Новинки

Продлить молодость Коллаген морской БЬЮТИ. Волосы, кожа, ногти. Подробней
Срочное предупреждение беременности после полового акта Подробней
Беспокоит ГЕМОРРОЙ? Подробней
Эссливер Форте Как защитить печень? Подробней
Скрыть рекламу

Лизиноприл Гриндекс инструкция и цена в аптеках

Цены в аптеках

Лизиноприл Гриндекс - инструкция по применению

Перевести на русский язык:
Перевести

Склад

Діюча речовина: lisinopril;

1 таблетка містить лізиноприлу (у вигляді лізиноприлу дигідрату) 10 мг або 20 мг;

допоміжні речовини: крохмаль прежелатинізований, крохмаль кукурудзяний, кальцію фосфат двозаміщений безводний, маніт (Е 421), кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат.

Лікарська форма

Таблетки.

Фармакотерапевтична група

Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ). Код АТС С09А А03.

Показання

Артеріальна гіпертензія, хронічна серцева недостатність.

Раннє лікування гострого інфаркту міокарда у пацієнтів зі стабільними показниками гемодинаміки.

Діабетична нефропатія (у хворих на інсулінозалежний цукровий діабет при нормальному артеріальному тиску та у хворих на інсуліннезалежний цукровий діабет з артеріальною гіпертензією).

Протипоказання

Підвищена чутливість до лізиноприлу, інших інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) або до будь – якої складової частини препарату.

Ангіоневротичний набряк в анамнезі на фоні терапії інгібіторами АПФ, спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк.

Аортальний або мітральний стеноз або гіпертрофічна кардіоміопатія.

Двобічний стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки.

Вагітність, період годування груддю, дитячий вік.

Спосіб застосування та дози

Препарат рекомендується приймати дорослим вранці, внутрішньо, 1 раз на добу, незалежно від прийому їжі.

При артеріальній гіпертензії хворим, які одержують інші гіпотензивні засоби, призначають по 2,5 – 10 мг 1 раз на добу. За відсутністю ефекту дозу підвищують залежно від зниження артеріального тиску (АТ). Звичайна добова підтримуюча доза – 10-20 мг. Максимальна добова доза – 40 мг. Повний ефект розвивається зазвичай через 2 – 4 тижні від початку лікування, що слід врахувати при збільшенні дози.

Якщо пацієнт отримував попереднє лікування діуретиками, то прийом таких препаратів необхідно припинити за 2 – 3 дні до початку застосування лізиноприлу. Якщо це неможливо, то початкова доза лізиноприлу не повинна перевищувати

5 мг на добу. В цьому разі після прийому першої дози рекомендується лікарський контроль протягом декількох годин (максимум дії досягається приблизно через

6 годин), оскільки може виникнути виражене зниження артеріального тиску (АТ).

При реноваскулярній гіпертензії або інших станах, з підвищеною активністю ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, доцільно призначати також низьку початкову дозу – 2,5-5 мг на добу під посиленим лікарським контролем (контроль АТ, функції нирок, концентрації калію в сироватці крові). Підтримуючу дозу, продовжуючи суворий лікарський контроль, слід визначати залежно від динаміки АТ.

При нирковій недостатності, з огляду на те, що лізиноприл виділяється нирками, початкова доза повинна бути визначена залежно від кліренсу креатиніну, потім, відповідно до чутливості пацієнта, слід встановити підтримуючу дозу в умовах частого контролю функції нирок, рівня калію, натрію в сироватці крові.

Кліренс креатиніну (мл/хв)
Початкова доза (мг/добу)
30-70
5-10
10-30
2,5-5
менше 10
(включаючи і хворих, які перебувають на гемодіалізі).
2,5

Максимальна добова доза – не вище 40 мг/добу.

При серцевій недостатності – починають з 2,5 мг одноразово, з подальшим поступовим збільшенням дози до звичайної добової підтримуючої дози 5 – 10 мг. Дози понад 20 мг/добу зазвичай не призначають. До початку і під час лікування лізиноприлом рекомендується лікарський контроль (контроль АТ, функції нирок, рівня калію, натрію), оскільки може виникнути виражене зниження АТ і погіршення функції нирок.

При недостатньому клінічному ефекті можливе комбінування з іншими гіпотензивними засобами.

Гострий інфаркт міокарда (у складі комбінованої терапії).

