Новинки

Если мучают ЗАПОРЫ Прелаксан для всей семьи Подробней
Простуда на губах? Решение есть! Подробней
Эссливер Форте Как защитить печень? Подробней
Беспокоит ГЕМОРРОЙ? Подробней
Срочное предупреждение беременности после полового акта Подробней
Скрыть рекламу

Моксифтор инструкция и цена в аптеках

Цены в аптеках

Моксифтор - инструкция по применению

Перевести на русский язык:
Перевести

Склад

діюча речовина: moxifloxacin;

1 флакон містить моксифлоксацину гідрохлориду в перерахуванні на моксифлоксацин 400 мг;

допоміжні речовини: маніт (Е 421), натрію ацетат безводний, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма

Розчин для інфузій.

Фармакотерапевтична група

Протимікробні препарати для системного застосування. Антибактеріальні засоби групи хінолонів. Фторхінолони. Код АТС J01M А14.

Показання

Інфекції, спричинені чутливими до препарату мікроорганізмами:

  • негоспітальна пневмонія, включаючи позалікарняну пневмонію, збудниками якої є штами мікроорганізмів із множинною резистентністю до антибіотиків*;
  • ускладнені інфекції шкіри та підшкірних структур (включаючи інфіковану діабетичну стопу);
  • ускладнені інфекції черевної порожнини, включаючи полімікробні інфекції (такі як абсцедування).

*Streptococcus pneumoniae з множинною резистентністю до антибіотиків включають штами, резистентні до пеніциліну і штами, резистентні до двох або більше антибіотиків із таких груп, як пеніциліни (при мінімальній пригнічувальній активності ≥2 мг/мл), 2-ге покоління цефалоспоринів (цефуроксим), макроліди, тетрацикліни і триметоприм/сульфаметоксазол.

Протипоказання

Відома індивідуальна підвищена чутливість до будь-якого з компонентів препарату або до інших антибіотиків групи фторхінолонів, епілепсія, тяжкі порушення функції печінки.

Спосіб застосування та дози

Дорослим призначають по 400 мг 1 раз на добу при будь-яких інфекціях. Не слід перевищувати рекомендовану дозу.

Тривалість лікування. Тривалість лікування визначають за локалізацією і тяжкістю інфекції, а також клінічним ефектом. На початкових етапах лікування можна застосовувати розчин моксифлоксацину для інфузій, а далі, за наявності показань, препарат можна призначати внутрішньо у вигляді таблеток.

Негоспітальна пневмонія: загальна тривалість ступінчастої терапії (внутрішньовенне введення, прийом внутрішньо) – 7–14 днів; ускладнені інфекції шкіри і підшкірних структур: загальна тривалість ступінчастої терапії моксифлоксацином – 7–21 день; ускладнені інфекції черевної порожнини: загальна тривалість ступінчастої терапії становить 5–14 днів.

Не слід перевищувати рекомендовану тривалість лікування.

Пацієнтам літнього віку корекція режиму дозування не потрібна.

Пацієнтам з порушенням функції печінки.

Пацієнтам з помірно вираженою недостатністю функцій печінки корекція доз моксифлоксацину не потрібна.

Даних щодо безпечності застосування препарату для лікування хворих із тяжкою печінковою недостатністю немає. У зв’язку з відсутністю достатньої кількості клінічних даних застосування моксифлоксацину пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки (за шкалою Чайдл-П’ю, стадія С) не рекомендується.

Пацієнтам з порушенням функції нирок (у тому числі при тяжкому ступені ниркової недостатності з кліренсом креатиніну < 30 мл/хв/1,73 м2), а також пацієнтам, які перебувають на безперервному гемодіалізі та довготривалому амбулаторному перитонеальному діалізі, зміна режиму дозування не потрібна.

При застосуванні препарату для лікування пацієнтів різних етнічних груп немає необхідності в зміні режиму дозування.

Препарат вводять внутрішньовенно у вигляді інфузії тривалістю не менше ніж 60 хвилин як у нерозведеному, так і в розведеному вигляді.

Розчин моксифлоксацину сумісний з такими розчинами: вода для ін’єкцій, розчин натрію хлориду 0,9 %, розчин натрію хлориду 1-молярний, розчин глюкози 5 %, розчин глюкози 10 %, розчин глюкози 40 %, розчин ксиліту 20 %, розчин Рінгера, розчин Рінгера лактатний.

