Дексмедетомідин Б.Браун - інструкція, показання, склад, спосіб застосування

діюча речовина: дексмедетомідину гідрохлорид;

1 мл містить дексмедетомідину гідрохлориду 118 мкг, що еквівалентно 100 мкг дексмедетомідину;

допоміжні речовини: натрію хлорид, вода для ін’єкцій.

Концентрат для розчину для інфузій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий і безбарвний розчин.

Психолептики. Інші снодійні та седативні засоби.

Код АТХ N05C M18.

Фармакодинаміка

Дексмедетомідин є високоселективним агоністом альфа-2-рецепторів з широким спектром фармакологічних властивостей. Він виявляє сильний симпатолітичний ефект завдяки зниженню вивільнення норадреналіну із закінчень симпатичних нервів. Седативні ефекти зумовлені зниженим збудженням блакитної плями, основного норадренергічного ядра, що знаходиться у стовбурі мозку. Завдяки дії на цю ділянку дексмедетомідин виявляє седативний ефект (подібний до природного сну без швидкого руху очей), набуваючи здатності чинити седативну дію та одночасно дозволяючи пацієнту знаходитися у пробудженому та активному стані. Дексмедетомідин чинить анестезуючу і помірну знеболювальну дію; знеболювальна дія була продемонстрована у пацієнтів з хронічним болем у нижній частині спини. Вплив на серцево-судинну систему залежить від дози: при більш низьких швидкостях інфузій домінує центральна дія, що призводить до зниження частоти серцебиття та артеріального тиску; при більш високих дозах переважають периферичні судинозвужувальні ефекти, що призводить до підвищення системного судинного опору та артеріального тиску, тоді як брадикардичний ефект стає більш вираженим. Дексмедетомідин практично не чинить пригнічувальної дії на дихальну систему.

Седація в госпітальних умовах (у відділеннях інтенсивної терапії (ВІТ), анестезіології та реанімації)

Докази ефективності у педіатричній групі пацієнтів були отримані у плацебо-контрольованому дослідженні у ВІТ у великій післяопераційній популяції у віці від 1 місяця до ≤ 17 років. Приблизно 50 % пацієнтів, які отримували дексмедетомідин, не потребували додавання мідазоламу під час періоду лікування, яке тривало в середньому 20,3 години та не перевищувало 24 годин. Дані щодо лікування тривалістю більш як 24 години недоступні. Дані про новонароджених дітей (28–44 тижні внутрішньоутробного розвитку) дуже обмежені і стосуються лише низьких доз (≤ 0,2 мкг/кг/год) (див. розділи «Фармакокінетика» та «Особливості застосування»). Новонароджені можуть бути особливо чутливі до брадикардичних ефектів дексмедетомідину при гіпотермії і в умовах, коли серцевий ритм залежить від серцевого викиду.

Процедурна седація

Безпеку та ефективність дексмедетомідину для седації пацієнтів, яким не проводили інтубацію, до та/або під час хірургічних і діагностичних процедур оцінювали у двох рандомізованих подвійно сліпих плацебо-контрольованих багатоцентрових клінічних дослідженнях.

У дослідження 1 рандомізували пацієнтів, які проходили планові хірургічні операції / процедури під контрольованою анестезією і локальною / регіонарною анестезією, для отримання навантажувальної інфузії дексмедетомідину 1 мкг/кг (n = 129) або 0,5 мкг/кг (n = 134) або плацебо (фізіологічний розчин; n = 63) впродовж 10 хвилин, після чого проводилася підтримувальна інфузія, яка починалася з дози 0,6 мкг/кг/год.

Дозу підтримуючої інфузії досліджуваного лікарського засобу титрували від 0,2 до 1 мкг/кг/год. Частка пацієнтів, які досягли цільового рівня седації (≤ 4 за шкалою оцінки активності та седації) без потреби введення резервної дози мідазоламу, становила 54 % у групі застосування дексмедетомідину в дозі 1 мкг/кг і 40 % у групі застосування дексмедетомідину в дозі 0,5 мкг/кг порівняно з 3 % у групі плацебо. Відмінність ризиків у кількості пацієнтів, рандомізованих до групи застосування дексмедетомідину в дозах 1 мкг/кг і 0,5 мкг/кг, які не потребували рятувальної терапії мідазоламом, становила 48 % (95 % ДІ: 37–57 %) і 40 % (95 % ДІ: 28–48 %) відповідно порівняно з плацебо. Медіана (діапазон) рятувальної дози мідазоламу становила 1,5 (0,5–7,0) мг у групі дексмедетомідину 1,0 мкг/кг, 2,0 (0,5–8,0) мг у групі дексмедетомідину 0,5 мкг/кг і 4,0 (0,5–14,0) мг у групі плацебо. Різниця середніх значень рятувальної дози мідазоламу у групах дексмедетомідину 1 мкг/кг і 0,5 мкг/кг порівняно з плацебо була -3,1 мг (95 % ДІ: -3,8 – -2,5) і -2,7 мг (95 % ДІ: -3,3 – -2,1) відповідно на користь дексмедетомідину. Середній час до введення першої рятувальної дози становив 114 хвилин у групі дексмедетомідину 1,0 мкг/кг, 40 хвилин у групі дексмедетомідину 0,5 мкг/кг і 20 хвилин у групі плацебо.

