Новинки

Псило-бальзам Оказание первой помощи при укусах насекомых Подробней
Простуда на губах? Решение есть! Подробней
Эссливер Форте Как защитить печень? Подробней
Тяжесть в желудке? Дискомфорт? Вздутие? Подробней
Срочное предупреждение беременности после полового акта Подробней
Скрыть рекламу

Кордарон инструкция и цена в аптеках

Цены в аптеках

Кордарон - инструкция по применению

Кордарон таблетки по 200 мг №30 (10х3)
Перевести на русский язык:
Перевести

Склад

діюча речовина: amiodarone;

1 мл розчину містить 50 мг аміодарону гідрохлориду;

допоміжні речовини: спирт бензиловий, полісорбат 80, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма

Розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозора рідина блідо-жовтого кольору, практично вільна від суспендованих часток.

Фармакотерапевтична група

Антиаритмічні препарати, ІІІ клас. Код АТХ С01B D01.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка.

Антиаритмічні властивості. Збільшення третьої фази потенціалу дії без впливу на рівень або частоту підйому (клас ІІІ за класифікацією Vaughan Williams). Ізольоване збільшення третьої фази потенціалу дії відбувається за рахунок зниження току калію через калієвий канал, при цьому жодних змін не відбувається в роботі натрієвого та кальцієвого каналу.

Сповільнення серцевого ритму шляхом зменшення автоматизму синусового вузла. Атропін не виступає антагоністом цієї дії.

Неконкурентно блокує альфа- та бета-адренорецептори.

Уповільнює синоатріальну, передсердну та вузлову провідність, що відбувається інтенсивніше при наявності високої частоти серцевих скорочень.

Не впливає на шлуночкову провідність.

Збільшує рефрактерний період та зменшує збудливість міокарда на передсердному, вузловому та шлуночковому рівні.

Уповільнює провідність та подовжує рефрактерний період додаткових передсердно-шлуночкових шляхів.

Негативний інотропний ефект відсутній.

Серцево-легенева реанімація у разі зупинки серця, що пов’язана з фібриляцією шлуночків, резистентною до електроімпульсної терапії.

Безпека та ефективність внутрішньовенного введення аміодарону пацієнтам, у яких поза межами стаціонару виникала зупинка серця через шлуночкову фібриляцію, резистентну до електроімпульсної терапії, вивчали у двох подвійних-сліпих дослідженнях: дослідженні ARREST, у якому аміодарон порівнювали з плацебо, та дослідженні ALIVE, у якому аміодарон порівнювали з лідокаїном.

Первинною кінцевою точкою обох досліджень була кількість пацієнтів, які вижили до моменту госпіталізації для стаціонарного лікування.

  • Під час дослідження ARREST 504 пацієнти, які перенесли зупинку серця поза межами стаціонару внаслідок фібриляції шлуночків або шлуночкової тахікардії без пульсу, резистентної до трьох і більше дефібриляцій та введення адреналіну, були рандомізовані у 2 групи, в одній з яких пацієнтам швидко вводили у периферичну вену аміодарон у дозі 300 мг, розведений у 20 мл 5 % розчину глюкози (246 пацієнтів), а в іншій – плацебо (258 пацієнтів). Аміодарон статистично значущо збільшував шанси на успішне проведення реанімаційних заходів та госпіталізацію: серед 197 пацієнтів (39 %), які були живі на момент доставлення до лікарні, було 44 % пацієнтів із групи аміодарону порівняно з 34 % пацієнтів із групи плацебо (р=0,03).

Після поправки на інші прогностичні фактори результату лікування скориговане відношення шансів для показника виживаності до моменту надходження до лікарні для групи аміодарону порівняно з групою плацебо становило 1,6 (95 % довірчий інтервал: 1,1 – 2,4; р=0,02). У групі аміодарону порівняно з групою плацебо спостерігалась вища частота виникнення артеріальної гіпотензії (59 % порівняно з 48 %, р=0,04) та брадикардії (41 % порівняно з 25 %, р=0,004).

  • У ході дослідженні ALIVE 347 пацієнтів з фібриляцією шлуночків, резистентною до трьох і більше дефібриляцій, введення адреналіну та ще однієї дефібриляції, або з рецидивом фібриляції шлуночків після початково успішної дефібриляції рандомізували в групу отримання аміодарону (у дозі 5 мг/кг розрахункової маси тіла, розведених у 30 мл 5% розчину глюкози) та відповідного плацебо, що імітувало лідокаїн, або в групу отримання лідокаїну (1,5 мг/кг у концентрації 10 мг/мл) та відповідного плацебо, що імітувало аміодарон та містило той самий розчинник (полісорбат 80).