Суміш розчину моксифлоксацину з вищенаведеними інфузійними розчинами залишається стабільною протягом 24 годин при кімнатній температурі. Розчин не слід заморожувати або охолоджувати. При охолодженні розчин може преципітувати, при кімнатній температурі преципітат звичайно розчиняється. Розчин потрібно зберігати в оригінальному контейнері при кімнатній температурі. Слід застосовувати лише прозорий розчин.

Побічні реакції

Критерії оцінки частоти розвитку побічих реакцій лікарського засобу: понад 10 % – дуже часті; 1–10 % – часті; 0,1–1 % – нечасті; 0,01–0,1 % – поодинокі; менше 0,01 % – рідкісні.

Серцево-судинна система: часті – подовження інтервалу QT у хворих із супутньою гіпокаліємією; нечасті – прискорене серцебиття, подовження інтервалу QT; поодинокі – шлуночкові тахіаритмії, артеріальна гіпотензія або гіпертензія, непритомність, вазодилатація; рідкісні – поліморфна шлуночкова тахікардія (Torsade de Pointes), зупинка серця, переважно в осіб зі схильними до аритмій станами, такими як клінічно значуща брадикардія, гостра ішемія міокарда.

Травна система: часті – біль у животі, нудота, діарея, блювання, симптоми диспепсії, тимчасове підвищення рівня трансаміназ; нечасті – анорексія, метеоризм, запор, диспепсія, гастроентерит, підвищення ГГТП (гама-глутамілтранспептидази), амілази, білірубіну, транзиторне порушення функції печінки з підвищенням ЛДГ (лактатдегідрогенази), транзиторне підвищення в сироватці лужної фосфатази; поодинокі – дисфагія, псевдомембранозний коліт (рідко асоційований із загрозливими для життя ускладненнями), жовтяниця, гепатит (переважно холестатичний); рідкісні – фульмінантний гепатит, потенційно небезпечний розвитком печінкової недостатності, що становить загрозу для життя.

Нервова система: часті – запаморочення, головний біль; нечасті – парестезія/дизестезія, розлад свідомості (сплутаність, дезорієнтація), безсоння, сонливість, вертиго, відчуття тривоги, тремор, підвищення психомоторної активності; поодинокі – гіпостезія, патологічні сновидіння, порушення координації (включаючи розлад ходи в результаті запаморочення, у вкрай поодиноких випадках такі, що призводять до травм у результаті падіння, особливо у літніх пацієнтів), судомні напади з різними клінічними проявами (в тому числі grand mal напади), порушення уваги, розлад мовлення, амнезія, емоціональна лабільність, галюцинації, депресія (у вкрай поодиноких випадках можлива поведінка з тенденцією до самоушкодження), гіпестезія; рідкісні – гіперстезія, деперсоналізація, психотичні реакції (ті, що потенційно проявляють себе в поведінці з тенденцією до самоушкодження).

Інфекційні ускладнення: часто – кандидозна суперінфекція.

Локальні симптоми: часті – реакції у ділянці ін’єкції (набряк, запалення, біль, алергічні реакції); нечасті – флебіт/тромбофлебіт.

Організм у цілому: нечасті – астенія, загальна слабкість, гіпергідроз, дегідратація (спричинена діареєю або зменшенням прийому рідини); поодинокі – біль у ділянці таза, набряк обличчя, біль у спині, зміна результатів лабораторних тестів, алергічні реакції, біль у кінцівках, набряк.

Алергічні/анафілактичні реакції: нечасті – кропив’янка, свербіж, висипання; поодинокі – анафілактичні/анафілактоїдні реакції, ангіоневротичні набряки, включаючи набряк обличчя, гортані, що потенційно становить загрозу для життя; рідкісні – анафілактичний/анафілактоїдний шок (у тому числі такий, що становить загрозу для життя).

Кров і лімфатична система: нечасті – анемія, лейкоцитопенія, тромбоцитоз, еозинофілія, тромбоцитопенія; подовження протромбінового часу/збільшення МНВ (міжнародне нормалізоване відношення); рідкісні – збільшення рівня протромбіну/зменшення МНВ, зміна рівня протромбіну і МНВ.

Опорно-рухова система: нечасті – артралгія, міалгія; поодинокі – тендиніт, судоми м’язів; рідкісні – розрив сухожиль, артрити, розлад ходи внаслідок ураження опорно-рухової системи.

