Новинки

Простуда на губах? Решение есть! Подробней
Эссливер Форте Как защитить печень? Подробней
Беспокоит ГЕМОРРОЙ? Подробней
Срочное предупреждение беременности после полового акта Подробней
Простуда? Насморк? Кашель? Действуйте комплексно! Подробней
Скрыть рекламу

Мирил инструкция и цена в аптеках

Цены в аптеках

Мирил - инструкция по применению

Перевести на русский язык:
Перевести

Склад

діюча речовина: раміприл; 1 таблетка містить раміприлу 2,5 мг або 5 мг,.

допоміжні речовини: натрію гідрогенкарбонат, лактози моногідрат, натрію кроскармелоза, крохмаль прежелатинізований, натрію стеарилфумарат, пігмент жовтий РВ 22960 – для таблеток по 2,5 мг, пігмент рожевий РВ 24877 – для таблеток по 5 мг.

Лікарська форма

Таблетки.

Фармакотерапевтична група

Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту.

Код АТС C09А А05.

Показання

Препарат застосовується для лікування дорослих пацієнтів.

  • Лікування артеріальної гіпертензії.
  • Лікування серцевої недостатності у складі комбінованої терапії.
  • Зниження рівня смертності серед пацієнтів, які перенесли інфаркт міокарда і мають симптоми серцевої недостатності.
  • Запобігання інфаркту міокарда, інсультам та зменшення випадків операцій з реваскуляризації у пацієнтів з підвищеним ризиком серцево-судинних ускладнень, включаючи діагностовану ішемічну хворобу серця (з або без інфаркту міокарда в анамнезі пацієнта), інсульт(и) в анамнезі або ішемічна хвороба нижніх кінцівок.
  • Запобігання інфаркту міокарда, інсультам у пацієнтів-діабетиків, у яких спостерігається щонайменше один з таких факторів ризику: мікроальбумінурія, артеріальна гіпертензія, підвищений рівень загального вмісту холестерину в крові, паління або діагностована ішемічна хвороба серця.
  • Лікування діабетичної гломерулярної нефропатії на початковій стадії; раміприл зменшує альбумінурію.
  • Лікування недіабетичної або діабетичної гломерулярної нефропатії у розвинутій стадії; раміприл зменшує швидкість прогресування порушення функціонування нирок та розвитку термінальної стадії ниркової недостатності (де необхідний діаліз або трансплантація нирки).

Протипоказання

МІРИЛ протипоказаний пацієнтам:

  • з виявленою підвищеною чутливістю до раміприлу або будь-якого компонента препарату;
  • з ангіоневротичним набряком в анамнезі;
  • з двобічним або однобічним (якщо втрачена одна нирка) звуженням ниркової артерії, значним з огляду на гемодинаміку;
  • зі звуженням аорти або стенозом лівого атріовентрикулярного отвору, значних в плані гемодинаміки;
  • що страждають на артеріальну гіпотензію або гемодинамічну нестабільність;
  • у період вагітності;
  • у період годування груддю.

Спосіб застосування та дози

Таблетки слід ковтати цілими, не розжовуючи, запиваючи великою кількістю рідини (приблизно одна склянка). Таблетки можна приймати незалежно від часу прийому їжі.

Дозування залежить від бажаного ефекту та особистої реакції пацієнта.

Лікування артеріальної гіпертензії

Рекомендована початкова доза - 2.5 мг раміприлу на добу (приймати вранці). Доза може бути збільшена залежно від терапевтичної реакції пацієнта. У разу, коли не досягається потрібний ефект, дозу можна збільшити до 5 мг на добу протягом 2 або 3 тижнів. Типова підтримуюча доза варіює в межах 2.5 – 5 мг на добу, максимальна доза може становити 10 мг на добу.

Замість додаткового збільшення дози вище 5 мг на добу, рекомендується доповнювати терапію за рахунок застосування сечогінних засобів або блокаторів кальцієвих каналів.

Лікування пацієнтів, що вже приймають сечогінні засоби

У пацієнтів, що вже приймають сечогінні засоби, застосування останніх слід призупинити на дві або три доби і більше (залежно від тривалості їх дії), або потрібно хоча б зменшити їх дозу перед початком застосування раміприлу. Початкова доза для пацієнтів, які вже лікуються сечогінними засобами, повинна становити 1.25 мг раміприлу 1 раз на добу.

