Новинки

Срочное предупреждение беременности после полового акта Подробней
Нурофєн® Лонг Сильна дія проти болю на 9 годин Подробней
Синупрет® екстракт Швидка дія в боротьбі з симптомами нежитю та синуситу Подробней
Метеочувствительность и метеопатия В чем разница и что делать? Подробней
Дисплазия шейки матки? Избавьтесь причины - вируса папиломы! Подробней
Скрыть рекламу

Линемакс инструкция и цена в аптеках

Цены в аптеках

Линемакс - инструкция по применению

Перевести на русский язык:
Перевести

Склад

діюча речовина: linezolid;

1 мл розчину містить 2 мг лінезоліду;

допоміжні речовини: декстроза безводна; натрію цитрат; кислота лимонна, моногідрат; натрію гідроксид; кислота хлористоводнева розведена; вода для ін’єкцій.

Лікарська форма

Розчин для інфузій.

Фармакотерапевтична група

Антибактеріальні засоби для системного застосування.

Код АТС J01X Х08.

Показання

Лікування інфекцій, спричинених чутливими анаеробними та аеробними грампозитивними мікроорганізмами, включаючи інфекції, що супроводжуються бактеріемією, такі як:

  • нозокоміальна пневмонія;
  • негоспітальна пневмонія;
  • інфекції шкіри і м’яких тканин;
  • інфекції, спричинені ентерококами, включаючи резистентні до ванкоміцину штами Enterococcus faecium та faecalis.

Лінезолід активний тільки відносно грампозитивних бактерій. Якщо збудники інфекції включають грамнегативні мікроорганізми, клінічно показано призначення комбінованої терапії.

Протипоказання

Підвищена чутливість до лінезоліду або будь-якого іншого компонента препарату.

Лінезолід не слід застосовувати пацієнтам, які приймають будь-які медичні препарати, що пригнічують моноаміноксидазу А та В (наприклад фенелзин, ізокарбоксазид, селегілін, моклобемід), або протягом двох тижнів після прийому таких препаратів.

За винятком випадків, коли є можливість ретельного спостереження та моніторингу артеріального тиску, лінезолід не слід призначати пацієнтам з такими супутніми клінічними станами:

  • неконтрольована артеріальна гіпертензія, феохромоцитома, карциноїд, тиреотоксикоз, біполярна депресія, шизоафективний розлад, гострі епізоди запаморочення, а також не слід призначати супутній прийом з такими препаратами:
  • інгібітори зворотного захоплення серотоніну, трициклічні антидепресанти, агоністи 5-НТ1 рецепторів серотоніну (триптани), прямі та непрямі симпатоміметики (включаючи адренергічні бронходилататори, псевдоефедрин, фенілпропаноламін), вазопресори (епінефрин, норепінефрин), допамінергічні сполуки (допамін, добутамін), петідин або буспірон.

Спосіб застосування та дози

Перед застосуванням препарату слід зробити шкірну пробу на чутливість до лінезоліду. Розчин лінезоліду вводять внутрішньовенно шляхом крапельної інфузії 2 рази на добу. Тривалість введення становить 30-120 хвилин. Доза залежить від виду і тяжкості інфекції та від чутливості збудника.

Пацієнтів, які почали лікування парентеральною формою препарату, за клінічними показаннями можна перевести на будь-яку лікарську форму лінезоліду для прийому всередину. В цьому випадку підбір дози не потрібен, оскільки біодоступність лінезоліду при прийомі всередину становить майже 100 %.