Органи чуття: розлад зору – нечіткість, зниження гостроти зору, диплопія, особливо в поєднанні з запамороченням і сплутаністю свідомості, нечасті – порушення смаку (включаючи агевзію у вкрай поодиноких випадках); поодинокі – шум у вухах, порушення нюху (включаючи втрату нюху).

Дихальна система: нечасті – задишка (включаючи астматичний стан).

Метаболізм: нечасті – гіперліпідемія; поодинокі – гіперглікемія, гіперурикемія.

Сечостатева система: поодинокі – порушення функції нирок у результаті дегідратації, що може призвести до ушкодження нирок, особливо у літніх пацієнтів із супутніми порушеннями функції нирок.

Шкіра: рідкісні – синдром Стівенса-Джонсона або токсичний епідермальний некроліз.

Передозування

Не відзначено будь-яких побічних ефектів при застосуванні моксифлоксацину в дозі до 1200 мг одноразово і по 600 мг протягом 10 днів. У випадку передозування слід орієнтуватися на клінічні прояви і проводити симптоматичну підтримуючу терапію з ЕКГ-моніторингом. Застосування активованого вугілля для лікування передозування при внутрішньовенному способі введення препарату має надзвичайно обмежене значення. Не відомо, чи ефективний перитонеальний діаліз або гемодіаліз.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Препарат протипоказаний у період вагітності та годування груддю.

Діти

Ефективність та безпека моксифлоксацину для дітей та підлітків не встановлені, тому препарат не застосовують у педіатричній практиці.

Особливості застосування

У разі комбінованого застосування інфузійного розчину моксифлоксацину та інших препаратів для внутрішньовенного введення кожен із них слід вводити окремо. Допускається введення лише прозорих інфузійних розчинів моксифлоксацину.

Під час лікування фторхінолонами можливе виникнення судом, тому слід з особливою обережністю призначати моксифлоксацин пацієнтам із такими захворюваннями центральної нервової системи, що можуть спричинити судомні напади або знизити поріг виникнення останніх. Пацієнтам з помірно вираженою недостатністю функцій печінки корекція доз моксифлоксацину не потрібна. Даних щодо безпечності застосування препарату для лікування хворих із тяжкою печінковою недостатністю немає. У зв’язку з відсутністю достатньої кількості клінічних даних застосування моксифлоксацину пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки (за шкалою Чайдл-П’ю, стадія С) не рекомендується.

Для осіб літнього віку та пацієнтів із будь-яким ступенем ниркової недостатності (у тому числі при кліренсі креатиніну ≤30 мл/хв/1,73 м2) вносити зміни у режим дозування потреби немає.

При застосуванні моксифлоксацину, як і інших фторхінолонів і макролідів, у деяких пацієнтів може відзначатись незначне збільшення інтервалу QT. У зв’язку з цим слід уникати призначення моксифлоксацину пацієнтам із подовженням інтервалу QT, з гіпокаліємією, а також тим, хто одержує антиаритмічні препарати класу ІА (хінідин, прокаїнамід) або класу ІІІ (аміодарон, соталол), оскільки досвід застосування моксифлоксацину цим пацієнтам обмежений.

Препарат слід призначати з обережністю разом із препаратами, які подовжують інтервал QT (цизаприд, еритроміцин, антипсихотичні препарати, трициклічні антидепресанти), оскільки можлива адитивна дія, а також пацієнтам, схильним до аритмічних станів, таких як брадикардія, гостра ішемія міокарда.

Ступінь подовження інтервалу QT може підвищуватись із підвищенням концентрації препарату, тому не варто перевищувати рекомендовану дозу та швидкість інфузії (400 мг за 60 хвилин). Подовження інтервалу QT пов’язане з підвищеним ризиком шлуночкових аритмій, включаючи поліморфну шлуночкову тахікардію.

На тлі терапії фторхінолонами, в тому числі моксифлоксацином, особливо у пацієнтів літнього віку і у тих, хто одержує моксифлоксацин разом із глюкокортикостероїдами, можливий розвиток тендовагініту або розриву сухожиль. При перших симптомах болю або запалення в місці ушкодження прийом препарату слід припинити і розвантажити уражену кінцівку.

Застосування антибактеріальних препаратів широкого спектра дії пов’язане з ризиком розвитку псевдомембранозного коліту. На цей діагноз слід зважати при лікуванні пацієнтів, у яких на тлі лікування моксифлоксацином спостерігається тяжка діарея. В цьому випадку потрібно негайно призначити відповідну терапію.