Аміодарон статистично значущо збільшував шанси на успішне проведення реанімаційних заходів та госпіталізацію у 347 пацієнтів, включених у дослідження: 22,8 % у групі аміодарону (41 пацієнт із 180) та 12 % у групі лідокаїну (20 пацієнтів із 167), p = 0,009. Після поправки на інші прогностичні фактори, що впливали на виживаність, скориговане відношення шансів для показника виживаності до моменту надходження до лікарні для групи аміодарону порівняно з групою лідокаїну становило 2,49 (95 % довірчий інтервал: 1,28 – 4,85; р=0,007). Між двома групами лікування не виявлено жодних відмінностей стосовно кількості пацієнтів, які потребували терапевтичних заходів з приводу брадикардії із застосуванням атропіну або з приводу зниженого артеріального тиску із застосуванням допаміну, а також відмінностей стосовно кількості пацієнтів, які отримували лідокаїн (додатково до лікування, призначеного в межах дослідження). Кількість пацієнтів, у яких після дефібриляції та введення досліджуваного препарату виникала зупинка серця, в групі лідокаїну (28,9 %) була статистично значущо більшою, ніж в групі аміодарону (18,4 %), р=0,04.

Фармакокінетика.

Кількість внутрішньовенно введеного аміодарону в крові швидко знижується внаслідок насичення тканин та надходження його до рецепторів. Максимум активності досягається через 15 хвилин та знижується упродовж 4 годин.

Показання

Лікування препаратом слід розпочинати і, як правило, контролювати лише в умовах стаціонару або під наглядом спеціаліста. Кордарон® для внутрішньовенного введення призначений лише для лікування тяжких порушень ритму, які не відповідають на інші засоби лікування, або у випадку, коли інші засоби лікування не можуть бути використані.

Тахіаритмії, повязані з синдромом Вольфа-Паркінсона-Уайта.

Тахіаритмії всіх типів, в тому числі надшлуночкові, вузлові та шлуночкові тахікардії; тріпотіння та фібриляція передсердь; фібриляція шлуночків; у випадку, коли інші лікарські засоби не можуть бути використані.

Кордарон® для внутрішньовенного введення можна застосовувати у випадку, коли потрібна швидка відповідь на лікування або коли неможливий пероральний прийом препарату.

Протипоказання

Відома підвищена чутливість до йоду, аміодарону або до інших компонентів препарату.

Синусова брадикардія, синоатріальна блокада серця при відсутності ендокардіального кардіостимулятора (штучного водія ритму).

Синдром слабкості синусового вузла при відсутності ендокардіального кардіостимулятора (ризик зупинки синусового вузла).

Порушення атріовентрикулярної провідності високого ступеня при відсутності ендокардіального кардіостимулятора.

Порушення функції щитовидної залози.

Судинна недостатність (судинний колапс).

Тяжка артеріальна гіпотензія.

Дитячий вік до 3 років (через наявність у складі бензилового спирту).

Вагітність, окрім виняткових обставин.

Період годування груддю.

Біфасцикулярні та трифасцикулярні порушення провідності, окрім випадків, коли встановлено ендокардіальний кардіостимулятор, який функціонує постійно.

Внутрішньовенне введення препарату протипоказане у разі артеріальної гіпотензії, тяжкої дихальної недостатності, кардіоміопатії або серцевої недостатності.

Одночасне застосування з препаратами, які можуть спричиняти пароксизмальну тахікардію типу «torsades de pointes»:

  • антиаритмічні препарати Іа класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
  • антиаритмічні препарати III класу (соталол, дофетилід, ібутилід);
  • інші препарати, такі як сполуки миш’яку, наприклад, бепридил, цизаприд, дифеманіл, доласетрон для внутрішньовенного введення, еритроміцин для внутрішньовенного введення, мізоластин, моксифлоксацин, спіраміцин для внутрішньовенного введення, вінкамін для внутрішньовенного введення, тореміфен, деякі нейролептики (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Ці протипоказання не стосуються застосування аміодарону для серцево-легеневої реанімації при зупинці серця, що виникала внаслідок фібриляції шлуночків та є резистентною до зовнішньої електроімпульсної терапії.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Антиаритмічні препарати. Багато антиаритмічних препаратів пригнічують серцевий автоматизм, провідність та скоротливість міокарда. Одночасне застосування антиаритмічних засобів, які належать до різних класів, може забезпечити досягнення сприятливого терапевтичного ефекту, але найчастіше лікування такою комбінацією потребує ретельного клінічного моніторингу та контролю ЕКГ. Одночасне застосування антиаритмічних засобів, які можуть спричинити шлуночкову тахікардію типу «torsade de pointes» (аміодарон, дизопірамід, хінідинові сполуки, соталол, бепридил та інші), протипоказане.

Одночасне застосування антиаритмічних засобів одного і того ж класу не рекомендоване, окрім виняткових випадків, оскільки таке лікування збільшує ризик побічних ефектів з боку серця.

Одночасне застосування з лікарськими засобами, які мають негативну інотропну дію, сприяють сповільненню серцевого ритму та/або сповільнюють атріовентрикулярну провідність, потребує ретельного клінічного моніторингу та контролю ЕКГ.