Рекомендовані дози для дорослих і дітей віком від 12 років

Показання
Дози і спосіб введення
Рекомендована
тривалість лікування
(кількість послідовних діб)
Нозокоміальна пневмонія
(включаючи форми, що супроводжуються бактеріємією)
600 мг внутрішньовенно
кожні 12 годин
10-14
Негоспітальна пневмонія (включаючи форми, що супроводжуються бактеріємією)
600 мг внутрішньовенно
кожні 12 годин
10–14
Інфекції шкіри і м’яких тканин
(включаючи форми, що супроводжуються бактеріємією)
600 мг внутрішньовенно
кожні 12 годин
10–14
Ентерококові інфекції
(в тому числі спричинені резистентними до ванкоміцину штамами і формами, що супроводжуються бактеріємією)
600 мг внутрішньовенно
кожні 12 годин
14–28

Рекомендовані дози для дітей (від народження* до 11 років включно)

Показання
Дози і спосіб введення
Рекомендована
тривалість лікування
(кількість послідовних діб)
Нозокоміальна пневмонія
(включаючи форми, що супроводжуються бактеріємією)
10 мг/кг маси тіла внутрішньовенно
кожні 8 годин
10–14
Негоспітальна пневмонія (включаючи форми, що супроводжуються бактеріємією)
10 мг/кг маси тіла внутрішньовенно
кожні 8 годин
10–14
Інфекції шкіри і м'яких тканин (включаючи форми, що супроводжуються бактеріємією)
10 мг/кг маси тіла внутрішньовенно
кожні 8 годин
10–14
Ентерококові інфекції (в тому числі спричинені резистентними до ванкоміцину штамами і формами, що супроводжуються бактеріємією)
10 мг/кг маси тіла внутрішньовенно
кожні 8 годин
14–28

* Недоношені новонароджені віком до 7 днів (гестаційний вік менше 34 тижнів) мають нижчий системний кліренс лінезоліду та більше значення показника площі під кривою «концентрація-час» (AUC), ніж доношені новонароджені та старші діти. Починаючи з 7-го дня життя, значення кліренсу лінезоліду та показника AUC у недоношених новонароджених подібні значенням у доношених новонароджених та старших дітей.

Тривалість лікування залежить від природи збудника, локалізації і тяжкості інфекції, а також від клінічного ефекту.

Лінезолід сумісний з такими рідинами для інфузій:

0,9 % розчин натрію хлориду;

5 % розчин глюкози (декстрози);

розчин Рінгера лактатний.

Застосування пацієнтам літнього віку. Немає потреби в корекції дози.

Застосування пацієнтам з нирковою недостатністю. Немає потреби в корекції дози.

Пацієнти з тяжкою нирковою недостатністю (зокрема з кліренсом креатиніну < 30 мл/хв). Немає потреби в корекції дози. Через невідоме клінічне значення вищої системної експозиції (до 10 разів) двох основних метаболітів лінезоліду у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю препарат слід призначати з особливою обережністю та лише у тому разі, коли очікувана користь переважає потенційний ризик.

Приблизно 30 % від застосованої дози лінезоліду виводиться протягом 3-годинного сеансу гемодіалізу, тому таким пацієнтам препарат призначають після діалізу. Основні метаболіти лінезоліду в певній кількості видаляються з організму при проведенні гемодіалізу, проте концентрації цих метаболітів все ж залишаються значно вищими після процедури діалізу, ніж ті, що спостерігаються у пацієнтів з нормальною функцією нирок або з незначною та помірно вираженою нирковою недостатністю.

Таким чином, лінезолід слід застосовувати з особливою обережністю пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю, які перебувають на гемодіалізі, та лише у тому разі, коли очікувана перевага від терапії переважатиме потенційний ризик.

На сьогодні немає клінічного досвіду застосування лінезоліду пацієнтам, які перебувають на постійному амбулаторному перитонеальному діалізі чи альтернативному лікуванні з приводу ниркової недостатності (іншому, ніж гемодіаліз).

Застосування пацієнтам із печінковою недостатністю. Корекція дози не потрібна. Проте клінічні дані з цього питання обмежені, тому рекомендується застосовувати лінезолід у цих пацієнтів лише тоді, коли очікувана користь від лікування переважатиме потенційний ризик.

Побічні реакції

Інфекції та інвазії: кандидоз (зокрема оральний та вагінальний кандидоз) або грибкові інфекції, вагініт.

