Новинки

Если мучают ЗАПОРЫ Прелаксан для всей семьи Подробней
Простуда на губах? Решение есть! Подробней
Эссливер Форте Как защитить печень? Подробней
Беспокоит ГЕМОРРОЙ? Подробней
Срочное предупреждение беременности после полового акта Подробней
Скрыть рекламу

Зипрекса Адера инструкция и цена в аптеках

Цены в аптеках

Зипрекса Адера - инструкция по применению

Перевести на русский язык:
Перевести

Склад

діюча речовина: 1 флакон містить 210, 300 або 405 мг оланзапіну, що еквівалентно 483, 690 або 931 мг оланзапіну памоату моногідрату;

розчинник: натрію кармелоза, манітол, полісорбат 80, вода для ін’єкцій. Кислота хлористоводнева та натрію гідроксид можуть додаватись для балансування рівня рН.

Лікарська форма

Порошок для приготування суспензії для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група

Антипсихотичні засоби. Код АТС N05A H03.

Показання

Підтримуюче лікування шизофренії при довготривалому лікуванні пацієнтів, які позитивно відреагували на пероральний прийом оланзапіну.

Протипоказання. Підвищена чутливість до діючої речовини або до будь-якої з допоміжних речовин препарату; відомий ризик закритокутової глаукоми.

Спосіб застосування та дози

Тільки для внутрішньом’язового введення. Не вводити внутрішньовенно чи підшкірно.

Препарат вводиться шляхом глибокої ін’єкції в сідничну ділянку кваліфікованим медпрацівником. Після кожної ін′єкції пацієнт повинен знаходитися під наглядом кваліфікованого персоналу щонайменше 3 години. Слід переконатися, що пацієнт в задовільному стані, орієнтується і відсутні будь-які ознаки передозування. Якщо є підозра на передозування, пацієнт повинен знаходитись під медичним наглядом, поки обстеження не виявить зникнення симптомів і ознак передозування.

Перед призначенням препарату Зипрекса® Адера, пацієнти спочатку повинні застосовувати пероральний оланзапін з метою встановлення відповідної терапевтичної дози.

Препарат ефективний для підтримуючого лікування шизофренії в дозах 150-300 мг кожні 2 тижні або 300 – 405 мг кожні 4 тижні. Максимальна доза не повинна перевищувати 300 мг/2 тижні або 405 мг/4 тижні.

Для визначення першої дози препарату Зипрекса® Адера для пацієнтів, які приймають оланзапін перорально, та для тих, які раніше приймали цей препарат, необхідно застосувати схему співвідношення, наведену в таблиці 1. На початку лікування титрування дози не є необхідним.

Таблиця 1. Рекомендована схема співвідношення доз оланзапіну для перорального застосування та препарату Зипрекса®  Адера.

Доза оланзапіну для перорального застосування (мг/день)
Рекомендована початкова доза препарату Зипрекса®Адера
Рекомендована підтримуюча доза препарату Зипрекса®  Адера після 2 місяців лікування
10
210 мг/2 тижні або 405 мг/4 тижні
150 мг/2 тижні або 300 мг/4 тижні
15
300 мг/2 тижні
210 мг/2 тижні або 405 мг/4 тижні
20
300 мг/2 тижні
300 мг/2 тижні

Доза та інтервали між прийомами можуть змінюватись відповідно до індивідуального клінічного статусу пацієнта. Зміна дози чи інтервалу між прийомами можуть розглядатись не раніше, ніж через 2 тижні після призначення попередньої дози.

Після клінічного перегляду може бути призначена доза в діапазоні 150–300 мг протягом 2 тижнів або в діапазоні 300-405 мг протягом 4 тижнів.

Пацієнти літнього віку. Низька початкова доза (150 мг/4 тижні) зазвичай не призначається, але може призначатись пацієнтам від 65 років у випадках, коли це обґрунтовано клінічними факторами. Не рекомендується призначати препарат Зипрекса® Адера пацієнтам старше 75 років.

Пацієнти з порушенням функції нирок чи печінки. Рекомендується призначати низьку початкову дозу (150 мг/4 тижні). У випадку печінкової недостатності середнього ступеня (цироз А чи В за шкалою Чайлда–П’ю) призначається початкова доза 150 мг/4 тижні, підвищення якої можливе, але вимагає обережності.

Стать. Початкова доза та діапазон доз однакові для чоловіків та жінок. 

Курці. Початкова доза та діапазон доз однакові як для тих, хто палить, так і для тих, хто не палить.

При наявності більш ніж одного фактора уповільнення метаболізму (жіноча стать, літній вік, куріння) може виникнути необхідність зниження дози. Підвищення дози при необхідності вимагає обережності. 

Інструкції щодо приготування суспензії для ін’єкцій та введення препарату.

Розчинення.

Етап 1. Компонування та підготовка матеріалів.

Упаковка містить:

  • один флакон порошку Зипрекса® Адера для приготування суспензії для ін’єкцій;
  • один флакон розчинника Зипрекса® Адера для парентерального застосування;
  • один шприц на 3 мл;
  • три голки для ін’єкцій.

Рекомендується використовувати рукавички, оскільки препарат може подразнювати шкіру.

Порошок Зипрекса® Адера для приготування суспензії для ін’єкцій необхідно розчиняти тільки розчинником Зипрекса® Адера для парентерального застосування, який є в комплекті, із застосуванням стандартних методів асептики для приготування речовин для парентерального застосування.

Порошок Зипрекса® Адера для приготування суспензії для ін’єкцій не можна змішувати в шприці з іншими лікарськими засобами, окрім розчинника для парентерального застосування.

Етап 2. Визначення необхідної кількості розчинника для приготування суспензії.

Таблиця 2. Інформація про кількість розчинника, необхідного для приготування суспензії з порошку Зипрекса® Адера.

 
Зипрекса® Адера, склад флакона (мг)
Кількість розчинника (мл)
 
 
210
1,3
 
 
300
1,8
 
 
405
2,3
 

Флакон містить надлишок розчинника, що необхідно для розчинення.

Етап 3. Приготування суспензії Зипрекса® Адера.

  1. Струснути порошок, легенько постукуючи пальцем по флакону. Додати у флакон з порошком Зипрекса® Адера необхідну кількість розчинника. 
  2. Випустити повітря для вирівнювання тиску у флаконі.
  3. Видалити голку, тримаючи флакон у вертикальному положенні для запобігання витіканню розчинника.
  4. Рівномірно та сильно постукувати флаконом по твердій пружній поверхні до повного розчинення порошку.
  5. Суспензія повинна бути жовтого кольору та непрозорою. Візуально переконайтеся, що у флаконі відсутні грудки. Нерозчинений порошок має вигляд світло-жовтих сухих грудок, які концентруються на дні флакона. За наявності грудок необхідно продовжити змішування постукуванням. 
  6. Сильно струшуйте флакон, доки суспензія не стане рівномірною щодо кольору та структури.
  7. Якщо при струшуванні утворюється піна, поставте флакон на поверхню, щоб піна спала.