Лікування слід починати в перші 24 години після першої симптоматики і лише при стабільній гемодинаміці. У першу добу – 5 мг внутрішньо, потім через добу – 5 мг, через дві доби – 10 мг і потім – 10 мг 1 раз на добу. У хворих на гострий інфаркт міокарда препарат слід застосовувати не менше 6 тижнів.

На початку лікування або протягом перших 3 діб після гострого інфаркту міокарда у хворих з низьким систолічним АТ (120 мм рт. ст. або нижче) треба призначати меншу дозу – 2,5 мг. У разі зниження АТ (систолічний АТ нижче або дорівнює 100 мм рт. ст.), добову дозу в 5 мг можна, якщо необхідно, тимчасово понизити до 2,5 мг. У разі тривалого вираженого зниження АТ (систолічний АТ нижче 90 мм рт. ст. більше 1 год), лікування лізиноприлом треба припинити.

Діабетична нефропатія.

У пацієнтів з інсуліннезалежним цукровим діабетом застосовується 10 мг лізиноприлу 1 раз на добу. Дозу можливо при необхідності збільшувати до 20 мг 1 раз на добу, з метою досягнення значень діастолічного АТ нижче 75 мм рт. ст. у положенні сидячи.

У хворих на інсулінзалежний цукровий діабет дозування таке ж саме, з метою досягнення значень діастолічного АТ нижче 90 мм рт. ст. у положенні сидячи.

У літніх пацієнтів часто спостерігається більш виражена тривала гіпотензивна дія, що пов’язана із зменшенням швидкості виведення лізиноприлу (рекомендується починати лікування з 2,5 мг/добу).

Побічні реакції

Загальні побічні ефекти: підвищена стомлюваність, погане самопочуття, астенія, гарячка, почервоніння шкіри, анафілактичні реакції, неприємні відчуття в грудях, міалгія, артралгія, васкуліт.

З боку серцево-судинної системи: спостерігались артеріальна гіпотензія (особливо після прийому першої дози препарату пацієнтами з дефіцитом натрію, дегідратацією, серцевою недостатністю), аритмії, біль у грудях, стенокардія, рідко – ортостатична гіпотензія, запаморочення, тахікардія, прискорене серцебиття, стенокардія, інфаркт міокарда, транзиторна ішемія мозку і інсульт, порушення атріовентрикулярної провідності, кардіогенний шок.

З боку сечостатевої системи: порушення функції нирок, олігурія, анурія, гостра ниркова недостатність, уремія, протеїнурія.

З боку дихальної системи: сухий кашель, запалення в горлі, охриплість і бронхіт, рідко – диспное, синусит, риніт, бронхоспазм/астма, інфільтрат в легенях, стоматит, глосит і сухість в роті, в окремих випадках – ангіоневротичний набряк язика, надгортанника і/або гортані, алергічний альвеоліт.

З боку травної системи: іноді – нудота, біль в животі, диспепсія, рідко – блювання, зниження апетиту, пронос, запор. В окремих випадках – гепатоцелюлярна або холестатична жовтяниця, гепатит. В окремих випадках – панкреатит, кишкова обструкція.

З боку шкірних покривів: іноді – кропив’янка, шкірний свербіж, ангіоневротичний набряк обличчя, губ і/або кінцівок. В окремих випадках описані важкі реакції шкіри (пемфігус, erythema multiforme, ексфоліативний дерматит, синдром Стівенса-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз). Спостерігались окремі випадки алопеції, фотосенсибілізації, підвищеного потовиділення, оніхолізис і загострення синдрому Рейно.

З боку нервової системи: іноді – головний біль і втома; рідко – сонливість, депресія, порушення сну, зниження потенції, порушення рівноваги, парестезії, посіпування м’язів, лабільність настрою, сплутаність, шум у вухах, порушення зору, зміни і тимчасова втрата смаку.

З боку органів кровотворення: лейкопенія, тромбоцитопенія, нейтропенія або еозинофілія, агранулоцитоз, анемія (зниження гемоглобіну, еритроцитопенія).

Лабораторні показники: гіперкаліємія, гіпонатріємія, підвищення рівнів сечовини і креатиніну; рідко – підвищення активності «печінкових» трансаміназ, гіпербілірубінемія.

Передозування

Симптоми: виражене зниження АТ, шок, брадикардія, порушення електролітного балансу і ниркова недостатність.