З боку імунної системи: анафілаксія.

Порушення трофіки та метаболізму: лактатний ацидоз.

З боку системи крові: еозинофілія, лейкопенія, нейтропенія, тромбоцитопенія, анемія, панцитопенія, мієлосупресія, підвищення вмісту нейтрофілів; зниження гемоглобіну, гематокриту або кількості еритроцитів; підвищення кількості тромбоцитів або лейкоцитів; підвищення кількості ретикулоцитів.

Психічні розлади: безсоння.

З боку нервової системи: головний біль, металевий присмак у роті, запаморочення, гіпестезія, парестезія; периферична нейропатія, судоми, серотоніновий синдром (ці побічні реакції спостерігалися у пацієнтів, які лікувалися лінезолідом довше рекомендованого періоду 28 днів).

З боку органів зору: погіршення зору, нейропатія зорового нерва, що інколи прогресувала до втрати зору (випадки переважно спостерігались у пацієнтів, які отримували препарат довше максимального рекомендованого терміну його застосування, який становить 28 днів).

З боку органів слуху: дзвін у вухах.

З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпертензія, флебіт/тромбофлебіт, транзиторні ішемічні атаки, тахікардія.

З боку травного тракту: діарея, нудота, блювання, біль у животі, запор, сухість у роті, диспепсія, гастрит, панкреатит, глосит, стоматит, зміна кольору язика.

З боку гепатобіліарної системи: аномальні функціональні печінкові проби.

З боку шкіри: дерматит, підвищене потовиділення, свербіж, висипання, кропив’янка, ангіоневротичний набряк, бульозні ураження шкіри, такі як синдром Стівенса-Джонсона.

З боку сечовидільної системи: поліурія, ниркова недостатність.

З боку репродуктивної системи: вульвовагінальні порушення.

Загальні порушення та розлади в місці введення: втома, гарячка, біль у місці ін’єкції, спрага, локальний біль.

Лабораторні показники: підвищення АСТ, АЛТ, ЛДГ, лужної фосфатази, азоту сечовини крові, креатинінкінази, ліпази, амілази або глюкози без голодування; зниження загального білка, альбуміну, натрію та кальцію; підвищення або зниження калію або бікарбонату; підвищення загального білірубіну, креатиніну, натрію або кальцію; зниження глюкози без голодування; підвищення або зниження хлоридів.

Передозування

У разі передозування показана симптоматична терапія з проведенням заходів для підтримки адекватного рівня клубочкової фільтрації. При проведенні гемодіалізу з організму виводиться приблизно 30 % застосованої дози лінезоліду.

Застосування в період вагітності або годування груддю

Адекватні і контрольовані дослідження щодо застосування лінезоліду у період вагітності не проводилися, тому препарат можна застосовувати в цей період тільки тоді, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода.

Не відомо, чи проникає лінезолід у грудне молоко, тому препарат можна застосовувати тільки тоді, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для дитини.

Діти

Препарат застосовують дітям з перших днів життя.

У підлітків (віком від 12 до 18 років) фармакокінетика лінезоліду подібна до такої у дорослих при застосуванні препарату у дозі 600 мг. Таким чином, у підлітків, які отримують препарат у дозі 600 мг кожні 12 годин щоденно, буде спостерігатися така ж сама експозиція, як і у дорослих осіб при прийомі препарату в тій самій дозі.

У дітей віком від 1 тижня до 12 років призначення препарату у дозі 10 мг/кг кожні 8 годин щоденно забезпечує експозицію, яка наближається до такої, що досягається у дорослих при призначенні препарату у дозі 600 мг двічі на добу.

У новонароджених віком до 1 тижня системний кліренс лінезоліду (із розрахунку на 1 кг маси тіла) швидко зростає протягом першого тижня життя. Таким чином, у новонароджених, які отримують препарат в дозі 10 мг/кг кожні 8 годин щодобово, спостерігається більш висока системна експозиція препарату у перший день після народження. Проте не очікується надмірної кумуляції препарату в організмі при такому дозуванні протягом першого тижня життя немовляти (внаслідок швидкозростаючого кліренсу препарату протягом перших 7 днів життя).