Лікування серцевої недостатності

Рекомендована початкова доза – 1.25 мг раміприлу на добу. Доза може бути подвоєна, залежно від терапевтичної реакції пацієнта протягом 1-2 тижнів. Добову дозу, що становить 2.5 мг і більше, можна приймати один раз на добу або розподіляти на два прийоми. Максимальна добова доза раміприлу становить 10 мг.

Лікування пацієнтів після інфаркту міокарда

Лікування розпочинається в період госпіталізації пацієнта на 3-10 день після розвитку гострого інфаркту міокарда. Рекомендована початкова доза становить 2.5 мг раміприлу два рази на добу (вранці та ввечері). Потім доза подвоюється до 5 мг раміприлу двічі на добу. У разі, коли пацієнт не може переносити таку дозу, рекомендується приймати по 1.25 мг двічі на добу протягом двох днів, перед тим, як знову збільшити дозу до 2.5 мг (5 мг) двічі на добу. Типова підтримуюча доза становитиме 2.5 – 5 мг двічі на добу. Максимальна денна доза раміприлу становить 10 мг.

Дотепер не було набуто достатнього досвіду лікування пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю (NYHA IV) після інфаркту міокарда. У разі, коли приймається рішення про застосування у таких пацієнтів раміприлу, рекомендується розпочинати лікування з найнижчої можливої добової дози (1.25 мг раміприлу один раз на добу) і збільшувати дозу дуже обережно.

Запобігання інфаркту міокарда, інсульту, ураженню серцевих судин

Рекомендована початкова доза - 2.5 мг раміприлу. Рекомендується подвоїти дозу до 5 мг через 1 тиждень застосування, і ще через три тижні добова доза повинна бути збільшена до звичайної підтримуючої дози, що становить 10 мг на добу.

Лікування гломерулярної нефропатії

Рекомендована початкова доза - 1.25 мг раміприлу кожного ранку. Дозу слід збільшувати залежно від реакції пацієнта. Якщо існує потреба в збільшенні дози, рекомендується подвоїти дозу у період від 2 до 3 тижнів. Максимальна рекомендована добова доза становить 5 мг і її не можна перевищувати.

Лікування пацієнтів з розладами функції нирок

Для пацієнтів з порушенням функції нирок, у яких кліренс креатиніну знаходиться у рамках 0.8 - 0.3 мл/с на 1.73 м2 поверхні тіла, початкова доза, зазвичай, повинна становити 1,25 мг раміприлу. У цьому випадку може застосовуватися максимальна добова доза, що становить 5 мг раміприлу. Якщо кліренс креатиніну стає нижчим від показника 0,3 мл/с/1,73 м2 поверхні тіла, початкова добова доза залишається такою самою (1,25 мг), але максимальна добова доза становить 2.5 мг.

Лікування пацієнтів з низким рівнем рідини та солей в організмі

У випадку, коли недостатність рідини та солей не повністю відновлено, особливо це стосується пацієнтів, які страждають на значну артеріальну гіпертензію та пацієнтів, у яких гіпотензивна реакція може бути особливо не передбачуваною (наприклад, у разі значного звуження судин, що забезпечують кров’ю серце та головний мозок), слід застосовувати зменшену початкову дозу раміприлу - 1,25 мг.

Лікування пацієнтів з розладами функції печінки

Пацієнти з розладами функції печінки мають або збільшену або зменшену реакцію на терапію раміприлом. Лікування таких пацієнтів слід розпочинати з дози 1,25 мг раміприлу на добу, під суворим медичним наглядом. У таких випадках максимальна добова доза раміприлу не повинна перевищувати 2.5 мг.

Лікування пацієнтів старше 65 років

Лікування таких пацієнтів повинно проводитися за правилами, викладеними вище. Однак, окремі пацієнти можуть мати більшу чутливість до гіпотензивного ефекту препарату; цей факт слід враховувати.