Готова суспензія може зберігатись у флаконі протягом 24 годин. Якщо вона не застосовується через деякий час після приготування, необхідно струснути флакон перед застосуванням. Спеціальні умови зберігання непотрібні. Не зберігати в холодильнику, не заморожувати.

Введення. Етап 1. Введення препарату Зипрекса® Адера.

У нижченаведеній таблиці подано інформацію про кінцевий об’єм суспензії для введення. Концентрація суспензії 150 мг/мл.

Доза (мг)
Зипрекса® Адера,
склад флакона (мг)
Кінцевий об’єм для введення (мл)
150
210
1,0
210
210
1,4
300
300
2,0
405
405
2,7

1. Використовуючи другу голку, повільно наберіть необхідну кількість суспензії. У флаконі може залишитись невелика кількість суспензії.

2. Випустіть повітря та переконайтеся в тому, що в шприці знаходиться необхідна кількість суспензії.

3. Для ін’єкції використовуйте третю голку.

4. Після набирання суспензії в шприц негайно введіть її пацієнту.

5. Виберіть та підготуйте зону для введення препарату в сідничній ділянці.

НЕ ВВОДИТИ ВНУТРІШНЬОВЕННО.

Після введення голки в м’яз рекомендується проводити аспірацію протягом декількох секунд, щоб пересвідчитись у відсутності крові. Якщо в шприці з’являється кров, необхідно зупинити процедуру та приготувати нову суспензію. Ін’єкцію необхідно робити повільно, натискаючи рівномірно. Масаж зони ін’єкції не рекомендується.

  1. Утилізуйте шприц, голки та залишки розчинника належним чином. Флакон використовується лише один раз.

Побічні реакції

Постін’єкційний синдром, пов’язаний з введенням препарату Зипрекса® Адера викликає симптоми, характерні для передозування оланзапіном. Клінічні ознаки та симптоми включають запаморочення, збентеження, дезорієнтацію, розлади мовлення, порушення ходи, слабкість або зниження свідомості від незначного заспокоєння до коми. 

Інші побічні ефекти, що спостерігались у пацієнтів, які проходили лікування препаратом Зипрекса® Адера, були подібні до тих, що відзначались при лікуванні оланзапіном для перорального застосування. Виявлено тільки один побічний ефект препарату Зипрекса® Адера, який спостерігався значно частіше – седативний ефект. Серед всіх пацієнтів, які пройшли лікування цим препаратом, седативний ефект спостерігався в 4,7% випадків.

У ході клінічних досліджень частота випадків побічних реакцій у місці введення становила приблизно 8%. Найчастіше повідомлялося про біль (5%) у місці введення препарату; вузлові потовщення, еритему, неспецифічні реакції у місці введення, подразнення, набряки, синці, кровотечі, нечутливість. Дані випадки виникали приблизно у 0,1 – 1,1 % пацієнтів.

Нижченаведена таблиця побічних ефектів була отримана виходячи з результатів перорального призначення оланзапіну, але побічні реакції можуть виникати і внаслідок призначення препарату Зипрекса® Адера.

Дуже часто (≥ 1/10) часто (≥ 1/100 та < 1/10), нечасто (≥ 1/1000 та < 1/100), рідко

(≥ 1/10000 та < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), невідома (частота не може бути встановлена виходячи із наявних даних).

Дуже часто
Часто
Нечасто
Невідомо
Порушення з боку системи кровотворення та лімфатичної системи 
 
Еозинофілія, лейкопенія, нейтропенія
 
Тромбоцитопенія
Порушення з боку імунної системи
 
 
 
Алергічні реакції
Порушення обміну речовин та розлади травлення
Збільшення маси тіла1
Підвищення рівня холестерину2,3, підвищення рівня глюкози4, підвищення рівня тригліцеридів5, глюкозурія, підвищення апетиту
 
Розвиток або загострення діабету, рідко пов’язаного з кетоацидозом або комою, включаючи деякі фатальні випадки.
Гіпотермія
Порушення з боку нервової системи
Сонливість
Запаморочення, акатизія6, паркінсонізм6, дискінезія6
Амнезія
Епілептичні напади, якщо вони були в анамнезі або якщо були фактори ризику; нейролептичний злоякісний синдром; дистонія (включно з окулярним симптомом); пізня дискінезія; синдром відміни7
Порушення з боку серцевої системи
 
 
Брадикардія; пролонгація інтервалу QTc
Вентрикулярна тахікардія/фібриляція.
Раптова серцева смерть
Порушення з боку судинної системи
 
Ортостатична гіпотензія
Тромбоемболізм (включаючи легеневий емболізм та тромбоз глибоких вен)
Порушення з боку шлунково-кишкового тракту
 
Легкі, короткотривалі антихолінергічні ефекти включно з запором та сухістю у роті
 
Панкреатит
Порушення з боку гепатобіліарної системи
 
Транзиторні, асимптоматичні підйоми рівня печінкових трансаміназ АЛТ та АСТ, особливо на початку лікування, периферичні набряки
Гепатити (включаючи гепатоцелюлярне, холестатичне або змішане ушкодження печінки)
Порушення з боку шкіри та її похідних
 
 
Фотосенсибілізація
Алопеція
 
Порушення з боку кістково-м’язової системи та сполучної тканини
 
Артралгія
Рабдоміоліз
Порушення з боку нирок та сечовидільної системи
 
 
Нетримання сечі; затримка сечі
Утруднене сечовипускання
Вагітність, післяродовий та перинатальний період
Синдром відміни у новонароджених
Порушення з боку репродуктивної системи та годування груддю
Еректильна дисфункція у чоловіків; зниження лібідо у жінок та чоловіків
Аменорея; збільшення грудей; галакторея у жінок; гінекомастія/ збільшення грудей у чоловіків
Пріапізм
Загальні розлади та стан зони введення
 
Астенія, втомлюваність, набряки, пірексія
Лабораторні дослідження
Підвищення рівня пролактину в плазмі8
 
Підвищення
креатинфосфокінази.
Підвищення загального білірубіну
Підвищення алкалін- фосфатази

1 Клінічно значуще збільшення маси тіла спостерігалося у всіх категорій пацієнтів за ІМТ (індекс маси тіла). Після короткотривалого лікування (середня тривалість становила 47 днів), збільшення маси тіла на ≥ 7 % від ІМТ (індекс маси тіла) спостерігалося дуже часто (22,2% випадків), ≥ 15% спостерігалося часто (4,2% випадків), ≥ 25 % спостерігалося нечасто (0,8% випадків). У пацієнтів, які отримували тривалу терапію, збільшення маси тіла спостерігалося дуже часто.

2 Середнє підвищення рівня ліпідів (загальний холестерин, ЛПНЩ та тригліцериди) було більш значуще у пацієнтів, які не мали раніше ліпідної дисрегуляції.

3 Спостерігалося у пацієнтів з нормальним вихідним рівнем (< 5,17 ммоль/л). Дуже часто повідомлялося про різке підвищення рівня холестерину(≥ 6,2 ммоль/л).