У дослідження 2 рандомізували пацієнтів, яким проводили фіброоптичну інтубацію трахеї у свідомості при місцевій анестезії для отримування навантажувальної інфузії дексмедетомідину в дозі 1 мкг/кг (n = 55) або плацебо (фізіологічний розчин) (n = 50) впродовж 10 хвилин з подальшою фіксованою підтримуючою інфузією у дозі 0,7 мкг/кг/год. Для підтримання рівня > 2 за шкалою седації Рамсея 53 % пацієнтів, які застосовували дексмедетомідин, не була потрібна рятівна терапія мідазоламом порівняно з 14 % пацієнтів у групі плацебо. Відмінність ризиків у кількості пацієнтів, рандомізованих до групи дексмедетомідину, які не потребували рятівної терапії мідазоламом, складала 43 % (95 % ДІ: 23–57 %) порівняно з плацебо. Середня рятівна доза мідазоламу становила 1,1 мг у групі дексмедетомідину і 2,8 мг у групі плацебо. Різниця у середніх значеннях рятівної дози мідазоламу становила -1,8 мг (95 % ДІ: -2,7 – -0,86) на користь дексмедетомідину.

Фармакокінетика

Фармакокінетику дексмедетомідину оцінювали після короткотривалого внутрішньовенного введення здоровим добровольцям та після довготривалої інфузії пацієнтам у ВІТ.

Розподіл

Дексмедетомідин демонструє 2-компартментну модель розподілу. У здорових добровольців він демонструє швидку фазу розподілу з центральною оцінкою періоду напіврозподілу (t_1/2α) приблизно 6 хв. Оцінюваний термінальний період напіввиведення (t_1/2) становить приблизно 2,1 (±0,43) години, а оцінюваний рівноважний об’єм розподілу (Vss) – приблизно 91 (±25,5) літр. Оцінювана величина плазмового кліренсу (Cl) становить приблизно 39 (±9,9) л/год. Середня маса тіла, що асоціювалася з цими оцінками Vss та Cl, дорівнювала 69 кг. Плазмова фармакокінетика дексмедетомідину є подібною у ВІТ після інфузії > 24 годин. Оцінювані фармакокінетичні параметри є такими: t_1/2 – приблизно 1,5 години, Vss – приблизно 93 літри та Cl – приблизно 43 л/год. Фармакокінетика дексмедетомідину є лінійною в межах доз 0,2–1,4 мкг/кг/год, він не акумулюється при лікуванні, що триває протягом періоду до 14 днів. Дексмедетомідин на 94 % зв’язується з білками плазми крові. Зв’язування з білками плазми крові є постійним у межах концентрації 0,85–85 нг/мл. Дексмедетомідин зв’язується з людським сироватковим альбуміном та альфа-1-кислим глікопротеїном, причому сироватковий альбумін є основним білком зв’язування дексмедетомідину в плазмі крові.

Біотрансформація та виведення

Дексмедетомідин обширно метаболізується печінкою. Існує три типи початкових метаболічних реакцій: пряма N-глюкуронідація, пряме N-метилування та окиснення, каталізовані цитохромом P450. Метаболітами дексмедетомідину, що циркулюють у найбільшій кількості, є два ізомерних N-глюкуроніди, один з яких утворюється шляхом окиснення імідазольного кільця, а інший є продуктом таких послідовних процесів: N-метилування, гідроксилювання метилової групи та O-глюкуронідації. Наявні дані свідчать, що утворення окиснених метаболітів опосередковане кількома CYP формами (CYP2A6, CYP1A2, CYP2E1, CYP2D6 і CYP2C19). Ці метаболіти мають незначну фармакологічну активність.

Після внутрішньовенного введення радіоміченого дексмедетомідину через 9 днів у середньому 95 % радіоактивності виявлялося в сечі і 4 % — у фекаліях. Основними метаболітами в сечі є два ізомерних N-глюкуроніди, які разом становлять приблизно 34 % дози, та N-метил-3-гідроксиметилдексмедетомідину O-глюкуронід, що становить 14,51 % дози. Другорядні метаболіти карбонової кислоти, 3-гідрокси- та O-глюкуронідні метаболіти окремо становлять 1,11–7,66 % дози. Менш як 1 % незміненої діючої речовини виявлялося в сечі. Приблизно 28 % метаболітів, виявлених у сечі, є неідентифікованими другорядними метаболітами.