Побічні реакції

Кров’яний тиск. Можуть з’явитися певні симптоми, особливо, на початку лікування, такі як запаморочення, що іноді супроводжується розладами уваги та порушенням реакції. Внаслідок розширення кровоносних судин або зниженого кров’яного тиску (навіть у межах норми) може спостерігатися стомленість, слабкість та запаморочення. Після значного зниження кров’яного тиску можуть з’являтися додаткові симптоми, включаючи тахікардію, тремтіння, порушення ортостатичного контролю, відчуття нудоти, потовиділення, порушення слуху та зору, головний біль, занепокоєння, безсоння, а також сонливість. Може трапитися також втрата свідомості. Рідко внаслідок значного спаду кров’яного тиску може розвинутися серцева аритмія.

Таке небажане зниження кров’яного тиску може спостерігатися після прийому початкової дози препарату і після прийому кожної першої збільшеної дози раміприлу. Те саме стосується, відповідно, початкової та кожної першої збільшеної дози сечогінних засобів.

Більш очевидний спад кров’яного тиску, що іноді закінчується шоком, можливий у пацієнтів:

  • які страждають на тяжку і, особливо, злоякісну артеріальну гіпертензію;
  • які страждають на серцеву недостатність, особливо якщо вона є значною або лікується застосуванням інших засобів з гіпотензивним ефектом;
  • які вже лікуються сечогінними засобами;
  • з недостатнім рівнем рідини та солей в організмі, або пацієнтів, у яких такий стан може бути спричинений діареєю, нудотою або підвищеним потовиділенням, що не компенсується відповідним об”ємом рідини та/або солей;
  • у пацієнтів зі звуженням ниркової артерії, значним в плані гемодинаміки.

Під час лікування раміприлом внаслідок звуження судин може порушуватися забезпечення тканин кров’ю. У пацієнтів, які страждають на ішемічну хворобу серця або гемодинамічно значне звуження судин, існує ризик розвитку коронарної ішемії (яка, наприклад, може перейти в стенокардію та інфаркт міокарда) або церебральної ішемії (що може призвести до скороминущого ішемічного порушення мозкового кровообігу або апоплексії), особливо якщо кров’яний тиск значно знижений.

Застосування раміприлу може продовжуватися лише після того, як кров’яний тиск доведено до необхідного рівня і відновлено рідинний баланс в організмі.

Нирки та електролітний баланс

Під час застосування раміприлу може виникнути порушення функції нирок, що за певних обставин може призвести до гострої ниркової недостатності, особливо

  • у пацієнтів зі звуженням судин (тобто, звуження ниркової артерії, значного в плані гемодинаміки);
  • ;у пацієнтів з трансплантованою ниркою;
  • у разі значного зниження кров’яного тиску, особливо у пацієнтів, що страждають також на серцеву недостатність.

Підвищення рівня креатініну в сечовині є показником порушення функції нирок, особливо, коли одночасно проводиться лікування сечогінними засобами.

У разі існуючої протеїнурії, вона може збільшитися. У пацієнтів, що страждають на діабетичну нефропатію, може зменшитися виділення нирками білка.

Зниження вироблення ангіотензину ІІ та виділення альдостерону сприяють зниженню вмісту натрію та збільшують рівень калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів з розладами функції нирок (наприклад, внаслідок діабетичної нефропатії) або у разі одночасного застосування сечогінних засобів зі збереженням калію.

На початковій стадії лікування кількість сечі може збільшитися, можливо, у зв’язку з поліпшенням роботи серця.

Шкіра, кровоносні судини, анафілактична реакція

Можливий розвиток незначного ангіоневротичного набряку, наприклад, на щиколотці пацієнта. Крім того, можуть виникнути інші реакції шкіри та слизових оболонок, включаючи, наприклад, еритремію, що супроводжується відчуттям жару, кон’юнктивіту, свербежу та реакцій, схожих на кропив”янку, виразково-папульозну та екземоподібну екзантему або енантему, поліморфну еритремію, алопецію та віброхворобу, або погіршитися вже наявні такі ознаки.

Екзантеми чи енантами, схожі на псоріаз або пемфігус, спостерігалися у зв’язку із застосуванням інших АПФ-інгібіторів, разом з підвищеною чутливістю шкіри до світла й руйнуванням набрякової тканини.

Інгібітори АПФ збільшують можливість виникнення й загострюють анафілактичну реакцію. Цей факт слід взяти до уваги під час проведення десенсибілізації.