4 Спостерігалося у пацієнтів з нормальним вихідним рівнем (< 5,56 ммоль/л). Дуже часто повідомлялося про різке підвищення рівня глюкози (≥ 7 ммоль/л).

5 Спостерігалося у пацієнтів з нормальним вихідним рівнем (< 1,69 ммоль/л). Дуже часто повідомлялося про різке підвищення рівня тригліцеридів (≥ 2,26 ммоль/л).

6 У ході клінічних досліджень частота виникнення паркінсонізму та дистонії у пацієнтів, які отримували лікування оланзапіном, була вища, ніж при прийомі плацебо, але статистично незначуще. Частота виникнення паркінсонізму, акатизії та дистонії у пацієнтів, які отримували лікування оланзапіном, була нижча, ніж при застосуванні титрованих доз галоперидолу.

Через відсутність інформації щодо наявності в анамнезі гострих або пізніх екстрапірамідних рухових порушень, не можна встановити, що оланзапін менше викликає пізню дискінезію та/або інші екстрапірамідні синдроми.

7 Після різкого припинення терапії оланзапіном повідомлялося про гострі симптоми: підвищене потовиділення, безсоння, тремор, ажитація, нудота та блювання.

8 У ході клінічних досліджень тривалістю до 12 тижнів концентрації пролактину в плазмі перевищували верхній ліміт норми приблизно у 30 % пацієнтів, які отримували терапію оланзапіном. У більшості пацієнтів таку підвищення було помірним та залишалося в межах значень, вдвічі нижчих верхнього ліміту норми.

Вплив при довготривалому застосуванні (не менше 48 тижнів). Кількісне співвідношення пацієнтів, у яких відзначалися побічні реакції у вигляді клінічно суттєвого підвищення ваги, зміни рівня глюкози, загального холестерину/ЛПНЩ/ЛПВЩ або тригліцеридів, постійно збільшувалося. У дорослих пацієнтів, які пройшли 9-12 місячний курс терапії, підвищення глюкози в крові натще уповільнилося приблизно після 6 місяців лікування.

Побічна дія для окремих популяцій. У ході клінічних досліджень у пацієнтів літнього віку із деменцією терапія оланзапіном була пов’язана з підвищеним рівнем летальних випадків та цереброваскулярними побічними реакціями у порівнянні з плацебо. Дуже поширеним небажаним ефектом, пов’язаним із застосуванням оланзапіну у цій групі пацієнтів, було порушення ходи та падіння. Часто спостерігалася пневмонія, підвищення температури тіла, летаргія, еритема, зорові галюцинації та нетримання сечі.

У ході клінічних досліджень серед пацієнтів з медикаментозно індукованим (агоніст допаміну) психозом, пов’язаним із хворобою Паркінсона, посилення паркінсонівської симптоматики та галюцинації відзначалися дуже часто, частіше ніж із плацебо.

У ході одного клінічного дослідження у пацієнтів із біполярною манією в результаті застосування оланзапіну у комбінації з вальпроатом спостерігалася нейтропенія

(4,1 %); причиною може бути підвищення рівня вальпроату у плазмі крові.

У результаті застосування оланзапіну з літієм або вальпроатом спостерігалися (≥ 10 %) тремор, сухість у роті, збільшення маси тіла, посилення апетиту. Також повідомлялося про порушення мовлення. Під час терапії оланзапіном у комбінації з літієм або дивалпроексом спостерігалося збільшення маси тіла ≥ 7 % від ІМТ (індексу маси тіла) у 17,4 % пацієнтів під час інтенсивної терапії (до 6 тижнів). Довготривале лікування оланзапіном (до 12 тижнів) для попередження рецидивів у пацієнтів із біполярними розладами було пов’язано з підвищенням маси тіла ≥ 7 % від ІМТ у 39,9 % пацієнтів.

Із постмаркетингового досвіду відомо про такі побічні явища/

Порушення з боку гепатобіліарної системи: дуже рідко (< 0,01%) – жовтяниця.

Порушення з боку шкіри та її похідних: рідко (< 0,1% и > 0,01%) – висипання.

Зміни з боку імунної системи: алергічні реакції, включаючи: дуже рідко (< 0,01%) – анафілактоїдні реакції, ангіоневротичний набряк (< 0,01%), кропив’янка або свербіж.

Дуже рідко повідомлялося про синдром відміни (включаючи діарею, нудоту, блювання).

Інші основні небажані явища і частота їх виникнення, характерна для пацієнтів з біполярною манією, які отримують оланзапін у комбінації з літієм чи вальпроатом.

Дуже часто повідомлялося про тремор (> 10 %). Про порушення мовлення повідомлялося часто (> 1% та <10%).

Інші основні небажані явища і частота їх виникнення, характерна для пацієнтів з індукованим лікарським засобом (агоністом допаміну) психозом, пов'язаним з хворобою Паркінсона.

Дуже часто повідомлялося про галюцинації (> 10 %).

Інші основні небажані явища і частота їх виникнення, характерна для літніх пацієнтів з психозом на тлі деменції.

Дуже часто повідомлялося про порушення ходи (> 10 %).

Передозування

Оскільки передозування для парентерального оланзапіну є менш імовірним, ніж для перорального, нижче наведено симптоми та лікування передозування, що може спостерігатися при прийомі оланзапіну перорального.

Симптоми. Частими симптомами передозування (>10%) є тахікардія, тривожність/агресивність, дизартрія, різні екстрапірамідальні симптоми, а також зниження свідомості від седації до коми. Інші серйозні наслідки передозування включають марення, конвульсії, кому, іноді розвивається злоякісний нейролептичний синдром, пригнічення дихання, аспірація, артеріальна гіпер- чи гіпотензія, аритмії серця (<2% випадків при передозуванні) та зупинка серця та дихання. Повідомляється про летальні випадки при гострому передозуванні препарату для перорального застосування при дозі навіть в 450 мг, але також є дані про застосування при гострому передозуванні після прийому 2 г оланзапіну. 

Лікування. Специфічного антидоту оланзапіну не існує. Рекомендується симптоматичне лікування та контроль функцій життєво важливих органів згідно з клінічною картиною, а також лікування артеріальної гіпотензії, серцевої недостатності та підтримка дихання. Не рекомендується застосовувати епінефрин, допамін та інші симпатоміметичні препарати з бета-агоністичною активністю, оскільки бета-стимуляція може ускладнити артеріальну гіпотензію. Контроль серцево-судинної системи потрібен для попередження виникнення аритмій. Суворий медичний контроль та спостереження повинні тривати до одужання пацієнта.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Відсутні адекватні і добре контрольовані дослідження дії оланзапіну на вагітних. Оскільки існуючий досвід лікування людей оланзапіном обмежений, оланзапін під час вагітності необхідно застосовувати тільки тоді, коли очікувані результати виправдовують можливий ризик для плода.

