Новинки

Если мучают ЗАПОРЫ Прелаксан для всей семьи Подробней
Простуда на губах? Решение есть! Подробней
Эссливер Форте Как защитить печень? Подробней
Беспокоит ГЕМОРРОЙ? Подробней
Срочное предупреждение беременности после полового акта Подробней
Скрыть рекламу

Лозартан 100/Гидрохлоротиазид 25 Крка инструкция и цена в аптеках

Цены в аптеках

Лозартан 100/Гидрохлоротиазид 25 Крка - инструкция по применению

Перевести на русский язык:
Перевести

Склад

діючі речовини: лозартан, гідрохлоротіазид;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить:

50 мг лозартану калію і 12,5 мг гідрохлоротіазиду або

100 мг лозартану калію і 12,5 мг гідрохлоротіазиду, або

100 мг лозартану калію і 25 мг гідрохлоротіазиду;

допоміжні речовини: крохмаль прежелатинізований, целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, магнію стеарат, гіпромелоза, макрогол 4000, тальк, барвник хіноліновий жовтий (Е 104) – лише у препаратах Лозартан 50/гідрохлоротіазид 12,5 КРКА та Лозартан 100/гідрохлоротіазид 25 КРКА, титану діоксид (E 171).

Лікарська форма

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості:

Лозартан 50/гідрохлоротіазид 12,5 КРКА: жовті, овальні, дещо двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з рискою з одного боку. Риска не призначена для поділу таблетки.

Лозартан 100/гідрохлоротіазид 12,5 КРКА: білі, овальні, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Лозартан 100/гідрохлоротіазид 25 КРКА: жовті, овальні, дещо двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Фармакотерапевтична група

Комбіновані препарати інгібіторів ангіотензину ІІ. Лозартан і діуретики. Код АТХ C09D A01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Лозартан/гідрохлоротіазид

Доведено, що дія компонентів препарату на артеріальний тиск адитивна, отже, препарат більшою мірою знижує артеріальний тиск, ніж його компоненти окремо. Крім того, внаслідок діуретичного ефекту гідрохлоротіазид збільшує активність реніну у плазмі крові та виділення альдостерону, знижує концентрацію калію і збільшує рівень ангіотензину II у плазмі крові. Прийом лозартану блокує всі фізіологічні ефекти ангіотензину II і у зв’язку з пригніченням ефектів альдостерону може сприяти зменшенню втрати калію, пов’язаної із застосуванням діуретика.

Лозартан чинить помірну та минущу урикозуричну дію. Гідрохлоротіазид незначною мірою підвищує рівень сечової кислоти в крові; комбінація лозартану та гідрохлоротіазиду послаблює гіперурикемію, спричинену діуретиком.

Антигіпертензивний ефект препарату зберігається протягом 24 годин. Антигіпертензивний ефект зберігається при безперервному застосуванні препарату. Крім суттєвого зниження артеріального тиску, терапія препаратом не чинила клінічно значущого впливу на частоту серцевих скорочень.

Лозартан

Лозартан – це синтетичний антагоніст рецептора ангіотензину II (тип АТ1), що застосовується перорально. Ангіотензин II, потужний судинозвужувальний засіб, є первинним активним гормоном ренін-ангіотензинової системи і важливим визначальним фактором патофізіології артеріальної гіпертензії. Ангіотензин II зв'язується з рецепторами АТ1, які містяться у багатьох тканинах (наприклад гладких м'язах судин, надниркових залозах, нирках і серці), і виявляє кілька важливих біологічних ефектів, у тому числі вазоконстрикцію та звільнення альдостерону.

Лозартан селективно блокує рецептор AT1. В умовах in vitro та in vivo лозартан і його фармакологічно активний метаболіт – карбоксильна кислота (E 3174) – блокують усі фізіологічно значущі ефекти ангіотензину ІІ незалежно від джерела або шляху синтезу.

Лозартан не зв'язує і не блокує рецептори інших гормонів та іонні канали, важливі для регуляції діяльності серцево-судинної системи. Крім цього, лозартан не впливає на дію ангіотензинперетворювального ферменту (кіназа II), який відповідає за розщеплення брадикініну. Тому не відзначаються небажані реакції, пов'язані з підвищеною концентрацією брадикініну. При введенні лозартану гальмується негативна дія ангіотензину II на утворення реніну, що призводить до підвищення активності реніну у плазмі крові. Підвищення активності реніну призводить до підвищення рівня ангіотензину II у плазмі крові. Незважаючи на ці підвищення, антигіпертензивна активність та зниження рівня альдостерону у плазмі крові зберігаються, що вказує на ефективне блокування рецептора ангіотензину II. Після припинення терапії лозартаном активність реніну у плазмі крові та концентрація ангіотензину ІІ протягом трьох днів повертається до норми.