Лікарські засоби, які можуть спричиняти пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу «torsade de pointes». Цей серйозний тип аритмії може бути спричинений певними лікарськими засобами незалежно від того, чи мають вони антиаритмічну дію. Сприятливим фактором є гіпокаліємія, так само, як брадикардія або вроджене чи набуте існуюче подовження інтервалу QT.

До лікарських засобів, які можуть спричинити пароксизмальну тахікардію типу «torsade de pointes», належать, зокрема, антиаритмічні засоби класу Іа, класу ІІІ та деякі нейролептики. Для еритроміцину, спіраміцину та вінкаміну ця взаємодія реалізується лише при застосуванні їх внутрішньовенних лікарських форм.

Одночасне застосування двох лікарських засобів, кожен з яких сприяє виникненню шлуночкової тахікардії типу «torsade de pointes», зазвичай протипоказане.

Проте метадон і деякі підгрупи препаратів є винятком із цього правила:

  • протипаразитарні препарати (галофантрин, люмефантрин, пентамідин) лише не рекомендовані до застосування разом із іншими засобами, що сприяють виникненню шлуночкової тахікардії типу «torsade de pointes»;
  • нейролептики, які можуть спричинити шлуночкову тахікардію типу «torsade de pointes», також не рекомендовані до застосування разом із іншими засобами, що сприяють виникненню шлуночкової тахікардії типу «torsade de pointes», але така комбінація не протипоказана.

Засоби, що спричиняють брадикардію Більшість лікарських засобів можуть спричиняти брадикардію. Це стосується, зокрема, антиаритмічних засобів класу Іа, бета-блокаторів, деяких антиаритмічних засобів класу ІІІ, деяких блокаторів кальцієвих каналів, препаратів наперстянки, пілокарпіну та антихолінестеразних засобів.

Ризик розвитку вираженої брадикардії (додатковий ефект).

Протипоказані комбінації (див. розділ «Протипоказання). Лікарські засоби, які можуть спричиняти пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу «torsade de pointes» (за винятком протипаразитарних препаратів, нейролептиків та метадону): антиаритмічні засоби класу Іа (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід); антиаритмічні засоби класу ІІІ (дофетилід, ібутилід, соталол); інші лікарські засоби, такі як сполуки миш’яку, бепридил, цизаприд, дифеманіл, доласетрон для внутрішньовенного застосування, еритроміцин для внутрішньовенного застосування, мізоластин, вінкамін для внутрішньовенного застосування, моксифлоксацин, спіраміцин для внутрішньовенного застосування, тореміфен. Високий ризик розвитку шлуночкових аритмій, зокрема пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу «torsade de pointes».

Ці протипоказання не стосуються застосування аміодарону під час проведення серцево-легеневої реанімації у разі зупинки серця, пов’язаної з фібриляцією шлуночків, за умови неефективності зовнішнього застосування електричного шоку.

Комбінації, які не рекомендується застосовувати (див. розділ «Особливості застосування»).

З циклоспорином. Підвищення концентрації циклоспорину в крові через зниження його метаболізму в печінці з ризиком розвитку нефротоксичності. Визначення концентрації циклоспорину в крові, контроль функції нирок та коригування дози під час лікування аміодароном.

Фторхінолони. Впродовж лікування аміодароном потрібно уникати застосування фторхінолонів.

З ін’єкційною формою дилтіазему. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади. Якщо не можна уникнути застосування цієї комбінації, слід обов’язково забезпечити ретельний клінічний нагляд та постійне моніторування показників ЕКГ.

З ін’єкційною формою верапамілу. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади. Якщо не можна уникнути застосування цієї комбінації, слід обов’язково забезпечити ретельний клінічний нагляд та постійне моніторування показників ЕКГ.

З антипаразитарними засобами, які можуть спричиняти пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу «torsade de pointes» (галофантрин, люмефантрин, пентамідин). Підвищений ризик шлуночкової аритмії, зокрема типу «torsades de pointes». За можливості слід відмінити один з цих двох препаратів. Якщо неможливо уникнути цієї комбінації, необхідно зробити попередню оцінку тривалості інтервалу QT перед призначенням та контролювати показники ЕКГ під час лікування.

З нейролептиками, які можуть спричиняти пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу «torsade de pointes»: амісульприд, хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, флуфеназин, галоперидол, левопромазин, пімозид, піпамперон, піпотіазин, сертиндол, сульприд, сультоприд, тіаприд, зуклопентиксол, тіоридазин, трифлуоперазин, вераліприд, флуфеназин. Підвищений ризик шлуночкових аритмій, зокрема типу «torsade de pointes».

З метадоном. Підвищений ризик шлуночкових аритмій, зокрема типу «torsade de pointes». Необхідний контроль ЕКГ та клінічний контроль.

Комбінації, які вимагають вжиття запобіжних заходів під час застосування

З антикоагулянтами для перорального застосування. Посилення дії антикоагулянтів та збільшення ризику кровотечі через підвищення рівня антикоагулянтів у плазмі крові. Необхідний частіший контроль рівня протромбіну в крові та контроль МНС. Слід коригувати дозу антикоагулянту для перорального застосування як під час лікування аміодароном, так і протягом 8 днів після відміни препарату.

