Новинки

Псило-бальзам Оказание первой помощи при укусах насекомых Подробней
Простуда на губах? Решение есть! Подробней
Эссливер Форте Как защитить печень? Подробней
Тяжесть в желудке? Дискомфорт? Вздутие? Подробней
Срочное предупреждение беременности после полового акта Подробней
Скрыть рекламу

Калетра инструкция и цена в аптеках

Цены в аптеках

Калетра - инструкция по применению

Перевести на русский язык:
Перевести

Склад

діючі речовини: лопінавір, ритонавір;

1 мл розчину містить 80 мг лопінавіру і 20 мг ритонавіру;

допоміжні речовини: поліоксил 40 гідрогенізованої олії рицинової, вода очищена, натрію хлорид, натрію цитрат, натрію сахарин, калію ацесульфам, кислота лимонна безводна, етанол безводний, пропіленгліколь, левоментол, повідон, гліцерин, сироп кукурудзяний з високим вмістом фруктози, ароматизатор «Магнасвіт», олія м'яти перцевої, ароматизатор ванільний, ароматизатор бавовняний кондитерський.

Лікарська форма

Розчин для перорального застосування.

Фармакотерапевтична група

Противірусні засоби для системного застосування. Інгібітори протеази. Код АТС J05A E06.

Показання

ВІЛ-інфекції у дорослих і дітей віком від 6 місяців – у комбінації з іншими антиретровірусними препаратами

Протипоказання

  • Підвищена чутливість до лопінавіру, ритонавіру або до будь-якої допоміжної речовини препарату.
  • Одночасне застосування з препаратами, кліренс яких значною мірою залежить від активності CYP3A і підвищення концентрації у плазмі крові яких може спричинити появу серйозних та/або таких, що загрожують життю, реакцій. Це такі препарати, як: альфузозину гідрохлорид, фузидова кислота, астемізол, терфенадин, блонансерин, мідазолам, триазолам, цизаприд, ловастатин, симвастатин, сальметерол, пімозид, аміодарон, алкалоїди ріжків (ерготамін, дигідроерготамін, ергоновін і метилергоновін), силденафіл (якщо застосовується для лікування легеневої гіпертензії), варденафіл.
  • Одночасне застосування з препаратами рослинного походження, що містять звіробій продірявлений (Hypericum perforatum).
  • Тяжке порушення функції печінки.

Печінкова або ниркова недостатність, одночасний прийом з дисульфірамом або метронідазолом оскільки можлива токсичність.

Спосіб застосування та дози

Калетру повинні призначати лікарі, які мають досвід у лікуванні ВІЛ-інфекції.

Застосування дорослим і підліткам. Рекомендована доза становить 5 мл перорального розчину (400/100 мг) двічі на день під час їжі або 10 мл перорального розчину (800/200 мг) один раз на добу під час їжі (для пацієнтів з менш ніж трьома лопінавірасоційованими мутаціями). Існує недостатньо даних для рекомендацій щодо застосування препарату один раз на добу дорослим пацієнтам з трьома або більше лопінавірасоційованими мутаціями. Не слід застосовувати лопінавір/ритонавір один раз на добу у комбінації з фенобарбіталом, фенітоїном, карбамазепіном.

Супутня терапія: омепразол, ранітидин.

Лопінавір/ритонавір може бути застосований з препаратами, які подавляють секрецію соляної кислоти (омепразол, ранітидин) без корекції дози.

Супутня терапія: ефавіренз, невірапін, ампренавір або нелфінавір.

Слід зважити на необхідність підвищення дози лопінавіру/ритонавіру до 533/133 мг (6,5 мл розчину) два рази на добу під час їжі при застосуванні у комбінації з ефавірензом, невірапіном, ампренавіром або нелфінавіром пацієнтам, які раніше отримували лікування та у яких можна передбачити зниження чутливості до лопінавіру (згідно з даними анамнезу або лабораторних даних).

Не слід застосовувати лопінавір/ритонавір один раз на добу у комбінації з ефавірензом, невірапіном, ампренавіром або нелфінавіром.

Застосування в педіатрії.

Загальну кількість етанолу та пропіленгліколю усіх лікарських засобів, у тому числі Калетри, розчину для перорального застосування, які будуть вводиться дітям, потрібно взяти до уваги для того, щоб уникнути токсичності цих допоміжних речовин.

Рекомендована доза для дітей віком від 6 місяців до 12 років становить 12/3 мг/кг двічі на добу при масі тіла від 7 до 15 кг та 10/2,5 мг/кг двічі на добу при масі тіла від 15 до 40 кг (приблизно еквівалентно 230/57,5 мг/м²); для дітей з масою тіла більше 40 кг – максимальна доза 400/100 мг двічі на день (5 мл розчину). Калетру не слід застосовувати дітям один раз на добу. Для точнішого дозування рекомендується для кожної дитини віком до 12 років індивідуальний підрахунок відповідної кількості Калетри, розчину для перорального застосування. Нижче наведена таблиця розрахунку дозування залежно від маси тіла дитини.

Дозування Калетри залежно від маси тіла дитини

(без супутнього застосування ефавірензу, невірапіну, нелфінавіру або ампренавіру)

Маса тіла (кг)
Доза (мг/кг)*
Рекомендований об’єм розчину
(80 мг лопінавіру/20 мг ритонавіру в 1 мл)
2 рази на добу
від 7 до 15 кг
12 мг/кг 2 рази на добу
 
7 – 10 кг
 
1,25 мл
від > 10 до < 15 кг
 
1,75 мл
від 15 до 40 кг
10 мг/кг 2 рази на добу
 
від 15 до 20 кг
 
2,25 мл
від > 20 до 25 кг
 
2,75 мл
від > 25 до 30 кг
 
3,50 мл
від > 30 до 35 кг
 
4,00 мл
від > 35 до 40 кг
 
4,75 мл
> 40 кг
доросла доза
5,00 мл

* Дозування базується на вмісті компонента лопінавіру в розчині лопінавіру/ритонавіру (80 мг/20 мг в 1 мл).

Дорослу дозу застосовують дітям віком більше 12 років.

 Супутня терапія: ефавіренз, невірапін, ампренавір або нелфінавір.

При застосуванні комбінації з ефавірензом, невірапіном, ампренавіром або нелфінавіром пацієнтам віком 6 місяців - 12 років, у яких підозрюється знижена чутливість до лопінавіру (анамнез або за лабораторними показниками), необхідне підвищення дози Калетри, розчину для перорального застосування до 13/3,25 мг/кг двічі на добу, якщо маса тіла дитини 7 - < 15 кг, та до 11/2,75 мг/кг, якщо маса тіла дитини 15 - 45 кг (приблизно еквівалентно 300/75 мг/м²), два рази на добу разом з їжею; для дітей з масою тіла більше 45 кг - до максимальної дози 533/133 мг двічі на добу. Нижче наведена таблиця розрахунку дозування залежно від маси тіла дитини (при застосуванні комбінації з ефавірензом, невірапіном, ампренавіром або нелфінавіром).

Дозування Калетри залежно від маси тіла дитини

(при супутньому застосуванні ефавірензу, невірапіну, нелфінавіру або ампренавіру)

Маса тіла (кг)
Доза (мг/кг)*
Рекомендований об’єм розчину
(80 мг лопінавіру/20 мг ритонавіру в 1 мл)
2 рази на добу
від 7 до < 15 кг
13 мг/кг 2 рази на добу
 
7 – 10 кг
 
1,50 мл
від > 10 до < 15 кг
 
2,00 мл
від 15 до 45 кг
11 мг/кг 2 рази на добу
 
від 15 до 20 кг
 
2,50 мл
від > 20 до 25 кг
 
3,25 мл
від > 25 до 30 кг
 
4,00 мл
від > 30 до 35 кг
 
4,50 мл
від > 35 до 40 кг
 
5,00 мл
від > 40 до 45 кг
 
5,75 мл
> 45 кг
доросла доза
6,50 мл

* Дозування базується на вмісті компонента лопінавіру в розчині лопінавіру/ритонавіру (80 мг/20 мг в 1 мл).

Дорослу дозу застосовують дітям віком більше 12 років.

Дозування залежно від площі поверхні тіла. Дітям віком від 6 місяців до 12 років рекомендована доза становить 230/57,5 мг/м² двічі на добу під час їжі, максимальна доза становить 400/100 мг двічі на добу. Для пацієнтів, які одночасно з Калетрою приймають невірапін, ефавіренц, ампренавір або нелфінавір, доза 230/57,5 мг/м² може бути неефективною. В такому випадку необхідно збільшити дозу Калетри до 300/75 мг/м². Для дозування користуйтеся калібрувальним шприцем.

Розрахунок кількості розчину Калетри для дозування 230/57,5 мг/м²
Площа поверхні тіла*, м²
Доза розчину для перорального застосування двічі на день (доза в мг)
0,25
0,7 мл (57,5/14,4 мг)
0,40
1,2 мл (96/24 мг)
0,50
1,4 мл (115/28,8 мг)
0,75
2,2 мл (172,5/43,1 мг)
0,80
2,3 мл (184/46 мг)
1,00
2,9 мл (230/57,5 мг)
1,25
3,6 мл (287,5/71,9 мг)
1,3
3,7 мл (299/74,8 мг)
1,4
4,0 мл (322/80,5 мг)
1,5
4,3 мл (345/86,3 мг)
1,7
5 мл (402,5/100,6 мг)

* Площа поверхні тіла може бути розрахована за такою формулою:

ППТ (м2) = √ (ріст (см) X маса тіла (кг) / 3600).

Пацієнти з порушенням функції печінки: у ВІЛ-інфікованих пацієнтів з легким та помірним ступенем порушення функції печінки концентрація лопінавіру у плазмі крові зростає приблизно на 30 %, що не має клінічного значення.

Пацієнти з порушенням функції нирок: корекція дози не потрібна. Слід дотримуватися обережності при застосуванні Калетри пацієнтам з тяжким ступенем порушення функції нирок.