Лозартан та його основний активний метаболіт мають виразніший афінітет до рецептора AT1, ніж до рецептора AT2. Активний метаболіт, за розрахунками об'ємного відсотка, у 10-40 разів ефективніший, ніж лозартан.

Лозартан не впливає на автономні рефлекси і не має тривалого впливу на рівень норадреналіну у плазмі крові.

Гідрохлоротіазид

Гідрохлоротіазид є діуретиком тіазидового ряду. Механізм антигіпертензивної дії діуретика тіазидового ряду повністю невідомий. Тіазиди впливають на ренальний тубулярний механізм електролітної реабсорбції, тим самим безпосередньо підвищуючи екскрецію натрію та хлору у приблизно однакових кількостях. Діуретичний вплив гідрохлоротіазиду знижує об'єм плазми, підвищує активність реніну у плазмі, підвищує секрецію альдостерону з послідовним зростанням показників калію в сечі і втратою бікарбонату та зниженням рівня калію в сироватці. Можливо, через блокаду ренін-альдостеронової системи супутнє призначення антагоністів рецепторів ангіотензину II сприяє оборотній втраті калію, пов'язаній з діуретиком тіазидового ряду.

Після перорального прийому підсилення діурезу розпочинається протягом двох годин, досягає піку через 4 години і триває 6-12 годин. Антигіпертензивний ефект зберігається не більше 24 годин.

Фармакокінетика.

Всмоктування.

Лозартан

Після перорального застосування лозартан добре всмоктується і зазнає первинного метаболізму з утворенням одного активного карбоксильного метаболіту та інших фармакологічно неактивних метаболітів. Системна біодоступність лозартану становить приблизно 33 %. Максимальна концентрація лозартану та його активного метаболіту досягається приблизно через годину і через 3-4 години після прийому відповідно. Прийом їжі не спричиняє клінічно значущих відхилень фармакокінетичного профілю.

Розподіл

Лозартан

Більше 99 % лозартану та його активного метаболіту зв'язується з білками плазми крові, переважно з альбумінами. Об’єм розподілу лозартану становить 34 л. У дослідженні на щурах лозартан невеликою мірою або зовсім не проникав через гематоенцефалічний бар'єр.

Гідрохлоротіазид

Гідрохлоротіазид проникає крізь плацентарний бар’єр, не проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр; проникає у грудне молоко.

Біотрансформація

Лозартан

Приблизно 14 % перорально або внутрішньовенно введеної дози лозартану метаболізується у його активний метаболіт. Після перорального або внутрішньовенного введення лозартану, міченого 14C, радіоактивність плазми крові пов’язана з лозартаном та його активним метаболітом. В 1 % досліджених осіб лозартан тільки незначною мірою перетворюється на активний метаболіт.

Крім активного метаболіту, формуються неактивні метаболіти, у тому числі два найважливіших метаболіти, сформовані шляхом гідроксилювання бутилового ланцюга, і малий метаболіт – N-2 тетразол глюкуронід.

Виведення

Лозартан

Кліренс лозартану та його активного метаболіту з плазми крові відповідно становить приблизно 600 мл/хв та 50 мл/хв. Кліренс лозартану та його активного метаболіту з нирок приблизно становить відповідно 74 мл/хв і 26 мл/хв. При пероральному введенні із сечею виводиться 4 % застосованої дози лозартану у незміненому вигляді та 6 % – у вигляді активного метаболіту.

Фармакокінетичні властивості лозартану та його активного метаболіту лінійно змінюються при застосуванні пероральних доз лозартану калію до 200 мг.

Після перорального прийому концентрації лозартану та його активного метаболіту у плазмі крові зменшуються поліекспоненціально; період напіввиведення становить приблизно 2 години та 6-9 годин відповідно. При одноразовому застосуванні 100 мг на добу ані лозартан, ані його активний метаболіт істотно не накопичуються у плазмі крові.

І біліарна, і ниркова екскреція відіграють роль в елімінації лозартану та його активних метаболітів. Після прийому пероральної дози міченого 14C лозартану приблизно 35 % радіоактивності виявляють у сечі, а 58 % – у фекаліях.

Гідрохлоротіазид

Гідрохлоротіазид не метаболізується, але швидко виводиться нирками. Коли концентрації препарату у плазмі крові контролювали протягом принаймні 24 годин, період напіввиведення з плазми крові гідрохлоротіазиду становив 5,6-14,8 години. Принаймні 61 % пероральної дози виводиться у незміненому вигляді протягом 24 годин.