З бета-блокаторами, крім соталолу (протипоказана комбінація). Порушення скорочувальної здатності серця, автоматизму та провідності (пригнічення компенсаторних симпатичних механізмів). Необхідний контроль ЕКГ та клінічне спостереження.

З бета-блокаторами у разі серцевої недостатності (бісопролол, карведилол, метопролол, небіволол). Порушення автоматизму та провідності серця з ризиком розвитку вираженої брадикардії. Підвищений ризик розвитку шлуночкової аритмії, зокрема типу «torsade de pointes». Необхідний регулярний контроль ЕКГ та клінічний спостереження.

З дабігатраном. Підвищення концентрації дабігатрану у плазмі крові з підвищенням ризику кровотечі. Клінічний моніторинг та коригування дози дабігатрану за необхідності, але не вище ніж 150 мг/добу. Оскільки аміодарон має тривалий період напіввиведення, то виникнення взаємодій можливе впродовж декількох місяців після припинення лікування аміодароном.

Субстрати Р-глікопротеїну. Аміодарон є інгібітором Р-глікопротеїну. Очікується, що при одночасному застосуванні з субстратами Р-глікопротеїну буде збільшуватися їх концентрація у крові.

З препаратами наперстянки. Пригнічення автоматизму (виражена брадикардія) та порушення атріовентрикулярної провідності. Якщо застосовують дигоксин, підвищується його рівен у крові через зниження його кліренсу. Необхідний контроль ЕКГ та клінічне спостереження, контроль рівня дигоксину в крові та у разі необхідності − коригування доз дигоксину.

З дилтіаземом для перорального застосування. Ризик брадикардії або атріовентрикулярної блокади, зокрема серед хворих літнього віку. Необхідний контроль ЕКГ та клінічне спостереження.

З деякими макролідами (азитроміцин, кларитроміцин, рокситроміцин). Підвищений ризик розвитку шлуночкової аритмії, зокрема шлуночкової тахікардії типу «torsade de pointes». Контроль ЕКГ та клінічне спостереження на тлі одночасного застосування цих препаратів.

З верапамілом для перорального застосування. Ризик брадикардії або атріовентрикулярної блокади, особливо у пацієнтів літнього віку. Необхідний контроль ЕКГ та клінічне спостереження.

Із засобами, що можуть спричиняти гіпокаліємію: діуретики (що спричиняють гіпокаліємію самі по собі або в комбінації з іншими препаратами), проносні засоби стимулюючої дії, амфотерицин В (для внутрішньовенного введення), глюкокортикоїди (для системного застосування), тетракозактид. Підвищений ризик шлуночкової аритмії, зокрема типу «torsade de pointes» (гіпокаліємія є сприятливим фактором). Перед призначенням лікарського засобу необхідно відкоригувати гіпокаліємію, а під час лікування − забезпечити моніторування показників ЕКГ, вмісту електролітів та клінічне спостереження.

З лідокаїном. Ризик підвищення концентрації лідокаїну в плазмі крові, що може спричиняти неврологічні та кардіологічні побічні реакції, через пригнічення аміодароном метаболізму лідокаїну в печінці. Необхідні клінічне спостереження та контроль ЕКГ за потреби – контроль концентрації лідокаїну в плазмі крові та коригування дози лідокаїну під час лікування аміодароном та після його відміни.

З орлістатом. Ризик зниження концентрації аміодарону та його активних метаболітів у плазмі крові. Необхідні клінічне спостереження та за потреби – контроль ЕКГ.

З фенітоїном (шляхом екстраполяції – також із фосфенітоїном). Підвищення концентрації фенітоїну у плазмі крові з ознаками передозування, особливо неврологічними (зменшення метаболізму фенітоїну в печінці). Необхідні клінічне спостереження, контроль концентрації фенітоїну у плазмі крові та, можливо, корекція дози.

З симвастатином. Підвищений ризик розвитку побічних реакцій (що залежить від концентрації), таких як рабдоміоліз (через пригнічення метаболізму симвастатину у печінці, що зменшує рівень холестерину). Не слід перевищувати дозу симвастатину 20 мг на добу. Якщо ця доза не дає змоги досягнути терапевтичної мети, потрібно призначити інший статин, який не вступає в цей тип взаємодії.

З такролімусом. Підвищення концентрації такролімусу в крові через пригнічення його метаболізму аміодароном. Необхідне визначення концентрації такролімусу в крові, контроль функції нирок та коригування дози такролімусу протягом одночасного застосування з аміодароном та після його відміни.

З флекаїнідом. Аміодарон підвищує плазмову концентрацію флекаїніду внаслідок інгібування цитохрому CYP 2D6. Тому дозу флекаїніду необхідно коригувати.