Дихальні шляхи

Сухий (непродуктивний) кашель може з’явитися протягом першого тижня лікування. Часто він посилюється вночі у положенні лежачи, частіше у жінок та осіб, які не палять. В окремих випадках симптоми послаблюються після зміни АПФ-інгібітора.

Пригнічення ангіотензинперетворюючого ензиму може також спричинити риніт або бронхіт і, особливо, у пацієнтів з гострим кашлем, бронхоспазм.

Шлунково-кишковий тракт

Можуть виникати реакції з боку шлунково-кишкового тракту, включаючи сухість у роті, подразнення слизової оболонки або запалення ротової порожнини, розлади шлунка, запор, діарею, нудоту, біль у шлунку, схожий на гастрит, неприємне відчуття у верхній частині шлунково-кишкового тракту (що часом супроводжується підвищеним рівнем підшлункового ферменту), панкреатит, підвищений рівень печінкового ферменту та білірубіну у сироватці крові, холестатичний гепатит та інші розлади функції печінки, у деяких випадках навіть загрозливий для життя гепатит.

Гемограма

Помірне або значне зменшення кількості еритроцитів та гемоглобіну (в окремих випадках викликаних також гемолітичною анемією), тромбоцитів та лейкоцитів (аж до розвитку нейтропенії). Під час застосування інших АПФ-інгібіторів спостерігалися агранулоцитоз, пригнічення діяльності кісткового мозку та панцитопенія. Більш ймовірно, що зміни у складі крові розвинуться у пацієнтів з порушенням функції нирок, або у пацієнтів, що застосовують інші лікарські засоби, які можуть спричинити зміни у складі крові.

Інші побічні ефекти

Втрата рівноваги, головний біль, занепокоєння, тремтіння, безсоння, розгубленість, втрата апетиту, депресивний настрій, парестезія, порушення смаку (наприклад, металічний присмак), зменшення або навіть втрата смаку, судоми м’язів, імпотенція (проблеми з ерекцією) та пригнічення статевого потягу.

Дуже рідко спостерігалися васкуліт, біль у м’язах, артралгія, пропасниця та еозинофільний лейкоцитоз. При застосуванні інших АПФ-інгібіторів відзначався підвищений титр антинуклеарних речовин.

Передозування

Симптоми передозування включають значну гіпотензію, шок, розлади електролітного балансу та ниркову недостатність.

Лікування залежатиме від прийнятої кількості препарату і часу, що збіг після появи таких симптомів, а також від їх тяжкості.

Слід вжити заходів щодо виведення раміприлу, який не всмоктався (промивання шлунка, застосування адсорбентів та сульфату натрію, якщо можливо, у перші 30 хвилин після ковтання). Слід проводити моніторинг життєво важливих функцій пацієнта у палаті інтенсивної терапії і підтримувати їх у разі необхідності. У разі потреби слід відновити рідинний баланс та рівень вмісту мінеральних речовин в організмі пацієнта.

Дотепер не набуто досвіду щодо використання форсованого діурезу, відновлення рН сечі, гемофільтрації або діалізу для прискорення виведення раміприлу з організму.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Раміприл не слід застосовувати під час вагітності і, відповідно, не можна розпочинати лікування, не впевнившись у відсутності вагітності. Пацієнти жіночої статі, яким необхідне лікування АСЕ-інгібіторами, не повинні планувати вагітність і з цією метою вони повинні використовувати відповідні контрацептиви. У разі, коли пацієнтка все ж завагітніла, необхідно відмінити лікування раміприлом. У пацієнток, що планують завагітніти, лікування АПФ-інгібіторами слід якнайшвидше припинити і замінити на альтернативне лікування. АПФ-інгібітори проникають крізь плаценту і можуть зашкодити зародку.

Якщо лікування раміприлом необхідне в період лактації, годування груддю слід припинити, щоб запобігти потраплянню раміприлу в організм дитини через материнське молоко.

Діти

Точні дані про безпеку та ефективність застосування раміприлу для лікування дітей відсутні. Тому застосування препарату у дітей не рекомендоване.

Особливі засоби безпеки.

У разі розвитку ангіоневротичного набряку слід негайно припинити застосування раміприлу. Ангіоневротичний набряк, наприклад, язика, горла або гортані може становити загрозу для життя, тому в цьому випадку необхідно вжити невідкладних заходів (застосування адреналіну та усунення перешкоди у верхніх дихальних шляхах).