Лікування: симптоматична терапія, внутрішньовенне введення фізіологічного розчину та/чи плазмозамінників, при необхідності внутрішньовенно вводять ангіотензин; контроль АТ, рівня креатиніну, водно-електролітного балансу і нормалізація останнього. Якщо передозування відбулося недавно, потрібно проводити промивання шлунка, вводити адсорбент і сульфат натрію. Лізиноприл може бути виведений з організму за допомогою гемодіалізу.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Застосування лізиноприлу в період вагітності протипоказане. При встановленні вагітності прийом препарату потрібно припинити якомога раніше. Прийом інгібіторів АПФ у II і III триместрах вагітності має несприятливу дію на плід (можливі виражене зниження АТ, ниркова недостатність, гіперкаліємія, гіпоплазія черепа, внутрішньоутробна смерть). Даних про негативні впливи препарату на плід у разі застосування під час I триместру немає. За новонародженими і грудними дітьми, які піддалися внутрішньоутробній дії інгібіторів АПФ, рекомендується вести ретельне спостереження для своєчасного виявлення вираженого зниження АТ, олігурії, гіперкаліємії.

Лізиноприл проникає через плаценту. Немає даних про проникнення лізиноприлу в грудне молоко. На час лікування припиняють годування груддю.

Діти

Оскільки досвід застосування лізиноприлу у дітей відсутній, в дитячій практиці його не застосовують.

Особливості застосування

При лікуванні інгібіторами АПФ в окремих випадках у пацієнта спостерігається ангіоневротичний набряк обличчя, губ, язика, надгортанника і/або гортані. В цьому випадку лікування лізиноприлом треба негайно припинити. Якщо ангіоневротичний набряк стосується язика, надгортанника і/або гортані, пацієнту вводиться розчин епінефрину для ін’єкцій (гідрохлорид адреналіну 0,1 %) 0,3 – 0,5 мл або 0,1 мг епінефрину при одночасному контролі ЕКГ і АТ. Пацієнт госпіталізується. Необхідне спостереження за пацієнтом 12 – 24 год.

Симптоматична гіпотензія

Найчастіше виражене зниження АТ виникає при зниженні об’єму рідини, яке спричинене терапією діуретиками, зменшенням кількості солі в їжі, діалізом, діареєю або блюванням. У хворих з хронічною серцевою недостатністю та одночасною нирковою недостатністю або без неї можливо виражене зниження АТ, яке частіше виявляється у хворих з тяжкою стадією хронічної серцевої недостатності, як наслідок застосування великих доз діуретиків, гіпонатріємії або порушень функції нирок. У таких хворих лікування лізиноприлом треба починати під суворим контролем лікаря (з обережністю проводити підбір дози препарату і діуретиків).

Подібних правил треба дотримуватися при призначенні препарату хворим на ішемічну хворобу серця, цереброваскулярну недостатність, у яких різке зниження АТ може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

Транзиторна гіпотензивна реакція не є протипоказанням для прийому наступної дози препарату.

При застосуванні лізиноприлу у деяких хворих з хронічною серцевою недостатністю, але з нормальним або зниженим АТ, може відзначатися зниження АТ, що зазвичай не є причиною для припинення лікування.

До початку лікування лізиноприлом, по можливості, слід нормалізувати концентрацію натрію і/або відновити втрачений об’єм рідини, ретельно контролювати дію початкової дози лізиноприлу на хворого.

Гіпотензія при гострому інфаркті міокарда

Починати лікування можна тільки при стабільній гемодинаміці і якщо немає додаткового ризику погіршення гемодинаміки після лікування вазодилататором. Це пацієнти, у яких систолічний АТ – 100 мм рт. ст. або нижче, а також у яких діагностовано кардіогенний шок. У разі зниження АТ (систолічний АТ нижче або на рівні 100 мм рт. ст.), добову дозу в 5 мг можна, якщо необхідно, тимчасово понизити до 2,5 мг. У разі тривалого вираженого зниження АТ (систолічний АТ нижче 90 мм рт. ст. більше 1 год), лікування лізиноприлом треба припинити.

Терапія лізиноприлом припиняється, якщо погіршується функція нирок (показники креатиніну в сироватці крові підвищуються більш ніж удвічі від початку лікування).