Субстрати цитохрому P450 3A4. Коли такі лікарські засоби призначають на тлі застосування аміодарону, який є інгібітором CYP 3A4, можливі більш високі плазмові концентрації цих препаратів, що може призвести до зростання їхньої токсичності.

Фентаніл. Комбінація з аміодароном може обумовити посилення фармакологічних ефектів фентанілу та збільшити ризик прояву його токсичності.

Статини. Ризик прояву токсичності цих препаратів відносно м’язів підвищується за умов одночасного призначення аміодарону зі статинами, що метаболізуються CYP 3A4, такими як симвастатин, аторвастатин та ловастатин.

За необхідності застосування статинів разом з аміодароном рекомендується призначати статини, які не метаболізуються CYP 3A4.

Інші препарати, які метаболізуються під дією CYP3A4: лідокаїн, такролімус, силденафіл, триазолам, дигідроерготамін, ерготамін, колхіцин.

Засоби, що викликають брадикардію. Підвищений ризик розвитку шлуночкової аритмії, зокрема шлуночкової тахікардії типу «torsade de pointes». Клінічне спостереження та контроль ЕКГ.

Субстрати CYP 2C9. Аміодарон збільшує концентрації речовин, які є субстратами CYP 2C9, таких як варфарин або фенітоїн, за рахунок пригнічення ферментів цитохрому P450 2C9.

Комбінації, які потребують особливої уваги.

З пілокарпіном. Ризик надмірної брадикардії (адитивні ефекти препаратів, що спричиняють брадикардію).

Під час лікування аміодароном рекомендується уникати застосування інгібіторів CYP3A4 (наприклад грейпфрутового соку та деяких лікарських засобів).

Особливості застосування

Застереження стосовно способу застосування.

Інфузія через центральні вени: тяжкі порушення ритму, коли пероральне застосування препарату неможливе, за винятком серцево-легеневої реанімації при зупинці серця, що виникала внаслідок фібриляції шлуночків та є резистентною до зовнішньої електроімпульсної терапії.

Ін’єкційний аміодарон слід вводити через центральні вени, оскільки введення через периферичні вени може спричинити місцеві реакції, такі як флебіт поверхневих вен. Ін’єкційний аміодарон необхідно вводити тільки у вигляді інфузії, оскільки навіть дуже повільна ін’єкція препарату може посилити прояви артеріальної гіпотензії, серцеву недостатність або тяжку дихальну недостатність (див. розділ «Побічні реакції»).

Серцево-легенева реанімація при зупинці серця, що виникала внаслідок фібриляції шлуночків та є резистентною до зовнішньої електроімпульсної терапії.

Введення через периферичні вени зазвичай не рекомендується через ризик виникнення гемодинамічних порушень (тяжка артеріальна гіпотензія, судинна недостатність). Інфузію через центральні вени слід застосовувати завжди, коли це можливо.

Рекомендується застосовувати центральний венозний катетер, за умови його наявності та готовності. В іншому разі препарат можна вводити через периферичні вени – найбільшу периферичну вену з максимальним кровотоком.

Не змішувати з іншими препаратами в одному шприці.

Слід якомога швидше забезпечити нагляд за хворим у відділенні інтенсивної терапії з постійним моніторингом артеріального тиску і показників ЕКГ.

Якщо терапію аміодароном необхідно продовжувати, його вводять у вигляді інфузії через центральні вени з постійним спостереженням за артеріальним тиском та ЕКГ.

Серцеві ефекти, пов’язані із застосуванням аміодарону. Спостерігалися випадки нової або загострення існуючої аритмії, що піддається лікуванню, які іноді були летальними (див. розділ «Побічні реакції»).

Аритмогенний ефект аміодарону слабкий або навіть менш виражений, ніж аритмогенний ефект більшості антиаритмічних засобів, і зазвичай проявляється при застосуванні певних комбінацій лікарських засобів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій») або за умови порушення електролітної рівноваги.

Легеневі ефекти, пов’язані із застосуванням аміодарону. Спостерігалося кілька випадків інтерстиціальної пневмопатії при застосуванні ін’єкційного аміодарону. Поява задишки або сухого кашлю, як окремо, так і на тлі погіршення загального стану, вказує на можливість легеневої токсичності, наприклад інтерстиціальної пневмопатії, та потребує контролю за станом пацієнта за допомогою радіологічних методів обстеження (див. розділ «Побічні реакції»). Необхідно переглянути доцільність застосування аміодарону, оскільки інтерстиціальна пневмопатія, як правило, є оборотною за умови ранньої відміни аміодарону.

Крім того, у деяких пацієнтів, які лікувалися аміодароном, спостерігалися випадки гострого респіраторного дистрес-синдрому безпосередньо після хірургічного втручання, тому під час штучної вентиляції легенів рекомендовано ретельно спостерігати за станом таких пацієнтів.