Побічні реакції

Безпека лопінавір/ритонавіру досліджувалася на більше ніж 2600 пацієнтах у II-IV фазах клінічних досліджень, з яких більше 700 пацієнтів отримували дозу 800/200 мг (4 таблетки) один раз на день. Поряд з нуклеозидними інгібіторами зворотної транскриптази (НІЗТ), в деяких дослідженнях, лопінавір/ритонавір застосовувався в поєднанні з ефавіренцом або невірапіном. В ході клінічних випробувань часто повідомлялися наступні побічні реакції, пов’язані з терапією лопінавір/ритонавіром: діарея, нудота, блювання, гіпертригліцеридемія і гіперхолестеринемія. Діарея, нудота і блювота може виникати на початку лікування, а гіпертригліцеридемія та гіперхолестеринемія може виникнути пізніше. Наступні побічні реакції були визначені як побічні реакції помірної або сильної інтенсивності:

Побічні реакції, що спостерігалися під час клінічних досліджень у дорослих пацієнтів.

Побічні реакції, про які повідомлялося, були від середнього до тяжкого ступеня тяжкості, з можливим або ймовірним причинно-наслідковим зв’язком. Побічні реакції, наведені нижче, розподілені за органами і системами та за частотою виникнення: дуже часто (понад 10 %), часто (1-10 %), нечасто (0,1-1 %); рідко (0,01-0,1 %).

Інфекції та інвазії: нечасто – грипоподібний синдром, середній отит, фарингіт, бронхіт, риніт, синусит, фурункульоз, сіаладеніт, гастроентерит, бактеріальна інфекція, вірусна інфекція, бронхопневмонія; рідко – целюліт, фолікуліт, перинеальний абсцес.

Доброякісні та злоякісні новоутворення (включаючи кісти та поліпи): нечасто – доброякісне новоутворення шкіри, новоутворення.

Порушення з боку системи крові і лімфатичної системи: нечасто – анемія, лейкопенія, лімфоаденопатія, нейтропенія; рідко – спленомегалія.

Ендокринні розлади: нечасто – чоловічий гіпогонадизм, синдром Кушинга, гіпотиреоїдизм.

Порушення обміну речовин, метаболізму: нечасто – гіповітаміноз, дегідратація, набряки, підвищений апетит, лактатацидоз, ожиріння, анорексія, цукровий діабет, гіперглікемія, гіпохолестеринемія, ліпоматоз, гіперамілаземія, гіперліпаземія; рідко – знижений апетит.

Психічні розлади: часто – порушення сну; нечасто – незвичні сновидіння, збудження, неспокій, апатія, сплутаність свідомості, депресія, дискінезія, емоційна лабільність, зниження лібідо, дезорієнтація, зміни настрою, нервозність, порушення процесів мислення.

Неврологічні розлади: часто – головний біль, включаючи мігрень, парестезії, безсоння; нечасто – запаморочення, церебральний інфаркт, амнезія, атаксія, дискінезія, енцефалопатія, параліч лицьового нерва, судоми, внутрішньочерепна гіпертензія, нейропатія, периферична нейропатія, сонливість, тремор, втрата або зміна смакової чутливості, екстрапірамідні порушення, порушення рівноваги.

Порушення з боку органів зору та слуху: нечасто – порушення з боку органів зору, зорові розлади, дзвін у вухах; рідко – гіперакузія, запаморочення.

Серцево-судинні порушення: нечасто – відчуття серцебиття, інфаркт міокарда (з летальним наслідком), тріпотіння передсердь, артеріальна гіпертензія, тромбофлебіт, ортостатична гіпотензія, васкуліт, варикозне розширення вен, тромбоз глибоких вен, вазодилатація, стенокардія, недостатність тристулкового клапана серця; рідко – атріовентрикулярна блокада.

Порушення з боку дихальної системи: нечасто – набряк легень, диспное, кашель, астма, інфекції верхніх та нижніх дихальних шляхів.

Шлунково-кишкові розлади: дуже часто – діарея; часто – нудота, блювання, біль у животі, біль у верхній ділянці живота, порушення випорожненя, диспепсія, метеоризм, шлунково-кишкові розлади; нечасто – здуття живота, запор, гастроезофагеальний рефлюкс, сухість у роті, дисфагія, ентероколіт, коліт, відрижка, езофагіт, нетримання калу, гастрит, ентерит, гастроентерит, геморагічний ентероколіт, виразки слизової оболонки рота, панкреатит, стоматит, періодонтит, абдомінальний дискомфорт, біль у нижній ділянці живота, дуоденіт, виразкове ураження шлунка та кишечника, ректальна кровотеча, кишково-шлункові кровотечі; рідко – геморой.

Розлади гепатобіліарної системи: нечасто – холецистит, гепатит, гепатомегалія, жирова дистрофія печінки, болючість печінки, жовтяниця, холангіт.

Зміни з боку шкіри і підшкірної клітковини: часто – висип, набута ліподистрофія, включаючи атрофію шкіри, акне; нечасто – алопеція, сухість шкіри, екзема, дерматит, алергічний дерматит, ексфоліативний дерматит, себорейний дерматит, макулопапульозний висип, зміна структури нігтів, свербіж, себорея, зміна кольору шкіри, виразки шкіри, набряк обличчя, гіпергідроз, стриї, гіпертрофія шкіри; рідко – ідіопатичний капілярит.

Порушення з боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини: нечасто – артралгія, остеоартрит, міалгія, біль у спині, артропатія, м’язова слабкість, остеонекроз, біль у кінцівках, рабдоміоліз, м’язовий спазм, м’язово-скелетний біль.

Розлади з боку сечовидільної системи: нечасто – нефролітіаз, патологічні зміни в сечі, аномальний запах сечі, альбумінурія, гіперкальціурія, нефрит, гіперурикемія, гематурія, ниркова недостатність.

Розлади з боку репродуктивної системи та молочних залоз: нечасто – порушення еякуляції, аменорея, збільшення молочних залоз, гінекомастія, еректильна дисфункція, менорагія.

Загальні розлади та реакції у місці введення: часто – астенія, біль; нечасто – біль у грудях, біль за грудиною, озноб, гарячка, грипоподібний синдром, нездужання, набряк, периферичний набряк, набряк обличчя, гіпертрофія, взаємодія з лікарськими засобами, кіста.

Порушення з боку імунної системи: часто – гіперчутливість, включаючи кропив’янку та ангіоневротичний набряк; рідко – синдром імунної реактивації.

Зміни лабораторних показників: дуже часто – підвищення рівня тригліцеридів, загального холестерину у плазмі крові, підвищення активності ГГТ; часто – підвищення рівня глюкози крові, амілази, підвищення активності АЛТ та/або АСТ, відхилення від норми показників печінкових проб; нечасто – зниження переносимості глюкози, збільшення маси тіла, втрата маси тіла, підвищення рівня білірубіну в крові, зміна гормонального рівня, зміни лабораторних показників, підвищення рівнів препаратів у плазмі крові, підвищення рівня ліпази та ниркового кліренсу креатиніну; рідко – підвищення рівня лужної фосфатази.

Комбінована антиретровірусна терапія була пов’язана з метаболічними порушеннями, такими як гіпертригліциридемія, гіперхолестеринемія, інсулінорезистентність, гіперглікемія та гіперлактатемія.

У ВІЛ інфікованих пацієнтів з тяжким імунодефіцитом на початку комбінованої антиретровірусної терапії можуть виникнути запальні реакції на безсимптомні або опортуністичні інфекції.

Повідомлялося про випадки остеонекрозу, особливо у пацієнтів із загальновизнаними факторами ризику з прогресуючою стадією ВІЛ-захворювання або при тривалому застосуванні комбінованої антиретровірусної терапії.

Побічні реакції, що спостерігалися під час клінічних досліджень у дітей.

У дітей профіль побічних реакцій і переносимість препарату були такими ж самими, як і у дорослих пацієнтів. Найчастіше повідомлялося про дисгевзію, блювання та діарею.

Інфекції та інвазії: часто – вірусна інфекція.

Неврологічні розлади: часто – зміна смаку.

Шлунково-кишкові розлади: часто – запор, блювання, панкреатит.

Розлади гепатобіліарної системи: часто – гепатомегалія.

Зміни з боку шкіри і підшкірної клітковини: часто – висипання, сухість шкіри.

Загальні розлади: часто – гарячка.

Зміни лабораторних показників: часто – збільшення часу часткової активації тромбопластину; зниження рівня гемоглобіну, кількості тромбоцитів; підвищення або зниження рівнів натрію, калію, кальцію; підвищення рівня білірубіну, підвищення активності АЛТ та/або АСТ, амілази, підвищення рівня загального холестерину, сечової кислоти, зниження кількості нейтрофілів.

Постмаркетинговий досвід застосування препарату.

Повідомлялося про гепатит, рідко – про жовтяницю; синдром Стівенса – Джонсона, мультиформну еритему, брадіаритмію, токсичний епідермальний некроліз.

Передозування

Дотепер клінічний досвід гострого передозування лопінавір/ритонавіром у людей обмежений.

Повідомлялося про передозування Калетрою, розчином для перорального застосування. Випадки, що були зареєстровані у зв’язку з ненавмисним передозуванням у недоношених новонароджених: повна АV-блокада, кардіоміопатія, молочнокислий ацидоз і гостра ниркова недостатність. Медичні працівники повинні знати, що лопінавір/ритонавір, розчин є висококонцентрованим і містить етанол 42.4% та пропіленгліколь 15.3%, і тому слід звертати особливу увагу на точний розрахунок дози Калетри, розчину, для того, щоб мінімізувати ризик медичних помилок і передозування. Це особливо важливо для немовлят і маленьких дітей.

