Капреоміцин - інструкція, показання, склад, спосіб застосування

діючі речовини: сарreomycin;

1 флакон містить капреоміцину сульфату стерильного у перерахуванні на капреоміцин 1 г.

Порошок для розчину для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: аморфний порошок білого або майже білого кольору.

Протитуберкульозні засоби. Антибіотики.

Код ATХ J04A B30.

Фармакодинаміка

Інгібує синтез білка у бактеріальній клітині, чинить бактеріостатичну дію. Вибірково активний щодо мікобактерій туберкульозу, що локалізуються поза та усередині клітини. При монотерапії швидко спричиняє появу резистентних штамів, характеризується наявністю перехресної стійкості до канаміцину. Спостерігається перехресна резистентність між капреоміцином і біоміцином, канаміцином, неоміцином.

Фармакокінетика

Погано (менше 1 %) усмоктується зі шлунково-кишкового тракту. При внутрішньом’язовому введенні у дозі 1 г С_max у плазмі крові (20–47 мг/л) досягається через 1–2 години. Після внутрішньовенної одногодинної інфузії у дозі 1 г С_max становить 30 мг/л. Не проходить крізь гематоенцефалічний бар’єр, проходить крізь плацентарний бар’єр. Не метаболізується, екскретується нирками (протягом 12 годин – 52 % дози) шляхом клубочкової фільтрації у незміненому активному вигляді та у високих концентраціях (у невеликих кількостях – із жовчю). Концентрація у сечі протягом 6 годин після введення у дозі 1 г становить у середньому 1,68 мг/мл. Період напіввиведення (Т_1/2) становить 3–6 годин. Не кумулюється при щоденному введенні у дозі 1 г протягом 30 днів у пацієнтів з нормальною функцією нирок. При порушенні функції нирок Т_1/2 збільшується і проявляється тенденція до кумуляції.

Комбіноване лікування туберкульозу легень, спричиненого чутливими до капреоміцину мікобактеріями, при неефективності або непереносимості препаратів І ряду.

Підвищена чутливість до капреоміцину.

Застосування Капреоміцину одночасно з поліміксину сульфатом А, колістином, амікацином, гентаміцином, тобраміцином, ванкоміцином, канаміцином і неоміцином необхідно розпочинати з великою обережністю через можливу сумацію нефро- та ототоксичних ефектів. Не рекомендується одночасне застосування із розчинами, що містять комплекс вітамінів групи B. Одночасне призначення з антидіарейними препаратами збільшує ризик розвитку псевдомембранозного коліту.

Несумісний з еритроміцином, ампіциліном, дифенілгідантоїном, барбітуратами, амінофіліном, кальцію глюконатом і магнію сульфатом. Не слід застосовувати Капреоміцин одночасно з іншими ін’єкційними протитуберкульозними препаратами (стрептоміцин, біоміцин) через можливе посилення токсичного ефекту, особливо на VIII пару черепно-мозкових нервів та функцію нирок.

Несумісний з препаратами, що чинять ототоксичну (аміноглікозиди, поліміксини, фуросемід, етакринова кислота) і нефротоксичну (аміноглікозиди, поліміксини, метоксифлуран) дію, і препаратами, що спричиняють нервово-м’язову блокаду (аміноглікозиди, поліміксини, діетиловий ефір і галогенвуглеводні для інгаляційного наркозу, цитратні консерванти крові). Нервово-м’язова блокада ослаблюється неостигміном.

Лікарський засіб з обережністю призначати пацієнтам, схильним до алергічних реакцій, особливо при медикаментозній алергії, а також пацієнтам з нирковою недостатністю і пацієнтам із порушеннями слуху.

До і під час лікування необхідно періодично проводити аудіометрію (1–2 рази на тиждень) для діагностики порушення слуху на високих частотах, визначення показників функції вестибулярного апарату, нирок (щотижня) і печінки. Оскільки під час терапії капреоміцином може виникнути гіпокаліємія, слід часто перевіряти рівень калію в сироватці крові (щомісяця). При порушенні функції нирок необхідна корекція режиму дозування залежно від кліренсу креатиніну.

Під час і після хірургічного втручання з обережністю застосовувати із засобами, що спричиняють нервово-м’язову блокаду (особливо при високій імовірності неповного припинення нервово-м’язової блокади у післяопераційному періоді).

Під час лікування варто постійно контролювати режим і схеми дозування, правильність і регулярність виконання призначень. При застосуванні високих доз капреоміцину може виникнути часткова нервово-м’язова блокада. У випадку пропуску ін’єкції препарат слід вводити якомога швидше, якщо не наступив час уведення наступної дози; дозу не подвоюють. Призначення Капреоміцину можливе після визначення чутливості штаму. Капреоміцин слід застосовувати тільки разом з адекватними дозами інших протитуберкульозних препаратів. Застосування Капреоміцину окремо призводить до швидкого розвитку резистентних до нього штамів.

Обмежене застосування пацієнтам з ураженням VIІI пари черепно-мозкових нервів, міастенією, паркінсонізмом, дегідратацією, порушенням функції нирок, у т. ч. у літньому віці.