У новонароджених, матері яких приймали антипсихотики (включаючи оланзапін) протягом третього триместру вагітності, існує ризик виникнення побічних реакцій, включаючи екстрапірамідні порушення та/або синдром відміни, симптоми яких можуть після народження змінюватися за силою та тривалістю. Повідомлялося про ажитацію, гіпертонію, гіпотонус, тремор, сонливість, респіраторний дистрес-синдром або розлад харчування. Тому, необхідно контролювати стан новонароджених.

При дослідженні здорових жінок, які годували груддю, оланзапін було виявлено у грудному молоці. Середня доза для немовляти (мг/кг) без ризику для нього оцінювалася як 1,8 % від материнської дози (мг/кг). Пацієнткам рекомендується не годувати немовлят груддю, якщо вони приймають оланзапін.

Діти

Дію оланзапіну на осіб до 18 років не досліджували.

Особливості застосування

Перехід на інші антипсихотичні препарати: Не існує накопичених даних щодо переходу пацієнтів із препарату Зипрекса® Адера на інші антипсихотичні медичні препарати. Завдяки повільному розчиненню солі оланзапіну памоату, що призводить до тривалого виведення, що закінчується приблизно через 6 – 8 місяців після останньої ін′єкції, необхідне медичне обгрунтування переходу на інший антипсихотичний медичний препарат, особливо протягом перших 2 місяців після припинення застосування препарату Зипрекса® Адера.

На початку лікування препаратом Зипрекса® Адера додатковий пероральний прийом оланзапіну не є необхідним. Додатковий пероральний прийом оланзапіну в дозах до

20 мг/добу при лікуванні препаратом Зипрекса® Адера був дозволений при проведенні відкритих клінічних випробувань, але системного вивчення взаємодії цих препаратів не проводилось.

Систематичні дослідження ефективності препарату у пацієнтів літнього віку (>65 років), а також у пацієнтів з печінковою та нирковою недостатністю не проводились. Якщо підібрані дози оланзапіну для перорального застосування добре переносяться та ефективні, препарат Зипрекса® Адера не потрібно призначати.

Взагалі, як для інших препаратів для внутрішньом’язового введення, необхідно застосовувати відповідну техніку введення з метою запобігання ненавмисному введенню в судину або підшкірному введенню.

Застосування пацієнтам з гострим збудженням або тяжким психотичним станом. Зипрекса® Адера не повинна застосовуватись для лікування пацієнтів із шизофренією з гострим збудженням або тяжким психотичним станом.

Постін′єкційний синдром. Випадки, що свідчили про ознаки та симптоми, пов′язані з передозуванням оланзапіном, були зареєстровані у пацієнтів внаслідок введення препарату Зипрекса® Адера. Дані випадки виникали у < 0,1 % ін′єкцій та приблизно в 1,4 % пацієнтів. У більшості пацієнтів виникали симптоми седатації (від незначного заспокоєння до коми) та/або порушення свідомості (включаючи запаморочення, дезорієнтацію, збентеження та інші когнітивні порушення). Перші ознаки та симптоми, пов’язані з вищезазначеним, можуть виникати протягом 1 години після введення препарату, а повне одужання в усіх випадках наставало протягом 24-72 годин після введення. Пацієнтів необхідно попереджати про цей ризик та спостерігати за ними в призначених для цього місцях протягом 3 годин після введення препарату Зипрекса® Адера. Необхідно впевнитись, що пацієнт не втратив свідомості, орієнтується у просторі і що в нього відсутні ознаки передозування. Якщо виникає підозра на передозування, необхідно продовжувати ретельне спостереження та моніторинг доти, доки обстеження покаже відсутність ознак та симптомів.

Якщо застосування парентеральних бензодіазепінів необхідне при постінєкційному синдромі, рекомендується ретельно оцінювати клінічний статус для запобігання надмірній седації та пригніченню серцевої діяльності та дихання.

Психози, пов′язані з деменцією та/або порушеннями поведінки. Оланзапін не призначений для лікування психозів, пов′язаних з деменцією та/або порушеннями поведінки, а також не рекомендується для застосування у даних групах пацієнтів у зв′язку з підвищенням смертності та ризику цереброваскулярних випадків. Фактори ризику, які можуть викликати підвищення смертності, включають вік від 65 років, дисфагію, седацію, недоїдання та зневоднення, легеневі стани (пневмонія з або без аспірації), супутнє застосування бензодіазепінів. Проте випадки смертності були вищі при пероральній терапії оланзапіном, ніж у пацієнтів, які приймали плацебо, незалежно від факторів ризику.

У ході клінічних досліджень були випадки цереброваскулярних побічних реакцій (інсульт, транзиторний ішемічний інсульт), у тому числі летальні випадки. Кількість цереброваскулярних побічних реакцій була у 3 рази вища у пацієнтів, які приймали оланзапін, порівняно із плацебо (1,3 % проти 0,4 % відповідно). Усі пацієнти, які приймали оланзапін або плацебо і у яких спостерігалися цереброваскулярні побічні реакції, мали фактори ризику. Вік від 75 років та судинний/змішаний тип деменції були ідентифіковані як фактори ризику цереброваскулярних побічних реакцій при терапії оланзапіном. Ефективність оланзапіну не була встановлена у ході цих досліджень.

Хвороба Паркінсона. Оланзапін не рекомендується застосовувати в лікуванні медикаментозно індукованого (агоніст допаміну) психозу при хворобі Паркінсона. При пероральному прийомі препарату у ході клінічних досліджень часто відзначалось прогресування симптомів хвороби Паркінсона та галюцинації, які спостерігалися частіше, ніж при прийомі плацебо, крім того, препарат не був ефективнішим за плацебо в лікуванні психозу. У дослідженнях вимагалося, щоб пацієнти були стабільні на найнижчих ефективних дозах протипаркінсонічних препаратів (агоністів допаміну) перед початком дослідження та залишалися на тих самих протипаркінсонічних препаратах та дозуваннях протягом дослідження. Дози оланзапіну розпочиналися з 2,5 мг/день та титрувалися до максимуму в 15 мг/день на розсуд дослідника.

Нейролептичний злоякісний синдром (НЗС). НЗС – потенційно небезпечний для життя стан, асоційований з прийомом антипсихотичних препаратів. При пероральному прийомі оланзапіну НЗС виникає рідко. Клінічними проявами НЗС є гіперрефлексія, м’язова ригідність, психічні порушення та ознаки автономної нестабільності (аритмічний пульс та порушення артеріального тиску, тахікардія, діафорез та аритмія). Також можуть мати місце підвищення креатинінфосфокінази, міоглобінурія (рабдоміоліз) та гостра ниркова недостатність. Клінічний прояв НЗС або наявність гарячки без клінічного прояву НЗС потребує негайної відміни всіх антипсихотичних засобів, включаючи оланзапін.