Лікування передозування лопінавір/ритонавіру повинно включати загальну підтримуючу терапію на тлі спостереження за життєво важливими функціями і клінічним станом хворого. Специфічного антидоту при передозуванні лопінавір/ритонавіром не існує. За можливості, слід видалити зі шлунка залишки препарату, що ще не встиг всмоктатись, шляхом стимуляції блювання або промивання шлунка. Для полегшення видалення залишків препарату можна застосовувати активоване вугілля. Оскільки лопінавір/ритонавір активно зв'язується з білками плазми, проведення діалізу не призведе до значного видалення препарату з організму. Однак, діаліз може видалити етанол і пропіленгліколь у випадку передозування Калетрою, розчином для перорального застосування.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Ухвалюючи рішення щодо застосування антиретровірусних препаратів для лікування ВІЛ-інфекцій у вагітних жінок для зниження ризику вертикальної передачі ВІЛ новонародженому, необхідно враховувати результати досліджень на тваринах та результати клінічних досліджень щодо безпеки плода. Дослідження застосування лопінавіру/ритонавіру було проведено у понад 3000 вагітних жінок, 1000 з яких були у першому триместрі вагітності.

У постмаркетингових спостереженнях Антиретровірусного реєстру вагітності, заснованого в січні 1989 року, про підвищений ризик вроджених дефектів не повідомлялося (спостереження велося за більш ніж 1000 жінок, які застосовували лопінавір/ритонавір у першому триместрі вагітності). Поширеність вроджених дефектів при застосуванні лопінавіру в будь-якому триместрі вагітності можна порівняти з поширеністю вроджених дефектів в загальній популяції. Вроджені дефекти, що вказують на загальну етіологію не спостерігалися.

Застосування лопінавір/ритонавіру у період вагітності можливе лише тоді, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода.

Дослідження на щурах виявили, що лопінавір екскретується в молоко. Невідомо, чи екскретується лопінавір у грудне молоко людини. Через ризик передачі ВІЛ та виникнення серйозних побічних реакцій у немовлят ВІЛ-інфіковані жінки не повинні годувати груддю.

Лопінавір у комбінації з ритонавіром не впливав на фертильність у жінок та чоловіків.

Діти

Безпека та фармакокінетичний профіль препарату не були встановлені у дітей віком до 6 місяців, тому призначати препарат пацієнтам цієї вікової категорії не рекомендовано.

Особливості застосування

Вибір лопінавір/ритонавіру при лікуванні ВІЛ-1-інфікованих пацієнтів, які раніше отримували інгібітори протеази, повинен ґрунтуватися на результатах тестування індивідуальної вірусної резистентності та попередньої терапії.

Захворювання печінки.

У ВІЛ-інфікованих пацієнтів з легким та помірним ступенем порушення функції печінки зростає концентрація лопінавіру в плазмі крові приблизно на 30 %, що не має клінічного значення. Даних щодо застосування препарату пацієнтам з тяжким ступенем печінкової недостатності немає.

У пацієнтів з хронічним гепатитом B або C, які лікуються комбінацією антиретровірусних препаратів, існує підвищений ризик розвитку тяжких і потенційно небезпечних для життя побічних реакцій з боку печінки.

У пацієнтів з існуючим раніше порушенням функції печінки, включаючи хронічний гепатит, під час комбінованої антиретровірусної терапії може спостерігатися підвищена частота розвитку порушень функції печінки; за такими пацієнтами слід встановити ретельний контроль відповідно до стандартної практики. Якщо є симптоми погіршення захворювання печінки у таких пацієнтів, слід розглянути питання про переривання або припинення лікування.

Повідомлялося про підвищення трансаміназ, у тому числі з підвищенням рівня білірубіну, у ВІЛ-1-моноінфікованих і неінфікованих пацієнтів уже протягом 7 днів після застосування лопінавіру/ритонавіру у поєднанні з іншими антиретровірусними препаратами. У деяких випадках порушення функції печінки були серйозними, однак взаємозв’язку з терапією лопінавіром/ритонавіром не було встановлено.

Збільшення рівня АСT/АЛT потрібно контролювати у таких хворих, особливо протягом перших кількох місяців лікування.

Захворювання нирок.

Оскільки нирковий кліренс лопінавіру і ритонавіру незначний, збільшення плазмових концентрацій у пацієнтів з порушенням функції нирок не очікується. Оскільки лопінавір і ритонавір мають високий ступінь зв'язування з білками плазми, малоймовірно, що вони будуть виводитися шляхом гемодіалізу або перитонеального діалізу.

Гемофілія

Були повідомлення про підвищену кровоточивість, включаючи спонтанні шкірні гематоми і гемартрози, у пацієнтів з гемофілією типу А і B, які лікувалися інгібіторами протеази. Деяким пацієнтам призначали додатковий фактор VIII. У більшості зазначених випадків лікування інгібіторами протеази було продовжено або розпочато знову, якщо воно було перервано. Відмічали причинний зв'язок, хоча механізм дії не був пояснений. Тому пацієнти з гемофілією повинні знати про можливість підвищеної кровоточивості.

Подовження інтервалу PR.

Лопінавір/ритонавір спричиняв незначне асимптоматичне подовження інтервалу PR у кількох пацієнтів. Надходили поодинокі повідомлення про атріовентрикулярну блокаду ІІ-го або ІІІ-го ступеня у хворих, у яких в анамнезі було захворювання серця та наявні порушення провідності, або у пацієнтів, які отримували лікарські засоби, що подовжують інтервал PR (наприклад верапаміл або атазанавір), при одночасному застосуванні лопінавіру/ритонавіру. Лопінавір/ритонавір необхідно застосовувати з обережністю таким пацієнтам.

Підвищення рівня ліпідів.

Лікування лопінавір/ритонавіром призводило до підвищення, іноді істотного, концентрації загального холестерину і тригліцеридів у плазмі крові, вміст яких необхідно визначати до початку і через однакові інтервали під час терапії лопінавір/ритонавіром. Особливу увагу слід приділяти пацієнтам з високими початковими значеннями і з порушенням ліпідного обміну в анамнезі.

Панкреатит.

Були повідомлення про випадки панкреатиту у пацієнтів, які отримували лопінавір/ритонавір, включаючи пацієнтів, у яких розвинулася гіпертригліцеридемія. У більшості випадків хворі страждали на панкреатит раніше і/або приймали інші лікарські засоби, які могли сприяти розвитку панкреатиту. Виражене підвищення рівня тригліцеридів є фактором ризику розвитку панкреатиту. У хворих з прогресуючою ВІЛ-інфекцією ризик збільшення концентрації тригліцеридів і розвитку панкреатиту може збільшуватися.

Можливість розвитку панкреатиту слід розглядати при наявності клінічної симптоматики (нудота, блювання, біль у животі) або змін лабораторних показників (збільшення ліпази або амілази в сироватці крові). Пацієнтів, у яких спостерігаються ці симптоми, слід обстежити, а при встановленні діагнозу панкреатит терапію лопінавір/ритонавіром необхідно припинити.

Резистентність/перехресна резистентність

Різні ступені перехресної резистентності між інгібіторами протеази були виявлені. Вплив терапії лопінавіром/ритонавіром на ефективність подальшого використання інгібіторів протеаз досліджується.

Гіперглікемія.

Вперше діагностовані випадки захворювання на цукровий діабет, гіперглікемію або загострення існуючого цукрового діабету відзначені у хворих, яким призначали інгібітори протеази. У деяких випадках гіперглікемія спостерігалася у тяжкій формі, а іноді супроводжувалася кетоацидозом. У багатьох хворих були супутні захворювання, деякі з яких вимагали проведення терапії препаратами, що могли призвести до розвитку цукрового діабету або гіперглікемії.

Перерозподіл жирової тканини і метаболічні порушення.

Комбінована антиретровірусна терапія у ВІЛ-інфікованих хворих поєднувалася з перерозподілом жирової тканини (ліподистрофія), включаючи втрату периферичного і лицьового підшкірного жиру, збільшення внутрішньочеревного і вісцерального жиру, гіпертрофію молочної залози і накопичення дорсоцервікального жиру (бичачий горб). Механізм такого впливу повністю не встановлений. Більш високий ризик ліподистрофії був пов'язаний з індивідуальними факторами, такими як літній вік, і з факторами, пов'язаними з препаратом, такими як триваліша антиретровірусна терапія і пов'язані з нею порушення обміну речовин. Клінічне обстеження має включати оцінку фізикальних ознак перерозподілу жирової тканини, визначення концентрації ліпідів і глюкози у плазмі крові у період лікування.

Синдром імунної реактивації.

У ВІЛ-інфікованих хворих з тяжким імунним дефіцитом під час проходження комбінованої антиретровірусної терапії (КАРТ) може виникати запальна реакція на безсимптомні або залишкові умовно-патогенні мікроорганізми і викликати тяжкі клінічні стани або погіршення симптомів. Як правило, такі реакції спостерігалися протягом перших кількох тижнів або місяців після початку комбінованої антиретровірусної терапії. Прикладами цього можуть бути цитомегаловірусний ретиніт (cytomegalovirus retinitis), генералізовані і/або вогнищеві мікобактеріальні інфекції, а також пневмоцистна пневмонія (Pneumocystis jiroveci) або туберкульоз Необхідно оцінювати всі симптоми запалення, а при необхідності призначати відповідне лікування.

Аутоімунні захворювання (наприклад, хвороба Грейвса, поліміозит і синдром Гійєна– Барре) також, як повідомляється, відбуваються в умовах відновлення імунітету, проте побічні реакції можуть виявитися через багато місяців після початку лікування.

Токсичність у недоношених новонароджених.