Особливості застосування

Лінезолід є зворотним неселективним інгібітором моноаміноксидази (МАО); проте в дозах, що застосовуються для антибактеріальної терапії, препарат не виявляє антидепресивного ефекту. Дані щодо взаємодії та безпеки лінезоліду за умови призначення пацієнтам із супутніми захворюваннями або таким, які приймають супутні препарати, що можуть спричинити ризик пригнічення МАО, обмежені. Тому за описаних обставин застосовувати лінезолід не рекомендовано, окрім випадків, коли є можливість ретельного спостереження та моніторингу пацієнта.

Пацієнтів потрібно попередити про необхідність утримуватися від прийому їжі, багатої на тирамін.

Препарат містить глюкозу, тому його слід з обережністю призначати хворим на цукровий діабет або застосовувати з іншими станами, що характеризуються порушеною толерантністю до глюкози.

Були повідомлення про оборотну мієлосупресію у деяких пацієнтів, які отримували лінезолід (анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія та панцитопенія), вираженість якої може бути залежною від дози препарату та тривалості лікування. Після відміни лінезоліду порушені гематологічні показники поверталися до рівня, що спостерігався перед початком лікування. Ризик розвитку цих ефектів може бути пов’язаний із тривалістю лікування. Тромбоцитопенія може виникати частіше у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю незалежно від того, чи знаходиться пацієнт на діалізі. Тому слід здійснювати контроль розгорнутого клінічного аналізу крові пацієнтам, які мають уже існуючу анемію, гранулоцитопенію, тромбоцитопенію; приймають препарати, здатні знижувати рівень гемоглобіну або кількість тромбоцитів у периферійній крові чи пригнічувати їх функцію; тяжку ниркову недостатність; мають підвищений ризик виникнення кровотеч; раніше виявлену мієлосупресію або які отримують лінезолід довше 2 тижнів. Таким пацієнтам лінезолід можна призначати тільки тоді, коли є можливість ретельного моніторингу рівнів гемоглобіну, показників розгорнутого аналізу крові та тромбоцитів. У випадках значної мієлосупресії протягом терапії лінезолідом необхідно припинити лікування, за винятком випадків, коли продовження лікування визнано вкрай необхідним. У таких випадках необхідно здійснювати інтенсивний моніторинг показників розгорнутого аналізу крові та впровадити відповідні стратегії ведення пацієнта.

Додатково рекомендовано проводити моніторинг показників розгорнутого аналізу крові (включаючи рівень гемоглобіну, тромбоцитів, загальну та диференціальну кількість лейкоцитів) у пацієнтів, які приймають лінезолід раз на тиждень, незалежно від початкових показників розгорнутого аналізу крові.

У деяких пацієнтів при застосуванні лінезоліду довше максимально рекомендованого періоду 28 днів спостерігався більш високий рівень розвитку тяжкої анемії. Ці пацієнти частіше потребували гемотрансфузії. Повідомлялось про розвиток лактатного ацидозу при застосуванні лінезоліду. Пацієнти, які приймають лінезолід та в яких спостерігається повторно нудота або блювання, ацидоз з невизначених причин або зниження рівня бікарбонатів у крові, потребують невідкладного медичного обстеження.

У пацієнтів, які були рандомізовано вибрані для лікування лінезолідом і у яких до початку лікування були ідентифіковані лише грампозитивні збудники інфекції, включаючи підгрупу пацієнтів з грампозитивною бактеріємією, спостерігалась така ж сама частота виживання, що і в пацієнтів із групи препарату порівняння.

Лінезолід не виявляє клінічної активності щодо грамнегативних збудників, тому його застосування при інфекціях, спричинених цими мікроорганізмами, не показане. У разі якщо встановлена або підозрюється наявність супутньої грамнегативної інфекції, показане застосування специфічної щодо грам негативних мікроорганізмів протимікробної терапії.