Особливості застосування

Застосування раміприлу потребує регулярного медичного контролю.

Рекомендується усунути зневоднення, олігемію та можливу недостатність солей перед початком лікування (проблема перевантажень також має бути обговорена з пацієнтами при існуванні ризику серцевої недостатності). У випадку, коли зазначені вище стани є клінічно значущими, лікування раміприлом можна продовжувати лише в тому разі, коли не спостерігається значного зниження кров’яного тиску та порушення функції нирок.

За нижче зазначеними групами пацієнтів потрібний ретельний догляд протягом лікування раміприлом, оскільки існує можливість значного зниження кров’яного тиску та порушення функції нирок:

  • пацієнти, що страждають від тяжкої і, особливо, злоякісної артеріальної гіпертензії;
  • пацієнти, що страждають від серцевої недостатності, особливо, якщо вона є значною або лікується іншими засобами з гіпотензивним ефектом;
  • пацієнти, які вже лікуються за допомогою сечогінних засобів;
  • пацієнти, в яких спостерігається недостатність рідини та солей в організмі, або ті, у яких може розвинутися такий стан;
  • пацієнти зі звуженням ниркової артерії, значним у плані гемодинаміки.

За пацієнтами з високим ризиком небажаного зниження кров’яного тиску (тобто за пацієнтами зі звуженням коронарних артерій або артерій, що постачають кров до мозку, значним у плані гемодинаміки) необхідно встановити пильний контроль.

Для того, щоб оцінити об”єм зниження кров’яного тиску та усунути цей стан, у разі необхідності, кров’яний тиск пацієнта слід вимірювати після кожної першої дози раміприлу, після першої збільшеної дози лікарського засобу та після першої збільшеної дози сечогінних засобів, доки існує загроза подальшого гострого та значного зниження кров’яного тиску.

У разі значного зниження кров’яного тиску, пацієнта необхідно покласти на спину, підняти його/її нижні кінцівки, а також відновити нормальний об”єм вмісту рідини в організмі. У разі необхідності можна застосувати інші засоби.

Перед початком лікування раміприлом потрібно перевірити функцію нирок і продовжувати стежити за їх функцією, особливо протягом перших тижнів, якщо пацієнти страждають на реноваскулярні розлади (тобто, звуження ниркової артерії, навіть незначне у плані гемодинаміки), або якщо функція нирок знижена (наприклад, внаслідок нефректомії).

Рекомендується спостерігати за рівнем калію у сироватці крові. Більш ретельне спостереження за складом крові необхідне, якщо у пацієнтів зниженя функція нирок, або якщо вони одночасно застосовують сечогінні засоби, що зберігають калій (наприклад, спіронолактон) або калієві солі.

У пацієнтів, що застосовують сечогінні засоби, слід регулярно перевіряти рівень натрію в сироватці крові.

Кількість лейкоцитів слід перевіряти з метою ранньої діагностики лейкопенії у разі її виникнення. Частіші перевірки рекомендуються на ранніх стадіях лікування і для груп ризику, зазначених у розділі “Побічні ефекти”.

Досвід застосування раміприлу у дітей недостатній.

Досвід застосування раміприлу у пацієнтів з тяжкими розладами нирок (кліренс креатиніну нижче 0.3 мл/с/1.73 м2 поверхні тіла) та пацієнтів, яким проводять діаліз також недостатній.

Викликані підвищеною чутливістю небезпечні для життя анафілактичні реакції, що іноді спричиняють шок, були зареєстровані у зв’язку із застосуванням певних високопропускних діалітичних мембран (наприклад, поліакрилонітрилових) серед пацієнтів, яким проводили діаліз із застосуванням інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ-інгібіторів) (див. також “Дані про використання мембран”). Таким чином, слід уникати одночасного застосування раміприлу та використання таких мембран (наприклад, у разі термінового діалізу або гемофільтрації). Слід застосовувати інші типи мембран або змінити лікування, припинивши застосування АПФ-інгібіторів.

Подібна реакція спостерігалася протягом афарезу ліпопротеїдів низької щільності з сульфатом декстрану. Цей метод не слід застосовувати у пацієнтів, яких лікують АПФ-інгібіторами.