Характеристики у пацієнтів

Лозартан/гідрохлоротіазид

Концентрації лозартану та його активного метаболіту у плазмі крові та всмоктування гідрохлоротіазиду у пацієнтів літнього віку з артеріальною гіпертензією значно не відрізняються від тих, що спостерігаються у молодих пацієнтів з артеріальною гіпертензією.

Лозартан та активний метаболіт не видаляються при проведенні гемодіалізу.

Показання

Лікування есенціальної гіпертензії у пацієнтів, у яких адекватний контроль за артеріальним тиском не забезпечується за допомогою одного лозартану або одного гідрохлоротіазиду.

Протипоказання

Підвищена чутливість до лозартану, похідних сульфонаміду (таких як гідрохлоротіазид) або до будь-яких допоміжних речовин, тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну < 30 мл/хв), анурія, тяжка печінкова недостатність, холестаз, обструктивні захворювання жовчовивідних шляхів, терапевтично резистентна гіпокаліємія або гіперкальціємія, рефрактерна гіпонатріємія, симптоматична гіперурикемія/подагра.

Вагітність або планування вагітності, період годування груддю, дитячий вік.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Лозартан калію

Були повідомлення про те, що рифампіцин та флуконазол знижують рівень активного метаболіту. Клінічні наслідки цих взаємодій не оцінювалися.

Як і інші препарати, що блокують рецептори ангіотензину II або їх ефекти, супутній прийом калійзберігаючих діуретиків (наприклад спіронолактону, триамтерену, амілориду), калієвих добавок або сольових замінників, що містять калій, може призвести до збільшення рівня калію в сироватці. Супутнє застосування не рекомендується.

Як і при застосуванні інших лікарських засобів, які впливають на виведення натрію, може зменшитись виведення літію. Тому слід ретельно контролювати рівень літію в сироватці, якщо солі літію застосовують разом з антагоністами рецепторів ангіотензину II.

Нестероїдні протизапальні лікарські засоби (ацетилсаліцилова кислота в режимі протизапального дозування, селективні інгібітори ЦОГ-2) та неселективні нестероїдні протизапальні лікарські засоби можуть зменшити антигіпертензивний ефект антагоністів рецепторів ангіотензину II. Супутній прийом антагоністів рецепторів ангіотензину II або діуретиків та нестероїдних протизапальних лікарських засобів може призвести до погіршення функції нирок, включаючи можливу гостру ниркову недостатність, та збільшення рівня калію в сироватці, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок. Таку комбінацію слід приймати з обережністю, особливо особам літнього віку. Пацієнти потребують забезпечення адекватної гідратації і проведення ретельного контролю функції нирок на початку супутньої терапії та періодично після неї.

У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок супутній прийом антагоністів рецепторів ангіотензину II та препаратів, які пригнічують циклооксигеназу 2, може призвести до подальшого погіршення функції нирок. Ці ефекти, як правило, є оборотними.

Інші препарати, які можуть спричинити артеріальну гіпотензію як основне захворювання або побічний ефект, – це трициклічні антидепресанти, нейролептики, баклофен, аміфостин. Супутнє застосування цих препаратів може підвищити ризик артеріальної гіпотензії.

Гідрохлоротіазид

При паралельному прийомі з тіазидними діуретиками можуть взаємодіяти нижчезазначені препарати:

алкоголь, барбітурати, наркотики або антидепресанти: можливе виникати посилення ортостатичної гіпотензії;

антидіабетичні препарати (пероральні препарати та інсулін): лікування тіазидами може впливати на переносимість глюкози. Може бути потрібне коригування дози антидіабетичного препарату. Метформін слід застосовувати з обережністю через ризик лактацидозу, спричиненого можливою функціональною нирковою недостатністю, що пов’язана з гідрохлоротіазидом;

інші антигіпертензивні засоби: адитивний ефект;

смоли холестираміну та колестиполу: абсорбція гідрохлоротіазиду порушується при наявності смол аніонного обміну. Одноразові дози холестираміну або колестиполу зв’язують гідрохлоротіазид і знижують його абсорбцію з травного тракту відповідно до 85 % та 43 %;

кортикостероїди, адренокортикотропний гормон: посилює зниження електролітів, особливо гіпокаліємію;

пресорні аміни (наприклад адреналін): можливе зниження реакції на пресорні аміни, але цього недостатньо для припинення їх прийому;

скелетно-м’язові релаксанти, недеполяризовані (наприклад тубокурарин): можливе виникнення підвищення реакції на застосування м’язового релаксанту;

літій: діуретичні препарати зменшують кліренс літію через нирки та збільшують ризик токсичності літію; супутній прийом не рекомендується;