Лінезолід слід застосовувати з особливою обережністю пацієнтам з високим ризиком системних інфекцій, що становлять загрозу для життя, зокрема інфекцій, спричинених встановленим центральним венозним катетером, пацієнтам відділень інтенсивної терапії. Застосування лінезоліду для лікування пацієнтів із септичною інфекцією, спричиненою встановленими венозними катетерами, не рекомендується.

Лінезолід слід застосовувати з особливою обережністю пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю і тільки тоді, коли очікувана користь від препарату перевищує потенційний ризик.

Пацієнтам з тяжким ураженням функції печінки рекомендовано застосовувати лінезолід лише у разі, коли очікувана користь від препарату перевищує потенційний ризик.

Про випадки псевдомембранозного коліту повідомлялося при застосуванні майже всіх антибактеріальних препаратів, включаючи лінезолід; ступінь його тяжкості може варіювати від незначного до такого, що становить загрозу для життя.

Про діарею, пов’язану із Clostridium difficile, повідомлялося при застосуванні майже всіх протимікробних засобів, включаючи лінезолід; ступінь її тяжкості може варіювати від незначної діареї до летального коліту. Лікування антибактеріальними засобами порушує нормальний склад мікрофлори товстого кишечнику, що призводить до надмірного росту C. difficile. C. difficile продукує токсини A і B, які спричиняють розвиток діареї. Гіпертоксин, що продукується штамами C. difficile, призводить до підвищення захворюваності та летальності, оскільки ці інфекції можуть бути рефрактерними до антимікробної терапії та можуть потребувати проведення колектомії. Діарея, пов’язана з C. difficile, повинна бути запідозрена в усіх пацієнтів з діареєю, що виникла після застосування антибіотиків. Потрібно уважно збирати анамнез, оскільки випадки асоційованої з C. difficile діареї можуть розвиватися через більше ніж 2 місяці після прийому антибактеріальних засобів.

Повідомлялося про випадки периферичної та оптичної нейропатії у пацієнтів, які приймали лінезолід, найчастіше при застосуванні препарату довше максимально рекомендованого терміну 28 днів. У випадках оптичної нейропатії, яка прогресувала до втрати зору, пацієнти отримували препарат протягом періоду, який перевищував максимальний рекомендований термін лікування. У разі виникнення таких симптомів, як зниження гостроти зору, зміна сприйняття кольорів, нечіткість зору або дефекти полів зору, рекомендовано термінове офтальмологічне обстеження. Функцію зору слід контролювати в усіх пацієнтів, які приймають лінезолід протягом тривалого періоду (3 місяці або більше) та в усіх пацієнтів, які скаржаться на виникнення нових симптомів з боку органів зору незалежно від тривалості терапії лінезолідом. У разі розвитку периферичної нейропатії або нейропатії зорового нерва слід виважити доцільність подальшого застосування лінезоліду та пов’язаний з цим потенційний ризик.

Рідко повідомлялося про випадки виникнення судом у пацієнтів, які приймали лінезолід. У більшості випадків – наявність в анамнезі судомних нападів чи факторів ризику виникнення судом.

Були повідомлення про випадки серотонінового синдрому, пов’язаного з одночасним застосуванням лінезоліду та серотонінергічних засобів, включаючи антидепресанти, зокрема селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (SSRIs).

Коли одночасне застосування лінезоліду і серотонінергічних засобів є клінічно необхідним, пацієнт повинен перебувати під ретельним медичним наглядом для своєчасного виявлення ознак та симптомів серотонінового синдрому, таких як когнітивна дисфункція, гіперпірексія, гіперрефлексія та порушення координації. У разі виникнення вказаних ознак та симптомів лікар повинен розглянути питання про необхідність припинення застосування одного з двох чи обох цих препаратів. Після відміни серотонінергічного препарату вказана симптоматика може зникати.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами

Вплив лінезоліду на здатність керувати автотранспортом чи працювати з механізмами не оцінювався системно.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Лінезолід є слабким зворотним неселективним інгібітором моноаміноксидази (МАО). Дані відповідних досліджень взаємодії обмежені. Тому за даних обставин застосування препарату не рекомендоване, за винятком випадків, коли є можливість ретельного спостереження та моніторингу пацієнта.

