарату потрібно негайно припинити.

Оксикодон слід призначати з обережністю пацієнтам, які приймають інгібітори МАО або пацієнтам, які отримували інгібітори МАО протягом попередніх двох тижнів.

Гіпералгезія

Гіпералгезія може бути діагностована, якщо у пацієнта, який тривалий час застосовує опіоїди, спостерігається посилення болю. Це може бути якісна та анатомічна відмінність від болю, пов’язаного з прогресуванням хвороби або проривним болем, що виникає внаслідок розвитку толерантності до опіоїдів. Біль, пов’язаний з гіпералгезією, має тенденцію бути більш дифузним, ніж раніше, і менш вираженим. Симптоми гіпералгезії можуть зникати при зменшенні дози опіоїдів.

Алкоголь

При одночасному вживанні алкоголю та застосуванні препарату Долоніка можливе посилення небажаних ефектів препарату – одночасного застосування слід уникати.

Особливі групи пацієнтів

Необхідна обережність при лікуванні літніх або ослаблених пацієнтів, пацієнтів з травмами голови (через ризик підвищення внутрішньочерепного тиску), із внутрішньочерепними ураженнями, гіпотензією, гіповолемією, вираженим порушенням функції легень, печінки або нирок, мікседемою, гіпотиреозом, хворобою Аддісона (недостатністю кори надниркових залоз), інтоксикаційним психозом (наприклад алкогольним), гіпертрофією передміхурової залози, алкоголізмом, відомою опіоїдною залежністю, алкогольним делірієм, панкреатитом, захворюваннями жовчовивідних шляхів, жовчними або нирковими коліками, запальними захворюваннями кишечника, станами, що супроводжуються підвищенням внутрішньочерепного тиску, порушенням регуляції кровообігу, епілепсією або схильністю до судом, зі зниженим рівнем свідомості невизначеного походження, апное під час сну, а також пацієнтів, які приймали бензодіазепіни чи інші депресанти ЦНС (у тому числі алкоголь) або інгібітори МАО протягом останніх двох тижнів. Пацієнти з тяжким порушенням функції печінки потребують ретельного моніторингу.

Основним ризиком надлишку опіоїдів є пригнічення дихання.

Опіоїди можуть спричиняти порушення дихання, пов’язані зі сном, включаючи апное під час сну та гіпоксемію, пов’язану зі сном. У деяких пацієнтів вживання опіоїдів може збільшити ризик розвитку апное під час сну, в залежності від дози. Опіоїди також можуть спричинити погіршення вже існуючого апное під час сну (див. розділ «Побічні реакції»). Для пацієнтів, які страждають на апное під час сну, необхідно розглянути можливість зменшення загальної дози опіоїдів.

Одночасне застосування оксикодону та седативних лікарських засобів, таких як бензодіазепіни або подібні препарати, може спричинити седацію, пригнічення дихання, кому та летальний наслідок. Зважаючи на ці ризики, супутнє застосування седативних препаратів, таких як бензодіазепіни або споріднені препарати, з опіоїдами, слід тільки пацієнтам, для яких альтернативні варіанти лікування неможливі.

Якщо приймається рішення про призначення оксикодону одночасно з бензодіазепінами, слід застосовувати найменшу ефективну дозу, а тривалість лікування повинна бути якомога коротшою.

Необхідно уважно спостерігати за пацієнтами на предмет появи ознак та симптомів пригнічення дихання і седації. Тому наполегливо рекомендується інформувати пацієнтів, а також осіб, які здійснюють догляд за пацієнтами, щоб вони знали про можливість появи цих симптомів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Хірургічні процедури

Не рекомендується застосовувати оксикодон пацієнтам до операції або протягом перших 12–24 годин після операції. Особлива обережність необхідна при застосуванні оксикодону гідрохлориду пацієнтам, які підлягають операції на кишечнику, у зв’язку з відомим порушенням моторики кишечника. Опіоїди слід призначати тільки у післяопераційному періоді після відновлення функції кишечника.

Безпека застосування препарату Долоніка у передопераційному періоді не встановлена, і тому таке застосування не рекомендується.

Антидопінгове застереження

Спортсмени повинні знати, що цей лікарський засіб може бути причиною позитивного результату аналізу на допінг.

Застосування препарату Долоніка як допінгового засобу може бути небезпечним для здоров’я.

Опіоїди можуть впливати на гіпоталамо-гіпофізарно-наднирковозалозну або гонадну системи. Деякі зміни, які можна помітити, включають підвищення рівня пролактину в сироватці крові та зниження рівня кортизолу та тестостерону у плазмі крові. Клінічні симптоми можуть проявлятися через ці гормональні зміни.