У деяких випадках уже після першого застосування препарату може розвинутись гіперчутливість та алергічні реакції. Слід негайно звернутись до лікаря. Дуже рідко анафілактичні реакції можуть прогресувати до загрозливого для життя анафілактичного шоку навіть після першого застосування препарату. В цих випадках моксифлоксацин слід відмінити і вжити необхідних лікувальних заходів (у тому числі протишокових).

При застосуванні моксифлоксацину для інфузій з іншими препаратами кожен із них слід вводити окремо.

При застосуванні фторхінолонів відзначаються реакції фоточутливості. Тому пацієнти, які одержують моксифлоксацин, повинні уникати прямих сонячних променів і ультрафіолетового опромінення.

Пацієнти, які дотримуються дієти зі зниженим вмістом солі (при серцевій недостатності, нефротичному синдромі), повинні враховувати, що в розчині для інфузій міститься натрію хлорид.

Органами, що зазнають максимальної токсичної дії моксифлоксацину, як і інших фторхінолонів, є система кровотворення, центральна нервова система і печінка. Ці зміни виникають, як правило, після довготривалого лікування моксифлоксацином у високих дозах.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами

Враховуючи можливість виникнення запаморочення та сонливості, необхідно утримуватись від керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами на час лікування моксифлоксацином.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Варфарин. При поєднаному застосуванні з варфарином протромбіновий час та інші параметри згортання крові не змінюються.

Зміна значення МНВ (міжнародного нормалізованого відношення). У пацієнтів, які одержували антикоагулянти в поєднанні з антибіотиками, в тому числі з моксифлоксацином, спостерігаються випадки підвищення активності антикоагуляційних препаратів. Факторами ризику є інфекційні захворювання (і супутній запальний процес), вік і загальний стан пацієнта. Незважаючи на те, що взаємодія між моксифлоксацином і варфарином не виявляється, у пацієнтів, які застосовують ці препарати, необхідно проводити моніторинг МНВ і, за необхідності, змінити дозу пероральних антикоагуляційних препаратів.

Дигоксин. Моксифлоксацин і дигоксин суттєво не впливають на фармакокінетичні параметри один одного.

Теофілін. Моксифлоксацин не чинить якого-небудь впливу на фармакокінетику теофіліну (і навпаки), що свідчить про те, що моксифлоксацин не взаємодіє з 1А2 підтипом ферментної системи цитохрому Р450.

Пробенецид. Пробенецид не впливає на загальний кліренс і нирковий кліренс моксифлоксацину. При поєднаному застосуванні моксифлоксацину та пробенециду корекція доз не потрібна.

Протидіабетичні препарати. Не виявлено клінічно значущих взаємодій між глібенкламідом і моксифлоксацином.

Ітраконазол. При поєднаному застосуванні з моксифлоксацином показник AUC (площа під кривою співвідношення “концентрація – час”) ітраконазолу змінюється незначно. У свою чергу, ітраконазол також не виявляє суттєвого впливу на фармакокінетичні параметри моксифлоксацину. Тому при поєднаному застосуванні цих препаратів змінювати режим дозування жодного з них не потрібно.

Морфін. Парентеральне застосування морфіну не знижує біодоступність моксифлоксацину.

Пероральні контрацептиви. Взаємодії між пероральними контрацептивами і моксифлоксацином не відзначається.

Атенолол. Фармакокінетика атенололу незначно змінюється під впливом моксифлоксацину. Після прийому одноразової дози AUC атенололу збільшується приблизно на 4 %, а Cmax знижується на 10 %.

Активоване вугілля.

Після внутрішньовенного введення препарату застосування активованого вугілля тільки незначно знижує системну експозицію (приблизно 20 %).

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка. Моксифлоксацин – протимікробний засіб із широким спектром бактерицидної дії. In vitro моксифлоксацин ефективний щодо багатьох грампозитивних та грамнегативних мікроорганізмів, анаеробів, кислотостійких бактерій, а також нетипових бактерій (наприклад Mycoplasma spp., Chlamidia spp., Legionella spp.). Встановлено, що антибіотик ефективний відносно бактерій, стійких до β-лактамних та макролідних препаратів.

Моксифлоксацин діє на більшість штамів нижчезазначених мікроорганізмів.