Безпечної та ефективної дози Калетри, розчину для перорального застосування для недоношених новонароджених не було встановлено. Калетра, розчин для перорального застосування, містить допоміжні речовини етанол 42.4% і пропіленгліколь 15,3%. Препарат не слід застосовувати недоношеним новонародженим у найближчому післяпологовому періоді через можливість токсичних ефектів. При одночасному прийомі пропіленгліколю 15,3% і етанолу 42,4% інгібується метаболізм пропіленгліколю, що може призвести до підвищення концентрацій. Недоношені немовлята можуть бути схильні до підвищеного ризику пропіленглікольасоційованих побічних реакцій через зниження здатності до метаболізму пропіленгліколю, що призводить до накопичення і потенціювання побічних ефектів. Кількість етилену і пропіленгліколю усіх ліків, які призначені дитині, потрібно взяти до уваги для того, щоб уникнути токсичності цих допоміжних речовин. У дітей необхідно уважно стежити за зростанням осмолярності сироватки крові і сироваткового креатиніну, а також за токсичністю, пов'язаною з Калетрою розчином для перорального застосування, в тому числі: гіперосмолярність з або без молочнокислого ацидозу, ниркова токсичність, пригнічення центральної нервової системи (у тому числі ступор, кома і апное), судоми, гіпотонія, порушення ритму серця і зміни на ЕКГ, гемоліз.

Випадки кардіотоксичності, що загрожували життю з постмаркетингових даних (у тому числі повна AV-блокада, брадикардія і кардіоміопатія), молочнокислий ацидоз, гостра ниркова недостатність, пригнічення ЦНС та респіраторні ускладнення, що призводять до смерті, були зареєстровані в основному у недоношених новонароджених, у яких застосовують Калетру, розчин для перорального застосування.

Остеонекроз.

Не дивлячись на те, що етіологія є багатофакторною (включаючи застосування кортикостероїдів, споживання алкоголю, важкий імунодефіцит, маси тіла вище індексу), зустрічалися випадки у пацієнтів на пізніх стадіях ВІЛ захворювання та/або при довгострковій терапії комбінованими антиретровірусними препаратами. Якщо хворий відчуває біль в суглобах, труднощі при русі, рекомендується звернутися до лікаря.

Інгібітори фосфодіестерази-5: з обережністю призначають силденафіл або тадалафіл для лікування еректильної дисфункції пацієнтам, які отримують лопінавір/ритонавір. Вважається, що одночасне застосування лопінавір/ритонавіру з даними лікарськими засобами значно підвищує рівні їхньої концентрації, та може призвести до виникнення зумовлених побічних реакцій, таких як гіпотонія, непритомність, зміни зору та тривала ерекція. Одночасне застосування варденафілу та лопінавір/рітонавіру протипоказано. Протипоказано одночасне застосування з лопінавір/ритонавіром силденафілу, призначеного для лікування легеневої артеріальної гіпертензії.

З обережністю призначають одночасно з лопінавір/ритонавіром препарати, які провокують подовження інтервалу QT, таких як: хлорфенірамін, хінідин, еритроміцин, кларитроміцин. Крім цього, лопінавір/ритонавір може підвищити концентрацію препаратів, які вводяться одночасно з ним, що, в свою чергу, може призвести до підвищення ризику виникнення побічних реакцій з боку серця. Про виникнення кардіологічних явищ повідомлялось у доклінічних дослідженнях, які проводилися з лопінавір/ритонавіром. Таким чином, не можна виключати потенційні кардіологічні явища, викликані застосуванням лопінавір/ритонавіру.

Не рекомендується одночасне застосування лопінавір/ритонавіру з рифампіцином. Рифампіцин у поєднанні з лопінавір/ритонавіром спричиняє значні зниження концентрацій лопінавіру, що, в свою чергу, може значно зменшити терапевтичний ефект лопінавіру. Ефективний вплив лопінавір/рітонавіру досягається під час використання більш високих доз лопінавір/ритонавіру, проте у даному випадку підвищуються ризики виникнення гепато- та шлунково-кишкової токсичності. Таким чином, слід уникати даний варіант одночасного застосування у випадках, коли існують інші варіанти лікування.

Не рекомендується одночасне застосування лопінавір/ритонавіру та флутиказону, або інших глюкортикоїдів, які метаболізуються CYP3A4, таких як будесонід, крім випадків коли потенційна користь від лікування перевищує ризики виникнення систематичних ефектів кортикостероїдів, включаючи синдром Іценка – Кушинга та адренальної супресії.

Інше.

Калетра не виліковує ВІЛ-інфекцію або СНІД, не знижує ризик передачі ВІЛ іншим людям при статевих контактах або зараження крові, тому слід вжити відповідних запобіжних заходів. У пацієнтів з порушенням функції нирок є ризик розвитку побічних реакцій потенційно пов’язаних з токсичною дією пропіленгліколю (судоми, тахікардія, гіперосмолярність, молочний ацидоз, ниркова недостатність, гемоліз). Калетра, розчин для перорального застосування містить гліцерин та поліоксил 40 гідрогенізованої олії рицинової, тому при вживанні великих доз препарату може виникнути головний біль та шлунково кишкові розлади.

Калетра розчин для прийому всередину містить фруктозу, тому препарат слід з обережністю застосовувати пацієнтам з непереносимістю фруктози.

Аутоімунні захворювання (наприклад, хвороба Грейвса, поліміозит і синдром Гійєна– Барре) також, як повідомляється, виникають в умовах відновлення імунітету, проте, час виникнення побічних реакцій може змінюватися, і може виявитися через багато місяців після початку лікування.

Використання у людей літнього віку.

Клінічні дослідження лопінавір/ритонавіру не включає достатню кількість пацієнтів у віці 65 років і старше для визначення різниці між ними та молодими пацієнтами. Загалом, необхідно бути обережним при застосуванні лопінавіру/ритонавіру пацієнтам літнього віку, у яких частіше відмічається зниження функції печінки, нирок, серцевої функції, супутні хвороби або лікарські взаємодії.

Застосування дітям.

У ВІЛ-інфікованих пацієнтів віком від шести місяців до 18 років профіль побічних реакцій, досліджений під час клінічних випробувань, був як і у дорослих пацієнтів. Лопінавір/ритонавір не слід застосовувати дітям один раз на добу.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або при роботі з іншими механізмами.

Дослідження впливу препарату на здатність керувати автотранспортом і працювати з механізмами не проводилися. Пацієнтів слід попередити, що при лікуванні лопінавір/ритонавіром відмічені випадки виникнення нудоти, сонливості та запаморочення. Препарат містить 42,4 об. % спирту, що потрібно мати на увазі водіям

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Лікарський засіб Калетра містить лопінавір та ритонавір, обидва з яких являються інгібіторами ізоформи Р450 in vitro. Одночасне застосування лопінавір/ритонавіру та препаратів, які спочатку метаболізуються CYP3A, може призвести до підвищення концентрацій інших препаратів у плазмі, що може посилити або подовжити їхні терапевтичні ефекти та побічні реакції. Лопінавір/ритонавір не інгібує CYP2D6, CYP2C9, CYP2C19, CYP2E1, CYP2B6 або CYP1A2 у концентраціях, значимих з клінічної точки зору.

Було виявлено, що лопінавір/ритонавір in vivo провокує свій власний метаболізм та підвищує біотрансформацію деяких препаратів, які метаболізувалися ферментами цитохрому Р450 (включаючи CYP2C9 та CYP2C19) та шляхом глюкуронізації. Це може призвести до зниження концентрації у плазмі та зниження ефективності препаратів, які застосовуються одночасно.

Нуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази (НІЗТ)

У клінічних дослідженнях не спостерігалося змін у фармакокінетиці лопінавіру у разі застосування препарату Калетра у комбінації зі ставудином або ламівудином.

Диданозин рекомендується приймати натще, тому диданозин разом з таблетками Калетри необхідно приймати натще.

Препарат Калетра індукує глюкуронізацію, тому він зменшує концентрацію зидовудину та абакавіру у плазмі крові. Клінічна значущість цієї можливої взаємодії невідома. Сумісне застосування препарату Калетра із тенофовіром призводить до зростання рівня тенофовіру приблизно на 30 % без зміни концентрації лопінавіру та ритонавіру, але високі концентрації тенофовіру можуть спричиняти виникнення пов’язаних з тенофовіром побічних реакцій, включаючи порушення функції нирок.

Повідомлялося про підвищення рівня креатинфосфокінази, міалгію, міозит та рідко – про рабдоміоліз при застосуванні інгібіторів протеази, особливо у комбінації з НІЗТ.

Ненуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази

Невірапін. Концентрація лопінавіру у плазмі крові знижувалася при сумісному застосуванні з невірапіном. Не слід застосовувати лопінавір/ритонавір 1 раз на добу при комбінованій терапії з невірапіном.

Ефавіренз. Підвищення дози лопінавіру/ритонавіру в таблетках до 500/125 мг двічі на добу призводило до появи таких самих концентрацій лопінавіру у плазмі крові, як і застосування лопінавіру/ритонавіру в таблетках у дозі 400/100 мг двічі на добу без ефавірензу.

Підвищення дози лопінавіру/ритонавіру в таблетках до 600/150 мг двічі на добу у комбінації з ефавірензом збільшувало концентрацію лопінавіру у плазмі крові майже на 36 %, ритонавіру на 56–92 % порівняно з дозою лопінавіру/ритонавіру 400/100 мг двічі на добу без застосування ефавірензу.

Ефавіренз та невірапін індукують активність CYP3A, тому вони можуть знижувати концентрацію у плазмі крові інших інгібіторів протеази при застосуванні з лопінавіром/ритонавіром. Не слід застосовувати лопінавір/ритонавір 1 раз на добу при комбінованій терапії з ефавірензом.

Делавердин. Делавердин може збільшувати плазмову концентрацію лопінавіру.

Рилпівірин. Одночасне застосування лопінавіру/ритонавіру та рилпівірину може збільшувати концентрацію рилпівірину в плазмі крові. Корекція дози не потрібна. Перед застосуванням необхідно ознайомитися з інструкцією щодо медичного застосування рилпівірину.

Етравірин. Одночасне застосування лопінавіру/ритонавіру та етравірину може збільшувати концентрацію етравірину в плазмі крові. Корекція дози не потрібна. Перед застосуванням необхідно ознайомитися з інструкцією щодо медичного застосування етравірину.