лікарські засоби, що застосовуються для лікування подагри (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол): може бути потрібне коригування дози лікарських засобів, що сприяють виведенню сечової кислоти, оскільки гідрохлоротіазид може підвищити рівень сечової кислоти в сироватці. Може виникнути потреба у підвищенні дози пробенециду або сульфінпіразону. Супутній прийом тіазиду може підвищити частоту появи реакцій підвищеної чутливості до алопуринолу;

антихолінергічні препарати (наприклад атропін, біпериден): збільшення біодоступності тіазидних діуретиків через зниження перистальтики та швидкості випорожнення шлунка;

цитотоксичні препарати (наприклад циклофосфамід, метотрексат): тіазиди можуть знизити виведення цитотоксичних лікарських засобів нирками та посилити їх мієлосупресивні ефекти;

саліцилати: у разі прийому високих доз саліцилатів гідрохлоротіазид може посилити токсичний ефект саліцилатів на центральну нервову систему;

метилдопа: були окремі повідомлення про гемолітичну анемію, що виникала під час супутнього прийому гідрохлоротіазиду та метилдопи;

циклоспорин: супутнє лікування циклоспорином може підвищити ризик гіперурикемії та ускладнень типу подагри;

серцеві глікозиди: гіпокаліємія чи гіпомагніємія, спричинена тіазидами, може спонукати до початку серцевих аритмій, викликаних прийомом серцевих тіазидів;

лікарські засоби, на які впливає порушення рівня калію в сироватці: періодичний моніторинг калію в сироватці та ЕКГ рекомендуються при застосуванні препарату лозартан/гідрохлоротіазид з лікарськими засобами, на які впливає порушення рівня калію в сироватці (такими як серцеві глікозиди та антиаритмічні засоби), та з лікарськими засобами, що спричиняють шлуночкову тахікардію «torsades de pointes» (включаючи деякі антиаритмічні засоби); гіпокаліємія виступає фактором, що провокує шлуночкову тахікардію «torsades de pointes»:

  • антиаритмічні препарати класу Ia (наприклад квінідин, гідроквінідин, дизопірамід);
  • антиаритмічні препарати класу III (наприклад аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);
  • деякі нейролептики (наприклад тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифлуоперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол);
  • інші (наприклад бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин внутрішньовенно, галофантрин, мізоластин, пентамідин, терфенадин, вінкамін внутрішньовенно).

Солі кальцію. Тіазидні діуретики можуть збільшувати рівні кальцію в сироватці через зниження виведення. Якщо необхідне призначення добавок кальцію, то слід перевіряти рівень кальцію в сироватці та відповідно коригувати дозу кальцію.

Взаємодії під час лабораторних аналізів. Завдяки впливу на метаболізм кальцію тіазиди можуть взаємодіяти при проведенні тесту на функцію паращитовидної залози (див. розділ «Особливості застосування»).

Карбамазепін. Ризик симптоматичної гіпонатріємії. Необхідний клінічний та біологічний моніторинг.

Контрастне середовище з йодом. У випадку спричиненого діуретиками зневоднення існує підвищений ризик гострої ниркової недостатності, особливо при високих дозах йодного препарату.

Перед застосуванням препарату необхідно відновити водний баланс організму пацієнта.

Амфотерицин B (парентеральний), кортикостероїди, адренокортикотропний гормон або стимулювальні проносні засоби. Гідрохлоротіазид може посилити електролітний дисбаланс, особливо гіпокаліємію.

Особливості застосування

Лозартан

Ангіоневротичний набряк

Слід встановити ретельний нагляд за пацієнтами, у яких в анамнезі був ангіоневротичний набряк (набряк обличчя, губ, горла та/або язика) (див. розділ «Побічні ефекти»).

Артеріальна гіпотензія та зниження внутрішньосудинного об’єму

Після прийому першої дози препарату може розвинутись симптоматична артеріальна гіпотензія у пацієнтів, які до застосування препарату інтенсивно лікувалися діуретиками, обмежували вживання солі з їжею або у яких була діарея чи блювання. Такі стани слід коригувати перед застосуванням препарату (див. розділи «Спосіб застосування та дози», «Протипоказання»).

Дисбаланс електролітів

Дисбаланс електролітів є частим явищем, на яке слід звертати увагу у пацієнтів з порушенням функції нирок, хворих на цукровий діабет або ні. Тому слід ретельно контролювати концентрацію калію в плазмі та кліренс креатиніну; особливо слід встановити моніторинг за пацієнтами із серцевою недостатністю та кліренсом креатиніну 30-50 мл/хв.