Особливі групи пацієнтів

Не спостерігалося суттєвої фармакокінетичної різниці залежно від статі або віку пацієнта.

Зв’язування дексмедетомідину з білками плазми крові є зниженим у осіб з порушенням функції печінки порівняно зі здоровими добровольцями. Середній відсоток незв’язаного дексмедетомідину у плазмі крові становив від 8,5 % у здорових добровольців до 17,9 % у хворих з тяжким порушенням функції печінки. Пацієнти з різним ступенем порушення функції печінки (клас A, B або C за класифікацією Чайлда–П’ю) мали знижений печінковий кліренс дексмедетомідину та подовжений період напіввиведення з плазми крові (t_1/2). Середня величина кліренсу у пацієнтів з легким, помірним та тяжким ступенем печінкової недостатності становила 74 %, 64 % та 53 % такої у здорових добровольців відповідно. Середній t_1/2 у пацієнтів з легким, помірним та тяжким ступенем печінкової недостатності був подовженим до 3,9, 5,4 та 7,4 години відповідно. Хоча дексмедетомідин застосовують до настання ефекту, може бути необхідним розглянути доцільність зниження початкової / підтримуючої дози для пацієнтів з печінковою недостатністю залежно від ступеня порушення та клінічної відповіді.

Фармакокінетика дексмедетомідину у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) є незміненою.

Дані щодо застосування дітям – від новонароджених (що народилися у термін від 28 до 44 тижнів вагітності) до 17 років – обмежені. Період напіввиведення дексмедетомідину у дітей (віком від 1 місяця до 17 років), вірогідно, прирівнюється до такого у дорослих, але у новонароджених (які народилися у термін від 28 до 44 тижнів вагітності) він є вищим, але знижується у старшому віці. У вікових групах від 1 місяця до 6 років скоригований за масою тіла плазмовий кліренс є вищим, але знижувався у дітей старшого віку. Внаслідок незрілості у новонароджених дітей (віком до 1 місяця) плазмовий кліренс може бути нижчим (0,9 л/год/кг), ніж у дітей старших вікових груп.

Для седації в госпітальних умовах (у відділеннях інтенсивної терапії, анестезіології та реанімації) пацієнтів, які потребують рівня седації не глибше, ніж пробудження у відповідь на вербальну стимуляцію.

Для седації пацієнтів під час діагностичних або хірургічних процедур, для яких потрібна седація / процедурна седація.

• Гіперчутливість до діючої речовини або до будь-якої з допоміжних речовин лікарського засобу.
• Атріовентрикулярна блокада (II–III ступеня) за відсутності штучного водія ритму.
• Неконтрольована артеріальна гіпотензія.
• Гостра цереброваскулярна патологія.

Дослідження взаємодії з іншими лікарськими засобами проводилися тільки у дорослих.

Сумісне застосування дексмедетомідину з анестетиками, седативними, снодійними засобами та опіоїдами може призвести до потенціювання їхніх ефектів, що підтверджено у дослідженнях з ізофлураном, пропофолом, альфентанілом та мідазоламом.

Фармакокінетичних взаємодій між дексмедетомідином та ізофлураном, пропофолом, альфентанілом і мідазоламом не спостерігалося. Проте через можливі фармакодинамічні взаємодії при застосуванні таких лікарських засобів у комбінації з дексмедетомідином може бути необхідним зниження дози дексмедетомідину або супутнього анестетика, седативного, снодійного засобу або опіоїду.

У дослідженнях на мікросомах печінки людини вивчалася здатність дексмедетомідину інгібувати цитохром P450, включно з ізоферментом CYP2B6. Згідно з результатами дослідження in vitro, існує потенційна можливість взаємодії між дексмедетомідином і субстратами (головним чином ізоферменту CYP2B6) in vivo.

Індукування дексмедетомідину ізоферментами CYP1A2, CYP2B6, CYP2C8, CYP2C9 і CYP3A4 спостерігалося in vitro, тому не виключена ймовірність такої взаємодії in vivo.

Слід враховувати можливість посилення гіпотензивних та брадикардичних ефектів у пацієнтів, які отримують інші лікарські засоби, що спричинюють такі ефекти, наприклад бета-адреноблокатори (хоча додаткові ефекти у дослідженні взаємодії із застосуванням есмололу були помірними).

Лікарський засіб Дексмедетомідин Б. Браун призначений для застосування в госпітальних умовах (у відділеннях інтенсивної терапії, анестезіології та реанімації), операційних і під час проведення діагностичних процедур. Застосування в інших умовах не рекомендується.