Дуже рідко спостерігалася небезпечна для життя анафілактична реакція серед пацієнтів, яким призначали АПФ-інгібітори під час десенсибілізації отрутою перетинчастокрилих. Таких реакцій можна уникнути шляхом призупинення лікування АПФ-інгібіторами перед кожною десенсибілізацією.

Препарат містить лактози моногідрат. Пацієнти з уродженою непереносимістю галактози, синдромом порушення всмоктування глюкозо-галактози та недостатністю лактази не повинні приймати препарат.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами

Зниження кров’яного тиску при застосуванні Мірилу може впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з механічними пристроями.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші форми взаємодій

При застосуванні раміприлу слід враховувати такі фактори взаємодії з іншими засобами.

Калієві солі, калійзберігаючі сечогінні засоби, гепарин: можна очікувати підвищення рівня калію в сироватці крові. Не рекомендується застосовувати калієві солі разом з раміприлом.

Алопуринол, імуносупресивні засоби, адренокортикостероїди, прокаїномід, цитостатики або засоби, що впливають на число формених элементів крові: можливе підвищення гіпоглікемічних ефектів. Виявлено, що АСЕ-інгібітори підвищують чутливість периферичних тканин до інсуліну.

Гіпотензивні лікарські засоби (наприклад, сечогінні) та інші речовини, що знижують кров’яний тиск (наприклад, нітрати, трициклічні антидепресанти, анестетики): передбачається посилення гіпотензивного ефекту.

Літієві солі: інші АСЕ-інгібітори (і, ймовірно, також раміприл) перешкоджають виведенню літієвих солей з організму. Це може призвести до підвищення рівня літію в сироватці крові і збільшити ризик кардіотоксичних та нейротоксичних ефектів літію.

Нестероїдні протизапальні засоби (наприклад, аспірин та індометацин): у разі одночасного прийому АСЕ інгібіторів (і, очевидно, також раміпрілу) та згаданих речовин може очікуватися зниження їх ефекту.

Алкоголь: раміприл може посилити алкогольний ефект.

Сіль: підвищений вміст солі в їжі може зменшити гіпотензивний ефект раміприлу.

Фармакологічні властивості

Механізм дії

Раміприл є активним лікувальним засобом, який після всмоктування з шлунково-кишкового тракту, у печінці гідролізується в раміприлат, що є її активним метаболітом. Раміприлат пригнічує фермент, тобто дипептидил-карбоксипептидазу І (ангіотензин трансформує фермент, кініназу ІІ). У плазмі крові та тканинах цей фермент каталізує перетворення ангіотензину І в ангіотензин ІІ, активну судинозвужувальну речовину та розщеплює брадикінін, активний судинорозширювач. Зменшення вироблення ангіотензину ІІ та пригнічення розщеплення брадикініну призводять до розширення судин.

Оскільки ангіотензин ІІ також стимулює вироблення альдостерону, раміприлат спричиняє зниження виділення альдостерону.

Застосування раміприлу призводить до значного зниження периферичної артеріальної опірності. В цілому, не відбувається будь-яких істотних змін у русі плазми в нирках та клубочковій фільтрації в нирках.

Застосування раміприлу у пацієнтів, хворих на артеріальну гіпертензію, призводить до зниження кров’яного тиску, при вимірюванні у позиції лежачи та стоячи без компенсації на підвищення частоти пульсу. У більшості пацієнтів лікувальний засіб починає свою гіпотензивну дію в період від 1 до 2 годин після прийому однієї дози внутрішньо, а максимальний ефект, як правило, досягається в період від 3 до 6 год і триває протягом 24 год.

Максимальний гіпотензивний ефект від повторного застосування препарату спостерігається, як правило, через 3 або 4 тижні.

У пацієнтів, що не є діабетиками, та пацієнтів-діабетиків з вираженою нефропатією, раміприл зменшує швидкість прогресування розладу нирок та розвитку останньої стадії ниркової недостатності, де, як правило, необхідний діаліз або трансплантація нирки.

На початковій стадії нефропатії у пацієнтів, що не є діабетиками та пацієнтів-діабетиків раміприл зменшує рівень виділення альбуміну.