Супутнє застосування калійзберігаючих діуретиків, калієвих добавок та сольових замінників, що містять калій, з комбінацією лозартан/гідрохлоротіазид не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Порушення функції печінки

Спираючись на фармакокінетичні дані, які демонструють значно підвищену концентрацію лозартану в плазмі у пацієнтів з цирозом, таку комбінацію слід застосовувати з обережністю пацієнтам з наявністю в анамнезі легких або помірних порушень функції печінки. Немає терапевтичного досвіду застосування лозартану пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки, тому комбінація лозартан/гідрохлоротіазид протипоказана таким пацієнтам (див. розділи ««Спосіб застосування та дози», «Протипоказання», «Фармакокінетика»).

Порушення функції нирок

Внаслідок пригнічення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи повідомлялося про зміни функції нирок, включаючи ниркову недостатність (у пацієнтів, у яких функція нирок залежить від ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, наприклад у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю або вже існуючими порушеннями функції нирок).

Як і у разі застосування інших препаратів, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, також повідомлялося про підвищення сечовини в крові та креатиніну в сироватці у пацієнтів з двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки; ці зміни функції нирок можуть бути оборотними після припинення терапії. Лозартан слід застосовувати з обережністю пацієнтам із двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки.

Трансплантація нирки

Відсутній досвід застосування пацієнтам з нещодавно проведеною трансплантацією нирки.

Первинний гіперальдостеронізм

Пацієнти з первинним альдостеронізмом, як правило, терапевтично не реагують на прийом антигіпертензивних лікарських засобів, які діють через пригнічення ренін-ангіотензинової системи. Тому не рекомендується застосування препарату цій групі пацієнтів.

Коронарна хвороба серця та інсульт

Як і у разі застосування інших антигіпертензивних препаратів, надмірне зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічною серцево-судинною та цереброваскулярною хворобою може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

Серцева недостатність

У пацієнтів із серцевою недостатністю, з порушеннями функції нирок або без них, існує (як і при застосуванні інших препаратів, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему) ризик тяжкої артеріальної гіпотензії та порушення функції нирок (часто гостре).

Стеноз аорти та мітрального клапана, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія

Як і інші судинорозширювальні препарати, слід обережно призначати препарат пацієнтам зі стенозом аорти або мітрального клапана або гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією.

Етнічні особливості

Як і інші інгібітори АПФ, лозартан та інші антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ можуть бути менш ефективними у зниженні артеріального тиску у пацієнтів негроїдної раси, можливо, через більш високу поширеність станів з низьким рівнем реніну в осіб негроїдної раси.

Вагітність

Прийом препарату не слід розпочинати під час вагітності. Якщо продовження терапії комбінацією лозартан/гідрохлоротіазид не вважається важливим, пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на альтернативне антигіпертензивне лікування, що має затверджений профіль безпеки застосування під час вагітності. Якщо вагітність уже виявлена, лікування препаратом слід негайно припинити та, якщо це можливо, розпочати альтернативну терапію (див. розділи «Протипоказання», «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Гідрохлоротіазид

Артеріальна гіпотензія та електролітний/рідинний дисбаланс

Як і при застосуванні інших антигіпертензивних препаратів, у деяких пацієнтів при прийомі препарату може виникнути симптоматична гіпотензія. За пацієнтами слід спостерігати щодо клінічних проявів рідинного або електролітного дисбалансу (наприклад зменшення об’єму рідини, гіпонатріємії, гіпохлоремічного алкалозу, гіпомагніємії або гіпокаліємії), які можуть виникнути внаслідок супутньої діареї чи блювання. У таких пацієнтів через певні інтервали часу слід проводити періодичне визначення електролітів у сироватці. При спекотній погоді у пацієнтів, схильних до набряків, може виникнути гіпонатріємія розчинення.

Метаболічні та ендокринні ефекти

Тіазидна терапія може ускладнити переносимість глюкози. Може бути потрібне коригування дози антидіабетичних препаратів, включаючи інсулін (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Латентний цукровий діабет може проявитися під час терапії тіазидами.

Тіазиди можуть знизити виведення кальцію із сечею та спричинити супутнє та незначне підвищення рівнів кальцію в сироватці. Помітна гіперкальціємія може бути проявом прихованого гіперальдостеронізму.

Застосування тіазидів слід припинити перед проведенням аналізу функції паращитовидних залоз.

Підвищення рівнів холестерину та тригліцеридів може асоціюватися з терапією тіазидними діуретиками.

У деяких пацієнтів внаслідок впливу тіазидної терапії може виникнути гіперурикемія та/або загострення подагри. Оскільки лозартан знижує рівень сечової кислоти, то лозартан у комбінації з гідрохлоротіазидом посилює спричинену діуретиками гіперурикемію.