Сумісне застосування з іншими інгібіторами ВІЛ-протеази

Оптимальні щодо безпеки й ефективності дози інгібіторів ВІЛ-протеази при застосуванні у комбінації з Калетрою не були встановлені. Тому сумісне застосування Калетри з інгібіторами ВІЛ-протеази вимагає ретельного контролю.

Ампренавір. Сумісне застосування лопінавіру/ритонавіру і ампренавіру призводить до зниження концентрації лопінавіру. Не слід застосовувати лопінавір/ритонавір один раз на добу при комбінованій терапії з ампренавіром.

Фосампренавір. Сумісне застосування стандартних доз лопінавіру/ритонавіру з фосампренавіром обумовлює значне зниження концентрацій ампренавіру. Одночасний прийом підвищених доз фосампренавіру 1400 мг двічі на добу у комбінації з лопінавіром/ритонавіром 533/133 мг двічі на добу призводить до зростання кількості випадків побічних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту і підвищення рівня тригліцеридів за відсутності підвищення противірусної ефективності порівняно зі стандартними дозами фосампренавіру/ритонавіру. Тому сумісне застосування цих лікарських засобів не рекомендується.

Індинавір. При одночасному прийомі індинавіру у дозі 600 мг 2 рази на добу та Калетри площа під фармакокінетичною кривою (AUC) індинавіру не змінюється, збільшується мінімальна концентрація індинавіру (у 3,5 раза) і знижується максимальна концентрація порівняно з прийомом тільки індинавіру у дозі 800 мг 3 рази на добу. Отже, комбінація Калетри та індинавіру майже не впливає на концентрацію лопінавіру. Застосування Калетри 1 раз на добу при комбінованій терапії з індинавіром не вивчалося.

Нелфінавір. Сумісне застосування лопінавіру/ритонавіру і нелфінавіру спричиняє зниження концентрації лопінавіру. Не слід застосовувати лопінавір/ритонавір 1 раз на добу при комбінованій терапії з нелфінавіром.

Саквінавір. Сумісне застосування саквінавіру у дозі 800 мг 2 рази на добу з Калетрою збільшує AUC саквінавіру в 9,6 разу порівняно із застосуванням тільки саквінавіру у дозі 1200 мг 3 рази на добу. Саквінавір у дозі 800 мг 2 рази на добу при застосуванні з Калетрою збільшує AUC саквінавіру приблизно на 30 % порівняно із застосуванням саквінавіру/ритонавіру 1000/100 мг 2 рази на добу і чинить вплив як після застосування саквінавіру/ритонавіру 400/400 мг 2 рази на добу.

При застосуванні саквінавіру у дозі 1200 мг 2 рази на добу у комбінації з Калетрою подальшого збільшення концентрацій не спостерігалося. Тому комбінація Калетри і саквінавіру порівняно із застосуванням тільки Калетри майже не впливатиме на концентрацію лопінавіру. Застосування Калетри 1 раз на добу при комбінованій терапії з саквінавіром не вивчалося.

Ритонавір. При одночасному прийомі додатково 100 мг ритонавіру 2 рази на добу, порівняно з прийомом однієї Калетри, AUC і Cmin лопінавіру збільшувались на 33 % та 64 % відповідно.

Типранавір.  У клінічному дослідженні комбінованої терапії інгібіторами протеази ВІЛ– позитивних дорослих при одночасному застосуванні типранавіру (500 мг двічі на день) з ритонавіром (200 мг двічі на день) та з комбінацією лопінавір/ритонавір (400/100 мг двічі на день) відмічалося зниження AUC і Cmin на 55% і 70% відповідно.

Тому одночасне застосування лопінавіру/ритонавіру і типранавіру з низькою дозою ритонавіру не рекомендується.

Інгібітор протеази вірусу гепатату С.

Телапревір. Одночасне застосування телапревіру та лопінавіру/ритонавіру приводило до зниження рівноважної експозиції телапревіру, в той час як рівноважна експозиція лопінавіру не була порушена.

Босепревір

Одночасне застосування босепревіру і лопінавіру/ритонавіру призвело до зниження босепревір- і лопінавір-стаціонарної експозиції. Не рекомендується одночасне застосування лопінавіру/ритонавіру та босепревіру.

Симепревір. Одночасне застосування лопінавіру/ритонавіру та симепревіру може збільшувати концентрацію симпревіру в плазмі крові. Не рекомендується одночасне застосування лопінавір/ритонавіру та симепревіру.

ВІЛантагоніст хемокінового рецептора CCR5

Маравірок. Одночасне застосування маравіроку та лопінавіру/ритонавіру збільшує рівні маравіроку в плазмі крові. (див. «Фармакологічні властивості»). Дозу маравіроку слід зменшити у разі одночасного застосування з лопінавіром/ритонавіром 400/100 мг два рази на день. Див. також інструкцію для медичного застосування маравіроку.

Інші лікарські препарати.

Анальгетики.

Фентаніл. Лопінавір/ритонавір інгібує CYP3A4, у результаті чого можна очікувати підвищення плазмових концентрацій фентанілу. При одночасному застосуванні фентанілу та лопінавіру/ритонавіру рекомендується ретельно стежити за терапевтичним та побічними ефектами, включаючи пригнічення дихання.

Антиаритмічні препарати. Концентрації антиаритмічних препаратів (аміодарону, бепридилу, лідокаїну та хінідину) можуть підвищуватися при одночасному застосуваннні з Калетрою. Слід дотримуватися обережності і по можливості контролювати концентрацію цих препаратів у плазмі крові.

Дигоксин. Сумісне застосування з Калетрою спричиняє значне зростання рівня дигоксину у плазмі, тому цю комбінацію призначають з обережністю.

Протипухлинні препарати (дазатиніб, нілотиніб, вінбластин, вінкристин). При одночасному застосуванні підвищуються їх сироваткові концентрації, що спричиняє побічні реакції. (Рекомендації щодо дозування нілотинібу та дазатинібу див. у відповідних інструкціях для медичного застосування цих лікарських засобів).

Антикоагулянти. Концентрації варфарину можуть змінюватися при одночасному застосуванні з Калетрою. Рекомендується контроль показників згортання крові. Одночасне застосування лопнавіру/ритонавіру та ривароксабану може збільшувати експозицію ривароксабану, що призводить до збільшення ризику кровотечі.

Протиепілептичні препарати (фенобарбітал, фенітоїн, карбамазепін). Стимулюють CYP3A4 і можуть знижувати концентрації лопінавіру. Не слід застосовувати лопінавір/ритонавір 1 раз на добу при терапії з фенобарбіталом, фенітоїном, карбамазепіном.

При застосуванні фенітоїну з лопінавіром/ритонавіром середня рівноважна концентрація фенітоїну помірно знижується. Необхідно ретельно стежити за рівнями фенітоїну у плазмі крові при одночасному застосуванні з лопінавіром/ритонавіром.

Ламотриджин і вальпроат. Одночасне застосування лопнавіру/ритонавіру та будь-якого з цих препаратів було пов'язано із скороченням експозиції протисудомних препаратів. Повідомлялося про скорочення експозиції ламотриджину на 50%. Застосовуйте з обережністю. Може потребуватися збільшення дози протисудомних засобів при одночасному застосуванні з лопінавіром/ритонавіром. Може бути необхідний моніторинг терапевтичних концентрацій протисудомних засобів, особливо при підборі дози лопінавіру/ритонавіру.

Антидепресанти

Бупропіон. У здорових добровольців AUC і Cmax бупропіону та його активного метаболіту – гідроксибупропіону зменшувались приблизно на 50 % при сумісному застосуванні з лопінавіром/ритонавіром у дозі 400/100 мг двічі на день. Цей ефект пояснюється індукцією метаболізму бупропіону. Тому, якщо сумісне застосування лопінавіру/ритонавіру разом з бупропіоном необхідне, потрібно проводити клінічний контроль ефективності бупропіону і не перевищувати рекомендовану дозу, незважаючи на індукцію, що спостерігається.

Тразодон. При вивченні фармакокінетики у здорових добровольців сумісне застосування малих доз ритонавіру (200 мг двічі на день) разом із разовою дозою тразодону призводило до збільшення концентрації тразодону у плазмі крові (AUC збільшуваласяв 2,4 разу). У цьому дослідженні спостерігалися такі побічні реакції: нудота, запаморочення, артеріальна гіпотензія і синкопе. Комбінацію потрібно застосовувати з обережністю, призначаючи найменшу ефективну дозу тразодону.

Протигрибкові засоби

Кетоконазол та ітраконазол. Лопінавір/ритонавір можуть підвищувати концентрації кетоконазолу й ітраконазолу в плазмі крові. Високі дози кетоконазолу та ітраконазолу (> 200 мг/добу) не рекомендуються.

Засоби для лікування подагри. Очікується збільшення концентрації колхіцину у разі застосування разом з лопінавіром/ритонавіром. Слід ознайомитися з інструкцією для медичного застосування колхіцину.

Засоби, що знижують кислотність шлункового соку (омепразол, ранітидин). Зміна дози Калетри не потрібна.

Дигідропіридинові блокатори кальцієвих каналів (фелодипін, ніфедипін, нікардипін). Калетра може підвищувати концентрації цих препаратів у плазмі крові.

Інгібітори ГМГ-КоА-редуктази. Інгібітори ГМГ-КоА-редуктази, що значною мірою метаболізуються CYP3A4, такі як ловастатин, симвастатин і розувастатин, при одночасному застосуванні з Калетрою будуть мати помітно підвищені концентрації у плазмі. Оскільки підвищені концентрації інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази можуть спричиняти міопатію, включаючи рабдоміоліз, комбінація цих лікарських засобів з Калетрою протипоказана. Аторвастатин меншою мірою метаболізується CYP3A. При одночасному прийомі аторвастатину та Калетри відзначалося збільшення Сmax  і AUC аторвастатину в середньому в 4,7 і 5,9 разу відповідно. При одночасному призначенні з Калетрою слід застосовувати найменші ефективні дози аторвастатину. Результати дослідження взаємодії Калетри та правастатину не показали клінічно значущої взаємодії. Метаболізм правастатину і флувастатину не залежить від CYP3A4, і взаємодія з Калетрою не передбачається. У випадках, коли показано лікування інгібітором ГМГ-КоА-редуктази, рекомендується застосовувати правастатин або флувастатин.