При застосуванні лінезоліду може спостерігатися незначне та минуще посилення пресорного ефекту псевдоефедрину гідрохлориду або фенілпропаноламіну гідрохлориду. Супутнє застосування лінезоліду та псевдоефедрину або фенілпропаноламіну призводить до підвищення середнього систолічного артеріального тиску на 30-40 мм.рт.ст. порівняно з підвищенням на 11-15 мм.рт.ст. при застосуванні лише лінезоліду, на 14-18 мм.рт.ст. при застосуванні лише псевдоефедрину або фенілпропаноламіну, на 8-11 мм.рт.ст. при застосуванні плацебо. Дані про застосування такої комбінації пацієнтам з артеріальною гіпертензією відсутні.

Рекомендовано знижувати початкову дозу адренергічних засобів, таких як допамін або агоністи допаміну, та поступово титрувати до досягнення бажаної клінічної відповіді.

Фармакокінетика лінезоліду не змінюється при одночасному застосуванні з антибіотиками азтреонамом або гентаміцином.

Є дані, що при одночасному застосуванні лінезоліду та декстрометорфану (2 дози по 20 мг, призначені окремо через 4 години) у здорових добровольців ефектів серотонінового синдрому не спостерігається. Однак досвід застосування комбінації лінезоліду з інгібіторами зворотного захоплення серотоніну свідчить про можливість розвитку серотонінового синдрому.

Не спостерігається значних пресорних ефектів у пацієнтів, які приймають лінезолід та менше ніж 100 мг тираміну. Це означає, що необхідно утримуватися від споживання надмірної кількості їжі та напоїв з високим вмістом тираміну (твердий сир, екстракт дріжджів, недистильовані алкогольні напої, продукти, що містять ферментовані соєві боби, такі як соєвий соус).

Лінезолід не метаболізується системою цитохрому Р450 (CYP) і не пригнічує жодну з клінічно важливих людських CYP-ізоформ (1А2, 2С9, 2С19, 2D6, 2Е1, ЗА4). Аналогічно, лінезолід не індукує Р450 ізоферменти у щурів. Тому при застосуванні лінезоліду не очікується CYP450 - індукованих взаємодій.

При додаванні варфарину до терапії лінезолідом у рівноважному стані спостерігається 10 % зниження середнього максимального міжнародного нормалізованого відношення (МНВ) у поєднанні з 5 % зниженням площі під кривою МНВ. Даних про окремі випадки одночасного застосування варфарину та лінезоліду недостатньо для оцінки клінічної значущості цих спостережень.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. Лінезолід є синтетичним антибактеріальним засобом, який належить до класу протимікробних препаратів – оксазолідинонів. In vitro активний проти аеробних грампозитивних, деяких грамнегативних бактерій та анаеробних мікроорганізмів. Лінезолід селективно пригнічує синтез білків у бактеріальних клітинах. Зокрема, він зв’язується з ділянкою на бактеріальній рибосомі (23S субодиниця із 50S) та перешкоджає утворенню функціонального 70S ініціюючого комплексу, який є важливим компонентом процесу трансляції.

До лінезоліду чутливі такі мікроорганізми:

грампозитивні аероби Enterococcus faecalis, Enterococcus faecium*, Staphylococcus aureus*; коагулазонегативні стафілококи Streptococcus agalactiae*, Streptococcus pneumoniae*, Streptococcus pyogenes*, стрептококи групи C, стрептококи групи G;

грампозитивні анаероби Clostridium perfringens, Peptostreptococcus anaerobius, Peptostreptococcus sp.