Печінкові ефекти, пов’язані із застосуванням аміодарону. Протягом 24 годин після початку застосування аміодарону для ін’єкційного введення може розвиватися важка, а іноді й летальна гепатоцелюлярна недостатність. На початку лікування і надалі протягом усього курсу лікування аміодароном рекомендовано регулярне моніторування функції печінки (див. розділ «Побічні реакції»). Необхідно зменшити дозу аміодарону або відмінити цей препарат, якщо рівні трансаміназ зростають більш ніж у три рази порівняно з нормальними значеннями цих показників.

Порушення електролітного балансу, особливо гіпокаліємія. Важливо враховувати ситуації, що можуть асоціюватися з гіпокаліємією і можуть спровокувати проаритмогенні ефекти. Гіпокаліємію слід усунути до застосування аміодарону.

За винятком екстрених ситуацій, ін’єкційний аміодарон необхідно застосовувати тільки в спеціалізованих відділеннях інтенсивної терапії за умови постійного моніторингу (ЕКГ, артеріальний тиск).

Анестезія. Перед хірургічним втручанням необхідно поінформувати анестезіолога про те, що пацієнт отримує аміодарон.

Тривале лікування аміодароном може підвищити ризик розвитку гемодинамічних побічних ефектів, пов’язаних із загальною або місцевою анестезією, таких як: брадикардія, артеріальна гіпотензія, зниження хвилинного об’єму серцевого викиду та порушення провідності.

Комбінації (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій») з бета-блокаторами, крім соталолу (протипоказана комбінація) та есмололу (комбінація потребує застережень при застосуванні), верапамілом та дилтіаземом слід розглядати лише для запобігання шлуночковим аритміям, що загрожують життю, і для серцево-легеневої реанімації при зупинці серця внаслідок фібриляції шлуночків, яка є резистентною до зовнішньої електроімпульсної терапії.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність. Враховуючи вплив аміодарону на щитовидну залозу плода, цей препарат протипоказаний до застосування під час вагітності, за винятком випадків, коли користь його призначення переважає ризик, пов’язаний з ним.

Годування груддю. Аміодарон та його метаболіти разом з йодом екскретуються в грудне молоко у концентраціях, вищих, ніж їхні концентрації у плазмі жінки. Через ризик розвитку гіпотиреозу у новонародженого годування груддю протипоказане під час лікування аміодароном.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. Згідно з інформацією з безпеки застосування аміодарону, немає підтверджень, що аміодарон може впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Спосіб застосування та дози

Кордарон® можна вводити тільки на ізотонічному (5 %) розчині глюкози.

Не розводити препарат ізотонічним розчином натрію хлориду, оскільки можливе утворення преципітату!

Не змішувати з іншими препаратами в одній інфузійній системі.

Кордарон® для внутрішньовенного введення слід застосовувати лише тоді, коли є необхідне устаткування для моніторування серцевої функції, дефібриляції та кардіостимуляції.

Кордарон® для внутрішньовенного введення можна застосовувати перед проведенням кардіоверсії постійним струмом.

Стандартна рекомендована доза препарату становить 5 мг/кг маси тіла, яка вводиться шляхом внутрішньовенної інфузії протягом часу від 20 хвилин до 2 годин. Препарат має вводитися у вигляді розчину, розведеного у 250 мл 5% розчину глюкози. Після цього може бути застосована повторна інфузія препарату у дозі до 1200 мг (приблизно 15 мг/кг маси тіла) у 5% розчині глюкозі об’ємом до 500 мл протягом 24 годин, при цьому швидкість інфузії необхідно коригувати залежно від клінічної відповіді пацієнта (див. розділ «Особливості застосування»).

У надзвичайно невідкладних клінічних ситуаціях лікарський засіб, на розсуд лікаря, може бути введений у вигляді повільної ін’єкції у дозі 150-300 мг у 10-20 мл 5% розчину глюкози протягом не менше ніж 3 хвилин. Після цього повторне введення препарату можна здійснювати не раніше, ніж через 15 хвилин. За пацієнтами, яким Кордарон® для внутрішньовенного введення вводиться таким способом, необхідно здійснювати ретельний нагляд − наприклад, у відділенні інтенсивної терапії (див. розділ «Особливості застосування»).

Переведення з внутрішньовенної терапії препаратом на пероральну терапію. Одразу ж після отримання належної відповіді на лікування необхідно одночасно розпочати пероральну терапію препаратом у звичайній навантажувальній дозі (тобто 200 мг тричі на добу). Після цього Кордарон® для внутрішньовенного введення має бути поступово відмінений шляхом покрокового зниження дози.

Педіатрична популяція. Безпечність та ефективність аміодарону у дітей не визначені. Через вміст бензилового спирту аміодарон для внутрішньовенного введення протипоказаний у новонароджених дітей, немовлят та дітей віком до 3 років.

Пацієнти літнього віку. Як і в усіх інших пацієнтів, важливо застосовувати мінімальну ефективну дозу препарату. Хоча доказові дані на користь особливих вимог щодо дозування препарату в цій групі пацієнтів відсутні, ці пацієнти можуть бути більш схильними до розвитку брадикардії та порушень провідності при застосуванні занадто високої дози. Особливу увагу слід приділяти моніторуванню функції щитоподібної залози (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування» та «Побічні реакції»).