Дексаметазон: може індукувати CYP3A4 і знижувати концентрацію лопінавіру в крові.

Флутиказону пропіонат. Одночасне застосування лопінавіру/ритонавіру та флутиказону або інших глюкокортикоїдів, які метаболізуються CYP3A4, такі як будесонід, не рекомендується, крім випадків, коли потенційна користь лікування перевищуватиме ризик системних ефектів кортикостероїдів, включаючи синдром Кушинга у пацієнтів, які одночасно застосовували флутиказон інтраназально або інгаляційно, та пригнічення функції надниркових залоз. При тривалому застосуванні слід підібрати альтернативний флутиказону пропіонату засіб.

Інгібітори фосфодіестерази. Одночасне застосування лопінавіру/ритонавіру та аванафілу не рекомендовано. Препарати, які залежать від CYP3A4-метаболізму, при одночасному застосуванні призводять до підвищення у 2-11 разів AUC інгібітору фосфодіестерази та до зростання кількості побічних реакцій.

Слід з обережністю застосовувати силденафіл, тадалафіл для лікування еректильної дисфункції у пацієнтів, які застосовують лопінавір/ритонавір. Очікується, що сумісне застосування цих лікарських засобів з лопінавіром/ритонавіром значно підвищить їх концентрації у плазмі крові та спричинить появу побічних реакцій, таких як артеріальна гіпотензія, пролонгована ерекція.

Аванафіл. Одночасне застосування лопінавіру/ритонавіру та аванафілу не рекомендується, оскільки воно призведе до значного зростання впливу аванафілу

Силденафіл. Слід з обережністю застосовувати силденафіл для лікування еректильної дисфункції, застосовуючи знижену дозу 25 мг кожні 48 годин з ретельним спостереженням щодо розвитку побічних реакцій. Застосування силденафілу та лопінавіру/ритонавіру протипоказано для пацієнтів з легеневою артеріальною гіпертензією.

Тадалафіл. Застосовується з обережністю у зниженій дозі не більш ніж 10 мг кожні 72 години з ретельним спостереженням щодо розвитку побічних реакцій. Під час застосування тадалафілу для лікування легеневої артеріальної гіпертензії пацієнтам, які отримують лопінавір/ритонавір, слід ознайомитися з інструкцію для медичного застосування тадалафілу.

Варденафіл. Застосовується з обережністю у зниженій дозі не більш ніж 2,5 мг кожні 72 години з ретельним спостереженням щодо розвитку побічних реакцій.

Циклоспорин, сиролімус (рапаміцин) і такролімус. Одночасний прийом Калетри може підвищити концентрації цих речовин в крові. Рекомендується частіше визначати терапевтичну концентрацію цих препаратів до встановлення її стабільного рівня у плазмі крові.

Вориконазол. Слід уникати сумісного застосування лопінавіру/ритонавіру з вориконазолом, якщо тільки користь від застосування не буде переважати ризик.

Кларитроміцин. Калетра помірно збільшує AUC кларитроміцину. Хворим з нирковою або печінковою недостатністю необхідне зниження дози кларитроміцину.

Метадон. Калетра знижує концентрацію метадону у плазмі крові. Рекомендується моніторинг плазмових концентрацій метадону.

Бупренорфін. Корекція дози не потрібна.

Пероральні протизаплідні засоби. Оскільки концентрація етинілестрадіолу може знижуватися, слід використовувати альтернативні або додаткові заходи контрацепції при одночасному прийомі естрогеновмісних контрацептивів і Калетри.

Судинорозширювальні засоби. При одночасному застосуванні босентану та лопінавіру/ритонавіру Cmax і AUC босентану збільшувалися у 6 і 5 разів відповідно. Слід ознайомитися з інструкцію для медичного застосування босентану.

Ралтегравір. Клінічні дослідження показали, що немає клінічно значущої взаємодії між лопінавіром/ритонавіром та ралтегравіром.

Рифабутин. При одночасному прийомі рифабутину та Калетри протягом 10 днів Cmax і AUC рифабутину збільшувалися в 3,5 і 5,7 разу, відповідно. Тому рекомендується зниження дози рифабутину на 75 % (тобто 150 мг через день або 3 рази на тиждень). Може виникнути необхідність подальшого зниження дози рифабутину.

Рифампіцин. Через сильне зниження концентрації лопінавіру рифампіцин не слід застосовувати у комбінації з Калетрою. Якщо така комбінація необхідна, лопінавір/ритонавір необхідно почати приймати у стандартній дозі за 10 днів до початку прийому рифампіцину. Далі необхідно поступово збільшувати дозу лопінавіру/ритонавіру. При цьому слід ретельно стежити за функцією печінки.

Протипаразитарні засоби. При одночасному прийомі лопінавіру/ритонавіру та атоваквону можливе зниження терапевтичної концентрації, тому може бути необхідним підвищення дози атоваквону.

Антипсихотичні засоби. Слід дотримуватися обережності при застосуванні лопінавіру/ритонавіру сумісно з кветіапіном. Передбачається, що внаслідок інгібування ізоферменту CYP3A лопінавіром/ритонавіром зростатиме концентрація кветіапіну, що може призвести до проявів токсичності, пов'язаної із застосуванням кветіапіну.

Рослинні препарати. Пацієнтам на терапії лопінавіром/ритонавіром не слід застосовувати препарати рослинного походження, що містять звіробій продірявлений (Hypericum perforatum), через ризик зниження плазмових концентрацій інгібіторів протеаз, що у свою чергу може спричинити зменшення клінічної ефективності та розвиток резистентності до лопінавіру або інгібіторів протеаз.

Одночасне застосування разом з мідазоламом або варденафілом протипоказано (див. розділ «Протипоказання»).

Не спостерігалося клінічно значущої взаємодії між Калетрою і дезипраміном, ранітидином або омепразолом. Виходячи з відомих метаболічних профілів, клінічно значущі взаємодії між Калетрою і флувастатином, дапсоном, триметопримом/сульфаметоксазолом, азитроміцином або флуконазолом не очікуються.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Лопінавір – інгібітор протеаз ВІЛ-1 і ВІЛ-2 – запобігає розщепленню gag-pol-поліпротеїну, призводячи до продукції незрілого неінфекційного вірусу.

Ритонавір – пептидоміметичний інгібітор ВІЛ-1 та ВІЛ-2 аспартилпротеаз для перорального застосування. Гальмування ВІЛ-протеази робить цей фермент нездатним до обробки попередника gag-pol-поліпротеїну, що призводить до утворення морфологічно незрілих ВІЛ-часток, нездатних ініціювати нові цикли інфікування. Ритонавір має селективну спорідненість з ВІЛ-протеазою і низьку інгібіторну активність проти аспартилпротеаз людини.

Антивірусна активність in vitro.

Антивірусну активність лопінавіру in vitro проти лабораторних штамів ВІЛ, а також клінічних ізолятів ВІЛ оцінювали відповідно в гостроінфікованих лімфобластних клітинах і лімфоцитах периферичної крові. При відсутності сироватки крові людини середня 50 % ефективна концентрація (EC50) лопінавіру проти п'яти різних лабораторних штамів ВІЛ-1 становила 10-27 нМ. У присутності 50 % сироватки крові людини середня EC50 лопінавіру проти п’яти різних лабораторних штамів ВІЛ-1 становила 65-289 нМ, що свідчить про зменшення активності у 7-11разів. Дослідження активності лопінавіру в складі комбінованого препарату, а також інших інгібіторів протеаз або інгібіторів зворотної транскриптази ще не закінчені.

Дані in vitro показують, що ритонавір має активність проти всіх штамів ВІЛ, випробуваних у різних трансформованих та первинних клітинних лініях людини. Концентрація препарату, яка гальмує in vitro 50 % і 90 % реплікації вірусу, становить приблизно 0,02 мкмоль та 0,11 мкмоль відповідно. Аналогічну дію виявлено як із АЗT-(азидотимідин)-чутливими, так і з АЗТ-резистентними штамами ВІЛ. Дослідження прямої клітинної токсичності ритонавіру в різних клітинних лініях не виявили прямої клітинної токсичності при концентраціях до 25 мкмоль з підсумковим терапевтичним індексом в умовах in vitro не менше 1000.

Резистентність.

В експериментах in vitro були виділені ізоляти ВІЛ-1 зі зниженою чутливістю до лопінавіру. Присутність ритонавіру не впливає на появу лопінавір резистентних вірусів in vitro.

У фазі II клінічного вивчення (M 97 – 720) через 204 тижні лікування аналіз генотипу вірусних ізолятів був успішно проведений у 11 з 16 хворих з підтвердженою ВІЛ РНК вище за 400 копій/мл і не показав ніякої первинної мутації або місць активних мутацій в протеазі (амінокислоти при положеннях 8, 30, 32, 46, 47, 48, 50, 82, 84 і 90) або протеазоінгібуючої фенотипової резистентності.

У фазі III клінічного випробування (M 98 – 863), в якому брали участь 653 пацієнти, рандомізовано отримували ставудин плюс ламівудин з/або лопінавіром/ритонавіром або нелфінавіром: 113 нелфінавір-лікованих пацієнтів і 74 лопінавір/ритонавір-лікованих пацієнтів протягом лікування з 24 до 96 тижня. Із них в ізолятах від 96 нелфінавін-лікованого пацієнта і 51 лопінавір/ритонавір-лікованого пацієнта, тести на резистентність були підвищені. Резистентність до нелфінавіну визначена як присутність D30N або L90M–мутацій в протеазі та спостерігалася у 41 із 96 (43 %) пацієнтів. Резистентність до лопінавіру, визначена, як присутність (відсутність) будь-якої первинної мутації або активних місць мутацій в протеазі, що не спостерігалася у жодного з 51 пацієнта. Відсутність резистентності до лопінавіру підтверджена аналізами фенотипу.