Резистентні мікроорганізми: Haemophilus influenzae, Moraxella catarrhalis, Neisseria species, Enterobacteriaceae, Pseudomonas sp.

Фармакокінетика. (S)-лінезолід біологічно активний і метаболізується в організмі з утворенням неактивних похідних. Розчинність лінезоліду у воді становить приблизно 3 мг/мл і не залежить від рН у діапазоні 3-9. Максимальна (Cmax) та мінімальна (Cmin) концентрації лінезоліду в плазмі крові (середнє значення та [стандартне відхилення]) у рівноважному стані після внутрішньовенного введення препарату двічі на добу в дозі 600 мг становили 15,1 [2,5] мг/л та 3,68 [2,68] мг/л відповідно.

Розподіл в організмі. Об’єм розподілу у рівноважному стані у здорових добровольців становив у середньому 40-50 л, що приблизно відповідає загальній кількості води у тілі. Ступінь зв’язування з білками плазми крові становить приблизно 31 % та не залежить від концентрації препарату в плазмі крові.

Концентрації лінезоліду визначались у різних рідинах організму в обмеженої кількості осіб в рамках досліджень за участю добровольців. Відношення концентрації лінезоліду в слині та поту до концентрації в плазмі крові становило 1,2:1 та 0,55:1 відповідно. Відношення концентрації в бронхоальвеолярній лаважній рідині та в альвеолярних клітинах легень до максимальної концентрації в плазмі крові у рівноважному стані становило 4,5:1 та 0,15:1 відповідно.

Фармакокінетичні дані, отримані у дітей з вентрикулоперитонеальними шунтами, продемонстрували варіабельність концентрацій лінезоліду у спинномозковій рідині після одноразового та багаторазового введення препарату; стабільна терапевтична концентрація препарату у спинномозковій рідині не досягалася та не підтримувалася. Тому застосування лінезоліду як емпіричної протимікробної терапії дітям з інфекціями центральної нервової системи не рекомендується.

Mетаболізм. Лінезолід переважно метаболізується шляхом окислення морфолінового кільця з утворенням двох неактивних похідних карбоксильної кислоти з розімкненим кільцем: метаболіту аміноетоксіоцтової кислоти (PNU-142300) та метаболіту гідроксіетил гліцину (PNU-142586). Метаболіт гідроксіетилгліцин (PNU-142586) є предомінантним метаболітом у людини, який, як вважають, утворюється шляхом не ферментативного процесу. Метаболіт аміноетоксіоцтова кислота (PNU-142300) визначається у меншій кількості. Також ідентифіковані інші «малі» неактивні метаболіти.

Виведення. У пацієнтів з нормальною функцією нирок або з незначною чи помірно вираженою нирковою недостатністю лінезолід у рівноважному стані переважно екскретується з сечею у вигляді PNU-142586 метаболіту (40 %), у незміненому стані (30 %) та у вигляді PNU-142300 метаболіту (10 %). Препарат у незміненому стані в калі практично не виявляється, тоді як частка кожного з основних метаболітів, PNU-142586 та PNU-142300, становить 6 % та 3 % відповідно. Період напіввиведення лінезоліду в середньому становить 5-7 годин.

Ненирковий кліренс становить приблизно 65 % від загального кліренсу лінезоліду. Незначний ступінь нелінійності кліренсу спостерігається при підвищенні дози лінезоліду. Очевидно, це є наслідком більш низького ниркового та нениркового кліресу при вищих концентраціях лінезоліду. Проте ця різниця в кліренсі є незначною та не впливає безпосередньо на період напіввиведення.

Фармакокінетика в окремих групах пацієнтів.