Під час інфузії лікарського засобу Дексмедетомідин Б. Браун у всіх пацієнтів слід постійно контролювати функцію серця. У пацієнтів, яким не проведена інтубація, потрібно контролювати дихальну функцію через ризик пригнічення дихання і в деяких випадках – через ризик розвитку апное (див. розділ «Побічні реакції»).

Час відновлення після застосування дексмедетомідину становить приблизно одну годину. При застосуванні в амбулаторних умовах ретельний контроль потрібно продовжувати протягом не менше однієї години (або довше залежно від стану пацієнта), медичний нагляд повинен продовжуватися впродовж ще однієї додаткової години для забезпечення безпеки пацієнта.

Загальні застереження

Лікарський засіб Дексмедетомідин Б. Браун не слід вводити болюсно, а у ВІТ застосування навантажувальної дози не рекомендується. Тому медичний персонал має бути готовим застосовувати альтернативний седативний засіб для негайного контролю збудження або під час процедур, особливо впродовж перших кількох годин лікування. Під час процедурної седації можна застосовувати невелику болюсну дозу іншого седативного засобу, якщо потрібно швидко підвищити рівень седації.

У деяких пацієнтів, які отримували лікарський засіб Дексмедетомідин Б. Браун, спостерігалося легке пробудження, і вони швидко приходили до свідомості після стимуляції. За відсутності інших клінічних симптомів дана ознака окремо не повинна розглядатися як неефективність лікарського засобу.

Зазвичай дексмедетомідин не спричиняє глибокої седації, тому пацієнтів можна легко пробудити. Дексмедетомідин не застосовують пацієнтам, яким потрібна постійна глибока седація.

Лікарський засіб Дексмедетомідин Б. Браун не слід застосовувати як загальний анестетичний засіб індукції інтубації або для забезпечення седації при застосуванні міорелаксантів.

Лікарський засіб Дексмедетомідин Б. Браун, цілком ймовірно, не пригнічує судомну активність, тому його не слід застосовувати як монотерапію при епілептичному статусі.

Потрібно дотримуватися обережності при одночасному застосуванні дексмедетомідину з лікарськими засобами, що виявляють седативний ефект або впливають на серцево-судинну систему, у зв’язку з можливим адитивним ефектом.

Лікарський засіб Дексмедетомідин Б. Браун не рекомендується застосовувати для контрольованої пацієнтом седації.

Якщо дексмедетомідин гідрохлорид застосовують в амбулаторних умовах, виписка пацієнта можлива під нагляд третьої сторони. Пацієнтам слід порадити утримуватися від керування автотранспортом та виконання інших небезпечних завдань і, якщо це можливо, уникати застосування інших лікарських засобів із седативним ефектом (наприклад, бензодіазепінів, опіоїдів), а також вживання алкоголю впродовж певного періоду, залежно від ефектів дексмедетомідину, що спостерігаються, процедури, супутніх лікарських засобів, віку та стану пацієнта.

Пацієнти літнього віку

Слід бути обережним при застосуванні дексмедетомідину пацієнтам літнього віку. Пацієнти віком від 65 років можуть бути більш схильні до розвитку артеріальної гіпотензії при застосуванні дексмедетомідину, у тому числі при введенні навантажувальної дози і при проведенні процедур. Слід розглянути можливість зменшення дози (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Смертність пацієнтів віком ≤ 65 років у відділенні інтенсивної терапії

У прагматичному рандомізованому контрольованому дослідженні SPICE III за участю 3904 дорослих пацієнтів у критичному стані у відділенні інтенсивної терапії дексмедетомідин застосовували як первинний седативний засіб і порівнювали зі звичайним лікуванням. Загальної різниці в 90-денній смертності між групою дексмедетомідину і групою звичайного лікування не виявлено (смертність становила 29,1 % в обох групах), однак спостерігалася неоднорідність впливу віку на смертність. Дексмедетомідин асоціювався зі збільшенням смертності у віковій групі ≤ 65 років (співвідношення шансів 1,26; 95 % ДІ: 1,02–1,56) порівняно з альтернативними седативними засобами. Хоча механізм цього явища залишається неясним, найбільш виражена неоднорідність впливу віку на смертність спостерігалася у пацієнтів, госпіталізованих не з приводу післяопераційного догляду, і зростала зі збільшенням показників за APACHE II та зі зменшенням віку. Слід зважати на ці ризики та очікувану клінічну користь дексмедетомідину порівняно з альтернативними седативними засобами у молодших пацієнтів.

Вплив на серце і судини; застереження

Дексмедетомідин знижує частоту серцевих скорочень і артеріальний тиск внаслідок центральної симпатолітичної дії, але в більш високих концентраціях викликає периферичну вазоконстрикцію, що призводить до підвищення артеріального тиску (див. розділ «Фармакодинаміка»). Тому дексмедетомідин не застосовують пацієнтам із тяжкими серцево-судинними захворюваннями.