Порушення функції печінки

Тіазиди слід застосовувати з обережністю пацієнтам з порушеннями функції печінки чи прогресуючою хворобою печінки, оскільки це може викликати внутрішньопечінковий холестаз, пізніше мінімальні зміни рідинного та електролітного балансу можуть призвести до печінкової коми.

Комбінація лозартан/гідрохлоротіазид протипоказана пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки (див. розділи «Протипоказання», «Фармакокінетика»).

Інші

У пацієнтів з наявністю в анамнезі алергії чи бронхіальної астми або без, які приймають тіазиди, можуть виникати реакції підвищеної чутливості. При застосуванні тіазидів було зафіксовано погіршення та активацію червоного вовчака.

Особлива інформація про деякі інгредієнти

Препарат містить лактозу. Пацієнтам з рідкісною спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази Лаппа або порушенням всмоктування глюкози-галактози не слід застосовувати цей препарат.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

Застосування інгібіторів ангіотензину ІІ протипоказане під час вагітності (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування»).

Пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на альтернативне антигіпертензивне лікування, яке має затверджений профіль безпеки застосування під час вагітності. Якщо виявлена вагітність, лікування інгібітором ангіотензину ІІ слід негайно припинити та, якщо це можливо, розпочати альтернативну терапію.

Відомо, що застосування інгібіторів ангіотензину ІІ під час ІІ й ІІІ триместру вагітності може спричиняти фетотоксичність (зниження функції нирок, олігогідрамніон з гіпоплазією легень, ретардацію окостеніння черепа) і неонатальну токсичність (ниркову недостатність, артеріальну гіпотензію, гіперкаліємію).

Якщо застосування інгібіторів ангіотензину ІІ відбулося в ІІ триместрі вагітності, рекомендується провести ультразвукове дослідження функції нирок та черепа.

Немовлят, матері яких приймали інгібітори ангіотензину ІІ, слід ретельно контролювати щодо артеріальної гіпотензії, олігурії та гіперкаліємії. 

Гідрохлоротіазид

Існує обмежений досвід застосування гідрохлоротіазиду під час вагітності, особливо під час І триместру. Дослідження на тваринах обмежені.

Гідрохлоротіазид проникає через плацентарний бар’єр. З огляду на фармакологічний механізм дії гідрохлоротіазиду, його застосування під час ІІ та ІІІ триместру може зашкодити кровопостачанню між плацентою та плодом і спричинити у плода та немовляти жовтяницю, розлад електролітного балансу та тромбоцитопенію.

Період годування груддю

Невідомо, чи виділяється лозартан/гідрохлоротіазид у грудне молоко. Не рекомендується застосовувати препарат у період годування груддю. Пацієнта слід перевести на альтернативне антигіпертензивне лікування, яке має затверджений профіль безпеки застосування у період годування груддю, особливо новонароджених або недоношених дітей.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Не проводилося ніяких досліджень щодо впливу препарату на здатність керувати автомобілем та працювати з іншими механічними засобами.

Однак під час керування автотранспортом або роботи зі складними механізмами при застосуванні антигіпертензивних препаратів, особливо на початку лікування або при збільшенні дози, можливе запаморочення або втома.

Спосіб застосування та дози

Комбінацію лозартан/гідрохлоротіазид можна застосовувати разом з іншими антигіпертензивними препаратами.

Таблетки слід ковтати, запиваючи склянкою води, незалежно від прийому їжі.

Лозартан/гідрохлоротіазид не призначають як початкову терапію. Препарат застосовують пацієнтам, артеріальний тиск яких не контролюється тільки лозартаном або гідрохлоротіазидом.

Визначення дози препарату здійснюють шляхом підбору доз за його окремими компонентами (лозартаном та гідрохлоротіазидом).

Артеріальна гіпертензія

Звичайна підтримуюча доза – 1 таблетка препарату Лозартан 50/гідрохлоротіазид 12,5 КРКА 1 раз на добу. Пацієнтам, яким застосування 1 таблетки препарату Лозартан 50/гідрохлоротіазид 12,5 КРКА не дає достатнього ефекту, дозу препарату можна підвищити до 2 таблеток даного дозування 1 раз на добу або ж до 1 таблетки препарату Лозартан 100/гідрохлоротіазид 25 КРКА 1 раз на добу. Максимальна доза – 1 таблетка препарату Лозартан 100/гідрохлоротіазид 25 КРКА 1 раз на добу. Зазвичай антигіпертензивний ефект досягається протягом 3 – 4 тижнів після початку терапії.