Порожня матриця (таблетки) може бути виявлена у фекаліях.

Допоміжні речовини

Цей лікарський засіб містить цукрозу. Пацієнти, що страждають на такі рідкісні спадкові захворювання, як непереносимість фруктози, мальабсорбція глюкози-галактози або недостатність цукрази-ізомальтази, не повинні приймати цей лікарський засіб.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Застосування цього лікарського засобу не рекомендується для пацієнток у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

Дані щодо застосування оксикодону у період вагітності обмежені. Регулярне застосування під час вагітності може викликати наркотичну залежність плода, що призводить до розвитку абстинентних симптомів у новонароджених. Якщо вагітним жінкам необхідно тривалий час застосувати опіоїди, проінформуйте пацієнтку про ризик виникнення синдрому відміни опіоїдів у новонародженого та переконайтеся, що буде застосоване відповідне лікування.

Застосування під час пологів може призвести до пригнічення дихання у новонародженого, тому для дитини повинен бути швидко доступний антидот.

Годування груддю

Оксикодон екскретується у грудне молоко та може спричинити седацію та пригнічення функції дихання у немовлят, які знаходяться на грудному вигодовуванні. Тому оксикодон не слід застосовувати жінкам у період годування груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Оксикодон може проявляти значний вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з іншими механізмами, змінюючи швидкість реакції у широких межах залежно від дозування лікарського засобу та індивідуальної чутливості, особливо на початку терапії та після корекції дозування.

Лікар повинен оцінити стан пацієнта в кожній окремій ситуації.

Спосіб застосування та дози

Дозування

Дозування залежить від інтенсивності больового синдрому та індивідуальної чутливості пацієнта до лікування. Необхідно дотримуватися нижченаведених загальних рекомендацій з дозування.

Дорослі (віком від 18 років)

Лікарський засіб слід застосовувати з 12-годинним інтервалом. Дозування залежить від тяжкості болю та попереднього знеболення в історії хвороби пацієнта.

Перед початком лікування опіоїдами слід провести роз’яснювальну роботу з пацієнтом, щоб розробити стратегію припинення лікування оксикодоном і мінімізувати ризик розвитку залежності та синдрому відміни препарату (див. розділ «Особливості застосування»).

Лікарський засіб Долоніка не призначений для знеболення тільки в разі потреби.

Посилення болю потребує збільшення дози лікарського засобу Долоніка з використанням таблеток по 10 мг, 20 мг, 40 мг або 80 мг, у монотерапії або в комбінації з іншими засобами, для досягнення полегшення болю. Правильне дозування для кожного окремого пацієнта ‒ це дозування, яке дозволяє контролювати біль протягом 12 годин і добре переноситься. Якщо потрібно збільшити дозу, це слід робити з кроком 25–50 %.

Мета лікування полягає в індивідуальному дозуванні для кожного пацієнта, при якому прийом лікарського засобу двічі на добу забезпечує достатнє знеболення з переносимими побічними ефектами та мінімальним застосуванням препаратів невідкладної допомоги впродовж якомога довшого періоду, поки потрібне усунення болю.

Необхідність у застосуванні допоміжних препаратів більше двох разів на день свідчить про те, що дозування лікарського засобу Долоніка потрібно збільшувати.

Звичайна початкова доза для пацієнтів, які не отримували опіоїди або пацієнтів із сильним болем, який не контролюється більш слабкими опіоїдами, становить 10 мг з інтервалом прийому 12 годин. Деяким пацієнтам може бути корисна початкова доза 5 мг, щоб мінімізувати частоту побічних ефектів. Доза повинна підбиратися ретельно, у разі потреби один раз на день, якщо це необхідно для досягнення полегшення болю. Для більшості пацієнтів максимальна доза становить 200 мг з інтервалом прийому 12 годин. Однак деяким пацієнтам може бути потрібно застосування більш високих доз. Дози, що перевищують 1000 мг на добу, не зареєстровані.

Перехід від застосування перорального морфіну:

Пацієнти, які отримували пероральний морфін перед терапією оксикодоном, повинні отримувати добову дозу, виходячи з наступного співвідношення: 10 мг перорального оксикодону еквівалентно 20 мг перорального морфіну. Ці рекомендації стосуються визначення дози таблеток лікарського засобу Долоніка. Доза повинно підбиратися індивідуально для кожного пацієнта.

Припинення лікування

Якщо показань до опіоїдної терапії більше немає, рекомендується поступово зменшувати добову дозу, щоб запобігти розвитку синдрому відміни.