При введенні дексмедетомідину пацієнтам із супутньою брадикардією слід дотримуватися обережності. Дані щодо впливу лікарського засобу Дексмедетомідин Б. Браун на пацієнтів з частотою серцевих скорочень < 60 дуже обмежені, тому таким пацієнтам потрібний посилений нагляд. Брадикардія, як правило, не потребує лікування, але зазвичай добре коригується введенням антихолінергічного засобу чи зниження дози лікарського засобу. Пацієнти, які займаються спортом і мають низьку частоту серцевих скорочень, можуть бути особливо чутливі до негативного хронотропного ефекту агоністів альфа-2-рецепторів; були описані випадки зупинки синусового вузла. Також повідомлялося про випадки зупинки серця, яким часто передували брадикардія або атріовентрикулярна блокада (див. розділ «Побічні реакції»).

У пацієнтів із супутньою артеріальною гіпотензією (особливо рефрактерною до вазоконстрикторів), у тому числі хронічною, гіповолемією або зниженим функціональним резервом, наприклад у пацієнтів з тяжкою шлуночковою дисфункцією і пацієнтів літнього віку, гіпотензивний ефект дексмедетомідину може бути більш вираженим, це вимагає особливого догляду за такими пацієнтами (див. розділ «Протипоказання»). Зниження артеріального тиску, як правило, не вимагає особливих заходів, але при необхідності слід бути готовим до зниження дози, введення лікарських засобів для заповнення об’єму циркулюючої крові та/або вазоконстрикторів.

У пацієнтів з ураженням периферичної автономної нервової системи (наприклад, внаслідок травми спинного мозку) гемодинамічні ефекти після введення дексмедетомідину можуть бути більш вираженими і вимагати особливого догляду за пацієнтом.

При введенні навантажувальної дози дексмедетомідину спостерігалося транзиторне підвищення артеріального тиску з одночасним периферичним вазоконстрикторним ефектом, тому введення навантажувальної дози для седації у ВІТ не рекомендується. Лікування підвищеного артеріального тиску, як правило, не потрібне, однак слід розглянути можливість зниження швидкості введення лікарського засобу.

Осередкова вазоконстрикція при підвищеній концентрації може бути більш значущою у пацієнтів з ішемічною хворобою серця або тяжкими цереброваскулярними захворюваннями, за станом таких пацієнтів слід ретельно наглядати. У пацієнтів з ознаками ішемії міокарда або головного мозку слід розглянути можливість зниження дози препарату або його відміни.

Потрібно бути обережним при введенні дексмедетомідину разом зі спінальною та епідуральною анестезією через можливий підвищений ризик артеріальної гіпотензії та брадикардії.

Пацієнти з порушенням функції печінки

Щодо пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю слід дотримуватися обережності, оскільки в результаті зниженого кліренсу дексмедетомідину надлишкове введення лікарського засобу може призвести до підвищення ризику побічних реакцій, надмірної седації.

Пацієнти з неврологічними розладами

Досвід застосування дексмедетомідину при таких тяжких неврологічних станах, як травма голови і післяопераційний період після нейрохірургічних операцій, обмежений, тому його слід застосовувати при таких станах з обережністю, особливо у разі необхідності глибокої седації. При виборі терапії слід враховувати, що дексмедетомідин знижує церебральний кровообіг і внутрішньочерепний тиск.

Інші застереження

При різкій відміні агоністів альфа-2-рецепторів після тривалого їх застосування в рідкісних випадках виникав синдром відміни. При розвитку ажитації та підвищенні артеріального тиску відразу після скасування дексмедетомідину слід враховувати можливість виникнення такого стану.

Дексмедетомідин може викликати гіпертермію, яка може бути стійкою до традиційних методів охолодження. Слід припинити застосування дексмедетомідину при розвитку стійкої гарячки нез’ясованої етіології. Дексмедетомідин не рекомендується застосовувати пацієнтам, схильним до злоякісної гіпертермії.

Повідомлялося про розвиток нецукрового діабету при застосуванні дексмедетомідину. При виникненні поліурії рекомендується припинити прийом дексмедетомідину та перевірити рівень натрію в сироватці крові та осмоляльність сечі.

Особливі застереження щодо допоміжних речовин

Лікарський засіб Дексмедетомідин Б. Браун містить менше 1 ммоль натрію (23 мг) на 1 мл.

Цей лікарський засіб містить 35,4 мг натрію в кожній ампулі по 10 мл, що еквівалентно 1,8 % рекомендованої ВООЗ максимальної добової норми споживання 2 г натрію для дорослої людини.

Вагітність

Дані про застосування дексмедетомідину вагітним жінкам відсутні або обмежені.

У дослідженнях на тваринах виявлено репродуктивну токсичність. Лікарський засіб Дексмедетомідин Б. Браун не слід застосовувати під час вагітності, якщо клінічний стан жінки не вимагає лікування дексмедетомідином.