У разі реноваскулярної гіпертензії/стенозу ниркової артерії (див. розділ «Протипоказання»), особливо при двобічному стенозі або за наявності стенозу артерії єдиної нирки, існує підвищений ризик різкого зниження АТ і ниркової недостатності. Лікування діуретиками сприяє цьому.

При нирковій недостатності з показниками: креатинін в сироватці крові ≥ 177 ммол/л (2,0 мг/дл) і/або протеїнурія > 500 мг/день, при гострому інфаркті міокарда лікування лізиноприлом починати не можна. Якщо ниркова недостатність розвивається під час лікування лізиноприлом (кліренс креатиніну в сироватці крові < 30 мл/хв або підвищений більш ніж удвічі від початку лікування), лікування лізиноприлом треба припинити. Оскільки мало досвіду застосування  лізиноприлу у пацієнтів з пересадкою нирки, в цих випадках він не рекомендується.

Гемодіаліз. При застосуванні препарату в умовах діалізу з поліакрил-нітрил-мембраною може виникати анафілактичний шок, тому рекомендується або інший тип мембрани для діалізу, або призначення інших антигіпертензивних засобів.

Гіперкаліємія. При застосуванні лізиноприлу у деяких хворих, особливо з нирковою недостатністю і/або хронічною серцевою недостатністю, можливий розвиток гіперкаліємії. Зазвичай не рекомендуються до застосування препарати калію або калійзберегаючі діуретики. Проте, якщо вони застосовуються разом з лізиноприлом, треба часто контролювати рівень калію в сироватці крові.

Первинний гіперальдостеронізм. Застосування лізиноприлу не рекомендується.

Протеїнурія. Застосування лізиноприлу у хворих з протеїнурією ( > 1 г/день) дозволяється тільки у випадках, якщо майбутній ризик менше терапевтичного ефекту, і за умови суворого контролю клінічних і лабораторних показників.

Процедура афереза ліпопротеїнів низької щільності. При застосуванні препарату в умовах процедури афереза протеїнів низької щільності можуть виникати загрозливі для життя анафілактичні реакції. Також анафілактичні реакції можуть виникнути при десенсибілізуючій терапії після укусів комах (бджіл, ос).

Аортальний стеноз або гіпертрофічна кардіоміопатія (див. розділ «Протипоказання»)

Нейтропенія, агранулоцитоз. Рідко спостерігається при лікуванні інгібіторами АПФ у хворих на артеріальну гіпертензію без ускладнень, частіше вони спостерігаються у хворих з нирковою недостатністю, особливо, якщо у хворого колагеноз (системний червоний вовчак або склеродермія) або він приймає імунодепресанти. Нейтропенія, агранулоцитоз зникають після відміни лікування інгібіторами АПФ. Потрібен періодичний контроль картини крові.

Кашель. Спостерігається при лікуванні інгібіторами АПФ. Зазвичай непродуктивний, постійний, зникає після відміни лікування інгібіторами АПФ.

Хірургічне втручання/загальна анестезія. При великих хірургічних втручаннях, а також при застосуванні інших лікарських засобів, що спричиняють зниження АТ, лізиноприл, блокуючи утворення ангіотензину II, може зумовити виражене непрогнозоване зниження АТ.

Алкоголь підсилює дію препарату.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами

Під час лікування лізиноприлом у чутливих пацієнтів в результаті розвитку артеріальної гіпотензії можливе запаморочення, особливо після прийому початкових доз пацієнтами, які приймають діуретичні засоби. У цих випадках не рекомендується керування транспортними засобами, а також виконання роботи, пов’язаної з ризиком.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

З діуретиками та іншими антигіпертензивними засобами: при додатковому введенні діуретика хворому, який приймає лізиноприл, як правило, настає адитивний антигіпертензивний ефект – ризик вираженого зниження АТ.

З калійзберігаючими діуретиками або з препаратами калію (спіронолактон, триамтерен, амілорид), калієм, замісником кухонної солі, що містить калій, підвищується ризик розвитку гіперкаліємії (особливо при порушеній нирковій функції, при цукровому діабеті), тому їх можна спільно призначати з лізиноприлом тільки на основі індивідуального рішення лікаря, який лікує, при регулярному контролі рівня калію в сироватці крові і функції нирок.