Грампозитивні – Streptococcus pneumoniae (у тому числі штами, резистентні до пеніциліну та макролідів, і штами з множинною резистентністю до антибіотиків), Streptococcus pyogenes (група А), Streptococcus milleri, Streptococcus mitior, Streptococcus agalactiae, Streptococcus dysgalactiae, Streptococcus anginosus, Streptococcus constellatus, Staphylococcus aureus (у тому числі чутливі до метициліну штами), Staphylococcus cohnii, Staphylococcus epidermidis (у тому числі чутливі до метициліну штами), Staphylococcus haemolyticus, Staphylococcus hominis, Staphylococcus saprophyticus, Staphylococcus simulans, Corynebacterium diphtheriae, Enterococcus faecalis (тільки штами, чутливі до ванкоміцину і гентаміцину).

Грамнегативні – Haemophilus influenzae (у тому числі ß-лактамазонегативні та позитивні штами), Haemophilus parainfluenzae, Klebsiella pneumoniae, Moraxella catarrhalis (у тому числі

ß-лактамазонегативні та позитивні штами), Escherichia coli, Enterobacter cloacae, Bordetella pertussis, Klebsiella oxytoca, Enterobacter aerogenes, Enterobacter agglomerans, Enterobacter intermedius, Enterobacter sakazaki, Proteus mirabilis, Proteus vulgaris, Morganella morganii, Providencia rettgeri, Providencia stuartii.

Анаероби – Bacteroides distasonis, Bacteroides eggerthii, Bacteroides fragilis, Bacteroides ovatum, Bacteroides thetaiotaomicron, Bacteroides uniformis, Fusobacterium sрр., Peptostreptococcus spp., Porphyromonas spp., Porphyromonas anaerobius, Porphyromonas asaccharolyticus, Porphyromonas magnus, Prevotella spp., Propionibacterium spp., Clostridium perfringens, Clostridium ramosum.

Нетипові – Chlamydia pneumoniae, Mycoplasma pneumoniae, Legionella pneumophila, Сохiella burnettii.

Моксифлоксацин менш активний відносно Pseudomonas aeruginosa, Pseudomonas fluorescens, Burkholderia cepacia, Stenotrophomonas maltophilia.

Бактерицидна дія моксифлоксацину реалізується шляхом його взаємодії з бактеріальними топоізомеразами II та IV, необхідними для реплікації, відновлення і транскрипції ДНК.

Активність моксифлоксацину залежить від його концентрації у плазмі крові: мінімальні бактерицидні концентрації зазвичай відповідають мінімальним бактеріостатичним.

Механізми стійкості мікроорганізмів, які інактивують пеніциліни, цефалоспорини, аміноглікозиди, макроліди і тетрацикліни, не впливають на антибактеріальну ефективність моксифлоксацину. Перехресної стійкості між препаратом і зазначеними антибіотиками не відзначалося. Досі не спостерігалося резистентності, опосередкованої плазмідою. Показана дуже низька частота розвитку стійкості бактерій (10-7–10-10). При серійному розведенні мікроорганізмів показано лише незначне зростання величин МПК моксифлоксацину.

Між антибактеріальними засобами групи фторхінолонів зазвичай спостерігається перехресна резистентність. Проте деякі грампозитивні та анаеробні мікроорганізми, стійкі до інших хінолонів, чутливі до моксифлоксацину.

Фармакокінетика. Після введення 400 мг моксифлоксацину максимальна концентрація у плазмі крові визначається протягом 0,5–4 годин. Стабільний стан досягається за три доби. Моксифлоксацин швидко розповсюджується у позасудинному просторі. Біодоступність препарату висока; об’єм розповсюдження у стаціонарному стані дорівнює 2 л/кг. У слині може бути досягнутий вищий пік концентрації, ніж у плазмі. Зв’язування моксифлоксацину білками крові невисоке (45 %).

Найвищі концентрації моксифлоксацину мають місце у тканинах легенів (альвеолярні макрофаги, епітеліальна рідина, слизова оболонка бронхів), у слині та придаткових пазухах носа, особливо – в осередках запалення.

Моксифлоксацин піддається біотрансформації, екскретується з сечею та жовчю як у незміненому стані, так і у формі сульфатного й глюкуронідного кон’югатів. Середній період напіввиведення антибіотика з плазми крові та слини становить приблизно 12 годин.