Серцево-легенева реанімація. Рекомендована доза препарату при фібриляції шлуночків / шлуночковій тахікардії з відсутністю пульсу, резистентній до дефібриляції, становить 300 мг (або 5 мг/кг маси тіла), що вводиться розведеною у 20 мл 5% розчину глюкози шляхом швидкої ін’єкції. Якщо фібриляція шлуночків зберігається, можна застосувати внутрішньовенне введення додаткових 150 мг (або 2,5 мг/кг маси тіла) препарату.

Діти. Безпека та ефективність аміодарону для дітей на сьогодні не оцінювалися, тому застосування цього препарату дітям не рекомендується. Ампули аміодарону для ін’єкційного введення містять бензиловий спирт. Існують повідомлення про випадки летального «синдрому задишки» («гаспінг-синдрому», gasping syndrome) у новонароджених після внутрішньовенного введення розчинів, які містять цей консервант. Симптоми цього ускладнення включають раптову появу задишки, артеріальної гіпотензії, брадикардії та розвиток серцево-судинного колапсу.

Передозування

Інформації щодо передозування аміодарону при внутрішньовенному введенні не існує.

Можливе виникнення синусової брадикардії, зупинки серця, шлуночкової тахікардії, особливо пароксизмальної тахікардії типу «torsade de pointes», циркуляторної недостатності та ураження печінки.

Лікування має бути симптоматичним. З огляду на кінетичні властивості препарату, рекомендується контроль функції серця протягом тривалого часу. Аміодарон і його метаболіти не піддаються діалізу.

Побічні реакції

Побічні реакції класифіковані за класами систем органів та за частотою виникнення відповідно до таких критеріїв: дуже часто (≥ 10 %); часто (≥ 1 %, < 10 %); нечасто (≥ 0,1 %; < 1 %); рідко (≥ 0,01 %, < 0,1 %); поодинокі (< 0,01 %).

Порушення з боку крові та лімфатичної системи.

У пацієнтів, які приймають аміодарон, випадково виявляли гранульоми кісткового мозку. Клінічне значення цього невідоме.

Порушення з боку серця.

Часто: брадикардія.

Поодинокі: виникнення нової або погіршення перебігу існуючої аритмії, іноді з подальшою зупинкою серця. Виражена брадикардія, зупинка синусового вузла, яка потребує відміни аміодарону, особливо у пацієнтів з дисфункцією синусового вузла та/або пацієнтів літнього віку. Проаритмічний ефект.

Частота не відома: пароксизмальна шлуночкова тахікардія типу «torsade de pointes»

Порушення з боку шлунково-кишкового тракту.

Дуже часто: нудота.

Порушення загального стану та реакції у місці введення препарату.

Часто: можлива запальна реакція, зокрема флебіт поверхневих вен, у разі введення безпосередньо в периферичну вену; реакції у місці введення, зокрема біль, еритема, набряк, некроз, екстравазація, утворення інфільтрату, запалення, індурація шкіри, тромбофлебіт, целюліт, інфекції та порушення пігментації.

Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів.

Повідомлялося про ураження печінки, що діагностувалися за підвищеними рівнями трансаміназ у сироватці крові. Повідомлялося про нижчезазначені побічні явища.

Поодинокі: зазвичай помірне та ізольоване підвищення рівнів трансаміназ (у 1,5–3 рази вище норми) на початку лікування, яке зникало після зменшення дози препарату або навіть спонтанно; гостре ураження печінки з підвищенням рівня трансаміназ у сироватці крові та/або з жовтяницею, включаючи печінкову недостатність, іноді летальну, що вимагає відміни препарату.

Порушення з боку імунної системи.

Поодинокі: реакції гіперчутливості, включаючи анафілактичний шок.

Частота невідома (не може бути оцінена за доступними даними): повідомлялося про випадки ангіоневротичного набряку (набряк Квінке).

Ендокринні розлади.

Дуже часто: за відсутності яких-небудь клінічних ознак дисфункції щитовидної залози, певна "невідповідність" рівнів гормонів щитовидної залози (підвищений рівень Т4, нормальний або дещо зменшений рівень ТЗ) не вимагає відміни препарату.

Часто: гіпотиреоз проявляється класичними симптомами збільшення маси тіла, підвищеної чутливості до холоду, апатії, сонливості. Чітко виражене підвищення рівня ТТГ підтверджує цей діагноз. Нормальна функція щитовидної залози зазвичай відновлюється поступово протягом 1-3 місяців після припинення лікування; відміна препарату не обов’язкова: якщо застосування аміодарону має обґрунтовані показання, лікування можна продовжувати у комбінації із замісною терапією гормонами щитовидної залози з використанням L-тироксину, підбираючи дозу залежно від рівня ТТГ.