Гіперглікемія і цукровий діабет. Гіперглікемія та/чи загострення діабету у вигляді кетоацидозу або коми є дуже поодинокими побічними ефектами, у тому числі мали місце декілька летальних випадків. У деяких випадках перед виникненням цих ускладнень відзначалось підвищення маси тіла, що може бути фактором схильності до діабету. Рекомендовано проводити відповідний клінічний моніторинг згідно з основними принципами застосування антипсихотичних препаратів, наприклад вимірювання рівня глюкози в крові на початку лікування, через 12 тижнів прийому оланзапіну, а потім – щорічно. Пацієнтів, які застосовують будь-які антипсихотичні препарати, у тому числі Зипрексу®, слід обстежити щодо ознак і симптомів гіперглікемії (таких як полідипсія, поліурія, поліфагія та слабкість); також у пацієнтів з діабетом або факторами ризику діабету рекомендовано проводити відповідний клінічний моніторинг щодо контролю глюкози. Вагу тіла слід контролювати регулярно, наприклад на початку лікування, через 4, 8 та 12 тижнів прийому оланзапіну, а потім – один раз на квартал.

Зміни ліпідного обміну. Небажані зміни рівнів ліпідів спостерігалися у пацієнтів, які лікуються оланзапіном. Зміни ліпідів слід відповідно лікувати, у пацієнтів з дизліпідемією, а також у пацієнтів, у яких присутні фактори ризику розвитку порушень ліпідного обміну. У пацієнтів, які лікувалися за допомогою антипсихотичних препаратів, включаючи препатат Зипрекса® Адера, слід контролювати рівень ліпідів регулярно, відповідно до вказівок щодо застосування антипсихотичних засобів, наприклад на початку лікування, через 12 тижнів прийому оланзапіну, а потім – один раз на 5 років.

Антихолінергічна активність. Антихолінергічна активність спостерігалася дуже рідко, незважаючи на продемонстровану антихолінергічну активність in vitro. Однак, з огляду на обмеженість даних про дію оланзапіну за наявності супутніх захворювань, призначати препарат при гіпертрофії простати, функціональній непрохідності кишечнику чи подібних станах слід вкрай обережно.

Показники печінкової функції.  Часто повідомлялося про транзиторні асимптоматичні підвищення рівнів печінкових трансаміназ (АЛТ, АСТ), особливо на початку лікування. Пацієнтам з підвищеним рівнем АЛТ та/чи АСТ, ознаками та симптомами порушення діяльності печінки, станами, пов’язаними з печінковою недостатністю, а також пацієнтам, які приймають потенційно гепатотоксичні препарати, цей препарат призначається з обережністю. Якщо в процесі лікування підвищується рівень АЛТ чи/та АСТ, необхідно спостерігати за пацієнтом та, можливо, знизити дозу препарату. При виявленні гепатиту (включаючи гепатоцелюлярне, холестатичне чи змішане ураження печінки), оланзапін необхідно відмінити.

Нейтропенія. Як і при лікуванні іншими нейролептичними препаратами, при низькому рівні лейкоцитів або нейтрофілів з будь-якої причини, лікуванні препаратами, які можуть спричинити нейтропенію, медикаментозному пригніченні/токсичному ураженні кісткового мозку, пригніченні кісткового мозку, спричиненого супутніми захворюваннями, опроміненням чи хіміотерапією, гіпереозинофілії та мієлопроліферативних захворюваннях оланзапін призначають з обережністю. При комбінованому лікуванні оланзапіном та валпроатом нейтропенія розвивається досить часто.

Припинення лікування. Про гострі симптоми, такі як підвищена пітливість, безсоння, тремор, тривожність, нудота або блювання повідомлялося дуже рідко (<0,01%), коли пероральний прийом оланзапіну раптово припинявся.

QT-інтервал. Оланзапін не викликав довготривалої пролонгації абсолютних інтервалів QT та QTс. Однак, як і при лікуванні іншими нейролептиками, призначати оланзапін у комбінації з препаратами, які можуть викликати пролонгацію інтервалу QTс, необхідно з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку, пацієнтам з вродженим синдромом пролонгації інтервалу QT, застійною серцевою недостатністю, гіпертрофією серця, гіпокаліємією чи гіпомагнезіємією. 

Тромбоемболія. Під час лікування оланзапіном випадки венозної тромбоемболії траплялися нечасто (≥ 0,1 % та< 1 %). Зв’язок між оланзапіном та венозною тромбоемболією не встановлено. Однак, беручи до уваги те, що у пацієнтів з шизофренією часто розвивається схильність до венозної тромбоемболії, необхідно враховувати усі можливі фактори ризику, наприклад іммобілізацію пацієнта, та застосовувати необхідні попереджувальні заходи.

Вплив на ЦНС. Обережність необхідна при комбінуванні препарату з іншими ліками, які впливають на центральну нервову систему, та алкоголем. Оскільки оланзапін діє як антагоніст допаміну in vitro, він може послаблювати дію прямих чи непрямих агоністів допаміну. 

Епілептичні напади. Пацієнтам із нападами в анамнезі, а також з підвищеним ризиком виникнення епілептичних нападів оланзапін призначають з обережністю. При лікуванні оланзапіном напади виникали рідко. В більшості цих випадків напади або мали місце до початку лікування, або ризик їх виникнення був підвищений.

Пізня дискінезія. Зниження кількості випадків дискінезії. Однак ризик пізньої дискінезії зростає при довготривалому лікуванні препаратом. Якщо під час прийому препарату Зипрекса® Адера виникають ознаки або симптоми пізньої дискінезії, рекомендується зменшити дозу препарату або відмінити його. Після відміни препарату ці симптоми можуть тимчасово погіршитись або навіть з’явитись знову.

Постуральна гіпотензія. У ході клінічних досліджень під час лікування оланзапіном у пацієнтів літнього віку постуральна гіпотензія спостерігалась досить рідко. Як і при лікуванні іншими нейролептиками, під час прийому оланзапіну рекомендується періодичне вимірювання артеріального тиску пацієнтам віком від 65 років. 

Досвід щодо безпеки у пацієнтів літнього віку: інформація щодо застосування препарату Зипрекса® Адера у пацієнтів старше 75 років відсутня. Внаслідок фізіологічних змін та зменшення м′язової маси, дану лікарську форму не рекомендується застосовувати у пацієнтів літнього віку.

Раптова серцева смерть. У ході постмаркетингових досліджень повідомлялося про випадки раптової серцевої смерті у пацієнтів, які отримували оланзапін. Відповідно до результатів ретроспективного обсерваційного когортного дослідження, ризик раптової серцевої смерті підвищувався майже вдвічі порівняно з пацієнтами, які не застосовували препарат. Ризик при застосуванні оланзапіну відповідає такому при застосуванні атипових антипсихотичних засобів, що були включені до об’єднаного аналізу.

Маса тіла. Перед початком терапії оланзапіном слід враховувати потенційні наслідки підвищення маси тіла пацієнта. Пацієнти, які отримують лікування оланзапіном, повинні регулярно контролювати масу тіла.