Комбіноване застосування лізиноприлу з нестероїдними протизапальними засобами і болезаспокійливими препаратами (індометацин, ацетилсаліцилова кислота і ін.) – зниження антигіпертензивної дії.

З літієм: виділення літію може зменшитися, тому слід регулярно контролювати концентрацію літію в сироватці крові.

Засоби анестезії, наркотичні засоби і снодійні – ризик вираженого зниження АТ.

Симпатоміметики можуть понизити антигіпертензивну дію лізиноприлу.

Комбіноване застосування лізиноприлу з пероральними препаратами для лікування цукрового діабету або з інсуліном: лізиноприл підвищує гіпоглікемічний ефект.

Антациди: знижують всмоктування лізиноприлу в шлунково-кишковому тракті.

При одночасному застосуванні мієлотоксичних лікарських засобів і лізиноприлу виникає ризик вираженого пригнічення кістково-мозкового кровотворення.

Лізиноприл можливо застосовувати спільно з нітратами і/або дигоксином.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка Інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ). Лізиноприл зменшує утворення ангіотензину II з ангіотензину I. Зниження вмісту ангіотензину II веде до прямого зменшення виділення альдостерону. Лізиноприл зменшує деградацію брадикиніну і збільшує синтез простагландинів. Знижує загальний периферичний опір судин, артеріальний тиск (АТ), переднавантаження, тиск в легеневих капілярах, спричиняє збільшення хвилинного об’єму крові і підвищення толерантності міокарда до навантажень у хворих з хронічною серцевою недостатністю. Лізиноприл розширює артерії більшою мірою, ніж вени. Деякі ефекти пояснюються дією на тканинні ренін-ангіотензинові системи. При тривалому застосуванні зменшується гіпертрофія міокарда і стінок артерій резистивного типу. Препарат покращує кровопостачання ішемізованого міокарда. Інгібітори АПФ подовжують тривалість життя у хворих на хронічну серцеву недостатність, уповільнюють прогресування дисфункції лівого шлуночка у хворих, які перенесли інфаркт міокарда без клінічних проявів серцевої недостатності.

Початок дії препарату – через 1 год. Максимальний ефект визначається через 6 – 7 год, тривалість – 24 год. При артеріальній гіпертензії ефект відзначається в перші дні після початку лікування, стабільна дія розвивається через 1 – 2 міс.

Фармакокінетика. Після прийому лізиноприлу внутрішньо він всмоктується в шлунково-кишковому тракті повільно і частково. В середньому всмоктується 30 % прийнятого препарату, але, залежно від індивідуальних особливостей пацієнта, ця величина може коливатися від 6 до 60 %. Біодоступність препарату – 25 %. Слабо зв’язується з білками плазми; проникність через гематоенцефалічний бар’єр і плацентарний бар’єр – низька. Концентрація препарату в плазмі досягає максимального рівня через 7 год після прийому і становить приблизно 90 нг/мл. Лізиноприл метаболізму практично не піддається і виводиться нирками в незмінному стані. У пацієнтів з нормальною функцією нирок період напіввиведення становить 12 год.

Фармацевтичні властивості.

Основні фізико-хімічні властивості

круглі плоскоциліндричні таблетки білого кольору з фаскою та двома рисками, що ділять таблетку на чотири частини на одній стороні (для таблеток по 10 мг);

круглі плоскоциліндричні таблетки білого кольору з фаскою (для таблеток по 20 мг) .

Термін придатності

4 роки.

Умови зберігання

Зберігати при температурі не вище 25°С.

Зберігати в недоступному для дітей місці!

Не застосовувати, якщо термін придатності закінчився!

Упаковка

Таблетки по 10 мг або по 20 мг.

По 14 таблеток в блістері; по 2 блістери в пачці разом з інструкцією для медичного застосування препарату.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

АТ «Гріндекс», Латвія.

Місцезнаходження

Вул. Крустпілс, 53, Рига, LV-1057, Латвія. Телефон: 371 7083205. Факс: 371 7083505.

e-mail: grindeks@grindeks.lv; www.grindeks.lv.

Дозировка Лизиноприл Гриндекс таблетки по 10 мг №28 (14х2)
Производитель Гриндекс, АО, Латвия
МНН Lisinopril
Фарм. группа Ингибиторы АПФ.
Регистрация № UA/9411/01/01 от 25.02.2009. Приказ № 119 от 25.02.2009
Код АТХ
Top