Пацієнти з нирковою недостатністю. Після разового введення в дозі 600 мг спостерігалося 7-8-кратне підвищення системної експозиції двох основних метаболітів лінезоліду в плазмі крові у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну < 30 мл/хв). Проте значення експозиції за показником площі під кривою «концентрація-час» (AUC) для вихідної сполуки залишалося незміненим. Хоча певна кількість основних метаболітів лінезоліду виводиться з організму під час проведення гемодіалізу, рівень метаболітів у плазмі крові після разового введення у дозі 600 мг все ще залишався вищим після процедури гемодіалізу, ніж у пацієнтів з нормальною функцією нирок чи з незначною або помірно вираженою нирковою недостатністю. У 24 пацієнтів з вираженою нирковою недостатністю, 21 з яких знаходився на регулярному гемодіалізі, максимальні концентрації двох основних метаболітів в плазмі крові через кілька днів прийому препарату були приблизно у 10 разів вищими ніж концентрації, які спостерігалися у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Максимальні рівні лінезоліду в плазмі крові не порушувалися. Клінічне значення цих спостережень не встановлене, оскільки на сьогодні доступні лише обмежені дані.

Пацієнти з печінковою недостатністю. Обмежені дані вказують на те, що фармакокінетика лінезоліду, PNU-142300 та PNU-142586 не порушується у пацієнтів з незначною або помірно вираженою печінковою недостатністю (клас A або B за Чайлд-П’ю). Фармакокінетичні параметри лінезоліду у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю (клас C за Чайлд-П’ю) не вивчалися. Проте оскільки лінезолід метаболізується шляхом неферментативного процесу, не очікується, що недостатність функції печінки суттєво вплине на його метаболізм.

Пацієнти літнього віку. Фармакокінетика лінезоліду у пацієнтів віком 65 років та старших суттєво не змінюється.

Жінки. Для жінок характерний більш низький об’єм розподілу, ніж для чоловіків, а середній кліренс (відкоригований за масою тіла) знижений приблизно на 20 %. Концентрації в плазмі крові вищі у жінок, що частково можна пояснити різницею у масі тіла. Оскільки середнє значення періоду напіввиведення у чоловіків та жінок суттєво не відрізняється, не очікується, що концентрація в плазмі крові жінок суттєво перевищуватиме ту, що добре переноситься. Отже, в корекції дози потреби немає.

Основні фізико-хімічні властивості

прозорий від безбарвного до світло-коричневого або жовтувато-коричневого кольору розчин.

Несумісність

Лінезолід для інфузій фізично несумісний з такими препаратами для введення через Y-подібний перехідник інфузійної системи: амфотерицин B, хлорпромазину гідрохлорид, діазепам, пентамідину ізотіонат, фенітоїн натрій, еритроміцину лактобіонат та триметоприм/сульфаметоксазол.

Лінезолід для інфузій хімічно несумісний у комбінації з цефтріаксону натрієвою сіллю.

Не можна вводити добавки до розчину для інфузій. Якщо ін’єкційний лінезолід призначають одночасно з іншим препаратом, кожний препарат слід вводити окремо, відповідно до рекомендацій щодо дозування та способу введення кожного засобу.

Термін придатності

2 роки.

Умови зберігання

Зберігати в захищеному від світла місці при температурі не вище 25 °С.

Не заморожувати. Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка

По 100 мл або 300 мл препарату у пластиковому флаконі. По 1 флакону в упаковці з алюмінієвої фольги у картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

Алькон Парентералс (Індія) Лтд. / Ahlcon Parenterals (India) Ltd.

Місцезнаходження

СП-918, Фейз-ІІІ, Індустріальний район, Бхіваді (Раджастан), 301019, Індія. / SP-918, Phase III, Industrial Area, Bhivadi (Rajastan), 301019, India.

Дозировка Линемакс раствор д/инф., 2 мг/мл по 100 мл во флак.
Производитель Алкон Парентералc Лтд. для "Аджио Фармасьютикалс", Индия
МНН Linezolid
Фарм. группа Антибактериальные средства для системного применения.
Регистрация № UA/12642/01/01 от 14.12.2012. Приказ № 1048 от 14.12.2012
Код АТХ
Top