Лозартан 100/гідрохлоротіазид 12,5 КРКА призначений для тих пацієнтів, які отримують доведену шляхом титрування дозу лозартану 100 мг і які потребують додаткового контролю артеріального тиску.

Застосування пацієнтам з порушенням функції нирок та пацієнтам, які проходять сеанси гемодіалізу

Не потрібно жодного коригування початкової дози для пацієнтів з помірним порушенням функції нирок (кліренс креатиніну 30-50 мл/хв). Застосування лозартану та гідрохлоротіазиду не рекомендовано пацієнтам, які проходять сеанси гемодіалізу. Таблетки з комбінацією лозартан/гідрохлоротіазид не слід застосовувати пацієнтам з тяжким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) (див. розділ «Протипоказання»).

Застосування пацієнтам зі зменшенням внутрішньосудинного об’єму

Перед застосуванням препарату слід провести коригування зменшення об’єму рідини та/або солі.

Застосування пацієнтам з порушеннями функції печінки

Препарат протипоказаний пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки (див. розділ «Протипоказання»).

Застосування пацієнтам літнього віку

Зазвичай немає необхідності в коригуванні дози для пацієнтів літнього віку.

Діти.

Досвід застосування препарату дітям відсутній. Тому комбінацію лозартан/гідрохлоротіазид не слід застосовувати дітям (віком до 18 років).

Передозування

Симптоми

Немає жодної специфічної інформації про лікування передозування препарату. Лікування симптоматичне та підтримуюче. Прийом лозартану/гідрохлоротіазиду слід припинити та встановити ретельний нагляд за пацієнтом. Запропоновані заходи включають викликання блювання, якщо прийом відбувався нещодавно, а також лікування зневоднення, електролітного дисбалансу, печінкової коми та артеріальної гіпотензії за допомогою симптоматичної терапії.

Лозартан

Найбільш імовірним проявом передозування може бути артеріальна гіпотензія і тахікардія; брадикардія може бути наслідком парасимпатичної (вагусної) стимуляції. При виникненні симптоматичної артеріальної гіпотензії слід розпочати підтримуюче лікування.

Ні лозартан, ні його активний метаболіт не можуть бути виведені за допомогою гемодіалізу.

Гідрохлоротіазид

Основні прояви та симптоми спричинені зниженням електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія) та зневодненням, яке є результатом надмірного діурезу. При одночасному прийомі серцевих глікозидів гіпокаліємія може спричинити посилення серцевих аритмій.

Гідрохлоротіазид видаляється за допомогою гемодіалізу, проте ступінь видалення не був встановлений.

Побічні реакції

Нижчевказані побічні реакції класифіковані за системами органів та частотою їх проявів:

  • дуже часто (³ 1/10);
  • часто (³ 1/100, < 1/10);
  • нечасто (³ 1/1000, < 1/100);
  • рідко (³ 1/10000, < 1/1000);
  • дуже рідко (< 1/10000);
  • невідомо (не можна визначити за наявними даними).

При застосуванні комбінації лозартан/гідрохлоротіазид повідомлялося про такі побічні реакції:

з боку нервової системи: часто – запаморочення;

з боку печінки та жовчовивідних шляхів: рідко – гепатит;

лабораторні показники: рідко – гіперкаліємія, підвищення рівня аланінамінотрансферази.

Додатковими побічними реакціями, що спостерігалися при прийомі одного з компонентів препарату та можуть бути потенційними побічними реакціями при прийомі лозартану /гідрохлоротіазиду, є такі:

Лозартан:

з боку кровоносної та лімфатичної системи: нечасто – анемія, пурпура Геноха-Шенлейна, екхімоз, гемоліз, тромбоцитопенія;

з боку імунної системи: рідко – анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк, кропив’янка;

метаболічні порушення: нечасто – анорексія, подагра;

з боку психіки: часто – безсоння; нечасто – відчуття страху, тривожний розлад, панічний розлад, сплутаність свідомості, депресія, анормальні сновидіння, розлади сну, сонливість, порушення пам'яті;

з боку нервової системи: часто – головний біль, запаморочення; нечасто – нервозність, парестезія, периферична невропатія, тремор, мігрень, втрата свідомості;

з боку органів зору: нечасто – затуманений зір, печіння/поколювання в очах, кон’юнктивіт, зниження зорової активності;

з боку органів слуху: нечасто – вертиго, дзвін у вухах;

з боку серцево-судинної системи: нечасто – артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія, стерналгія, стенокардія, AV-блокада ІІ ступеня, інсульт, інфаркт міокарда, часте серцебиття, аритмії (фібриляція передсердь, синусова брадикардія, тахікардія, шлуночкова тахікардія, фібриляція шлуночків), васкуліт;