Монотерапія оланзапіном у дорослих. Під час аналізу результатів 13 плацебо-контрольованих клінічних досліджень було виявлено, що у пацієнтів, які отримували терапію оланзапіном, спостерігалося підвищення маси тіла в середньому на 2,6 кг порівняно із втратою маси тіла в середньому на 0,3 кг у групі плацебо при медіані застосування 6 тижнів; у 22,2 % пацієнтів, які отримували терапію оланзапіном, спостерігалося підвищення маси тіла не менше ніж на 7 % від маси на початку лікування в порівнянні із 3% пацієнтів групи плацебо при медіані застосування 8 тижнів; у 4,2 % пацієнтів спостерігалося збільшення маси тіла принаймні на 15 % від маси на початку лікування в порівнянні із 0,3 % пацієнтів групи плацебо при медіані застосування 12 тижнів. Клінічно значуще збільшення маси тіла спостерігалося у всіх категорій пацієнтів за ІМТ (індекс маси тіла). Припинення терапії через збільшення маси тіла траплялося у 0,2 % пацієнтів, які отримували лікування оланзапіном у порівнянні із 0% пацієнтів в групі плацебо.

У ході довготривалих клінічних досліджень (не менше 48 тижнів) середнє збільшення маси тіла у пацієнтів було 5,6 кг (при медіані застосування 573 дні; N=2021). Кількість пацієнтів, у яких спостерігалося збільшення маси тіла не менш ніж на 7%, 15%, або 25% від початкової маси при довготривалому застосуванні оланзапіну становила 64 %, 32% та 12 % відповідно. Припинення терапії через збільшення маси тіла траплялося у 0,4 % пацієнтів, які отримували лікування оланзапіном протягом не менш ніж 48 тижнів.

Дисфагія.

Порушення езофагальної моторики та задишка були асоційовані з прийомом антипсихотичних засобів. Аспіраційна пневмонія становила часту причину захворюваності та смертності у пацієнтів із хворобою Альцгеймера. Оланзапін не схвалений для лікування пацієнтів із хворобою Альцгеймера.

Регуляція температури тіла.

Порушення здатності тіла знижувати свою температуру спостерігалося у зв’язку із антипсихотиками. Рекомендовано зважати на цей факт при призначенні оланзапіну пацієнтам, які знаходяться в умовах, що можуть призвести до підвищення температури тіла, наприклад посилені тренування, перебування в умовах екстремальних температур, супутнє застосування засобів з антихолінергічною активністю або стан дегідратації.

Застосування пацієнтам, які мають супутні захворювання.

Клінічний досвід застосування оланзапіну пацієнтам із певними захворюваннями обмежений. Оланзапін посилює in vitro афінність до мускаринових рецепторів. В премаркетингових клінічних дослідженнях оланзапіну його застосування було асоційоване із запорами, відчуттям сухості в роті, тахікардією та іншими побічними явищами, що, можливо, пов’язані із холінергічним антагонізмом. Ці побічні реакції нечасто призводили до припинення терапії оланзапіном, але необхідно з обережністю застосовувати оланзапін пацієнтам із клінічно значущою гіпертрофією простати, вузькокутовою глаукомою, паралітичною непрохідністю кишечника в анамнезі або зі спорідненими станами. У ході 5 плацебо-контрольованих досліджень застосування оланзапіну літнім пацієнтам із психозом, пов’язаним з деменцією (n=1184), повідомлялося про такі побічні реакції з частотою виникнення не менше 2 % та із значущо більш високою частотою виникнення в порівняні із пацієнтами групи плацебо: падіння, сонливість, периферичні набряки, порушення ходи, нетримання сечі, летаргія, збільшення маси тіла, астенія, пірексія, пневмонія, відчуття сухості в роті та зорові галюцинації. Кількість випадків припинення терапії через побічні явища був вищий у групі, яка отримувала оланзапін, в порівнянні із плацебо (13 % в порівнянні із 7 % відповідно). У літніх пацієнтів із психозом, пов’язаним з деменцією, які отримують оланзапін, вищий рівень випадків смерті в порівнянні із групою плацебо. Оланзапін не показаний для лікування літніх пацієнтів із психозом, пов’язаним з деменцією. Оланзапін не застосовувався в достатній кількості випадків у пацієнтів з нещодавнім інфарктом міокарда або нестабільним серцевим захворюванням. Пацієнти з вищевказаними діагнозами були виключені з премаркетингових клінічних досліджень. Слід з обережністю застосовувати оланзапін для лікування пацієнтів із серцевими захворюваннями через ризик виникнення ортостатичної гіпотензії.

Лабораторні дослідження.

Рекомендується контролювати глюкозу натще та ліпідний профіль на початку лікування та періодично під час лікування.

Гіперпролактинемія.

Як і інші засоби із властивостями антагоністів допамінових рецепторів D2, оланзапін підвищує в крові рівні пролактину, і це підвищення триває при хронічному застосуванні. Гіперпролактинемія може пригнічувати гіпоталамічний гормон GnRH, результатом чого є зниження секреції пітуїтарного гонадотропіну. Це, своєю чергою, може інгібувати репродуктивну функцію шляхом порушення гонадного сперматогенезу як у чоловіків, так і у жінок. Повідомлялося про галакторею, аменорею, гінекомастію та імпотенцію у пацієнтів, які отримували речовини, що підвищували рівень пролактину. Довготривала гіперпролактинемія, асоційована із гіпогонадизмом, може призвести до зниження щільності кісток як у чоловіків, так і у жінок.

Гіпотензія та/або брадикардія спостерігалися при внутрішньом’язовому застосуванні оланзапіну для ін’єкцій. Пацієнтам необхідно залишатися в горизонтальному положенні при відчутті слабкості чи запамороченні після ін’єкції до обстеження та встановлення відсутності в них артеріальної гіпотензії, постуральної гіпотензії, брадіаритмії та/або гіповентиляції. Зважаючи на можливий розвиток гіпотензії та/або брадикардії при внутрішньом’язовому застосуванні оланзапіну для ін’єкцій, слід з обережністю застосовувати оланзапін для лікування пацієнтів із серйозними серцево-судинними захворюваннями, при яких втрата свідомості, розвиток гіпотензії та/або брадикардії несе для пацієнта підвищений ризик. Слід з обережністю застосовувати оланзапін для лікування пацієнтів, які отримують супутнє лікування лікарськими засобами, що мають здатність індукувати гіпотензію, брадикардію, депресію респіраторної системи або ЦНС. Одночасне застосування оланзапіну для внутрішньом’язового введення та парентерального бензодіазепіну не рекомендується через потенціювання надмірної седації та кардіореспіраторної депресії.

Додаткові дослідження/лабораторні дані.

Беручи до уваги, що у деяких дослідженнях на тваринах спостерігалася нейтропенія, асоційована із прийомом інших психотропних компонентів, та лейкопенія, асоційована із прийомом оланзапіну (див. розділ «Токсикологічні дослідження на тваринах»), гематологічні параметри оцінювались з особливою уважністю в премаркетингових дослідженнях оланзапіну. Не було ознак ризику виникнення клінічно значущої нейтропенії, пов’язаної із лікуванням оланзапіном у премаркетинговій базі даних оланзапіну.