Особливі популяції

Пацієнти літнього віку

Корекція дозування при лікуванні пацієнтів літнього віку не потрібна.

Контрольовані фармакокінетичні дослідження у пацієнтів літнього віку (віком від 65 років) показали, що порівняно з молодшими дорослими пацієнтами кліренс оксикодону лише незначно знижений. Не було виявлено жодних несприятливих побічних реакцій залежно від віку, тому цій категорії пацієнтів підходить рекомендоване дозування для дорослих.

Пацієнти з порушенням функції нирок або печінки

Для початку лікування цієї категорії пацієнтів слід дотримуватися консервативного підходу. Лікування дорослих пацієнтів слід починати з половини рекомендованої дози (наприклад, від загальної добової дози 10 мг перорально для пацієнтів, які раніше не приймали опіоїдів), та підбирати для кожного пацієнта індивідуально, в залежності від клінічних проявів.

Таким чином, найнижча рекомендована доза, а саме 10 мг, може не підходити як початкова доза.

Пацієнти інших груп ризику

Лікування пацієнтів з низькою масою тіла або повільним метаболізмом лікарських засобів, які раніше не приймали опіоїдів, слід починати з половини рекомендованої для дорослих дози.

Таким чином, найнижча рекомендована доза, а саме 10 мг, може не підходити як початкова доза.

Спосіб застосування

Для перорального застосування.

Препарат Долоніка слід приймати двічі на добу у призначеній дозі згідно з постійною схемою.

Таблетки пролонгованої дії (цілі) можна приймати незалежно від прийому їжі, запиваючи достатньою кількістю рідини. Розподільча риска на таблетці нанесена для розлому з метою полегшення ковтання, а не для розподілення дози. Таблетки Долоніка не слід жувати або роздрібнювати.

Діти.

Лікарський засіб Долоніка не слід застосовувати пацієнтам віком до 18 років.

Передозування

Симптоми

Міоз, пригнічення дихання, сонливість, зниження тонусу скелетних м’язів, зниження артеріального тиску та галюцинації. У тяжких випадках можуть спостерігатися колапс кровообігу, сонливість, що переростає в ступор, кома, гіпотензія, брадикардія та некардіогенний набряк легень; зловживання сильними опіоїдами, такими як оксикодон, у високих дозах може призвести до летальних наслідків.

Пацієнтів слід поінформувати про ознаки та симптоми передозування та проінформувати сім’ю та друзів про необхідність терміново звернутися за медичною допомогою, якщо виникають ці симптоми.

Ефекти передозування посилюються при одночасному прийомі алкоголю або інших психотропних лікарських засобів.

Лікування

Першочергової уваги вимагає відновлення прохідності дихальних шляхів та застосування допоміжної або контрольованої вентиляції.

При передозуванні показане внутрішньовенне введення антагоніста опіатів (наприклад внутрішньовенне введення 0,4–2 мг налоксону для дорослого та 0,01 мг/кг маси тіла для дітей), якщо пацієнт перебуває в комі або є пригнічення дихання. Введення слід повторювати залежно від клінічної ситуації з інтервалами 2–3 хвилини. Можна застосовувати внутрішньовенну інфузію 2 мг налоксону у 500 мл ізотонічного сольового розчину або 5 % розчину декстрози (що відповідає 0,004 мг/мл налоксону). Швидкість інфузії слід встановити залежно від попереднього болюсного введення препарату та реакції пацієнта. Впродовж інфузії обов’язкова часта оцінка клінічного стану пацієнта.

Налоксон не слід вводити за відсутності клінічно значущого пригнічення дихання або кровообігу, що є вторинним відносно передозування оксикодону. Налоксон слід з обережністю застосовувати пацієнтам, які, наскільки відомо, є фізично залежними від оксикодону або за наявності підозр щодо такої залежності. У таких випадках раптове припинення або повна нейтралізація ефектів опіоїдів можуть спричинити посилення болю та гострий синдром відміни.

Внутрішньом’язове введення налоксону є альтернативою у випадку, коли внутрішньовенне введення неможливе. Оскільки тривалість дії налоксону відносно невелика, за пацієнтом необхідно ретельно спостерігати, поки спонтанне дихання надійно не відновиться. Налоксон є конкурентним антагоністом, і пацієнти з серйозним отруєнням можуть потребувати великих доз (4 мг).

За пацієнтом слід спостерігати принаймні 6 годин після введення останньої дози налоксону.