Селекція резистентності до лопінавіру була охарактеризована у пацієнтів на підставі аналізу ізолятів від 19 пацієнтів, які лікувалися інгібіторами протеази. У пацієнтів у II і у III фазах клінічних випробувань виявлена неповна вірусологічна супресія, або вірусна відповідь (рикошет), як початкова відповідь на лопінавір/ритонавір, що показало приріст резистентності in vitro між базовим рівнем і відповіддю (визначається як поява нових мутацій або 2 кратних змін у фенотиповій сприйнятливості до лопінавіру). Приріст резистентності був більш загальним у пацієнтів, чиї базові ізоляти мали декілька протеазоінгібуючих – асоційованих мутацій.

Розвиток резистентності до Калетри у хворих, яким раніше не проводилося антиретровірусне лікування, ще не охарактеризований. У клінічних дослідженнях ІІ фази брали участь 227 пацієнтів, яким раніше не проводили антиретровірусне лікування, а також пацієнти, яких раніше лікували інгібітором протеази. Після застосування Калетри протягом періоду від 12 до 100 тижнів суттєве зниження чутливості до лопінавіру порівняно з початковою величиною спостерігалося в ізолятах, отриманих у 4 із 23 пацієнтів із вірусною РНК у кількості, що перевищує границі визначення (більше 400 копій/мл). Троє з цих пацієнтів раніше лікувалися одним інгібітором протеази (нелфінавіром, індинавіром або саквінавіром), а одного пацієнта лікували одразу декількома інгібіторами протеази (індинавіром, саквінавіром і ритонавіром). У всіх 4 пацієнтів спостерігалось не менше 4 мутацій, пов'язаних з резистентністю до інгібітору протеази, яка виникла перед початком застосування Калетри. Після активізації вірусної активності в ізолятах цих пацієнтів з'явилися додаткові мутації, деякі з яких були пов'язані з розвитком резистентності до інгібітору протеази. Проте на сьогодні існує недостатньо даних для ідентифікації пов'язаних з лопінавіром мутацій в ізолятах пацієнтів, які приймають Калетру. Оцінка таких мутацій ще триває.

Перехресна резистентність.

Доклінічні дослідження.

Для інгібіторів протеази існує різний ступінь перехресної резистентності. Визначали активність лопінавіру in vitro проти клінічних ізолятів, отриманих у пацієнтів, яких раніше лікували одним інгібітором протеази. В ізолятах із більш ніж в 4 рази зниженою чутливістю до нелфінавіру (n = 13) та саквінавіру (n = 4) спостерігалося менш ніж 4-кратне зниження чутливості до лопінавіру. В ізолятах із більш ніж у 4 рази зниженою чутливістю до індинавіру (n = 16) та ритонавіру (n = 3) спостерігалося зниження чутливості до лопінавіру в середньому в 5,7 та 8,3 разу відповідно. В ізолятах пацієнтів, яких раніше лікували двома або більше інгібіторами протеази, спостерігалося більш виражене зниження чутливості до лопінавіру.

Перехресна резистентність під час лікування Калетрою.

Визначали активність інших інгібіторів протеази на ізолятах, що виявляли приріст резистентності до лопінавіру після терапії Калетрою: присутність перехресної резистентності до інших інгібіторів протеази була проаналізована на ізолятах, отриманих у 18 пацієнтів, яких раніше лікували одним або кількома інгібіторами протеази, що зумовили збільшення фенотипової резистентності до лопінавіру, під час лікування Калетрою виявлялася така сама перехресна резистентність або розвивалася нова перехресна резистентність до ритонавіру, індинавіру та нелфінавіру. Всі активізовані віруси або зберігали повну чутливість, або проявляли помірне зниження чутливості до ампренавіру (у 8,5 разу на тлі 99-кратної резистентності до лопінавіру). Активізовані ізоляти, отримані у двох пацієнтів, яких раніше не лікували саквінавіром, зберігали повну чутливість до саквінавіру.

Генотипові кореляти зниженої фенотипової чутливості до лопінавіру у вірусах, які з'явилися під дією інших інгібіторів протеази.

Оцінювалася антивірусна активність лопінавіру in vitro проти 112 клінічних ізолятів, виділених у хворих, у яких, незважаючи на попереднє лікування одним чи кількома інгібіторами протеази, кількість РНК ВІЛ становила більше ніж 1000 копій/мл. У цій групі зниження чутливості in vitro до лопінавіру обумовлювало такі мутації у протеазі ВІЛ: L10F/I/R/V, K20M/R, L24I, M46I/L, F53L, I54L/T/V, L63P, A71I/L/T/V, V82A/F/T, I84V і L90M.

Клінічні дослідження.

Антивірусна активність Калетри у пацієнтів, яких раніше вже лікували інгібітором протеази.

Клінічне значення зниження чутливості in vitro до лопінавіру оцінювали за вірусологічною відповідною реакцією на Калетру відносно початкового вірусного генотипу і фенотипу в 56 хворих, яких раніше не лікували інгібіторами ненуклеозидної зворотної транскриптази і в яких кількість РНК ВІЛ була більше 1000 копій/мл, незважаючи на попередню терапію принаймні двома інгібіторами протеази, які відрізняються від нелфінавіру, індинавіру, саквінавіру та ритонавіру (дослідження M98-957). Концентрація EC50 лопінавіру проти 56 початкових вірусних ізолятів була у 0,5–96 разів вища, ніж EC50 проти ВІЛ "дикого" типу. В 55 % початкових ізолятів (в 31 з 56) спостерігалося зниження чутливості до лопінавіру більше ніж у 4 рази. В середньому чутливість до лопінавіру в 31 ізоляті зменшувалася у 27,9 раза.

Через 48 тижнів лікування Калетрою, ефавірензом та інгібіторами нуклеозидної зворотної транскриптази концентрація РНК ВІЛ у плазмі крові не більше 400 копій/мл спостерігалася у 93 % (у 25 з 27), 73 % (у 11 з 15) і 25 % (у 2 з 8) хворих, які належали до груп із зниженою чутливістю до лопінавіру на початку дослідження у менш ніж у 10 разів, у 10-40 разів і більш ніж у 40 разів відповідно. Концентрація РНК ВІЛ у плазмі крові не більше 50 копій/мл спостерігалася у 81 % (у 22 з 27), 60 % (у 9 з 15) і 25 % (у 2 з 8) хворих зазначених вище груп.

Крім того, концентрація РНК ВІЛ у плазмі крові не більше 400 копій/мл спостерігалася у 91 % (у 21 з 23) хворих, у яких в початкових вірусних ізолятах містилося до 5 мутацій, пов'язаних з резистентністю до інгібітору протеази. В 13 з цих 23 ізолятів мутації спостерігалися у положенні 82, 84 та/або 90. Концентрація РНК ВІЛ у плазмі крові не більше 400 копій/мл спостерігалася у 71% (у 15 з 21) хворих, у яких у початкових вірусних ізолятах було по шість-сім, включаючи мутації у положенні 82, 84 та/або 90. Концентрація РНК ВІЛ у плазмі крові не більше 50 копій/мл спостерігалася у 33 % (у 2 з 6) хворих, у яких у початкових вірусних ізолятах містилося 8-10 мутацій відповідно. Частина відповіді, можливо, належить до противірусної діяльності ефавірензу, особливо у пацієнтів із прихованою та надзвичайно стійкою резистентністю до лопінавіру.

Зміни на електрокардіограмі. Інтервал QTcF був оцінений в ході рандомізованого перехресного плацебо-контрольованого та з активним контролем дослідження (моксифлоксацин 400 мг один раз на добу) за участю 39 здорових дорослих добровольців з 10 вимірюваннями через 12 годин на 3-й день. Максимальна середня (95 % верхнього довірчого інтервалу) різниця з плацебо в значеннях QTcF становила 3,6 (6,3) і 13,1 (15,8) для дози 400/100 мг двічі на добу і надтерапевтичної дози 800/200 мг двічі на добу для лопінавіру/ритонавіру відповідно. Подовження інтервалу QRS від 6 мс до 9,5 мс, яке індукується високими дозами лопінавіру/ритонавіру (800/200 мг двічі на добу), сприяє пролонгації QT. Два режими призвели до експозиції на третій день зі значенням, приблизно в 1,5 і 3 рази вищими, ніж ті, що спостерігалися з постійною рекомендованою дозою лопінавіру/ритонавіру (один раз або двічі на добу). При цьому не спостерігалося збільшення QTcF > 60 мс в порівняно з базовим або збільшення інтервалу QTcF, який не перевищував потенційно клінічно значущого порога 500 мс.

Помірне подовження інтервалу PR також було відмічене у пацієнтів, які отримували лопінавір/ритонавір у ході такого ж дослідження на третій день. Середні відхилення від базового для інтервалу PR, розташувалися від 11,6 мс до 24,4 мс в 12 годинному інтервалі. Максимальний інтервал PR становив 286 мс.

Фармакокінетика.

Фармакокінетичні властивості лопінавіру при введенні разом з ритонавіром вивчали у здорових дорослих добровольців та у ВІЛ-інфікованих осіб, при цьому не було отримано достовірної різниці між параметрами в цих групах. Лопінавір майже повністю розпадається під дією CYP3A. Ритонавір гальмує метаболічний розпад лопінавіру і, таким чином, обумовлює збільшення концентрації лопінавіру в плазмі крові. При порівнянні результатів різних досліджень виявлено, що при введенні лопінавір/ритонавіру в дозі 400/100 мг два рази на добу у ВІЛ-інфікованих пацієнтів середня концентрація лопінавіру в рівноважному стані вища у 15-20 разів порівняно з концентрацією ритонавіру. Концентрація ритонавіру в плазмі крові становить менше 7 % від концентрації, яка спостерігається після введення ритонавіру в дозі 600 мг два рази на добу. Експерименти in vitro показали, що антивірусна ефективна концентрація EC50 лопінавіру приблизно в 10 разів нижча за концентрацію ритонавіру. Таким чином, антивірусна активність препарату лопінавір/ритонавір обумовлена наявністю лопінавіру.