Постінтродукційні звіти.

Звіти про побічні реакції з моменту виходу інтродукції оланзапіну на ринок, які були тимчасово пов’язані (але не обов’язково спричинені) з терапією препаратом Зипрекса®, включали нейтропенію.

Токсикологічні дослідження на тваринах.

У дослідженнях дії оланзапіну на тварин, основними гематологічними результатами були оборотна периферична цитопенія в окремих собак при дозі 10 мг/кг (у 17 разів більше за максимальну рекомендовану денну пероральну дозу для людини при розрахунку дози у мг/м2 поверхні тіла), дозозалежне зниження кількості лімфоцитів і нейтрофілів у мишей і лімфопенія у щурів. У кількох собак, які отримували дози 10 мг/кг, розвинулась оборотна нейтропенія та/або оборотна гемолітична анемія у період між 1 і 10 місяцями лікування. Дозозалежне зниження кількості лімфоцитів і нейтрофілів було відзначалося в мишей, що отримували дозу 10 мг/кг (дорівнює дворазовій максимальній рекомендованій щоденній пероральній дозі для людини при розрахунку дози у мг/м2 поверхні тіла) у ході досліджень тривалістю 3 місяці. Неспецифічна лімфопенія, відповідно до зниження приросту маси тіла, спостерігалася у щурів, які отримували дозу 22,5 мг/кг (у 11 разів більша за максимальну рекомендовану щоденну пероральну дозу для людини при розрахунку дози у мг/м2 поверхні тіла) протягом 3 місяців або 16 мг/кг (у 8 разів більша за максимальну рекомендовану щоденну пероральну дозу для людини при розрахунку дози у мг/м2 поверхні тіла) протягом 6 або 12 місяців. Ніяких доказів цитотоксичності для кісткового мозку не було знайдено для жодного з вивчених видів. Клітини кісткового мозку були нормоцелюлярні або гіперцелюлярні, що свідчитить про те, що зниження кількості циркулюючих клітин крові було, ймовірно, пов’язано з периферичними (не пов’язаними з кістковим мозком) факторами.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботу з іншими механізмами

Дослідження впливу на здатність керувати автотранспортом та працювати з іншими механізмами не проводилися. Оскільки оланзапін може викликати сонливість та запаморочення, слід утримуватися від керування транспортними засобами та роботи з обладнанням, а також слід враховувати можливість розвитку пост ін’єкційного синдрому, що може викликати симптоми передозування оланзапіну.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Дослідження щодо взаємодії лікарських засобів проводилися тільки на дорослих.

Пацієнтам, які приймають препарати, що можуть викликати артеріальну гіпотензію або седацію, препарат призначається з обережністю.

Потенційна взаємодія в результаті внутрішньом’язового введення оланзапіну.

Одночасне застосування оланзапіну для внутрішньом’язового введення та парентерального бензодіазепіну не рекомендується.

Дослідження одиничної дози оланзапіну (5 мг), введеної внутрішньом’язово за 1 годину перед внутрішньом’язовим введенням 2 мг лоразепаму, показали, що фармакокінетичні властивості оланзапіну, некон’югованого лоразепаму або загального лоразепаму залишалися незмінними. Однак одночасне внутрішньом’язове застосування лоразепаму та оланзапіну посилює сонливість, порівняно із застосуванням кожного засобу окремо.

Потенційна взаємодія, яка може впливати на властивості оланзапін. Оскільки оланзапін метаболізується CYP1A2, речовини, які стимулюють чи пригнічують цей ізофермент, можуть впливати на фармакокінетичні властивості оланзапіну.

Індукція CYP1A2. Метаболізм оланзапіну може стимулюватись курінням та застосуванням карбамазепіну, що може призвести до зниження концентрації оланзапіну. Спостерігалось незначне або середнє підвищення кліренсу оланзапіну. Клінічні наслідки, найімовірніше, будуть незначними, але рекомендується клінічний нагляд та, за необхідності, підвищення дози оланзапіну.

Інгібування CYP1A2. Флувоксамін, специфічний інгібітор CYP1A2, значно уповільнює метаболізм оланзапіну. Середнє збільшення Сmax оланзапіну після прийому флувоксаміну становило 54% у жінок, які не курили, та 77% у чоловіків-курців. Середній рівень зростання AUC становив відповідно 52% та 108%. Для пацієнтів, які застосовують флуоксамін або будь-який інгібітор CYP1A2, наприклад ципрофлоксацин, необхідно узгоджувати знижені початкові дози оланзапіну.

Інгібітори CYP2D6. Флуоксетин (60 мг на один прийом або 60 мг щоденно протягом 8 днів) спричиняє середнє зростання максимальної концентрації оланзапіну на 16 % та середнє зниження кліренсу оланзапіну на 16 %. Значення впливу цих факторів мале порівняно із загальною мінливістю між індивідумами, тому зміни дозування зазвичай не рекомендовані.

Флуоксетин (інгібітор CYP2D6), одноразові дози антацидів (алюміній, магній) чи циметидин майже не впливають на фармакокінетичні властивості оланзапіну. 

Можливий вплив оланзапіну на ефективність інших лікарських засобів. Оланзапін може послаблювати дію прямих та непрямих агоністів допаміну.

In vitro оланзапін не пригнічує основні ізоферменти CYP450 (наприклад, 1А2, 2D6, 2C9, 2C19, 3A4). Згідно з результатами досліджень in vivo, відсутні взаємодія та уповільнення метаболізму таких активних речовин, як трициклічні антидепресанти (які представляють, в основному, шлях CYP2D6, варфарин (CYP2C9), теофілін (CYP1А2) або діазепам (CYРЗА4 та 2С19).

Відсутня також взаємодія при паралельному введенні літію чи біперидену.

Терапевтичний контроль рівня вальпроату в плазмі виявив відсутність необхідності регулювання дози цього препарату після супутнього прийому оланзапіну.

Оланзапін виявляє антагоністичну активність до α-1-адренергічних рецепторів. Слід з обережністю застосовувати оланзапін пацієнтам, які отримують лікування лікарськими засобами, які можуть знижувати артеріальний тиск за механізмом дії, що відрізняється від антагонізму до α-1-адренергічних рецепторів.

Загальна активність стосовно ЦНС.

Необхідно з обережністю призначати пацієнтам, які вживають алкоголь або отримують лікування препаратами, що можуть викликати пригнічення ЦНС. Супутня терапія оланзапіном та протипаркінсонічними препаратами у пацієнтів із хворобою Паркінсона або деменцією не рекомендується.

Інтервал QTc.

Слід з обережністю призначати оланзапін з іншими препаратами з відомим ризиком підвищення інтервалу QTc.

Потенційна здатність оланзапіну взаємодіяти з іншими лікарськими засобами.

Антигіпертензивні засоби. Оланзапін, через потенційну здатність викликати гіпотензії, може посилювати ефекти певних антигіпертензивних засобів.