Долоніка продовжуватиме вивільнятися і збільшувати навантаження оксикодону до 12 годин після прийому, тому лікування передозування оксикодону слід відповідно модифікувати. Можна призначити промивання шлунка. Якщо пацієнт проковтнув значну кількість препарату не більше 1 години тому, можна застосувати активоване вугілля (50 г для дорослих, 10–15 г для дітей), за умови забезпечення захисту дихальних шляхів.

Є підстави припускати, що пізнє введення активованого вугілля може бути корисним при передозуванні препаратів пролонгованої дії; однак доказів на підтвердження цього припущення немає.

Для прискорення очищення кишечника можна застосувати відповідні проносні засоби (наприклад розчин на основі поліетиленгліколю).

Якщо необхідно, слід вжити підтримуючих заходів (штучне дихання, оксигенотерапія, введення судинозвужувальних засобів та інфузійна терапія) для лікування супутнього гемодинамічного шоку. При зупинці серця або серцевій аритмії показаний масаж серця або дефібриляція. Якщо необхідно, слід застосувати штучну вентиляцію легень та підтримання водно-електролітного балансу.

Побічні ефекти

Оксикодон може спричиняти пригнічення дихання, міоз, бронхоспазм та спазми гладкої мускулатури, а також пригнічувати кашльовий рефлекс. Може виникнути толерантність та залежність (див. розділ «Особливості застосування»). Запобігти запору можна відповідними проносними засобами. Якщо нудота і блювання викликають занепокоєння, оксикодон можна поєднувати з протиблювотними засобами.

Нижче за системами і органами та за абсолютною частотою наведені небажані реакції, що розглядаються як принаймні можливо пов’язані з лікуванням. Частота визначається згідно з такими критеріями: дуже часто (≥ 1/10), часто (від ≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100), рідко (від ≥ 1/10 000 до < 1/1000), дуже рідко (< 1/10 000), частота невідома (частоту не можна визначити на основі наявних даних).

Розлади з боку імунної системи: нечасто – підвищена гіперчутливість; частота невідома – анафілактична реакція, анафілактоїдна реакція.

Порушення з боку обміну речовин та харчування: часто – зниження апетиту; нечасто – зневоднення.

Розлади з боку крові та лімфатичної системи: рідко – лімфаденопатія.

Розлади з боку ендокринної системи: нечасто – синдром недостатньої секреції антидіуретичного гормону.

Метаболічні та аліментарні розлади: рідко – дегідратація.

Розлади психіки: часто – різноманітні психологічні небажані реакції, в тому числі зміни настрою (наприклад тривожність, депресія, ейфорія), конфузійний стан, зміни активності (переважно пригнічення, що інколи супроводжується інертністю, інколи посилення зі збудженням, нервозністю та безсонням) та зміни когнітивної функції (незвичайні думки, сплутаність свідомості, амнезія, окремі випадки розладів мовлення), аномальні сни та мислення; нечасто – зміни сприйняття, такі як деперсоналізація, галюцинації, неспокій, зміни смаку, зміни настрою, ейфоричний настрій, збудження, зорові порушення, гіперакузія, зниження лібідо, дезорієнтація, дисфорія; частота невідома – агресія, наркотична залежність (див. розділ «Особливості застосування»).

Розлади з боку нервової системи: дуже часто – сонливість, запаморочення, головний біль; часто – загальна слабкість, парестезія, тремор, млявість, седативний ефект; нечасто – амнезія, підвищений або знижений м’язовий тонус, мимовільні скорочення м’язів, гіпестезія, порушення координації, загальне нездужання, вертиго (системне запаморочення), гіпертензія, розлади мовлення, парестезія, синкопе, гіпотонія, судомні напади, особливо у пацієнтів, які страждають на епілепсію, або у пацієнтів зі схильністю до судом, м’язові спазми; частота невідома – гіпералгезія, синдром апное під час сну.

Розлади з боку органів зору: нечасто – порушення сльозовиділення, порушення зору, міоз.

Розлади з боку органів слуху та рівноваги: нечасто – вертиго

Розлади з боку серця: нечасто – надшлуночкова тахікардія, прискорене серцебиття (у контексті абстинентного синдрому).

Розлади з боку судин: нечасто – вазодилатація, гіперемія обличчя; рідко – артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія.

Розлади з боку органів дихання, грудної клітки та середостіння: часто – бронхоспазм, задишка, зменшення кашлю; нечасто – пригнічення дихання, посилення кашлю, гикавка, фарингіт, риніт, зміни голосу.