Годування груддю

Дексмедетомідин виділяється в грудне молоко людини, проте його рівень знаходиться нижче межі виявлення через 24 години після припинення введення лікарського засобу. Ризик для немовляти не може бути виключений. Рішення про припинення грудного вигодовування або припинення терапії дексмедетомідином має бути прийнято з урахуванням користі грудного вигодовування для немовляти і користі терапії дексмедетомідином для матері.

Фертильність

Дослідження фертильності на щурах не виявили впливу дексмедетомідину на фертильність самців або самок. Дані щодо впливу на фертильність людини відсутні.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Пацієнтам рекомендується утриматися від керування транспортними засобами або виконання інших небезпечних завдань протягом певного часу після введення дексмедетомідину для процедурної седації.

Для седації в госпітальних умовах (у відділеннях інтенсивної терапії, анестезіології та реанімації) пацієнтів, які потребують рівня седації не глибшого, ніж пробудження у відповідь на вербальну стимуляцію.

Тільки для госпітального застосування.

Дозування для дорослих

Пацієнтів, яким вже проведена інтубація та які знаходяться в стані седації, можна переводити на дексмедетомідин із початковою швидкістю інфузії 0,7 мкг/кг/год, яку можна поступово корегувати в межах дози 0,2–1,4 мкг/кг/год для досягнення бажаного рівня седації. Для ослаблених пацієнтів слід розглянути доцільність застосування найнижчої початкової швидкості інфузії. Потрібно враховувати, що дексмедетомідин є дуже сильнодіючим засобом, тому швидкість інфузії вказується на одну годину. Після корекції дози для встановлення стабільного рівня седації може бути потрібен час до 1 години.

Максимальна доза

Не можна перевищувати максимальну дозу 1,4 мкг/кг/год. Пацієнтів, які не змогли досягти належного рівня седації при максимальній дозі дексмедетомідину, необхідно перевести на альтернативний седативний засіб.

Використання навантажувальної дози лікарського засобу Дексмедетомідин Б. Браун для седації не рекомендується, оскільки це пов’язано з підвищеним рівнем побічних реакцій. За необхідності можна застосовувати пропофол або мідазолам до досягнення клінічного ефекту дексмедетомідину.

Тривалість

Тривалість курсу застосування залежить від необхідності перебування пацієнта у стані седації. Немає досвіду застосування лікарського засобу Дексмедетомідин Б. Браун протягом періоду більше 14 днів. При застосуванні лікарського засобу більше 14 днів необхідно регулярно оцінювати стан пацієнта.

Для седації пацієнтів під час діагностичних або хірургічних процедур, для яких потрібна седація / процедурна седація.

Лікарський засіб Дексмедетомідин Б. Браун повинні вводити лише медичні працівники, які володіють необхідною кваліфікацією у проведенні анестезії пацієнтам в операційних або під час діагностичних процедур. Коли вводять лікарський засіб Дексмедетомідин Б. Браун для седації зі збереженням свідомості, пацієнти повинні постійно знаходитися під контролем осіб, не задіяних у виконанні діагностичної або хірургічної процедури. Необхідно здійснювати постійний нагляд за пацієнтами для виявлення ранніх ознак артеріальної гіпотензії, артеріальної гіпертензії, брадикардії, пригнічення дихання, обструкції дихальних шляхів, зупинки дихання, задишки і/або кисневої десатурації (див. розділ «Побічні реакції»).

Слід забезпечити наявність додаткового кисню, який потрібно негайно застосувати за наявності показань. Сатурацію киснем необхідно контролювати за допомогою пульсової оксиметрії.

Лікарський засіб Дексмедетомідин Б. Браун вводять у вигляді навантажувальної інфузії, за якою слідує підтримуюча інфузія. Залежно від процедури може знадобитися супутня місцева анестезія або аналгезія для досягнення бажаного клінічного ефекту. Рекомендується застосовувати додаткову аналгезію або седативні засоби (наприклад, опіоїди, мідазолам або пропофол) у разі проведення болісних процедур або за необхідності більшої глибини седації. Фармакокінетичний період напіврозподілу дексмедетомідину гідрохлориду становить приблизно 6 хвилин, що можна взяти до уваги разом з ефектами інших введених лікарських засобів для оцінки відповідного часу, необхідного для титрування до бажаного клінічного ефекту лікарського засобу Дексмедетомідин Б. Браун.

Ініціювання процедурної седації

Навантажувальна інфузія 1,0 мкг/кг впродовж 10 хвилин. У разі менш інвазивних процедур, таких як офтальмологічні хірургічні операції, можна застосовувати навантажувальну інфузію 0,5 мкг/кг впродовж 10 хвилин.