Леводопа та агоністи допаміну. Оланзапін може виявляти антагонізм до ефектів леводопи та агоністів допаміну.

Іміпрамін. Разові дози оланзапіну не виявляють впливу на фармакокінетику іміпраміну або його активного метаболіту дезіпраміну.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. Оланзапін – це нейролептичний засіб, який застосовується проти маній та для стабілізації настрою. Чинить фармакологічну дію на декілька рецепторних систем. Виявлена спорідненість оланазпіну з деякими рецепторами (Ki; <100 nM) – серотоніну 5НТ2А/2С, 5-НТ3, 5-НТ6; допаміну D1, D2, D3, D4, D5, холінергічними мускариновими рецепторами m1-m5, α-1-адренергічним рецептором та гістаміновим рецептором Н1. Оланзапін вибірково зменшує запалення мезолімбічних (А10) допамінергічних нейронів, в той же час майже не впливаючи на стріарні (А9) шляхи, які задіяні в рухових функціях. Оланзапін послаблював обумовлену реакцію уникнення, що свідчить про його нейролептичні властивості, у дозах, нижчих за ті, що спричиняють каталепсію – побічний ефект, пов’язаний з порушенням рухомості. На відміну від інших нейролептиків, підвищує реактивність в тесті на анксіолітичні властивості. 

Ефективність препарату Зипрекса® Адера в лікуванні та контролі шизофренії співвідноситься з встановленою ефективністю оланзапіну для перорального застосування.

Позитронно-емісійна томографія (ПЕТ), проведена пацієнтам, які проходили лікування препаратом Зипрекса® Адера (300 мг/4 тижні), показала 60% або вище блокування рецептора D2 через 6 місяців після початку лікування, що збігається з даними, отриманими в процесі лікування оланзапіном для перорального застосування.

Фармакокінетика. Оланзапін метаболізується печінкою шляхом кон’югації та окиснення. Основний циркулюючий метаболіт – 10-N глюкуронід. Цитохроми Р450-CYP1А2 та Р450-CYP2D6 беруть участь у формуванні метаболітів N-диметилу та 2-гідроксиметилу; фармакологічна активність обох метаболітів значно менша in vivo, ніж активність оланзапіну у випробуваннях на тваринах. Основна фармакологічна активність – від вихідного компонента – оланзапіну.

Після одноразової внутрішньом’язової ін’єкції препарату в м’язовій тканині одразу починається повільне розчинення солі олазапіну памоату, що забезпечує повільне постійне вивільнення оланзапіну протягом більш ніж 4 тижнів. На 8-12 тижні вивільнення зменшується. На початку лікування препаратом Зипрекса® Адера прийом додаткових нейролептиків непотрібен. Результатом комбінації профілю вивільнення та режиму дозування (внутрішньом’язова ін’єкція кожні два або чотири тижні) є постійна концентрація оланзапіну у плазмі. Оланзапін визначається в плазмі протягом декількох місяців після останнього введення препарату. Період напіврозпаду оланзапіну після введення препарату становить 30 днів порівнянно з 30 годинами після перорального застосування. Повне виведення з організму – через 6-8 місяців після останньої ін’єкції.

Абсорбція оланзапіну з препарату Зипрекса® Адера є повною. 

Розподіл оланзапіну для перорального застосування відбувається швидко. При концентрації від 7 до 1000 нг/мл зв′язування оланзапіну з протеїнами плазми становить 93%. У плазмі оланзапін зв′язується з альбуміном та α-1-кислим глікопротеїном. Після прийому оланзапіну для перорального застосування кліренс плазми нижчий у жінок (18,9 л/год), ніж у чоловіків (27,3 л/год), а також у тих, хто не курить (18,6 л/год), ніж у курців (27,7 л/год). Подібна різниця між жінками та чоловіками, а також між тими, хто не курить, та курцями спостерігалась під час клінічних випробувань препарату. Однак вплив статевого фактору та куріння на кліренс оланзапіну невеликий у порівнянні з загальною варіабельністю між особами.

Після повторної внутрішньом’язової ін’єкції препарату Зипрекса® Адера в дозі 150 або 300 мг кожні два тижні, від 10% до 90 % незміненої концентрації оланзапіну в плазмі становили між 4,2 та 73,2 нг/мл. При дозі від 150 до 405 мг, яка вводиться шляхом внутрішньом’язової ін’єкції кожних два або чотири тижні, фармакокінетичні властивості оланзапіну є лінійними. Протягом перших трьох місяців лікування препаратом спостерігалось накопичення оланзапіну, але при довготривалому лікуванні (12 місяців) додаткового накопичення не було у пацієнтів, які отримували до 300 мг препарату кожні два тижні.

Фармакокінетичні властивості препарату не залежать від раси.

Основні фізико-хімічні властивості

Порошок для приготування суспензії для ін’єкцій:

тверда речовина жовтого кольору в прозорому скляному флаконі. Розчинник для парентерального застосування: прозорий, від безбарвного до жовтого кольору розчин, в прозорому скляному флаконі.

Несумісність

Порошок Зипрекса® Адера для приготування суспензії для ін’єкцій необхідно розчиняти тільки розчинником Зипрекса® Адера для парентерального застосування та не змішувати з іншими лікарськими засобами.

Термін придатності

2 роки.

Суспензія (після розчинення у флаконі) – 24 години. Якщо суспензію не використали одразу після розчинення у флаконі, необхідно старанно струшувати флакон деякий час для ре-суспендування.

Після переливання у шприц суспензія повинна бути використана відразу.

Умови зберігання

Зберігати при температурі нижче 30 °С у недоступному для дітей місці. Не зберігати у холодильнику. Не заморожувати. Після розчинення суспензію у флаконі зберігати при температурі нижче 30° С не більше 24 годин.

Упаковка

Флакон з порошком по 210 мг, 300 мг або 405 № 1 у комплекті з розчинником 3 мл у флаконі № 1, шприцем та 3 голками у пластиковому контейнері.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

Елі Ліллі енд Компані, США.

Eli Lilly and Company, USA.

Місцезнаходження

46221 Індіанаполіс, Індіана, США.

46221 Indianapolis, Indiana, USA.

Виробник

Ліллі Фарма Фертигунг унд Дістрибьюшн ГмбХ&Ко. КГ, Німеччина.

Lilly Pharma Fertigung und Distribution GmbH&Co.KG, Germany.

Місцезнаходження

Тайшвег 3, 35396 Гіссен, Німеччина.

Teichweg 3, 35396, Giessen, Germany.

Дозировка Зипрекса Адера порошок д/приг. сусп. д/ин. по 210 мг во флак. №1 с р-лем
Производитель Лилли Фарма Фертигунг унд Дистрибьюшен ГмбХ и Ко. КГ, Германия
МНН Olanzapin
Фарм. группа Антипсихотические средства. Кветиапин.
Регистрация № UA/9966/01/01 от 03.11.2009. Приказ № 800 от 03.11.2009
Код АТХ
Top