Розлади з боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – запор, нудота, блювання; часто – сухість у роті, що рідко супроводжується спрагою та труднощами при ковтанні, такі розлади з боку шлунка та кишечника, як біль у животі, діарея, диспепсія, відсутність апетиту; нечасто – дисфагія, відрижка, виразки ротової порожнини, гінгівіт, стоматит, метеоризм, кишкова непрохідність, гастрит; рідко – кровоточивість ясен, підвищений апетит, дьогтеподібні випорожнення, забарвлення та пошкодження зубів; частота невідома – карієс.

Розлади з боку печінки і жовчовивідних шляхів: нечасто – підвищення рівня печінкових ферментів, жовчна коліка; частота невідома – холестаз.

Розлади з боку шкіри та підшкірної клітковини: дуже часто – свербіж; часто – ураження шкіри, включаючи висипання, гіпергідроз, рідко – посилення фоточутливості, в окремих випадках – кропив’янка або ексфоліативний дерматит; нечасто – сухість шкіри, ексфоліативний дерматит; рідко – простий герпес.

Розлади з боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – порушення сечовипускання (затримка сечі, але також посилення позивів до сечовипускання), спазм сечовивідних шляхів; рідко – гематурія.

Розлади з боку репродуктивної системи та молочних залоз: нечасто – зниження лібідо, імпотенція, еректильна дисфункція, гіпогонадизм; частота невідома – аменорея.

Загальні розлади та реакції у місці введення препарату: часто – астенія, втома, пітливість, озноб; нечасто – випадкові травми, біль (наприклад біль у грудній клітці), набряк, периферичні набряки, мігрень, фізична залежність з симптомами відміни, алергічні реакції, спрага, пірексія, озноб, синдром відміни, нездужання; рідко – зміни маси тіла (збільшення або зменшення), флегмона; частота невідома – абстинентний синдром у новонароджених. Можуть розвиватися звикання та залежність.

Синдром відміни опіоїдів

Опіоїдна абстиненція, або синдром відміни, характеризується деякими або усіма такими симптомами: неспокій, сльозотеча, ринорея, позіхання, пітливість, озноб, міалгія, мідріаз та посилене серцебиття. Можуть також виникати інші симптоми, у тому числі: дратівливість, тривожність, біль у спині, біль у суглобах, загальна слабкість, спазми в животі, безсоння, нудота, відсутність апетиту, блювання, діарея, підвищення артеріального тиску, частоти дихання або частоти серцевих скорочень.

Термін придатності

Для таблеток по 10 мг – 3 роки.

Для таблеток по 20 мг, 40 мг та 80 мг – 4 роки.

Умови зберігання

Для таблеток по 10 мг: зберігати в недоступному для дітей місці при температурі не вище 30 °C.

Для таблеток по 20 мг, 40 мг та 80 мг: зберігати в недоступному для дітей місці. Не потребує особливих умов зберігання.

Упаковка

По 10 таблеток у блістері. По 3 або 10 блістерів з функцією захисту від відкриття дітьми в картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

Асіно Фарма АГ.

Адреса

Бірсвег 2, 4253 Лісберг, Швейцарія.

Важно! Данная инструкция по применению является официальной инструкцией производителя, утвержденная и предоставлена Государственным реестром лекарственных средств Украины.
Данная инструкция представлена исключительно с ознакомительной целью и не является поводом для самолечения.

Характеристики

Условия отпуска по рецепту
Регистрация UA/15102/01/01 от 22.03.2021 (приказ 517 (2))
АТХ-классификация N02AA05 - Оксикодон
МНН Оксикодон
Фармгруппа Анальгетики. Опиоиды. Природные алкалоиды опия.
Действующие вещества оксикодон
Количество в упаковке

Новинки реклама

Новое европейское средство от аллергии!
Новое европейское средство от аллергии! Дыши свободно! Подробней
Запор из-за стресса?
Запор из-за стресса? Пусть всё будет Гут! Подробней
Тяжесть в желудке?
Тяжесть в желудке? Вздутие? Дискомфорт? Подробней
Насморк? Синусит?
Насморк? Синусит? Узнайте больше как вылечить насморк, а не замаскировать симптомы Подробней
Синдром сухого глаза?
Синдром сухого глаза? Эффективное лечение независимо от причин! Подробней
Раскрой французские секреты anti-age с «умными» капсулами!
Раскрой французские секреты anti-age с «умными» капсулами! Клинически доказанный эффект и европейский опыт применения Подробней
Запор из-за приема лекарств?
Запор из-за приема лекарств? Пусть всё будет Гут! Подробней
Cезонная аллергия?
Cезонная аллергия? Живи жизнью, а не аллергией! Подробней
Проблемы с пищеварением?
Проблемы с пищеварением? Действуй немедленно! Подробней
Top