Підтримання процедурної седації

Підтримуючу інфузію загалом розпочинають з 0,6–0,7 мкг/кг/год і титрують для досягнення бажаного клінічного ефекту в діапазоні доз від 0,2 до 1 мкг/кг/год. Швидкість підтримувальної інфузії потрібно коригувати до досягнення цільового рівня седації.

Особливі групи пацієнтів

Пацієнти літнього віку. Для пацієнтів літнього віку зазвичай коригування дози не потрібне (див. розділ «Фармакокінетика»). У пацієнтів літнього віку можливий підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії (див. розділ «Особливості застосування»), однак обмежені наявні дані результатів процедурної седації не вказують на чітку залежність від дози.

Порушення функції нирок. Пацієнтам з порушенням функції нирок корегування дози зазвичай не потрібне.

Порушення функції печінки. Дексмедетомідин метаболізується в печінці, тому його слід з обережністю застосовувати пацієнтам з порушенням функції печінки. Слід розглянути доцільність застосування зниженої підтримуючої дози (див. розділи «Фармакокінетика» та «Особливості застосування»).

Спосіб застосування

Для внутрішньовенного введення.

Лікарський засіб Дексмедетомідин Б. Браун повинні вводити особи, які мають досвід лікування пацієнтів, що потребують інтенсивної терапії. Лікарський засіб слід застосовувати лише у вигляді розведеної внутрішньовенної інфузії із використанням контрольованого інфузійного пристрою.

Ампули призначені тільки для індивідуального застосування одному пацієнту.

Приготування розчину

Перед застосуванням лікарського засобу Дексмедетомідин Б. Браун можна розводити у 50 мг/мл (5 %) розчині глюкози, розчині Рінгера, манітолі або 9 мг/мл (0,9 %) розчині натрію хлориду для досягнення бажаної концентрації 4 мкг/мл або 8 мкг/мл. У таблиці 1 наведено об’єми, необхідні для приготування інфузії.

Таблиця 1

Для досягнення концентрації 4 мкг/мл:

Для досягнення концентрації 8 мкг/мл:

Обережно струсити, щоб добре перемішати розчин.

Перед введенням розчин слід візуально перевірити, щоб переконатися, що він прозорий і безбарвний. Не слід використовувати, якщо виявлено будь-які тверді частинки.

Лікарський засіб Дексмедетомідин Б. Браун сумісний з такими внутрішньовенними рідинами та лікарськими засобами: розчин Рінгер лактатний, 5 % розчин глюкози, 9 мг/мл (0,9 %) розчин натрію хлориду для ін’єкцій, 20 % манітол, тіопентал натрію, етомідат, векуронію бромід, панкуронію бромід, сукцинілхолін, атракурію бесилат, мівакурію хлорид, рокуронію бромід, глікопіролату бромід, фенілефрину гідрохлорид, атропіну сульфат, допамін, норадреналін, добутамін, мідазолам, морфіну сульфат, фентанілу цитрат і замінник плазми (Haemaccel^®).

Будь-який невикористаний лікарський засіб або витратні матеріали слід утилізувати згідно з місцевими вимогами.

Безпека та ефективність застосування лікарського засобу Дексмедетомідин Б. Браун дітям (віком від 0 до 18 років) не встановлені. Дані щодо застосування дітям наведено у розділах «Фармакологічні властивості» та «Побічні реакції», але рекомендації щодо дозування не можуть бути надані.

Симптоми

У клінічних та в постмаркетингових дослідженнях повідомлялося про кілька випадків передозування дексмедетомідину. Швидкість інфузій дексмедетомідину, про яку повідомлялося в цих випадках, сягала 60 мкг/кг/год протягом 36 хв та 30 мкг/кг/год протягом 15 хв у 20-місячної дитини та у дорослого відповідно. Найчастіші побічні реакції, про які повідомлялося у зв’язку з передозуванням, включають брадикардію, артеріальну гіпотензію, артеріальну гіпертензію, надмірну седацію, пригнічення дихання та зупинку серця.

Лікування

У разі передозування з клінічними симптомами інфузію дексмедетомідину слід зменшити або припинити. Переважно очікуються серцево-судинні ефекти, які слід лікувати за клінічними показаннями (див. розділ «Особливості застосування»). При високій концентрації артеріальна гіпертензія може бути більш вираженою, ніж артеріальна гіпотензія. У клінічних дослідженнях випадки зупинки синусового вузла минали самостійно або відповідали на лікування атропіном або глікопіролатом. В окремих випадках тяжкого передозування, яке призводило до зупинки серця, були потрібні реанімаційні заходи.

Седація дорослих пацієнтів у ВІТ (відділенні інтенсивної терапії)

Побічними реакціями, про які найчастіше повідомлялося при застосуванні дексмедетомідину в умовах ВІТ, є артеріальна гіпотензія, артеріальна гіпертензія та брадикардія, які виникають приблизно у 25 %, 15 % та 13 % пацієнтів відповідно.