Всмоктування. Після одноразової інфузії препарату в дозі 400 мг протягом 1 години максимальна концентрація (Сmax) досягається в кінці інфузії і становить приблизно 4,1 мг/л, що відповідає її збільшенню приблизно на 26 % відносно величини цього показника при прийомі препарату внутрішньо. Експозиція препарату, що визначається показником AUC (площа під кривою співвідношення «концентрація – час»), незначно перевищує її при прийомі препарату внутрішньо. Абсолютна біодоступність становить 91 %.

Після багаторазових внутрішньовенних інфузій препарату в дозі 400 мг протягом 1 години Сmax змінюється в інтервалі від 4,1 мг/л до 5,9 мг/л. Середні стабільні концентрації, що дорівнюють 4,4 мг/л, досягаються в кінці інфузії.

Розподіл. Моксифлоксацин швидко розподіляється в тканинах та органах і зв’язується з білками крові (головним чином, з альбумінами) на 45 %. Об’єм розподілу становить 2 л/кг.

Високі концентрації препарату, що перевищують ті самі в плазмі, створюються в легеневій тканині (в т. ч. в альвеолярних макрофагах), слизовій бронхів, у носових пазухах, у місцях запалення (у вмісті пухирів при ураженні шкіри). В інтерстиціальній рідині та в слині препарат визначається у вільній, незв’язаній з білками формі в концентрації вищій, ніж у плазмі. Крім того, високі концентрації препарату визначаються в абдомінальних тканинах і рідинах.

Метаболізм. Моксифлоксацин підлягає біотрансформації і виводиться з організму нирками, а також із фекаліями як у незміненому стані, так і у вигляді неактивних сульфосполук і глюкуронідів. Моксифлоксацин не біотрансформується макросомальними печінковими ферментами системи цитохрому Р450.

Виведення. Період напіввиведення препарату становить 12 годин. Середній загальний кліренс після введення в дозі 400 мг становить від 179 до 246 мл/хв. Приблизно 22 % одноразової дози (400 мг) виводиться в незміненому стані із сечею, приблизно 26 % – з фекаліями.

Фармакокінетика у різних груп пацієнтів.

Вік, стать та етнічна належність. Не встановлено вікових і статевих відмінностей у фармакокінетиці моксифлоксацину. Не виявлено клінічно значущих розбіжностей фармакокінетики моксифлоксацину у пацієнтів різних етнічних груп.

Діти. Фармакокінетика моксифлоксацину у дітей не вивчалась.

Ниркова недостатність. Не виявлено істотних змін фармакокінетики моксифлоксацину у пацієнтів із порушенням функції нирок (із кліренсом креатиніну < 30 мл/хв/ 1,73 м2) і у тих, хто знаходиться на безперервному гемодіалізі та довготривалому амбулаторному перитонеальному діалізі.

Порушення функції печінки. Пацієнтам із незначним порушенням функції печінки (шкала Чайдл-П’ю, стадія А і В) зміна режиму дозування не потрібна. Оскільки щодо пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки (Чайдл-П’ю, стадія С) даних про фармакокінетику моксифлоксацину немає, застосування препарату такій категорії хворих не рекомендується.

Основні фізико-хімічні властивості

прозорий розчин жовтого кольору.

Несумісність

Інфузійний розчин моксифлоксацину несумісний із розчинами натрію хлориду 10 і 20 %, натрію гідрокарбонату 4,2 і 8,4 %.

Термін придатності

2 роки.

Умови зберігання

Зберігати в захищеному від світла місці при температурі не вище 30 °С. Не заморожувати.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка

По 100 мл у флаконі, по 1 флакону у поліетиленовому пакеті в картонній упаковці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

ТОРРЕНТ ФАРМАСЬЮТІКАЛС Лтд.

Місцезнаходження

Плот № 876, Н.Х. № 8, Харіяла, Дист. Кхеда - 387 411, Гуджарат, Індія.

Дозировка Моксифтор раствор д/инф., 400 мг/100 мл по 100 мл во флак. №1
Производитель Торрент Фармасьютикалс Лтд, Индия
МНН Moxifloxacin
Фарм. группа Протимікробні препарати для системного застосування. Антибактеріальні засоби групи хінолонів. Фторхі
Регистрация № UA/12074/02/01 от 11.05.2012. Приказ № 345 от 11.05.2012
Код АТХ
Top