з боку дихальної системи: часто – кашель, інфекції верхніх дихальних шляхів, закладеність носа, синусит, розлади з боку синусових пазух; нечасто – фарингальний дискомфорт, фарингіт, ларингіт, задишка, бронхіт, носова кровотеча, риніт, закладеність дихальних шляхів;

з боку травного тракту: часто – абдомінальний біль, нудота, діарея, диспепсія; нечасто – запор, зубний біль, сухість у роті, метеоризм, гастрит, блювання, анорексія;

з боку печінки та жовчовивідних шляхів: невідомо – зміна показників функції печінки;

з боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто – алопеція, дерматит, сухість шкіри, еритема, почервоніння, фоточутливість, свербіж, висипання, кропив’янка, підвищене потовиділення;

з боку кістково-м’язової системи та сполучної тканини: часто – м’язові судоми, біль у спині, біль у ногах, міалгія; нечасто – біль у руках, набряк суглобів, біль у колінах, біль у скелетно-м’язовому апараті, біль у плечах, скованість, артралгія, артрит, коксалгія, фіброміалгія, слабкість м’язів; невідомо – рабдоміоліз;

з боку сечовивідної системи: нечасто – ніктурія, часте сечовиділення, інфекції сечовивідних шляхів;

з боку статевої системи та молочних залоз: нечасто – зниження лібідо, імпотенція;

загальні порушення: часто – астенія, втома, біль за грудниною; нечасто – набряк обличчя, гарячка;

лабораторні показники: часто – гіперкаліємія, незначне зниження гематокриту та гемоглобіну; нечасто – незначне зниження рівнів сечовини та креатиніну в сироватці; дуже рідко – підвищення ферментів печінки та білірубіну.

Гідрохлоротіазид:

з боку кровоносної та лімфатичної системи: нечасто – агранулоцитоз, апластична анемія, гемолітична анемія, лейкопенія, пурпура, тромбоцитопенія;

з боку імунної системи: рідко – анафілактична реакція;

з боку обміну речовин та харчування: нечасто – гіперглікемія, гіперурикемія, гіпокаліємія, гіпонатріємія;

з боку психіки: нечасто – безсоння, зміни настрою;

з боку нервової системи: часто – цефалалгія;

з боку органів зору: нечасто – перехідний затуманений зір, ксантопсія;

з боку серцево-судинної системи: нечасто – некротичний ангіїт (васкуліт, підшкірний васкуліт);

з боку дихальної системи: нечасто – порушення дихання, включаючи пневмоніт та набряк легенів;

з боку шлунково-кишкового тракту: нечасто – сіалоаденіт, спазми, подразнення шлунка, нудота, блювання, діарея, запор;

з боку гепатобіліарної системи: нечасто – жовтяниця (внутрішньогепатичний холестаз), панкреатит;

з боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто: фоточутливість, кропив’янка, токсичний епідермальний некроліз; рідко – синдром Стівенса-Джонсона; шкірні реакції, що нагадують шкірну форму системного червоного вовчака; реактивація шкірної форми червоного вовчака;

з боку кістково-м’язової системи та сполучної тканини: нечасто – м’язові судоми;

з боку сечовивідної системи: нечасто – глікозурія, інтерстиціальний нефрит, порушення функції нирок, ниркова недостатність;

загальні порушення: нечасто – гарячка, запаморочення.

Термін придатності

Лозартан 50/гідрохлоротіазид 12,5 КРКА, Лозартан 100/гідрохлоротіазид 25 КРКА – 5 років.

Лозартан 100/гідрохлоротіазид 12,5 КРКА – 3 роки.

Умови зберігання

Зберігати при температурі не вище 30 °C в оригінальній упаковці для захисту від дії вологи.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка

По 10 таблеток у блістері, по 3 або по 9 блістерів у картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

КРКА, д.д., Ново место, Словенія/

KRKA, d.d., Novo mesto, Slovenia.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності

Шмар’єшка цеста 6, 8501 Ново место, Словенія/

Smarjeska cesta 6, 8501 Novo mesto, Slovenia.

Дозировка Лозартан 100/Гидрохлоротиазид 25 Крка таблетки, п/плен. обол., 100 мг/25 мг №30 (10х3)
Производитель КРКА, д.д., Ново место, Словения
МНН Losartan and diuretics
Фарм. группа Комбинированные препараты ингибиторов ангиотензина II. Лозартан и диуретики.
Регистрация № UA/14680/01/01 от 21.10.2015. Приказ № 687 от 21.10.2015
Код АТХ
Top