Артеріальна гіпотензія та брадикардія також були найчастішими серйозними побічними реакціями, пов’язаними з дексмедетомідином, які виникали відповідно у 1,7 % та 0,9 % рандомізованих пацієнтів відділень інтенсивної терапії, анестезіології та реанімації.

Процедурна седація

Побічні реакції, про які найчастіше повідомлялося при застосуванні дексмедетомідину при процедурній седації, перелічено нижче (у протоколах дослідження фази III містились попередньо визначені граничні рівні змін артеріального тиску, частоти дихання і частоти серцевих скорочень, що належать до побічних реакцій):

• артеріальна гіпотензія (55 % у групі дексмедетомідину порівняно з 30 % у групі плацебо, які отримували резервну терапію мідазоламом і фентанілом);
• пригнічення дихання (38 % у групі дексмедетомідину порівняно з 35 % у групі плацебо, які отримували резервну терапію мідазоламом і фентанілом);
• брадикардія (14 % у групі дексмедетомідину порівняно з 4 % у групі плацебо, які отримували резервну терапію мідазоламом і фентанілом).

Перелік побічних реакцій

Побічні реакції, наведені в таблиці 2, були зібрані з об’єднаних даних клінічних досліджень у галузі інтенсивної терапії.

Частота виникнення побічних реакцій має таку класифікацію: дуже часто (≥ 1/10), часто (від ≥ 1/100 до < 1/10), нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100), рідко (від ≥ 1/10000 до < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), частота невідома (не можна визначити за наявними даними).

Таблиця 2

¹ Див. розділ «Опис окремих побічних реакцій».

² Побічна реакція спостерігалася також у дослідженнях процедурної седації.

³ Частота «часто» у дослідженнях в умовах ВІТ.

Опис окремих побічних реакцій

У відносно здорових добровольців, які не знаходилися у ВІТ, при застосуванні лікарського засобу Дексмедетомідин Б. Браун брадикардія іноді призводила до припинення активності синусового вузла або синусової паузи. Симптоми усувалися після підняття нижніх кінцівок та застосування антихолінергічних засобів, таких як атропін або глікопіролат. В окремих випадках брадикардія прогресувала до періодів асистолії у пацієнтів, які раніше страждали на брадикардію.

Також повідомлялося про випадки зупинки серця, яким часто передували брадикардія або атріовентрикулярна блокада.

Артеріальна гіпертензія асоціювалася із застосуванням навантажувальної дози. Цю реакцію можна зменшити, уникаючи навантажувальної дози або знижуючи швидкість інфузії, або зменшуючи навантажувальну дозу.

Педіатрична група

При тривалості введення до 24 годин у пацієнтів віком від 1 місяця, переважно у післяопераційних, які знаходилися у ВІТ, дексмедетомідин демонстрував профіль безпеки, подібний до профілю безпеки у дорослих. Дані щодо новонароджених, які народилися у термін від 28 до 44 тижня внутрішньоутробного розвитку, обмежені також і межами підтримуючої дози ≤ 0,2 мкг/кг/год. В публікаціях описаний один випадок гіпотермічної брадикардії у новонародженого.

Повідомлення про побічні реакції

Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь / ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їхнім законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через Автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua. 

Невідкритий

3 роки

Після розведення

Не зберігати в холодильнику.

Продемонстрована фізична та хімічна стабільність під час застосування впродовж 48 годин при температурі 25 °C.

З мікробіологічної точки зору, якщо метод відкриття не виключає ризик мікробного забруднення, лікарський засіб слід застосувати негайно. Якщо не застосувати його негайно, термін зберігання та умови зберігання під час застосування є відповідальністю користувача.

Цей лікарський засіб не потребує особливих умов зберігання. Умови зберігання після розведення лікарського засобу див. у розділі «Термін придатності».

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Лікарський засіб Дексмедетомідин Б. Браун не можна змішувати з іншими лікарськими засобами, крім тих, що зазначені в розділі «Спосіб застосування та дози».

Дослідження сумісності показали можливість адсорбції дексмедетомідину до деяких видів натурального каучуку. Незважаючи на те, що дексмедетомідин дозується відповідно до ефекту, доцільно використовувати синтетичні компоненти чи покритими натуральними каучуковими прокладками.

За рецептом.

По 2 мл, 4 мл або 10 мл в ампулі; по 10 ампул у картонній коробці.

Б. Браун Медікал, СА/B. Braun Medical, SA.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності

Ронда де Лос Оліварес, ділянка 11, Промисловий Район Лос Оліварес, м. Хаен, 23009 Хаен, Іспанія/Ronda de los Olivares, parcela 11, Poligono Industrial Los Olivares, Jaen, 23009 Jaen Spain.