Вагітність

Безпека застосування капреоміцину під час вагітності не встановлена. Існують дані про тератогенну дію капреоміцину у щурів при введенні у дозах, що в 3,5 раза перевищують рекомендовану дозу для людини. Адекватних і добре контрольованих досліджень за участю вагітних жінок не проводилось. Застосування капреоміцину під час вагітності можливе лише у випадках, коли очікувана користь для вагітної жінки перевищує потенційний ризик для плода.

Грудне вигодовування

Невідомо, чи виділяється капреоміцин у грудне молоко Лікарський засіб протипоказано застосовувати у період годування груддю. При необхідності застосування препарату слід припинити годування груддю.

Фертильність

Дослідження для оцінки канцерогенного, мутагенного потенціалу або впливу на фертильність не проводились.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Враховуючи можливість появи побічних ефектів, рекомендовано утримуватися від керування автотранспортом або іншими механізмами.

Вводити внутрішньом’язово, глибоко. Дорослим зазвичай вводити по 1 г 1 раз на добу (але не перевищувати дозу 20 мг/кг/добу) протягом 60–120 днів. Потім продовжувати лікування, вводячи по 1 г препарату 2 або 3 рази на тиждень. Загальна тривалість лікування – від 12 до 24 місяців.

Для приготування розчину необхідно вміст флакона розчинити у 2 мл 0,9 % розчину натрію хлориду або у воді для ін’єкцій. Для повного розчинення необхідно зачекати 2–3 хвилини.

Дозування для пацієнтів літнього віку. Немає необхідності у корегуванні доз.

Дозування для пацієнтів зі зниженою функцією нирок. Корегування дози слід проводити з урахуванням кліренсу креатиніну (див. таблицю):

Протипоказано застосовувати капреоміцин дітям.

Симптоми: порушення функції нирок, аж до гострого некрозу канальців (ризик підвищується у пацієнтів літнього віку, при початковій дисфункції нирок, зневодненні), ушкодження слухової і вестибулярної частин VІІІ пари черепно-мозкових нервів, нервово-м’язова блокада, аж до зупинки дихання (особливо при швидкому внутрішньовенному введенні), електролітний дисбаланс (гіпокаліємія, гіпокальціємія, гіпомагніємія), порушення електролітного балансу у вигляді синдрому Барттера або посилення проявів інших побічних реакцій.

У разі перорального прийому капреоміцину його токсичність малоймовірна, оскільки менше 1 % препарату всмоктується в непошкодженому шлунково-кишковому тракті.

Лікування. Симптоматична терапія: підтримка дихання і кровообігу, гідратація, що забезпечує відтік сечі на рівні 3–5 мл/кг/год (при нормальній функції нирок); для купірування нервово-м’язової блокади, у т. ч. пригнічення дихання та апное – введення антихолінестеразних засобів, препаратів кальцію, проведення гемодіалізу (особливо у пацієнтів із тяжкими порушеннями функції нирок); необхідний моніторинг водно-електролітного балансу і кліренсу креатиніну.

З боку сечостатевої системи: нефротоксичність – токсичний нефрит, ушкодження нирок з некрозом канальців, дизурія (збільшення/зменшення частоти сечовипускання або кількості сечі), ниркова недостатність, підвищення рівня азоту сечовини і креатиніну в сироватці крові, поява у сечі аномального осаду або формених елементів крові; електролітні порушення, схожі на синдром Барттера.

З боку нервової системи та органів чуття: незвична втомлюваність, слабкість, сонливість; ототоксичність – зниження слуху, у тому числі необоротне, шум, дзвін, гудіння або відчуття «закладання» у вухах; вестибулотоксичність – порушення координації рухів, нестійкість ходи, запаморочення; нервово-м’язова блокада.

З боку травного тракту: нудота, блювання, анорексія, спрага.

Гепатобіліарні розлади: гепатотоксичність із порушенням функціональних показників печінки (особливо при захворюваннях печінки в анамнезі), підвищення рівня печінкових ферментів, білірубіну, зниження екскреції бромсульфталеїну без зміни сироваткових ферментів.

Алергічні реакції: реакції гіперчутливості, включаючи шкірні висипи, кропив’янку, макулопапульозні висипи, свербіж, почервоніння шкіри, набряки.

З боку серцево-судинної системи: порушення серцевого ритму.

З боку системи крові: лейкоцитоз, лейкопенія, еозинофілія, тромбоцитопенія.

Порушення електролітного балансу: гіпокаліємія, гіпомагніємія, гіпокальціємія.

Місцеві реакції: біль, інфільтрація у місці введення, розвиток стерильних абсцесів або посилена кровоточивість у місці введення.

Інші: міалгія, утруднення дихання (внаслідок зниження тонусу дихальних м’язів); підвищення температури тіла (відзначалося при комплексній терапії).

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні цього лікарського засобу. Медичним та фармацевтичним працівникам, а також пацієнтам або їхнім законним представникам слід повідомляти про усі випадки підозрюваних побічних реакцій та відсутності ефективності лікарського засобу через автоматизовану інформаційну систему з фармаконагляду за посиланням: https://aisf.dec.gov.ua.

2 роки.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Після розведення застосовувати одразу.

По 1 г у флаконі.

За рецептом.

ПАТ «Київмедпрепарат».

Україна, 01032, м. Київ, вул. Саксаганського 139.