Всмоктування.

При фармакокінетичному дослідженні ВІЛ-інфікованих осіб (n = 21), які не були обмежені у їжі, багаторазове застосування Калетри у дозі 400/100 мг двічі на день протягом 3-4 тижнів призводило до появи максимальної концентрації (Сmax) лопінавіру у плазмі крові 9,6 ± 4,4 мкг/мл приблизно через 4 години після введення. Середня мінімальна концентрація в рівноважному стані перед введенням ранкової дози становила 5,5 ± 4,0 мкг/мл. Величина AUC для лопінавіру через 12 годин після введення становила в середньому 82,8 ± 44,5 мкг/год/мл. Величина абсолютної доступності лопінавіру при введенні разом з ритонавіром у людини не встановлена. Після їжі (500 ккал, 25 % - жирів) концентрація лопінавіру після застосування Калетри у вигляді капсул або розчину не відрізнялася. При застосуванні препарату натще середні величини AUC і Сmax для лопінавіру при застосуванні Калетри у вигляді розчину були на 22 % меншими порівняно з величинами, отриманими після прийому капсул лопінавір/ритонавір.

Вплив їжі на абсорбцію при пероральному введенні.

Біодоступність лопінавір/ритонавіру у вигляді капсул і розчину не відрізнялася при прийомі з їжею з помірним вмістом жирів. Введення однієї капсули лопінавір/ритонавіру 400/100 мг на тлі помірного споживання жирної їжі (500-682 ккал, 23-25 % жирів) супроводжувалося збільшенням AUC і Сmax для лопінавіру в середньому відповідно на 48 % і 23 % порівняно із застосуванням препарату натще. При введенні розчину лопінавір/ритонавіру у цих умовах AUC і Сmax для лопінавіру збільшувалися відповідно на 80 % і 54 %. Введення лопінавір/ритонавіру разом з жирною їжею (872 ккал, 56 % жирів) призводило порівняно із застосуванням натще до збільшення AUC і Сmax для лопінавіру відповідно на 97 % і 43 % при введенні капсул і на 130 % та 56 % при введенні розчину. Для збільшення біодоступності і мінімізації коливань фармакокінетичних параметрів лопінавір/ритонавіру рекомендується приймати разом з їжею.

Розподіл.

В рівноважному стані приблизно 98-99 % лопінавіру зв'язується з білками плазми. Лопінавір здатний зв'язуватися як з альфа-1-ацидглікопротеїном, так і з альбуміном, але спорідненість лопінавіру з альфа-1-ацидглікопротеїном більша. При застосуванні Калетри у дозі 400/100 мг два рази на добу зв'язування лопінавіру з білками в рівноважному стані залишається постійним в широкому діапазоні концентрацій і не відрізняється у здорових добровольців та у ВІЛ-інфікованих пацієнтів.

Метаболічний розпад.

Експерименти in vitro на мікросомах печінки людини показали, що лопінавір метаболізується переважно шляхом окислення. Лопінавір інтенсивно розпадається у печінці під дією системи цитохрому Р450, зокрема ізоферменту CYP3A. Ритонавір є потужним інгібітором активності CYP3A і, отже, гальмує розпад лопінавіру і обумовлює збільшення його концентрації у плазмі крові. Експерименти з міченим 14С-лопінавіром показали, що після введення людям одноразової дози Калетри 400/100 мг 89 % від загальної радіоактивності у плазмі крові було обумовлено незмінною активною речовиною. У людини ідентифіковано не менше 13 окиснених метаболітів лопінавіру. Показано, що ритонавір стимулює активність метаболічних ферментів. чим прискорює власний метаболічний розпад. При введенні повторних доз концентрація лопінавіру перед наступним дозуванням зменшується, стабілізація концентрації досягається приблизно через 10 - 16 днів.

Виведення.

Після введення 14С-лопінавіру/ритонавіру в дозі 400/100 мг через 8 днів разом із сечею і фекальними масами виводилося відповідно 10,4 ± 2,3% і 82,6 ± 2,5% від введеної дози 14С-лопінавіру. У незмінному стані знаходилося 2,2 % та 19,8 % лопінавіру відповідно у сечі і фекаліях. Після багаторазового введення препарату з сечею у незміненому стані виводилося менше 3 % від введеної дози лопінавіру. Період напіввиведення лопінавіру протягом 12-годинної перерви між введеннями препарату в середньому становить 5-6 годин, а кліренс лопінавіру дорівнює 6-7 л/год.

Застосування один раз на добу.

Фармакокінетика прийому лопінавіру/ритонавіру 1 раз на добу вивчалася у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які раніше не отримували лікування антиретровірусними засобами. Лопінавір/ритонавір 800/200 мг застосовувався в комбінації з емтрицитабіном 200 мг та тенофовіром 300 мг при режимі дозування 1 раз на добу. Багаторазове застосування 800/200 мг лопінавіру/ритонавіру 1 раз на добу протягом 4 тижнів з їжею призводило до середньої Сmax лопінавіру 11,8 ± 3,7 mг/мл через 6 год після застосування. Середні рівноважні концентрації лопінавіру до ранкової дози становили 3,2 ± 2,1 mг/мл та мінімальні концентрації між прийомами препарату становили 1,7 ± 1,6 mг/мл. Середнє значення AUC упродовж 24 год становило 154,1 ± 61,4 mг·год/мл.

Фармакокінетика у дітей.

Фармакокінетика прийому лопінавіру/ритонавіру у формі перорального розчину в дозах 300 мг/75 мг/м2 двічі на добу і 230 мг/57,5 мг/м2 двічі на добу була вивчена у 53 дітей у віці від 6 місяців до 12 років. Стійкі середні рівні AUC, Сmax та Сmin становили 72,6 ± 31,1 mг·год/мл, 8,2 ± 2,9 mг/мл та 3,4 ± 2,1 mг/мл відповідно після прийому лопінавіру/ритонавіру у пероральному розчині в дозах 230 мг/57,5 мг/м2 без невірапіну (n=12) та 85,8 ± 36,9 mг·год/мл, 10,0 ± 3,3 mг/мл та 3,6 ± 3,5 mг/мл відповідно після прийому лопінавіру/ритонавіру у пероральному розчині в дозах 300 мг/75 мг/м2 з невірапіном (n=12). Даний режим дозування забезпечив концентрації лопінавіру у плазмі, подібні до таких у дорослих пацієнтів, які одержували 400 мг/100 мг двічі на добу без невірапіну. Лопінавір/ритонавір не слід застосовувати один раз на добу дітям.

Пацієнти літнього віку.

Фармакокінетика у літніх пацієнтів не вивчалася, але ніяких відмінностей, залежних від віку або спадковості не виявлено.

Ниркова недостатність.

Фармакокінетика лопінавір/ритонавіру не була вивчена у хворих з нирковою недостатністю; проте нирковий кліренс лопінавіру незначний, зменшення загального кліренсу у хворих на ниркову недостатність не очікується.

Печінкова недостатність.

Стійкі фармакокінетичні параметри лопінавіру у ВІЛ-інфікованих пацієнтів з легким і помірним ступенем порушення функції печінки, порівнювалися з такими у ВІЛ-інфікованих пацієнтів з нормальною функцією печінки. Під час багаторазового вивчення визначалися дози лопінавіру/ритонавіру 400 мг/100 мг двічі на добу. Спостерігалося обмежене збільшення загальних концентрацій лопінавіру приблизно на 30 %, що не мало клінічного значення.

Основні фізико-хімічні властивості

прозорий розчин від світло-жовтого до золотистого кольору, який фактично не містить сторонніх часток.

Термін придатності

2 роки.

Умови зберігання

Зберігати у недоступному для дітей місці при температурі від 2 до 8 °С.

Розчин можна зберігати не в холодильнику при температурі нижче 25 °С протягом 42 днів, після чого залишок слід знищити. Рекомендується зазначити на упаковці дату початку зберігання не в холодильнику. Не піддавати надмірній дії тепла.

Упаковка

По 60 мл розчину знаходиться у пластиковому флаконі з ковпачком, що нагвинчується та має пристосування, що не дає дітям відкрити флакон.

Кожна картонна коробка містить 5 флаконів по 60 мл і 5 дозаторів (по 5 мл) з ціною поділки 0,1 мл.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

Аесіка Квінборо Лтд, Великобританія/Aesica Queenborough Ltd, UK.

Місцезнаходження

Квінборо Кент МЕ 11 5 ЕЛ, Великобританія/Queenborough Kent МЕ 11 5 ЕL, United Kingdom.

Дозировка Калетра раствор д/перор. прим. по 60 мл во флак. №5
Производитель Аэсика Квинборо Лтд для "Эббви Биофармасьютикалз ГмбХ", Великобритания/Швейцария
МНН Lopinavir and ritonavir
Фарм. группа Противовирусные средства для системного применения. Ингибиторы протеаз.
Регистрация № UA/6998/02/01 от 13.05.2017. Приказ № 516 от 13.05.2017
Код АТХ

Найдено 2 аптеки

Киев, ул.Галицкая 13
  (044) 451-61-XX
Калетра р-р 60мл фл. №5
Эббот (США)
388531
Калетра таб. 200мг+50мг №120
Эббот (США)
670000
Дрогобыч, ул.П.Орлика 18
  (097) 218-81-XX
Калетра 200мг/50мг (120 шт) abbott laboratories (сша)
Abbott Lab.
1409400
Найдено 2 аптеки Все аптеки
Top