Будь-яке раптове припинення застосування раміприлу не викликає швидкого або значного зростання кров’яного тиску.

Фармакокінетика.

Після прийому внутрішньо, раміприл швидко всмоктується у шлунково-кишковому тракті. У печінці він інтенсивно метаболізується “з першого заходу” (гідролізується). Крім його біотрансформації в раміприлат, раміприл глюкуронізується і трансформується у раміприлат-дікетопіперазин (кислота). Після активації та метаболізації біологічно активним залишається майже 20% кількості прийнятого внутрішньо раміприлу.

Біологічна активність раміприлату, після прийому доз 2.5 мг та 5 мг раміприлу внутрішньо, дорівнює майже 45%, порівняно з його вмістом після внутрішньовенного застосування.

Майже 80-90% раміприлу та його метаболітів, виявлених у сечі, складаються з раміприлату або його метаболітів. Раміприл глюкуронід та раміприл-дікетопіперазин представляють близько 10-20% загальної кількості, тоді як частка неметаболізованого раміприлу становить лише 2%.

Дослідження, проведені на тваринах в період лактації, показали, що раміприл може проникати в материнське молоко.

Після прийому раміприлу внутрішньо, препарат швидко всмоктується. При вимірюванні радіоактивних речовин, виявлених у сечі, було встановлено, що всмоктування раміприлу становить, щонайменше, 56%.

На всмоктування раміприлу не впливає одночасний прийом їжі.

Максимальна концентрація раміприлу в плазмі крові досягається через 1 год після прийому внутрішньо. Період напіввиведення становить також близько 1 год. Максимальна концентрація раміприлату у плазмі крові досягається через 2 або 4 год після прийому внутрішньо. Концентрація у плазмі крові зменшується у декілька етапів. Період початкового розподілу та період напіввиведення займає близько 3 год. За ним настає проміжна стадія (з середньою тривалістю майже 15 год) і остання стадія, для якої характерний дуже низький рівень раміприлу в плазмі, а середня тривалість цього періоду становить 4-5 днів. Для останньої стадії характерне дуже повільне порушення близького, але насиченого взаємозв’язку раміприлату з ангіотензином конвертованого ензиму. Незважаючи на довгу тривалість останньої стадії, одна доза раміприлу 2.5 мг (і більше) на добу призводить до наявності стабільного рівня раміприлату у плазмі через 4 дні (приблизно) лікування. “Ефективний” період напіввиведення відносно дози препарату становить 13-17 год при повторному застосуванні.

Зв”язування раміприлу та раміприлату з білками плазми крові становить приблизно 73% і 56 %, відповідно.

Фармакокінетичні характеристики раміприлу та раміприлату у здорових добровольців віком 65-76 років, були схожими на характеристики, отримані після обстеження молодих здорових добровольців.

У пацієнтів, що страждають на серцеву недостатність, як і в здорових пацієнтів, а також пацієнтів, хворих на артеріальну гіпертензію, не відбувається значного накопичення раміприлу та раміприлату після прийому раміприлу внутрішньо (5 мг один раз на добу протягом 14 днів).

Основні фізико-хімічні властивості

Мірил 2.5 мг: жовті плоскі таблетки, розміром 10 х 5 мм, з рискою на одному боці, з маркуванням “R2”. Мірил 5 мг: рожеві плоскі таблетки, розміром 8.8 х 4.4 мм, з рискою на одному боці, з маркуванням “R4”.

Несумісність

Невідома.

Термін придатності

Термін придатності – 2 роки.

Умови зберігання

Зберігати при температурі до 25 ºС в оригінальній упаковці для захисту від вологи. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка

По 10 таблеток у блістері. По 3 блістери у картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

АЙВЕКС Фармасьютикалз с.р.о.

Місцезнаходження

Вул. Остравска 29, 74770 Опава-Комаров, Чеська Республіка.

  
Дозировка Мирил таблетки по 2,5 мг №30 (10х3)
Производитель Тева Чех Индастриз с.р.о./ТЕВА Фармацевтикал Индастриз, Чешская Республика/Израиль
МНН Ramipril
Фарм. группа Ингибиторы АПФ.
Регистрация № UA/6756/01/01 от 23.07.2007. Приказ № 417 от 23.07.2007
Код АТХ
Top