Гіпертиреоз діагностувати значно важче, оскільки його симптоматика є менш вираженою (невелике безпричинне зменшення маси тіла, зниження ефективності антиангінальної та/або антиаритмічної терапії). У пацієнтів літнього віку можуть виникати психічні симптоми або прояви у вигляді тиреотоксикозу. Діагноз підтверджується вираженим зниженням рівня високочутливого ТТГ. У цьому разі слід обов’язково відмінити аміодарон, через 3-4 тижні після чого зазвичай починається клінічне одужання. Потенційно летальні серйозні випадки потребують невідкладного початку належного лікування.

Якщо причиною для занепокоєння є тиреотоксикоз (як сам по собі, так і через його вплив на вразливу рівновагу міокарда), то з огляду на мінливу ефективність синтетичних антитиреоїдних препаратів можна однозначно рекомендувати лікування високими дозами кортикостероїдів (1 мг/кг) упродовж досить тривалого періоду (3 місяці). Повідомлялося про випадки гіпертиреозу, що виникали упродовж кількох місяців після відміни аміодарону.

Порушення з боку нервової системи.

Поодинокі: доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія (псевдопухлина головного мозку), головний біль.

Порушення з боку респіраторної системи, грудної клітки та середостіння.

Поодинокі: гострий респіраторний дистрес-синдром, в окремих випадках з летальним наслідком, іноді у ранньому післяопераційному періоді (підозрювалася можлива взаємодія з високими дозами кисню). У разі виникнення цієї побічній реакції слід розглянути можливість відміни аміодарону та з'ясувати доцільність призначення кортикостероїдів (див. розділ «Особливості застосування»). Бронхоспазм та/або апное у разі тяжкої дихальної недостатності, особливо у пацієнтів із бронхіальною астмою. Інтерстиціальна пневмопатія.

Порушення з боку шкіри та підшкірної клітковини.

Поодинокі: надмірне потовиділення.

Частота невідома: кропив’янка.

Порушення з боку судин.

Часто: зазвичай помірне та нетривале зниження артеріального тиску. Надходили повідомлення про випадки вираженої артеріальної гіпотензії або судинного колапсу, зокрема, у разі передозування або після дуже швидкого введення.

Поодинокі: припливи жару.

Порушення з боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини.

Частота невідома: біль у спині.

Термін придатності

2 роки.

Умови зберігання

Зберігати у недоступному для дітей місці. Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Несумісність

Застосовувати тільки дозволені розчинники (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Упаковка

№ 6: по 3 мл в ампулі; по 6 ампул в полімерних чарунках у картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

Санофі Вінтроп Індастріа, Франція.

Місцезнаходження виробника та адреса його місця провадження діяльності.  

1, ру де ля Вірж АМБАРЕ ЕТ ЛАГРАВ 33565 – КАРБОН БЛАН Седекс, Франція.

Заявник

ТОВ «Санофі-Авентіс Україна», Україна.

Дозировка Кордарон раствор д/ин., 150 мг/3 мл по 3 мл в амп. №6
Производитель Санофи Винтроп Индастриа для "Санофи-Авентис Украина,ООО", Франция/Украина
МНН Amiodarone
Фарм. группа Антиаритмические препараты III класса. Амиодарон.
Регистрация № UA/3683/01/01 от 16.04.2015. Приказ № 222 от 16.04.2015
Код АТХ

Найдено 2228 аптек

Харьков, ул.Корчагинцев 27
  (0800) 50-88-XX
Кордарон табл. 200мг №30
ХИНОИН ПРАЙВИТ ЛТД
19034
Кордарон р-р д/ин. 50мг/мл амп. 3мл №6
САНОФИ ВИНТРОП ИНДАСТРИА
20028
Харьков, пл.Конституции 1
  (0800) 50-88-XX
Кордарон табл. 200мг №30
ХИНОИН ПРАЙВИТ ЛТД
19612
Найдено 2228 аптек Все аптеки

и 3 аптеки с доставкой

www.add.ua
  (044) 538-07-XX
Доставка по Украине "Новой почтой" 15-20 грн
Кордарон 200мг №30 таблетки*
Sanofi Winthrop Industrie (Франция)
20198
Кордарон 3мл №6 ампулы
Sanofi Winthrop Industrie (Франция)
23129
aptekaplus.com.ua
  (067) 421-00-XX
Доставка по Украине "Новой почтой"
20755
20762
Кордарон раствор для инъекций 150мг/3мл 3мл ампулы n6*
Санофі Вінтроп Індастріа, Франція
22279
farmahelp.com.ua
  (098) 098-53-XX
Доставка по Украине по тарифам "Новая почта", "Гюнсел", "Интайм". Оплата наложенным платежом при получении
Кордарон 200 мг №30
АТС: C01B D01 Производитель: Хиноин. Венгрия
19508
Кордарон 150 мг 3 мл №6
АТС: C01B D01 Производитель: Санофи Винтроп Инда
21044
Top